Драма Нарімана Алієва "Додому" – сонце, що застрягло на лінії горизонту

Українське кіно отримало режисера, якому є що сказати своїм глядачам, головне, щоб його не підвів надто успішний старт

Драма Нарімана Алієва "Додому" – сонце, що застрягло на лінії горизонту
Кадр з фільму "Додому" Limelite

Юлія Потерянко

Журналіст, 112.ua

Українське кіно отримало режисера, якому є що сказати своїм глядачам, головне, щоб його не підвів надто успішний старт

Вибір представника країни на "Оскарі" цьогоріч був для України легким як ніколи – на розгляд Українського Оскарівського комітету представили тільки драму 26-річного кримськотатарського режисера Нарімана Алієва "Додому". Залишалося сказати картині або "так", або "ні". Зрештою, пропустила ж країна в цьому році Євробачення, чому не можна зробити паузу і в оскарівських перегонах? Але комітет вирішив, що "Додому" все ж заслуговує на шанс. Зараз драма знаходиться в лонг-листах "Оскара" і "Золотого глобуса", а 9 листопада стане відомо, чи побореться за приз Європейської кіноакадемії.

І це не весь послужний список повнометражного дебюту Алієва. В активі "Додому" також гран-прі десятого Одеського кінофестивалю, який відбувся у липні. Драму назвало найкращим фільмом року журі національної премії "Кіноколо". Крім того, картина нещодавно виграла Босфорський кінофестиваль. Чим же вона так підкупила кінокритиків?

По-перше, це роуд-муві – жанр, в рамках якого можна добре розкрити і трансформувати героїв. За словами Алієва, історію про чоловіка, який здалеку везе додому тіло близького родича, щоб поховати на батьківщині, він запозичив у азербайджанського режисера Навруса Хітмеда – його ім'я згадується у титрах. По-друге, в цій історії справді є кого розкривати. У центрі сюжету Алієв, який виступив також основним сценаристом картини (допомагала йому більш досвідчена Марися Нікітюк), поставив кримського татарина Мустафу – архетипічного патріархального главу сімейства, який, як не намагався тримати події під контролем, все ж зазнав фіаско. Свій шлях з Києва додому в Крим він долає із молодшим сином Алімом і тілом загиблого на Донбасі старшого Назима. При цьому відчайдушно, але незграбно намагаючись насильно склеїти хоча б останні уламки свого життя.

Трагічна доля Мустафи, якого грає Ахтем Сєїтаблаєв, розкривається поступово – в ході оповіді до його біографії додаються все нові подробиці, збираючись у цілісний пазл, на якому, якби він існував у реальності, красувалися б похмурі руїни. Алім, навпаки, викладає всі карти на стіл ще у зав'язці картини. Він – студент, що колись втік з братом від авторитарного батька до великого і галасливого Києва. Опинившись у замкненому просторі позашляховика, що бачив і кращі дні, вони замість однієї ночі проведуть у дорозі кілька днів і переживуть цілу низку подій, які змусять їх подивитися один на одного зовсім іншими очима.

Кадр з фільму "Додому" Limelite

Сєїтаблаєв з його неповоротким героїчним типажем підходить для ролі Мустафи якомога краще. Його персонаж не сприймає жодні виходи за свої рамки – йому незрозуміло, як можна так легко виїхати з вистражданої кримськими татарами батьківщини, огидна будь-яка релігія, крім ісламу, чужі і навіть противні люди, які не поділяють його цінностей. До того ж він мертвою хваткою тримається за своє коріння, за історію народу, який пережив депортацію і складно повертався до Крим після десятків років заслання. Для Мустафи це своєрідний непорушний ідол, а кожен, хто відступив хоч на крок – зрадник. У тому числі рідні сини. У свою чергу акторові-почтківцю Ремзі Білялову дістався більш гнучкий персонаж – юний хлопчик, відкритий всьому новому і не надто прив'язаний до традицій. Саме він і переживає в картині основну трансформацію.

У кадрі Білялов, до речі, двоюрідний брат режисера, тримається помітно менш упевнено, ніж його досвідчений напарник. Це трохи змазує враження від фільму, як і певна наївність разом з надмірною драматичністю, місцями властиві картині. Приміром, у Мустафі немає взагалі нічого світлого, нічого радісного – його сім'я розвалилася; його син і спадкоємець втік з дому і загинув; з живими родичами Мустафа посварився і не спілкується; молодший син не бажає підкорятися; з Кримом, який він називає своїм Єрусалимом, відбувається щось абсолютно незрозуміле; а сили стрімко відбирає якась загадкова хвороба.

Кадр з фільму "Додому" Limelite

Викликають питання і деякі сцени. Як, наприклад, епізод, в якому Мустафа всього за пару повторень навчає сина прийомам ножового бою. Психологічно це добре працює на зближення екранних батька і сина, але виглядає дещо сумнівно з точки зору правдоподібності. Як і історія зі стрімким нападом Мустафи після гонитви крізь ринок провінційного містечка.

Разом з тим, фільм дуже прикрашає і добре пояснює візуальна метафора сонця, що лежить на лінії горизонту, яке неодноразово з'являється у кадрі, кожен раз служачи певною віхою в оповіді. Для Мустафи це однозначно захід, а для Аліма – напевно світанок. Він, другорядний, по суті, персонаж, за межами розказаної в "Додому" історії стане головним героєм, незалежно від того, де буде його особисте "вдома" – у Києві, в Криму чи десь в іншому місці. А ще це символ перехідного періоду, лихоліття, в якому застрягли герої та їхній рідний Крим.

Кадр з фільму "Додому" Limelite

У драми "Додому", як і в сучасної історії Криму, немає і не може бути геппі-енду. Є тільки сонце, що лежить на горизонті, і поки неясно, у яку сторону воно рушить далі – униз, обіцяючи темряву, або вгору, знаменуючи настання нового дня. У кожному разі з виходом картини українське кіно явно отримало нового режисера, якому є що сказати, нехай і в рамках однієї лише теми – долі рідного півострова. Головне, не розслаблятися після дуже хорошого, хоч і не бездоганного, старту.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>