banner banner banner

Детінізація економіки: Чому "боротьба" з нею не має сенсу

Детінізація економіки: Чому "боротьба" з нею не має сенсу
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Під час недавнього виступу прем'єра на одному національному телевізійному каналі, країна почула дуже показову сентенцію глави уряду – зростання економіки буде забезпечуватися коштом детінізації економіки.

На уточнювальне запитання, про який рівень "тіні" до "офіціалу" йде мова, прем'єр, анітрохи не вагаючись, відповів: ну, нуль, може, 5%... Після чого в західних економістів напевно відпала б не тільки нижня, а й верхня щелепа, якби вони почули цю тезу, що навряд чи. 

Цей приклад якнайкраще ілюструє проста теза: якщо керівні еліти не здатні на якісний ідеологічний дискурс, вони ніколи не зможуть запропонувати ефективну стратегію розвитку країни.

І вважатимуть за краще діяти за натхненням, інтуїтивно реагуючи на зміну зовнішньої кон'юнктури і внутрішніх уподобань електорату. У цих умовах руху наосліп народжується цілий набір міфів, які впливають на економіку так само токсично, як комплекси дитинства на психіку дорослої людини.

Один із міфів – це так звана абсолютна шкідливість "тіньової" економіки. До речі, про її розміри. Ані про які 5% або 0% не може бути й мови. Навіть у Німеччині цей показник коливається на рівні 15%. Спроби знизити індикатор "тіні" у Франції до 10% викликали стрімку кризу на місцевому ринку праці.

Як показали дослідження відомого економіста Ернандо де Сото, існує кілька онтологічних кілець формування тіньового сектора економіки.

Новини за темою

Велике кільце – це коли під високим фіскальним тиском частина підприємців йде у тінь, а фіскальне навантаження розподіляється на тих, хто лишився в легальному обороті, тобто пропорційно збільшується, що призводить до чергового вимивання тих, хто вирішує піти "в сутінки".

І так доти, доки в легальному секторі не залишаться лише великі ФПГ і державні підприємства. Мале кільце – це формування неконкурентних умов підприємницького середовища, коли великі ФПГ шляхом політичного лобізму досягають конкурентних переваг на вузькому споживчому ринку і вичавлюють з нього малий і середній бізнес, який також переходить до тіньового сегмента.

У фіналі – більша частина ринкового середовища поділена між монополіями, олігополіями і компаніями з одноосібним домінуванням. В Україні така монопольна надбудова становить вже 58% економіки, за даними Антимонопольного комітету.

Не важко помітити, що в нашій країні функціонують обидва кільця нарощування тіньової економіки. За світовою класифікацією, оптимальний рівень "тіні" - до 15% ВВП (як у Німеччині).

У такому разі держава виграє двічі: з одного боку, велика частина податків перерозподіляється на широкій базі ВВП, а з іншого – в економіці є якийсь буфер, який виконає роль соціального стабілізатора в разі глобальної кризи або нової міграційної хвилі.

Спроби скоротити рівень "тіні" нижче 15%, здійснені у Франції, призвели до того, що в суспільстві лише посилилося соціальне напруження, особливо в умовах масового припливу трудових мігрантів.

Отже, якби зараз в Україні хтось надумав чисто механічно "скоротити" тіньову економіку, це призвело б лише до істотного зростання соціальної напруги, коли кілька мільйонів людей зіткнулися б із втратою робот, або з відчутним скороченням рівня заробітної плати.

У тіньовій економіці, отже, виживають саме ті підприємства, які в наявних умовах офіційного адміністративного, монопольного та фіскального тиску просто не змогли б вижити або втратили  значну частину своєї виробничої рентабельності.

Ернандо де Сото чітко показав, як ламаються скляні перегородки між тіньовим та легальним секторами економіки: потрібно просто вивчити приклад "Дикого Заходу", коли підприємницькі практики й правила ведення бізнесу, сформовані в абсолютно вільному бізнес-середовищі, були як прецедент імплементовані в масштабі всієї країни.

Вільям Рассел Істерлі, сучасний економіст, пропонує відмовитися від рецептів експертів-плановиків і перейти до експертів-пошуковиків, які вивчають економічні процеси на мікрорівні й переносять їх на макрорівень державної політики та регулювання.

Для України надзвичайно важливо усунути передумови формування тіньової економіки, тобто монополізм, зрощений з політичною владою, вибіркове правосуддя, а також знайти оптимальну точку фіскального навантаження, що задовольняє бізнес і державу, включаючи й збалансований рівень державного регулювання для компенсації так званих провалів ринку.

Лише потім можна проводити податкову амністію і рапортувати про зниження рівня тіньової економіки.         

Ну а поки замість всього зазначеного вище деякі наші експерти серйозно заговорили про можливість легалізації проституції як джерела поповнення державного бюджету. Що ж, тема дуже комфортно "лягає" в прокрустове ложе анонсованого лібертаріанства.

Звичайно, хотілося б, щоб наші чиновники стали читати Ернандо де Сото, як це робили до них політики багатьох інших країн світу, для яких проблеми тіньової економіки стали новим ключем і драйвером зростання легальної економіки. Але, як показує практика, деякі українські міністри просто не люблять читати.

Неформальний сектор економіки – це найнадійніший союзник українського уряду на найближчі 10 років. Союзник, який допомагає забезпечувати соціальну стабільність у країні та годує мільйони українських сімей.

Але союзник тимчасовий, саме доти, доки у нас в державі не проведуть якісні інституційні реформи, дерегуляцію бізнесу і демонополізацію підприємницького середовища. Ось тоді шляхи легальної економіки й "тіні" розійдуться в різні боки, як це й сталося в післявоєнній Європі.

Новини за темою

Але доти будь-які реляції про скорочення тіньової економіки будуть сприйматися або як невдалий жарт, або як "небезпечна" тенденція руйнування економіки в цілому, включаючи і тіньову, і легальну її частини.

Нинішній уряд навчилося "механічно" покращувати життя українців у вигляді зростання валютного еквіваленту ВВП і доходів або такого ж "рукотворного" скорочення показника "борг/ВВП". Штучна ревальвація гривні їм на допомогу. Точно так само міністри сприймають і тіньову економіку – як фізичний резервуар зростання легального сектора.

Без ліквідації передумов появи "тіні" (наприклад, шляхом зниження легальних адміністративних і фіскальних витрат на ведення бізнесу до рівня тіньових) і домашнього завдання у вигляді "структурних реформ".

Замість складної та копіткої роботи - типова метушня "за індикаторами успішності KPI", тобто класична грантова вправність у вигляді "підгонки" потрібних показників "під план" за принципом: головне - гарна презентація та звіт, після нас – хоч потоп.

Тіньова економіка – це не абсолютне зло і не абсолютне добро поготів, а всього лише модифікація ринкової гри, видозміненої її учасниками під умови токсичного конкурентного та адміністративного середовища. "Боротися" з нею – все одно що протистояти вітру плювками в нього.

Так, "тінь" не дає бізнесу капіталізувати активи, залучати легальне фінансування та інвестиції, застосовувати ефект мультиплікатора до активів, одним словом – генерувати капітал з мультиплікаційним зростанням.

Тіньовий сектор - це й недоотримані податки. Але це й робочі місця, і доходи населення, і економіка, яка вижила внаслідок криз і реформаторських експериментів. І поки влада буде воювати з "тінню", вона непереможна.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

 

 

 

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>