banner banner banner banner

Економіка після Майдану: Як Україні вирватися з економічної прірви

Економіка після Майдану: Як Україні вирватися з економічної прірви
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Продовжуючи тему "економіки Майдану", спробуємо знайти приклади новітніх успішних кейсів розвитку країн, що не розтиражовані як "модельні приклади" для нав'язування ззовні.

Слід чітко розуміти, що сьогодні є довгогральна практика "експорту" моделей економічного розвитку. І успішність тут зовсім не є обов'язковою умовою. Головною передумовою для експорту моделі економічного розвитку є спільність революційного минулого. У попередній статті ми вже побачили, що динаміка зростання економіки Вірменії та Грузії практично збігаються між собою, позаяк це зростання забезпечено загальними кон'юнктурними причинами та екзогенними (зовнішніми) факторами. Але звичайний українець нічого не знає про вірменські реформи й навіть не назве прізвище прем'єр-міністра Вірменії в 2000-2007 роках, Андроніка Маргаряна, за якого ВВП цієї країни зростало на понад 10% на рік.

Зате багато хто в Україні знають прізвище Саакашвілі й трохи менше - Бендукідзе. Причина подібної вибірковості є простою: Вірменія входить до Митного союзу, ЄАЕС і є союзником РФ. Модель її розвитку в межах кольорових революцій не годиться для експорту до інших країн. Шанс на це з'явився в чинного голови уряду Пашиняна, і розкручування його "моделі зростання" вже почалося, але війна внесла свої корективи. Те, що Грузія воювала з РФ, вийшла з СНД, робить її модель розвитку придатною для "експорту" до інших країн пострадянського простору, які пережили кольорові революції. Якби Грузія увійшла до Митного союзу та не воювала з РФ, а Вірменія, навпаки, взяла б курс на євроінтеграцію і зажадала б вивести зі своєї території російські війська, ми б напевно сьогодні обговорювали єреванські реформи й цитували реформатора "Бендукяна" і при владі в нас висадився б вірменський, а не грузинський десант. 

112.ua

У плані порівняльного аналізу моделей зростання є показовим графік збільшення ВВП у таких країнах, як Киргизстан, Таджикистан і Монголія. Населення менше 10 млн осіб, сировинна спеціалізація, відсутність виходу до моря, ускладнена логістика, пострадянський характер економічних проблем, сусідство з Китаєм та РФ. Але яка різна динаміка! З одного боку, революційний Киргизстан: зростання ВВП протягом 10 років з 4,7 до 8 млрд дол. З іншого - "автократичний" Таджикистан: зростання валового продукту з 5 до 7,5 млрд дол.

Майже ідентична траєкторія. І "непомітна" за зведеннями новин Монголія, яка з населенням в 3 млн осіб (тобто вдвічі-втричі менше) генерує ВВП на рівні 13 млрд дол. (зростання з 4,5 млрд, тобто з тієї самої точки відліку аналізованого періоду, що і в Таджикистані й Киргизстані в 2009 році). Монголія показує динаміку ВВП на рівні 8-17% на рік, лише останнім часом сповільнившись до 6-7%. А також зростання ПІІ в економіку на рівні +30% щорічно.

У Монголії немає феномену "масового" розкріпачення енергії суспільства у вуличних протестах, про які "писатимуть" у підручниках. Натомість там є хороший приклад динамічного економічного розвитку, про який писатимуть у наукових монографіях. Монголія рідко потрапляє на перші шпальти світових ЗМІ. Вона нудна, як будь-яка країна, що стабільно розвивається.

У Монголії створено Агентство "Інвестиції в Монголію" (сьогодні - Агентство національного розвитку), яке є арбітром в інвестиційних спорах бізнесу з урядом і рекламує країну на міжнародній арені. Створено центр обслуговування інвесторів за принципом "єдиного вікна", а також Раду із захисту інвестицій, що видає інвесторам державні гарантії. Майже 46% інвестицій у гірничо-рудний комплекс Монголії – це ПІІ з Канади, з якою підписано угоду про підтримку й захист інвестицій. Ще 17% - інвестиції з ЄС і 15% - з Китаю. До речі, з РФ – лише 0,5%.

Новини за темою

Сьогодні Монголія розвиває не тільки сировинний комплекс і сільське господарство, а й промисловість (зокрема, металургію і легку), транспорт, логістику, сектор послуг і цифрову економіку.

У цьому контексті смішно порівнювати інвестиції з Канади в Україну та Монголію, але ж у першій живе наша діаспора, а не монгольська. І наш уряд, укладаючи угоду про створення ЗВТ з Канадою, так і не "додумався" внести туди пункт про вільний рух інвестицій. Монголія зуміла стати учасником "Один пояс, один шлях" з пакетом пільгового кредитування з боку Азіатського банку інфраструктурних інвестицій на 30 млрд дол.

Ключова відмінність України та Монголії, незважаючи на схожість їхніх гірничо-рудних кластерів, у тому, що азіатська країна зуміла залучити в цей комплекс реальні іноземні інвестиції, а європейська віддала їх у рентне користування кільком ФПГ.

Уряд Монголії на відміну від нашого створив стратегію "Бачення сталого розвитку Монголії - 2030", в якій визначив ключове завдання – диверсифікацію економіки та мінімізацію ризиків, пов'язаних із сировинною залежністю країни від цінових шоків на міжнародних ринках і домінуванням однієї галузі над іншими. До 2025 року Монголія планує збільшити експорт товарів з високим рівнем додаткової вартості з 15 до 25%.

Зокрема, поставлено мету наростити питому вагу готових товарів у загальній структурі текстильного експорту до 80% (переробка, а не вивезення за кордон шкір, вовни та кашеміру). Замість експорту сирої руди розвивається афінаж золота і мідеплавильні виробництва. Нарощуються обсяги хімічної промисловості. Розвиток країни здійснюється відповідно до послідовних етапів і у відповідність з ієрархією завдань і цілей. Законодавчо визначена трирівнева модель планування: стратегія розвитку країни на 15-20 років; державна політика на 8-10 років; тактичні дії на 3-5 років.

Приклад Монголії потрібен нам для розуміння того, як пострадянські країни переходять до моделі випереджального розвитку й без соціальних потрясінь. Усе, що для цього потрібно, – це критично мінімальний інвестиційний імпульс, сформований завдяки прогнозованій й чітко сформульованій моделі розвитку, спрямованої на формування свого національного економічного кластера, з центром у вигляді міцного державного управлінського ядра. У такому разі темпам зростання економіки на рівні 10% і приросту ПІІ на 30% не завадить навіть той факт, що Монголія посідає 74-те місце в рейтингу легкості ведення бізнесу, а Грузія — 6-те....

112.ua

Свого часу МВФ сформулював список країн, що найбільш динамічно розвиваються в період з 2000 по 2016 рік. У ньому немає жодної країни, де сталися б класичні кольорові революції (протести в М'янмі мали інший характер, а в Узбекистані хвилювання було придушено). Це Китай, М'янма, Ефіопія, Камбоджа, Узбекистан, Індія, Казахстан, В'єтнам, Ангола та Руанда. Усі вони зросли на 200-388%.

У списку "найгірших" - постреволюційна Лівія, улюблений "грецький" пацієнт МВФ, охоплений громадянською війною Ємен, "залежна" Пуерто-Рико, яка "майданила" цього літа і де відзначилася пані Яресько.

Ефіопія, яка динамічно зростає, дає нам рецепт розвитку майже такий самий, як і Монголія.

Сьогодні в Ефіопії реалізують комплексний план зі структурної перебудови економіки, який передбачає, що до 2025 року країна стане виробничим центром Африки в таких кластерах, як текстильна, шкіряна, харчова промисловість, фармацевтика, енергетика. На відміну від наших планів "Україна-2020 "або" 2025" ця глибока трансформація економічної системи має чіткі джерела фінансування: прямі іноземні інвестиції в розмірі понад 10 млрд дол. на рік, у тому числі колосальний китайський інвестиційний портфель.

Інвестиційний план Китаю на африканському континенті сьогодні здійснюється відповідноі до пекінської декларації та пекінського плану дій, які було схвалено спільно Китаєм і низкою африканських країн. Ефіопія є учасником Азіатського банку інфраструктурних інвестицій і має значний проектний потенціал з реальними джерелами фондування.

Найближчим часом до трьох наявних індустріальних парків країни додадуть ще дев'ять і загальна кількість зон пріоритетного економічного розвитку в Ефіопії сягне 12. У країні вже розміщено виробничі потужності таких брендів, як H&M, Tchibo, і Phillips-Van Heusen (PVH).

Новини за темою

Економічне зростання конвертується і в збільшення доходів населення: рівень бідності починаючи з 2000 року було скорочено з 50 до 31% населення.

Згідно з даними аналітичного звіту американської компанії Stratfor (США) "Прогноз на 2019 рік", ключовою тенденцією найближчого року стане системне регіональне посилення Ефіопії, чому сприятиме і встановлення миру між цією країною та сусідньою Еритреєю. Саму Ефіопію було названо у звіті "висхідною зіркою", здатною активно залучати інвестиції як Китаю, так і арабських країн, у першу чергу ОАЕ. Основні напрями інвестицій: транспорт, енергетика, промисловість, видобуток корисних копалин і туризм.

Основу економічної політики Ефіопії закладено в національній Програмі сталого розвитку та подолання бідності, обумовленої низькими трудовими доходами. Реперна точка програми - досягнення темпів зростання ВВП на рівні 7%+, що останніми роками було успішно досягнуто. Як було зазначено вище, рівень бідності при цьому скоротився в півтора рази. Як же збирається Ефіопія зберігати таку високу динаміку розвитку? Переважно завдяки зростанню рівня додаткової вартості в сільському господарстві на рівні +7,5% і в промисловості - +6,6%. Базисом для досягнення цієї підмети стане збільшення продуктивності праці, а драйвером - приплив інвестицій у базові сектори економіки. Причому це можуть бути як приватні ПІІ (планується збільшити їх до 16-20% ВВП), так і державні інвестиції (зростання до 20% ВВП). Велика частина витрат держави концентрується в секторі охорони здоров'я та освіти, перш за все в контексті підвищення заробітних плат. Характерно, що для досягнення мети економічного зростання Ефіопія активно використовує як помірну інфляцію, так і розширення дефіциту бюджету.

МВФ і розвинуті країни Заходу на відміну від України застосовують до Ефіопії дещо інші формати співпраці. По-перше, ця країна безмитно поставляє значну номенклатуру своїх товарів на ринки ЄС і США, причому не маючи з цими економіками підписаних угод про створення ЗВТ. Відбувається ця торгова експансія в межах програми "все, крім зброї" і спеціального Акту США з безмитної торгівлі з найбіднішими країнами.

По-друге, кредитну підтримку для Ефіопії частково замінено на грантову, що передбачає, з одного боку, цільове використання спрямованих коштів, а з іншого - ці гроші не потрібно віддавати й платити за ними відсотки. Крім того, МВФ погодило з Ефіопією планку внутрішніх запозичень на рівні 1% ВВП. Це зроблено як для зниження відношення внутрішнього боргу до валового продукту, так і для збереження внутрішнього капіталу для розвитку економіки, а не поповнення державного бюджету. Уявіть ситуацію, за якої в Україні Мінфін міг би залучати за допомогою ОВДП на внутрішньому ринку лише 35-40 млрд грн на рік…

Зрозуміло, ефіопська економіка - це не молочна річка в кисільних берегах. Але її приклад для нас може бути цікавим кількома важливими моментами.

1. Не варто сподіватися, що зростання бюджетних витрат зможе створити в Україні якісну інфраструктуру, в тому числі дороги. По-перше, не вистачить грошей, по-друге, немає належних механізмів контролю. Інфраструктуру нам можуть побудувати інвестори, просто потрібно, щоб за цими логістичними напрямками почали рухатися їхні товарні потоки.

2. Для подолання трудової бідності потрібні високі темпи економічного зростання, а вони з'являться лише за умови збільшення рівня додаткової вартості, підвищення продуктивності праці й вбудовування нашої економіки в глобальні виробничі ланцюжки. Потрібні ПІІ та максимально можливе зростання держрахсодів на освіту, науку й медицину для збереження конкурентоспроможності нашого людського капіталу.

3. Створити в масштабах всієї країни якісне підприємницьке середовище вже не вдасться, потрібен кластерний підхід: створення індустріальних і технологічних парків, тобто кластерних точок економічного зростання.

4. Інвесторам потрібні точки входу для інвестицій і одне "вікно" для отримання всіх необхідних дозволів, а також проектний "ескорт-сервіс". А для цього потрібно поступитися частиною "децентралізації" і частково "ущемити" в правах місцеві "громади".

5. Інвестори вже не сприймуть регулятивно-правовий гібрид, який виник у нас, як його не адаптуй до стандартів ЄС. Необхідні окремі економічні кластери з англійським правом, окремими судами, регуляторами, мультивалютним режимом та органами управління у вигляді ради інвесторів.

6. Вкрай важливою є спадкоємність рішень, тобто гарантії прав інвесторів повинні кодифікуватися у вигляді Інвестиційного кодексу та знайти відображення в Конституції.

7. Ключові точки розвитку в 21 столітті – це міста, особливо концепція Пола Ромера щодо "чартерних міст". Водночас нинішня політика, в тому числі тарифна, в Україні є репресивною щодо мегаполісів, що може призвести до їхнього згасання в найближчі п'ять років (крім Києва). Україна потребує нової концепції економічної урбанізації.

Загалом, рецепти динамічного розвитку дивним чином схожі, а ось причини економічної деградації завжди мають внутрішню специфіку. Майже за Львом Толстим. Але базова умова зростання - це навіть не застосування всього доступного інструментарію. Це суб'єктність влади, рівноправний внутрішній дискурс і розуміння контурів майбутнього. Нам залишилося знайти перше, забезпечити друге й прийти до третього.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>