Друга світова чи Вітчизняна? Топ-5 нових книжок про війну

Література завжди була офіційним барометром щодо змін політичної погоди у світі міжнародних стосунків. Коли ж "міжнародна" складова світу змінилася на приватні лакуни власної історії, пам'ять про Другу світову війну одразу набула іншого, більш "вітчизняного" виміру. Не в останню чергу через те, що травматичний досвід сприйняття трагедії вже не міг завдати значної шкоди керівному режимові, який завжди дозволяв махати кулаками з минулого, хибно вважаючи, що пильнувати треба тільки сучасне

Друга світова чи Вітчизняна? Топ-5 нових книжок про війну
Фото з відкритих джерел

Ігор Бондар-Терещенко

поет, драматург, арт-критик

Література завжди була офіційним барометром щодо змін політичної погоди у світі міжнародних стосунків. Коли ж "міжнародна" складова світу змінилася на приватні лакуни власної історії, пам'ять про Другу світову війну одразу набула іншого, більш "вітчизняного" виміру. Не в останню чергу через те, що травматичний досвід сприйняття трагедії вже не міг завдати значної шкоди керівному режимові, який завжди дозволяв махати кулаками з минулого, хибно вважаючи, що пильнувати треба тільки сучасне

Світлана Олексієвич. У війни не жіноче обличчя. - Х.: Віват, 2016

Фото з відкритих джерел

Вже сьогодні з певністю можна засвідчити, що обличчя у війни аж ніяк не жіноче. Втім, "чоловічого" у ньому так само небагато. Хіба "ввічливі люди" без жодних розпізнавальних знаків, які непомітно і впевнено "відтиснули" Крим, – це лицарі чи конкістадори з минулих століть, що несли на знаменах чіткі символи свого п’ятикутно-зіркового каганату? Не змінює правдивого вектору навіть випадок із засудженням Надії Савченко, коли війні – наче наперекір твердженню авторки повісті – спробували повернути "жіноче" обличчя. Оскільки в результаті судилища перед нами постала, так, нехай жінка, але з мужнім, чоловічим, лицарським характером! Таким чином, як бачимо, конфігурація досвіду, описаного у цій книжці Нобелівської лауреатки і водночас сприйнятого сучасниками, моделює  доволі тенденційні конструкції. Виходить так, що своє питання авторка ставила давно, а відповідати ми на нього продовжуємо сьогодні. Заснована на спогадах жінок-фронтовичок, повість Алексієвич, опублікована 1983, нещадно урізалася цензурою. За часів "боротьби за мир у всьому світі", коли насправді Радянський Союз повсюдно вів локальні війни у тому самому світі, авторку небезпідставно звинувачували у пацифізмі. І лише чергова зміна курсу партії разом із наближенням "перебудови" сприяла тому, що спільний наклад повісті наприкінці 1980-х сягнув накладу у 2 млн примірників. За нею було поставлено фільми і знято телефільми.

Лісові хлопці. Проза про УПА. – Брустури: Дискурсус, 2016

Фото з відкритих джерел

Ця збірка з’явилася друком у результаті проведення першого Конкурсу прози про УПА від літературної агенції, що видала "Лісових хлопців". З одного боку, добра затія, яка пречудово заперечує ідею переведення статусу нашої, споконвіку аграрної, "сільської", "лісової" держави у формат "міської" держави. І якщо згадати, що такий самий конкурс "офісної" прози зазнав поразки, то успіх цієї справи є цілком зрозумілим  і закономірним. Автори збірки, на слушну думку видавців, "доносять правду, котру не здатні стерти ані час, ані політичний режим", і це, що дуже показово, так само підтверджує незмінність "повстанської", але при цьому й "лісової", "сільської" свідомості авторів за будь-якого "політичного режиму". Навіть такого, що заграє з "офісними" конкурсами "європейського" зразка. З іншого боку, хоч як кумедно це виглядає, але на прикладі деяких оповідань збірки можна побачити, як пропагандистка машина здатна силоміць насаджувати "урбаністичні" тенденції навіть у самому серці "лісової" теми. Те, що давно вже стало соціокультурним "міським" мемом радянського зразка, у деяких авторів із незайманою, "незалежною" свідомістю звучить цілком невинно, без задньої думки і будь-якого "сатиричного" підтексту. "- Пал Андреич, вы шпион? - Видишь ли, Юра...", - люблять неточно цитувати в мережі героїв радянського фільму "Адъютант его превосходительства". Дослівно те саме відбувається в прозі "незалежного" часу. " Дядьку! Дядьку! - маленький хлопчик наздогнав його, -  Правда, що ви бандерівець? - Розумієш, - він присів і подивився хлоп’яті в очі"…

Сергій Ухачевський. Карпатський капкан. – Л.: Кальварія, 2016

Фото з відкритих джерел

Все, що відбувається у цій захоплюючій історії, будучи цілком динамічно викладено на двостах сторінках, має реальну основу. І персонажі такі переконливі - Йосип Сталін, Лаврентій Берія. Та й про операцію "Вісла", мабуть, багато хто чув. Тоді, після війни, маршал Жуков взагалі хотів усіх українців до Сибіру виселити, мовляв, нехай там свою Україну будують. Те саме у "карпатській" епопеї нашого автора, в якій суцільні німецькі шпигуни, англійські диверсанти, доблесні радянські розвідники і повно українських повстанців, як на обкладинці, перемальованій з польського журналу коміксів Relax. А ще "у кутку біля дверей із табличкою "Шеф відділу лейтенант Дж. Хадсон", за столом, заставленим телефонами, папками й стосами паперів, сидів сержант з мужніми рисами обличчя й шрамом через усю ліву щоку, який верещав у телефонну трубку: "Перевірте! Сто разів перевірте цю інформацію!". Хоча, що там перевіряти? Адже давно відомо, що радянські спецслужби, аби дискредитувати УПА в очах населення, перевдягалися "лісовими братами" і вчиняли терор. От лишень що трапилося по тому з цими псевдопідпільниками, які для начальства були відпрацьованим шлаком, можна не здогадуватися, а прочитати у "Карпатському капкані". А щоб читати було не так сумно, автор додає "життєвого" перцю, коли "дівчина підтягнула вище сіру спідницю однострою, з-під неї виглядали точені ніжки в панчішках з мереживними підв’язками", і розповідає цікаві бувальщини, схожі все ж таки на утопію, і вже потім на цілком сучасний анекдот.

Андрій Кокотюха. Чорний ліс. - Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016

Фото з відкритих джерел

Черговий роман Андрія Кокотюхи - це безперечний ретро-бойовик, дії в якому відбувається на Волині в 1943 році. Воюють тут українці вже не тільки з москалями, але й з німцями, а також поляками. Відповідно, в битві на три фронти троїться й герой роману – колишній міліціонер, який застрелив товариша і заодно коханця дружини, а тепер зек і в майбутньому - радянський диверсант. Крім історичного сюжету, в "Чорному лісі" на нас чекає ненормативна лексика і постійні флешбеки головного героя в минуле – конструкція, що передбачає можливу екранізацію роману. Та й ситуація обрана автором досить делікатна для нашої славної історії. Спочатку, як уже було сказано, українські повстанці не надто дружать з польською самообороною, і червоних партизанів не бояться, оскільки у тих у лісах свої інтереси, та й місцеве населення їх не підтримує. З такої ідеологічної абракадабри у автора роману виходять чудові за своєю екзотичністю типажі, немов із водевільного "Весілля у Малинівці": "Наступної миті через тин у двір переліз чорноволосий та чорновусий чоловік, зовні подібний до тих, хто вісь нещодавно пройшов вулицею повз її хату. Темно-зелений френч німецького зразка, галіфе, солдатський ремінь із вибитим на латунній блясі тризубом, кашкет із гострим верхом, схожий на добре знайому місцевім жителям польську конфедератку. Смикнувши правим плечем, скинувши пас автомата, перехопив рукою, метнувши стрімкий погляд на жінку, підключивши неголосно: - Сама?". Але головне в такому "кінематографічному" впізнаванні – зручна форма для моделювання "історичної" дійсності, в якій, нагадаємо, змагають не тільки дві армії, але й два підпілля, що, дійсно, досить короткий час мало місце на Волині.

Роман Пономаренко. Бойова група "Байєрсдорф". – Тернопіль: Мандрівець, 2016

Фото з відкритих джерел

Про унікальну історію української добровольчої дивізії військ СС "Галичина" у нас більш-менш відомо, наукові дослідження вряди-годи з’являються, діаспорні спогади вояків-учасників опрацьовуються, а громадська думка майже повністю сформувалася на користь цього унікального явища. Незайве буде нагадати, що потрібне було це угруповання, постале в роки Другої світової війни, аби, пройшовши вишкіл у німецькому війську, придатися до формування збройних сил майбутньої Української держави. Принаймні про це розповідають документи, архівні свідчення та наочна агітація на плакатах і листівках, що рясно представлена на сторінках цієї книжки, чергової, до речі, серії "Невідома Україна мілітарна", суть якої не в черговому нагадуванні про українських дивізійників, а уточнення фактів існування ще одного маловідомого формування, з бойових дій якого, власне, й почалася військова історія СС "Галичина". Отже, йдеться про окрему бойову групу, що постала у лютому 1944 року з представників різних частин дивізії і чиєю метою була боротьба з радянськими партизанами, які на той час вторглися на територію дистрикту "Галичина". Що у цій унікальній збірці, що не розпадається на окремі глави, а читається на одному патріотичному подиху? Крім історії формування, ситуації в регіоні, огляду сил ворожих сторін та історії про бойове хрещення групи, тут чимало побутових деталей того часу. Також тут чимало про "цивільний" контекст історії групи. Наприклад, жіноча допоміжна рада при Міській управі Львова, яка співпрацювала з вояками, святкування тими складання присяги, коротке дозвілля.

Ігор Бондар-Терещенко

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів