Драма "Коли падають дерева": Чи є у провінції щастя?

Про всепоглинаючу безвихідь і неприборкану надію – у новому українському фільмі

Драма "Коли падають дерева": Чи є у провінції щастя?
Кадр з фільму "Коли падають дерева" Фото з відкритих джерел

Тетяна Ахапкіна

Журналіст

Про всепоглинаючу безвихідь і неприборкану надію – у новому українському фільмі

Щедра на вітчизняні прем'єри осінь принесла одну із найбільш довгоочікуваних кіноновинок цього року – дебютну повнометражну роботу режисерки Марисі Нікітюк – драму "Коли падають дерева". До цього стрічка вже встигла побувати на кількох міжнародних фестивалях, а її дебют відбувся у рамках престижного Берлінале. Також вона брала участь у конкурсному відборі українського претендента на "Оскар", однак поступилася почесним місцем "Донбасу" Сергія Лозниці.

Крім того, днями картина дісталася до Північної Америки, де була представлена на кінофестивалі в Торонто і тепло прийнята українською діаспорою. А влітку цього року виконавиця головної ролі Анастасія Пустовіт була визнана найкращою актрисою нацконкурса Одеського кінофоруму. Сама ж Нікітюк, яка виступила ще й авторкою сценарію, отримала в 2016 році за нього призи в Каннах і в тій самій Одесі. Підтримали її і в нашому рідному Держкіно, і в профільних відомствах Польщі та Македонії, в копродукції з якими в підсумку картина і вийшла.

Кадр з фільму "Коли падають дерева" KinoFilms

Подібна увага світової кіноспільноти ще на етапі опрацювання ідеї, звичайно ж, у значній мірі полегшила подальший процес створення картини. Проявилося це як у фінансовій підтримці (а без бюджету, як відомо, може провалитися навіть самий багатообіцяючий сценарій), так і в можливості залучити професіоналів високого рівня. Наприклад, оператора Міхала Енглерта, який раніше працював над драмою "Обличчя", яка завоювала цього року "Срібного ведмедя" Берлінського кінофестивалю і стала фільмом-відкриттям 47-ї "Молодості".

"Міхал Енглерт – це така польська зірка. У них (у Польщі – ред.) учасники кінопроцесу є майже рок-зірками. У нього більше 20 повнометражних робіт і мені дуже сподобалися фільми, які робить Міхал. Він дуже добре знімає пацанячу тему – не просто прикольну, а маскулінну. Він чудово знімає всякі політичні речі і він прекрасно знімає різноманітну соціальну жесть", – поділилася враженнями режисерка.

Кадр з фільму "Коли падають дерева" KinoFilms

До речі, "соціальна жесть" – це саме те враження, яке справляє описаний Никитюк світ. У центрі уваги картини – безіменне українське село, існуюче чи то на заході бандитських дев'яностих, чи то в якийсь часовій петлі, де цей похмурий період закріпився назавжди. Про це свідчить спосіб життя одного з трьох ключових героїв – аналогічно безіменного хлопця, ідентифікованого (як це прийнято в кримінальній субкультурі) лише за мальовничим прізвиськом Шрам. В силу свого молодого віку він ще не встиг досягти якихось кар'єрних "висот", а тому поки що служить хлопчиком на підхваті – залякує тих, що провинилися, і вибиває гроші з боржників.

У вільний від трудових бандитських буднів час Шрам пристрасно любить (у чому глядач може переконатися з перших же кадрів) юну красуню Ларису – вчорашню школярку, яка метається між малюсіньким провінційним містечком, де живе її тільки що овдовіла мати, і селом бабусі, надії на щасливе життя в якому так само мало, як і будь-яких перспектив. Дівчина мріє вибратися з цього порочного кола, утекти на море з коханим і впасти з ним там у сексуальне забуття, назавжди залишивши позаду непривабливу реальність.

Єдиний промінчик світла в цьому царстві безвиході – п'ятирічна Вітка, двоюрідна сестра Лариси, яка приїхала погостювати на канікули. Незважаючи на навколишні пристрасті і бабусю, не бажаючу приймати волелюбний характер онуки, дівчинка скидає з себе тісні пута нав'язаних думок і стереотипів і повною мірою насолоджується життям.

І саме цей персонаж служить особливим провідником, який виводить картину за межі соціальної драми. За допомогою маленької Вітки авторка вносить в неї надію і дух свободи, які найбільш вигідним чином контрастують із загальним відчаєм, яким пронизане все інше (адже навіть люблять один одного герої з якоюсь фатальною безвихідністю).

"Дерева" взагалі складно віднести до якогось одного жанру, стільки всього в них намішано. Любовна сцена, яка заповнює екрани в перші ж хвилини після старту, збиває з ніг своєю відвертістю. Слідом один за одним піднімаються соціальні питання, які плавно переходять то у кримінал, то в майже гротеск. І фоном (невеликими, але постійними вкрапленнями) проносяться фентезійні фрагменти, що дозволяють стрічці успішно балансувати на межі, здавалося б, непоєднуваних світів.

Кадр з фільму "Коли падають дерева" KinoFilms

Втім, не можна сказати, що таке сюжетне і жанрове розмаїття пішло картині виключно на користь. Велика кількість конфліктних ліній і промальовування другорядних (деколи буквально кількасекундних) персонажів внесли до "Дерев" певну нерівномірність і позбавили їх вираженої цілісності. З іншого боку, ця ж феєрія породила і безліч підтекстів – починаючи від якогось глобального "У чому щастя?" і закінчуючи більш насущним "А чи свій я вибрав шлях?"

На прикладі героїв та їх оточення Нікітюк досліджує ці теми, паралельно препаруючи усталені соціальні норми, посилені антуражем українського села. І справа тут, до речі, не в провінції, в якій щастя все-таки можливо, хоч і не так доступно, як в місті. Основний посил фільму криється в необхідності усвідомлення страхів і тієї міри свободи, яку кожен з нас обирає для себе сам.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...