Джентельмени удачі політичних перегонів "по-українськи"

Джентельмени удачі політичних перегонів "по-українськи"
З відкритих джерел

Олексій Буряченко

Політичний експерт

- Вы из какого общества, ребята?

- "Трудовые резервы".

- А что, "Динамо" бежит?

- Все бегут!

Преамбула

От і настала дата закінчення подання документів осіб, які бажають стати кандидатами в президенти України (03.02.2019).

У цьому матеріалі я спробую дати відповідь на декілька запитань, які турбують пересічних українців, не вдаючись до детального аналізу цілої низки соціологічних досліджень і рейтингів кандидатів.

  • Чому на цих чергових виборах на пост президента України так багато абсолютно різних кандидатів?
  • Які мету переслідують кандидати в президенти України?

Так, з 31 грудня 2018 року по 3 лютого 2019 року до ЦВК було подано 88 пакетів документів від осіб, які висловили бажання стати кандидатом у президенти України.

Станом на 04.02.2019 ЦВК офіційно зареєструвала 28 кандидатів, 20 відмовила і 40 відповідно очікують на рішення. Остання дата оголошення фінального списку кандидатів для ЦВК – 09.03.2019, тобто через 5 діб.

Водночас навіть та інформація про вже зареєстрованих кандидатів і тих осіб, які ще очікують на рішення ЦВК, дає можливість нам зробити базовий аналіз і дати відповіді на поставлені запитання.

Ми сьогодні будемо "сортувати" кандидатів, яких уже зареєстрували в ЦВК, за виключенням Петра Порошенка, який нині ще очікує на таке рішення, але, за даними всіх соціологічних досліджень, уже є реальним претендентом на другий тур.

Новини за темою

Аналізувати шанси та перспективи громадян України, яким відмовлено в реєстрації, немає жодного сенсу. Оскільки кожному з них відмовлено абсолютно законно, ба більше за формальними підставами, такими як не сплата внеску (2,5 млн грн) або невідповідність критеріям пакету документів для реєстрації.

А навіщо було взагалі подаватися, запитаєте ви? На те в кожного є свої причини, але більшість із них приблизно такі – щоб не забували або щоб говорили. Такий крок підвищення базової впізнаваності (про що я писав у своїй статті "Вибір без вибору або політичний анабіоз") є дієвим, але доволі сумнівним, якщо говорити про політичну ідентичність такого політика в майбутньому. Адже завжди такому політику, підприємцю або громадському діячу будуть згадувати та закидати тези на кшталт "та він навіть у кандидати зареєструватися не зміг!"

Політичні партії

Гадаю, необхідно спочатку окремо спинитися на висуванцях від парламентських політичних партій, оскільки за формою правління Україна є парламентсько-президентською республікою.

Нагадаю, що таких у цьому складі ВР є 6: "Народний фронт" (у подальшому - НФ), "Блок Петра Порошенка" (далі - БПП), "Об’єднання "Самопоміч" (далі - "Самопоміч"), "Опозиційний блок" (далі - ОБ), "Радикальна партія Олега Ляшка" (далі - Радикальна партія) і Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина" (далі - "Батьківщина").

Потрібно відзначити цікавий факт, що від НФ, ОБ, та БПП формально немає кандидатів у президенти України, а частка представників цих партій у ВРУ становить 68% (154 депутати з 225).

І тільки від "Самопомочі", Радикальної партії та "Батьківщини" було висунуто кандидатів - Андрія Садового, Олега Ляшка і Юлію Тимошенко відповідно.

Причини невисунення в кандидати від БПП Петра Порошенка, а від ОБ Олександра Вілкула є технічними, але абсолютно різними за своєю суттю. Якщо у штабі Порошенка прагматично прорахували, що технічно (фінансово, ідеологічно) вести кампанію буде легше, будучи самовисуванцем, то з ОБ ситуація значно складніша і заплутаніша, ба більше, юридично-скована судовими заборонами на проведення реєстраційних дій.

Новини за темою

Враховуючи та аналізуючи доволі значні обсяги інформації, можна зробити висновки, що склад наступного парламенту буде абсолютно іншим, більш різноманітним і значно роздрібненішим.

Тобто не виключаю, що деякі з політичних партій, які нині присутні в парламенті, пройдуть і до наступного, але абсолютно переконаний, що партій буде не менше 9, а депутатські мандати, які вони між собою поділять, не дозволять навіть половині з них створити наступну коаліцію.

Кандидати в президенти України

- А ты зачем побежал?

- Все побежали, и я побежал!

Ця цитата з відомого кінофільму іронічно та доволі поверхнево відображає справжні бажання та цілі офіційно зареєстрованих кандидатів у президенти України.

Нагадаю, що ті кандидати, яких офіційно зареєструвала ЦВК, по-перше, сплатили офіційний внесок у 2,5 млн грн, по-друге, мають наповнити свій виборчий рахунок для забезпечення проведення виборчої кампанії (як мінімум на друк агітаційного матеріалу, не кажучи вже про зовнішню і телерекламу), по-третє, прогнозую, більшість кандидатів не будуть цуратися витрачати кошти з так званої чорної каси, оскільки під час звітування за отримані та використані кошти необхідно буде відкривати їхні доходи, а це завжди "привід для роздумів" контролюючих та правоохоронних органів.

Не вдаючись у детальні прорахунки, констатуємо, що кандидат для проведення своєї виборчої кампанії має акумулювати та витратити доволі пристойну суму коштів.

Отже, кандидування в президенти України є справою відповідальною і неабияк ресурсно-затратною, а в теперішньому економічному стані дозволити собі може це далеко не кожен, навіть доволі потужний, підприємець чи політик.

- "А чего ты его держишь? Пусть идет! Год у него был… Три за побег, пять за детсад. Иди, иди, Вась"

Відповідь тільки одна. Кожен із кандидатів сприймає своє балотування виключно як інвестицію в себе!

Серед інших супутніх причин можна називати і захист свого бізнесу, і прихід до влади, і отримання гідного "місця під сонцем", і підвищення власної впізнаваності та рейтингу, але найголовніше – це інвестиція в "себе коханого".

Наявність публічності, впізнаваності та рейтингу допомагають вирішувати майже всі поточні питання в політиці "по-українські".

Із власних спостережень скажу, що, на жаль, дуже мало з поточних кандидатів замислюються над питаннями політичної пам’яті, реалізації виборчих обіцянок, тим паче над формуванням сталої політичної репутації.

І якщо повернутись безпосередньо до самих кандидатів, то градувати їх пропоную на такі категорії:

  • кандидати, які мають реальні шанси на другий тур;
  • кандидати, які вже починають працювати на вибори до ВР від політичних партій (31 жовтня 2019 року);
  • кандидати, які планують потрапити до ВРУ або в списку "прохідної партії", або через мажоритарний округ (таких кандидатів більшість).

Так, до першої категорії, згідно з даними останніх різних соціологічних досліджень, мають шанси потрапити троє кандидатів – це Порошенко (самовисуванець), Тимошенко ("Батьківщина") і Зеленський ("Слуга народу").

Про їхні політичні перипетії уже багато сказано і сказано буде ще більше, тому спинятися на цій категорії ми не будемо. Життя покаже.

Тільки одне необхідно все ж зазначити – це феномен Зеленського в українській політиці. Який за місяць увірвався в уже доволі сталу парадигму боротьби Порошенко – Тимошенко і навіть за деякими дослідженнями сьогодні посідає перше місце в рейтингах уподобань українців, які визначилися зі своїм кандидатом.

Але все не так просто й однозначно… Серед основних ризиків укампанії Зеленського необхідно визначити саме можливість реального захисту отриманих голосів під час самого голосування, адже навіть при мобілізації волонтерів по усій країні ці люди здебільшого не будуть професійними юристами чи спостерігачами. А за можливість юридичного захисту результатів голосування в судах взагалі поки не йдеться, оскільки в регіонах країни поки що публічно не розгорнуто виборчі штаби. Керівники штабу Зеленського на сьогодні мають дуже багато викликів, і ми найближчим часом побачимо, як вони з цим упораються…

Другу категорію є необхідність ще поділити на дві підкатегорії:

  • кандидати, які зі своїми партіями планують отримати електоральну підтримку на виборах до ВРУ на рівні 2% і вище;
  • кандидати, які будуть вести реальну боротьбу за прохід до ВРУ, тобто отримати 5% голосів і більше.

Розуміння такої градації є дуже важливим, оскільки далеко не всі партії мають належні ресурси (як матеріальні, так і нематеріальні) для реальної боротьби за проходження до складу ВРУ вже цієї осені. А отримання від 2 до 5% дасть їм можливість надійно закріпитися в українському політикумі як сталим політичним структурам, котрі мають певну електоральну підтримку населення і, що не менш важливо, визнання цієї підтримки державою через механізми державного фінансування політичних партій. Нагадаю, що ПП має право на державне фінансування, якщо вона набрала понад 2% голосів виборців під час виборів до ВРУ.

Із цього можна зробити висновок, що і самим ПП, і їхнім лідерам є за що боротися, а вибори президента України під час цього виборчого циклу ніхто з експертів не відокремлює від виборів до ВРУ.

Ці виборчі перегони є взаємозалежними і взаємоперетікаючими. Після виборів президента України і перед виборами до ВРУ партіями буде коригуватись тільки тактика, а стратегія досягнення політичних цілей буде незмінною.

До першої категорії, найімовірніше, можна віднести таких кандидатів, як Балашов, Добродомов, Наливайченко, Мураєв і, прогнозую, Смешко, оскільки його поточний рейтинг продукує створення нової ПП.

До другої гіпотетично можна віднести Вілкула, Гриценка, Кошулинського, Ляшка, Садового, Таруту й Олександра Шевченка.

Підкреслюю, припущення щодо градації кандидатів є доволі умовним, усе може кардинально змінитися, оскільки до виборів ще майже два місяці.

Градувати та аналізувати кандидатів у третій категорії не вбачаю поки що сенсу, хоча і не виключаю, що хтось із них завдяки вдалій кампанії зможе перейти до другої категорії.

Кандидати, яких ми ще не назвали і яким я суб’єктивно відвів третю категорію, на жаль не мають достатньої впізнаваності на всеукраїнському рівні або мають значний антирейтинг/малий рейтинг. Потенціал для підвищення позитивного рейтингу таких кандидатів є доволі сумнівним, оскільки він напряму зіставляється з їхньою впізнаваністю та ще багатьма факторами.

Резюмуючи, необхідно сказати, що тільки від активної позиції громадськості, свідомого вибору кожного з нас напряму і безпосередньо залежить політичне і, як наслідок, економічне майбутнє нашої держави!

Високий рівень політичної культури – це та важлива складова сучасного громадянина України, яка має його ідентифікувати та якісно відрізняти від наївно ошуканих прихильників "русского мира" та наближати до найкращих зразків цивілізованого та прогресивного західного суспільства.

Треба абсолютно свідомо розуміти формулу:

Мій голос сьогодні – майбутнє моїх дітей завтра!

А наскільки ми успішно реалізуємо цю формулу, покаже тільки час.

Олексій Буряченко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>