Дзеркало майбутнього: Кому дістанеться український газ?

Дзеркало майбутнього: Кому дістанеться український газ?
Фото з відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Якщо тарифи підвищуються, отже, це комусь потрібно. Як зазвичай буває у вітчизняній практиці "машинного доїння" держави "елітами", у кожного явища є кілька рівнів сенсу. Як у цибулини, "сто одежинок без застібок". Щодо тарифів таких сенсів існує три.

Перший – "локшина по-печерськи": тарифи підвищили, намагаючись задушити під їхньою вагою державну корупцію. Незважаючи на зусилля всіляких експертів довести те, що не доводиться, виходить поки не дуже.

Сенс другий – опозиційний. У всьому винні МВФ та влада, яка його слухає. А треба просто не слухати і не підвищувати.

Але є і третій сенс – справжній. Як казав один опер, більшу частину економічних злочинів він розкрив за допомогою детального вивчення видаткових касових ордерів. Стосовно газової теми, теж треба дивитися в корінь, фінансовий "корінь".

Новини за темою

Насправді сьогоднішні довкологазові баталії між різними групами впливу - не що інше як боротьба за майбутню модель управління ГТС (точніше тим, що від неї залишиться після запуску "Північного потоку - 2"). І створення максимально вигідного за ціновими параметрами внутрішнього ринку, з прицілом на приватизацію українського видобутку газу. Прив'язка ціни на газ до імпортного паритету вже максимально підігріла внутрішні ціни, які на 80% перевищують котирування німецького хабу, який взято у нас як ціновий бенчмарк. А вливання в цю цінову модель щороку 80-90 млрд грн субсидій з державного бюджету не просто підігріває ціни, а буквально кип'ятить їх. А тепер уявіть, що в цій моделі до 60% внутрішнього споживання покривається газом власного видобутку, собівартість якого набагато нижча тих 8,5 тисячі гривень за 1000 куб. м (які сплачує населення) й об'єм видобутку становить до 21 млрд м куб. Солодко виходить. Особливо якщо врахувати, що вся ця машинерія виявиться згодом у приватних руках. У цьому сенсі нинішня влада виконує щось на зразок прискореної передпродажної підготовки бізнесу і цінового гіперстимулювання ринку. Накрутка цін вийшла воістину реактивною, і причетні чиновники цілком можуть заслуговувати на належні "бонуси" в майбутньому. 

Якщо прибрати все нашароване лушпиння, ми зможемо дуже швидко дістатися до серцевини прихованих процесів, і для цього зовсім не потрібно вигадувати конспірологічні версії. Досить застосувати звичайний системний аналіз.

Для нас цей футуристичний прогноз буде схожим на заглядання Фродо Беггінса в дзеркало майбутнього. Пам'ятаєте: "Чи не подивишся ти в дзеркало? - Що я побачу? - Навіть наймудріші не можуть цього сказати. Бо дзеркало може показати багато. Те, що було, те, що є, і те, чого ще не відбулося…"

Новини за темою

Почнемо з транзиту. НАК "Нафтогаз України" залучав компанію Rothschild S. p.A. (італійський підрозділ) як інвестиційного консультанта для проведення анбандлінга, тобто процесу поділу функцій транзиту, видобутку й продажу газу.

Міжнародні компанії давно придивляються до української ГТС і не проти взяти участь у її "роздержавленні". Особливо в контексті будівництва Росією обхідних газопроводів. Створи умови для знецінення потрібного тобі активу, купи цей актив дешево, перепродай з часом дорого. Звичайна біржова стратегія.

Не секрет, що одним із найбільш ймовірних кандидатів на управління нашою "трубою" є італійська компанія Snam S. p.A, яка вже скупила частину австрійської ГТС і планує зробити те ж саме із газопроводами Словаччини та України. У такому випадку вона отримає в своє розпорядження транспортний коридор від російсько-українського кордону до Італії, країни, яка вже давно афілійована Кремлем у систему прихованих газових контрактів. У цьому випадку йдеться не тільки про постачання російського газу на Апенніни, але і про продаж його в інші країни ЄС через мережу італійських трейдерів. З цієї ж причини в переліку кандидатів на управління українською ГТС може з'явитися і словацька компанія Eustream. Складається враження, що це саме той спектакль, в якому фінал читається вже за першою реплікою. До речі, на думку, що все саме так і буде, наштовхує італійська "прописка" інвестиційних банкірів. Чому була залучена саме італійська група "ротшильдів" з Мілана, штаб-квартира яких розміщена в кварталі від всесвітньо відомої Ла Скали? Найбільш імовірна відповідь: тому що реальний претендент на українську ГТС також з Італії. Італійських претендентів на управління нашою ГТС цікавлять тільки магістральні експортні газопроводи, які йдуть до Ужгорода і далі через Словаччину та Австрію до Італії. Не важко зрозуміти, що в такому випадку новий керівник отримає все найсмачніше, а Україні залишить нерентабельну частину ГТС, яка без суттєвої частини плати за транзит буде висіти, як іржавий пояс на тендітній талії країни. Вийде, як у відомому анекдоті: "П'ять апельсинів не діляться навпіл? Може і не діляться, але свої чотири я вже з'їв!"

Новини за темою

Потрібний перебіг процесу анбандлінга повинна забезпечити і нова рада НАКу. Минулого року туди призначили Клер Спотісвуд (Велика Британія), Бруно Лескуа (Франція), Амоса Гогштайна (США), Стіва Гейсена (Канада). Якщо судити з доступних біографічних даних, Клер Спотісвуд брала участь у реформі газового ринку Великої Британії, Бруно Лескуа працював як топ у компанії Gaz de france.

Що стосується видобутку газу. В умовах, коли в Україні можна "виймати" по 21 млрд кубів на рік, а внутрішні ціни завищено, іноземних інвесторів вельми цікавлять газові родовища України та потенціал "Укргазвидобування". Не випадково колишній депутат російської Держдуми і знайомий Джорджа Сороса Ілля Пономарьов не приховує факту переговорів щодо майбутньої приватизації найбільшої національної газодобувної компанії – "Укргазвидобування", хоча Коболєв і не підтвердив цю інформацію. Інтерес Сороса цілком зрозумілий. В Україні може скластися парадоксальна ситуація, коли дешевий газ власного видобутку приватизована державна компанія продаватиме через своїх торгових посередників на ринку ЄС, а на внутрішнє споживання подаватиме дорогий імпортний газ, отриманий обхідними реверсними шляхами звідкись із Польщі. Що допоможе, до речі, аргументувати прив'язку ціни на газ до імпортного паритету. В такому разі модель дійсно складеться практично ідеальна: приватизована "Укргазвидобування" генеруватиме фінансовий потік за рахунок низької собівартості на газ українського видобутку і високих продажних цін в Італії, а "польські оператори" збільшуватимуть збитки українських споживачів і витрати державного бюджету на субсидії внаслідок продажу ними дорогого "європейського" газу в Україні. Ситуація тільки на перший погляд виглядає неправдоподібно: такому гравцю як Сорос цілком під силу пролобіювати ухвалення законів, які гарантують іноземному інвестору право продавати газ там, де йому вигідно. Навряд чи випадково, що зовсім недавно Ілля Пономарьов зареєстрував у США компанію Trident Acquisitions, яка на американській біржі NASDAQ залучила близько 250 млн дол. приватних інвестицій для реалізації газових проектів в Україні. Головною метою цілком може стати і майбутня приватизація "Укргазвидобування". Як заявив у інтерв'ю Ілля Пономарьов: "Мені здавалося тоді і зараз здається, що за світовими мірками це ("Укргазвидобування") невелика компанія, яку безглуздо тримати в державних руках. Я б її приватизував, але не як одну компанію, а розділити її на три частини, заборонивши цими трьома частинами володіти одній групі".

А тепер уявіть, що ви на один день стали керівником "Нафтогазу" і вам необхідно привести компанію до зазначеної вище моделі. Що для цього необхідно зробити? По-перше, надзвичайно важливо зберігати мінімально можливі параметри щодо комерційного зберігання газу в підземних сховищах, щоб ні в кого не виникло єретичної думки про вигідність їх використання і не було "шкідливого" обґрунтування високої капіталізації ПСГ при передачі їх у довгострокове зовнішнє управління. До того ж важливо привести "транзитний корабель" у порожню гавань зі зниженими обсягами прокачування, щоб будь-яку пропозицію з оренди частини ГТС сприймали ледь не як велику милість з ціною в умовну гривню.

А ось систему газовидобутку слід вивести на максимальні оберти, застосовуючи такі інструменти стимулювання, як-от пільгове оподаткування (мінімальні рентні платежі за видобуток газу в нових глибинних свердловинах у розмірі 6%, тобто фіскальне навантаження на рівні звичайної ФОП) та максимальну лібералізацію тарифів для населення і теплокомуненерго (для цього ціни необхідно прив'язати до імпортного паритету з метою хеджування майбутніх курсових ризиків продавця). До того ж сам процес ціноутворення потрібно максимально вивести зі сфери адміністративного регулювання держави, щоб споживач платив рівно стільки, скільки газ коштує в цей момент у німецькому хабі з урахуванням плати за вхід в українську ГТС, транзиту, зберігання та податків, тобто із застосуванням 80% націнки. Тільки в такому випадку "умовний Сорос" отримає не просто колишню компанію "Укргазвидобування" з набором ліцензій і свердловин, але вже готовий бізнес, з налагодженою організаційною структурою, ефективним ціновим механізмом і пільговим оподаткуванням. Тобто "цукерочку".

А тепер вийдемо із дзеркала "майбутнього" і повернемося в 2018 рік. Як сказала б ельфійська володарка: "Я знаю, що ти побачив. Бо я теж бачила це. Це станеться, якщо ти зазнаєш поразки. Братство розпадається. Вже почалося. Він спробує забрати Перстень. Ти знаєш, про кого я говорю".

На щастя, часу до виборів занадто мало, щоб реалізувати подібні плани, але їх спробують "проштовхнути" під димовою завісою кризи і безвиході, наприклад, як спосіб погасити частину зовнішнього боргу країни. "Ти знаєш, як з'явилися нинішні політики? Вони були людьми, яких Темні сили захопили, піддали стражданням і потворним перетворенням. Безглузді і жахливі створіння. А тепер вдосконалені. Мій бойовий Урук-хай, хто твій господар? Саруман!"

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів