Деякі пари тривають п'ять годин: Чим навчання в Стенфорді відзрізняється від навчання в українських ВНЗ

Деякі пари тривають п'ять годин: Чим навчання в Стенфорді відзрізняється від навчання в українських ВНЗ
Фото з відкритих джерел

Іван Примаченко

Співзасновник Prometheus

Оригінал на сторінці Івана Примаченка у Facebook

Враження від другого тижня навчання в Стенфорді, або Чим топові західні університети відрізняються від українських. Частина друга.

- На першій парі ми розбираємо відновлення шкільної системи в Новому Орлеані після урагану "Катріна", унаслідок якого місцевий шкільний округ було в прямому сенсі змито з землі. Перед класом усі прочитали докладний опис того, як купка волонтерів на чолі з Сарою Асдін взялася за відчайдушну місію відновлення освіти в місті, а тепер ми розбираємо кожне ухвалене тоді рішення, дискутуємо, яких помилок було припущено і чи можна було зробити краще. Хтось цитує статтю з домашнього читання, хтось свій досвід, часом дискусія перетворюється на запальну суперечку, але завжди з повагою до думки один одного. Усе це більше нагадує засідання справжнього штабу з подолання кризової ситуації, ніж університетську пару. Наприкінці заняття до нас приходить сама Сара Асдін - їй можна поставити запитання чи подискутувати, чим ми і займаємося наступні півгодини.

- Тут люблять тривалі та напружені пари - три години активних дискусій з перервою на п'ять хвилин є нормою. Деякі пари тривають п'ять годин. Викладачі постійно підганяють уперед, жорстко тримають темп, намагаються вичавити максимум користі з кожної хвилини: час у Стенфорді безцінний. До речі, ніхто тут не робить зауваження за те, що ти п’єш чи тихенько їси на довгій парі: усі розуміють, що для навчання потрібні сили.

Новини за темою

- Окремий кайф - однокурсники. Зі мною разом навчаються колишній пілот ізраїльських військово-повітряних сил, розробниця навчальних комп'ютерних ігор, співробітниця міністерства освіти Сінгапуру, шкільний учитель з неблагополучного району Лос-Анджелеса та інвестиційний банкір з Японії. Історія кожного є неймовірною. Не встигаєш домовлятися про зустрічі за кавою, щоб краще познайомитися і розпитати про їхній унікальний досвід.

- Середній вік студентів магістратури тут 25-30 років. Більшість йде кілька років попрацювати після завершення бакалаврату і лише після цього повертається завершити навчання. Але не рідкість і люди 40 та 50 років. На мої пари в бізнес-школі ходить студент під 70 років. Жваво бере участь у дискусіях і своїм досвідом привносить серйозний вклад у роботу.

- Звичайно, особливі потреби не можуть стати на заваді навчанню. Майже всі двері обладнано спеціальним пристроєм, щоб їх легко було відчиняти людям на візку, а пандуси і ліфти є в доступі в кожній будівлі. Через електронну систему можна повідомити технічну службу і викладача про ваші особливі потреби, і вони підготують усю необхідну технічну та методичну підтримку до початку пари. Своїх студентів і співробітників тут цінують.

Новини за темою

- Крім того, у Стенфорді цінують свою історію, хоча університету нема й 130 років: він є наймолодшим серед провідних світових вишів. Над кампусом височіє Башта Гувера, яку було названо на честь випускника Стенфорду, котрий став президентом США. В офісі, де ми працюємо, відвідувачів зустрічає табличка з написом про те, що це найстаріша будівля в кампусі та що колись у гуртожитку, який тут був, жив Стейнбек. Усі будівлі та левова частина аудиторій мають власні імена, як правило, на честь видатних випускників та донорів, завдяки пожертвам яких ці будівлі було побудовано. Університет пам'ятає всіх, хто йому допоміг, і пишається успіхами всіх, хто колись навчався тут. А навчався тут багато хто: від засновників Google Бріна і Пейджа до легендарного гравця в гольф Тайгера Вудса.

- А ще відомі люди люблять залишати Стенфорд, щоб поспішати творити великі справи. Джон Кеннеді кинув місцевий MBA, а Ілон Маск через два дні після старту навчання — докторську програму, щоб відкрити свій бізнес. Як не крути, але репутація університету практиків, а не теоретиків виникла в Стенфорді не на порожньому місці.

- Коли почало здаватися, що більше мене нічого не здивує, я потрапив до університетської бібліотеки. Більшу її частину охоплюють нескінченні полиці з книгами, де сконцентровано саме ті праці, які викладачі дають як завдання читати своїм студентам. Достатньо ввести назву на сайті бібліотеки і на електронній мапі, і тобі негайно покажуть місцезнаходження жаданої книги. Не треба нічого замовляти і чекати – приходь і читай. А щоб читати було зручніше, довкола полиць з книгами є купа спеціально обладнаних для навчання місць: від робочих столів і зручних диванів до закритих кімнат для колективної роботи. Усе оточення тут зроблене так, щоб байдикувати було складніше, ніж учитися. І де все це було в мої студентські роки?

Іван Примаченко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів