banner banner banner

Чим запам'яталися 15 попередніх керівників ГПУ

Так вийшло, що ім'я кожного Генерального прокурора України пов'язане з політичними скандалами, в які було втягнуто головних законників країни

Чим запам'яталися 15 попередніх керівників ГПУ
Фото з відкритих джерел

Так вийшло, що ім'я кожного Генерального прокурора України пов'язане з політичними скандалами, в які було втягнуто головних законників країни

Оригінал на сайті "Прокурорська правда"

За 25 років незалежності держави ми спостерігали діяльність 15 керівників ГПУ. Чи були серед них люди відповідальні, з жорсткою принциповою позицією щодо відстоювання закону, або тільки ті, хто суто підпорядковувався велінням президента України? Однозначно відповісти не можна, хоча будь-яка принциповість завжди закінчувалася або відставкою глави відомства, або виконанням бажання Банкової.

Новини за темою

Адже всі наші президенти завжди хотіли мати лояльних генеральних прокурорів, які відкривали кримінальні справи на опонентів, або ж закривали неугодні справи, які залишилися після попередника.

Прокурорська правда

Віктор Шишкін - перший Генеральний прокурор незалежної України. У 1990 році, за рік до вступу на посаду генпрокурора, його було висунуто кандидатом у народні депутати трудовими колективами обласної психіатричної лікарні, Кіровоградської станції швидкої невідкладної допомоги, спеціального конструкторського бюро Кіровоградського виробничого об'єднання "Друкмаш". Став народним обранцем - заступником голови комісії Верховної Ради України з питань законодавства і законності.

Пізніше ще двічі його було обрано народним депутатом України від Одеської області, також за Леоніда Кучма він став членом Вищої ради юстиції, а в листопаді 2005 року його було призначено суддею Конституційного суду України. У липні минулого року було достроково звільнено президентом України з посади.

За Шишкіна було прийнято перший в Україні Закон "Про прокуратуру". Не будемо вкотре коментувати і порівнювати закони 1991 та 2014 років, достатньо лише зробити висновок про те, в якій реальності працював генпрокурор Шишкін тоді, і чому за нової влади він виявився не рукопожатним президенту Петру Порошенку.

Закон 1991 року визначав "нагляд" у широкому розумінні слова. Так, крім дотримання прав громадян, прокурор наглядав також і за дотриманням законів "взагалі" всіма суб'єктами, в тому числі підприємцями, а також захищав основи державного та економічного устрою країни. Крім прав громадян, прокурори захищали і права національних груп, територіальних утворень і навіть місцевих рад.

Чому це важливо скасувати, навіть не з точки зору критики "загального нагляду", самими суб'єктами прокурорської системи. 22 липня 2015 року президент звільнив з посади судді Конституційного суду України Шишкіна за 15 днів до закінчення строку перебування того на посаді. Причиною передчасного звільнення, можливо, стала офіційна думка Шишкіна з приводу неможливості прийняття конституційних змін у зв'язку з умовами воєнного часу: "Я переконаний, що у зміні Конституції більше зацікавлені не ми, українці, а президент Порошенко разом з Путіним, а також, можливо, з Меркель і Олландом. Я, наприклад, не бачу ніякої необхідності міняти Конституцію саме зараз".

Пізніше він красномовно висловився: "Кучма не зміг мене звільнити, Янукович не зміг, а от Порошенко - зміг".

У 2010 році Шишкін був єдиним, хто висловив особливу думку під час надання Віктору Януковичу розширених повноважень у 2010 році.

"Опозиціонер" в лавах КСУ "режиму Януковича" в 2001-2002 рр. захищав фігурантів справи, порушеної щодо подій руху "Україна без Кучми", так і сам тодішній нардеп брав участь у мітингу проти Кучми.

Шишкін тоді не побоявся з трибуни парламенту виступити із заявою про те, що відкриття кримінальної справи проти Кучми є цілком обґрунтованим, а народним депутатам, які тоді заявляли, що воно відкрито з порушенням норм Конституції, сказати, що вони "не обтяжували себе думками про аналіз сукупності багатьох чинних законів у державі й особливо Кримінально-процесуального кодексу".

А справа стосувалася кримінальної відповідальності за вчинення діянь, що сприяли екс-прем'єр-міністру Павлу Лазаренку організувати вбивства народних депутатів Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана.

Принциповість – це риса, яка, мабуть, була властива тільки першому генеральному прокурора України.

Прокурорська правда

Владислав Дацюк – другий генеральний прокурор України - також перебував на посаді два роки.

На відміну від свого попередника, Дацюк був більш радикальним: за його поданням вперше в історії українського парламентаризму народного депутата Юхима Звягільського було позбавлено недоторканності.

За словами тодішнього генпрокурора, із санкції в. о. прем'єра Юхима Звягільського грецькій фірмі було продано 95,3 тис. тонн авіаційного палива військового призначення на загальну суму 15,45 млн дол. З них в Україну надійшло лише 10 млн дол. і 77 млрд українських карбованців. За словами Дацюка, 3 млн дол. було присвоєно. Тим самим, на його думку, "за сприяння Звягільського було підірвано обороноздатність держави".

Також Дацюк повідомляв, що за сприяння колишнього глави уряду було проведено операцію з незаконної конвертації валюти з держбюджету. Для цього в Швейцарію на незареєстрований кореспондентський рахунок комерційного банку "Даміана-банк" було перераховано 8 млн дол., з яких було проконвертовано 5 млн, решта до держбюджету не надійшли. У співучасті з посадовими особами комерційного "Даміана-банку" (Крамной, Сидоренко і Дворянчиков) протягом 1993-94 рр. здійснив ряд торгово-фінансових операцій, у процесі яких, за даними слідства, викрадено державних коштів на суму понад 25 млн дол.

Самому Звягільському вдалося "викрутитися": на момент позбавлення його депутатського імунітету в. о. прем'єра вже перебував в Ізраїлі і зміг уникнути арешту, хоча йому загрожувало від 10 до 15 років позбавлення волі.

Однак поступово "справа Звягільського" стала розсипатися як картковий будиночок. До часу парламентських виборів 1998 року він зміг довести свою невинність і повернутися у стіни вищого законодавчого органу країни завдяки старанням відомого швейцарського адвоката Пауля Галлі-Харта, що спеціалізується на розборках між українськими корупціонерами. Тоді він розбив всі звинувачення проти своїх клієнтів, і суд Швейцарії визнав повну їх невинність.

У "справу Звягільського" опинилися втягнутими чиновники з Мінфіну, при тому, що Дацюку його розслідувати доручав сам тодішній президент Леонід Кравчук.

Прокурорство Володимира Дацюка було відзначено ще однією гучною справою проти першого заступника голови Верховної Ради України Олександра Ткаченка. Йому, в тому числі, інкримінувалося втручання у діяльність прокуратури і розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Але Ткаченка так і не було притягнуто до відповідальності.

Також було розпочато кримінальне розслідування проти тодішнього голови українського парламенту Олександра Мороза, обвинуваченого у фінансових махінаціях. Полягало воно в тому, що в рамках надання 30-мільярдного пільгового кредиту від імені Національного банку Охтирській міськраді Мороз перерахував 10 млрд карбованців на лікування якогось громадянина Смирнова в США. З'ясувалося, що цей громадянин на той момент вже два роки в Охтирці не проживав, а лікувався в Києві в окружному військовому госпіталі, і що суму, необхідну для операції, було завищено більш ніж удвічі.

Але до суду так і не було доведено. Після звільнення Владислава Дацюка ГПУ закрила справу "за відсутністю складу злочину".

У березні 1995 року було заарештовано радника голови ВРУ Олександра Мороза Віктора Боженара. Його було звинувачено у використанні пільгових кредитів для особистого збагачення. Мороз всіляко намагався "визволити" свого радника, називаючи затримання (а не арешт, як підкреслив він) Боженара "продовженням політичних інсинуацій, які ведуться навколо голови Верховної Ради і парламенту в цілому".

Після цього Олександр Мороз просував ідею відставки генпрокурора Дацюка. У ЗМІ тоді писали про те, що саме ці скандали навколо керівництва українського парламенту і привели його до відставки. Зрештою ВРУ таки проголосувала за його відставку.

Прокурорська правда

Григорій Ворсинов - третій керівник головного юридичного відомства країни, який повторив традицію своїх попередників, побувавши на посаді два роки.

Кандидатуру Ворсинова на розгляд ВРУ вносив президент Леонід Кучма, і говорили, що цей його вибір аж ніяк не випадковий. І хоча сам Ворсинов давав слово, що до призначення з Леонідом Кучмою не контактував, в кулуарах йому не вірили.

До того ж нового главу ГПУ пов'язували навіть не так з Леонідом Кучмою, як зі згаданим вище прем'єром Павлом Лазаренком, якого преса називала кумом Ворсинова.

До призначення на посаду генпрокурора проти Ворсинова порушували кримінальні справи: на посаді прокурора Дніпропетровської області його було звинувачено в зловживанні службовим становищем та отриманні хабарів.

Справу було закрито, а групу слідчих, які вели розслідування, було звільнено з органів прокуратури.

Потрібно відзначити, що саме за Ворсинова слідчий апарат вищої наглядової інстанції розрісся, у структурі Головного слідчого управління було створено ще кілька управлінь, з'явилися різні слідчо-оперативні групи.

Він вже заговорив про те, що потрібно в прокуратурі проводити якісь реформи, робити акцент на слідчій роботі. Багато говорив, тому не видавав "гучних" обвинувальних актів кому-небудь, хоча було кому.

Саме за каденції Ворсинова сталося резонансне вбивство олігарха і політика Євгена Щербаня. Генпрокурор не поспішав розслідувати. Було висунуто версію про те, що Павло Лазаренко замовив це вбивство, а Ворсинов, відповідно, "прикрив" свого друга.

У липні 1997 року Леонід Кучма відправив у відставку Лазаренка, а услід за ним пішов і Григорій Ворсинов.

У 2005 Ворсинов помер на сімдесят першому році життя від широкого інсульту в своєму будинку в Дніпропетровську.

Прокурорська правда

Після Ворсинова "повноцінного" Генерального прокурора довго не призначали. Близько року (з липня 1997-го по квітень 1998-го) "в. о." генпрокурора був Олег Литвак.

Литвак - постать вельми цікава. Він також виявився зав'язаним у тугий клубок разом з Кучмою та Лазаренком, однак прославився ще раніше - в останні дні існування СРСР.

Литваку довелося заарештовувати міністра оборони Язова і голову КДБ СРСР Крючкова після невдалого путчу 1991 року. На посаді заступника начальника Управління з розслідування особливо важливих справ прокуратури СРСР він проводив гучні арешти у справі ГКЧП і був одним з двох слідчих, який проводив допит президента СРСР Михайла Горбачова.

У часи "пізнього СРСР" Литвак був керівником однієї з так зв. "андроповських" слідчих бригад Генпрокуратури СРСР, які розслідували найбільш складні і резонансні корупційні злочини вищої радянської номенклатури.

У 1994 р. його було призначено першим заступником у Владислава Дацюка. Побув на цій посаді кілька місяців. Потім його "пішли" на пенсію. Через два роки Леонід Кучма запросив Литвака працювати на Банкову помічником президента з правових питань.

У пресі тоді писали, що Литвак виявився "не досить ручним головою ГПУ", тому і поплатився посадою, за яку він, до речі, і не тримався.

Прокурорська правда

Після Литвака в. о. Генпрокурора протягом трьох місяців (з квітня по липень 1998 року) був Богдан Ференц.

Це один з найкоротших термінів перебування чиновника на цій посаді (84 дні), але все ж не рекордний. До високої посади Ференц працював прокурором Тернопільської та Львівської областей, потім обіймав посаду першого заступника генпрокурора. З 2000 року став працювати адвокатом, причому набагато успішніше у нього це виходило, ніж займати крісло головного законника країни.

У 2002 р. Ференц захищав вдову Ігоря Александрова - вбитого журналіста, а також братів Боцвинюків з Чернівців, яких звинувачували в торгівлі людьми в США. Ну а ближче до нашого часу представляв інтереси ув'язненої Юлії Тимошенко.

Цікаво, що Богдан Ференц тричі вигравав суд проти генпрокурора Михайла Потебенька, який був після нього і який звинувачував Ференца у незаконному отриманні квартири і в корупції.

Прокурорська правда

Наступником Ференца був Михайло Потебенько. Пробув у кріслі вже 4 роки.

Недорікуватий Потебенько запам'ятався словом-візиткою "хвальш" і своїми 99,6% (саме так він оцінив ймовірність того, що "таращанське тіло" належить Георгію Гонгадзе), а його робота ознаменувався безліччю резонансних справ, які не було доведено до кінця. Його відкрито звинувачували в тому, що він виконував незаконні накази Кучми і "був його ручним псом".

Потебенько зміцнив організаційну структуру прокуратури, посилив оперативний контроль за багатьма сферами злочинності, але поряд з тим не зміг реалізувати відомості про корупцію у вищих ешелонах влади, оскільки не робив жодних кроків без відома президента.

Фактично всі гучні розслідування прокуратури були пов'язані зі злочинними діями осіб, неугодних владі. За керівництва Потебенька ГПУ активно проводила каральну політику президента щодо опозиції і багато справ, які порушувала прокуратура проти опозиціонерів, виявилися фіктивними і не мали під собою доказової бази та ще розсипалися до суду.

На початку правління Потебенька Генеральна прокуратура порушила низку кримінальних справ проти Павла Лазаренка. Але поки Генпрокуратура займалася "обробкою" депутатів для позбавлення недоторканності й арешту Лазаренка, він виїхав до США, встигнувши "відмити" і вивести мільйони доларів.

У 2000 під керівництвом Потебенька було розпочато розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, яке генпрокурор так і не довів до кінця. Не було знайдено ані замовників, ані виконавців злочину. Потебенька тоді звинувачували в тому, що він навмисно гальмує слідство, вигороджуючи Кучму та інших високопоставлених політиків.

Тоді ж спалахнув так званий "касетний скандал", коли було оприлюднено аудіозаписи з президентського кабінету, які свідчать про причетність Леоніда Кучми до вбивства Гонгадзе. Генпрокурор заявив, що ці записи було сфальсифіковано, а за скандалом стоять іноземні (не російські) спецслужби.

Потебенько був одним з перших чиновників, який лише заплутував це слідство, але хвиля протестів і загального обурення, досягши апогею на початку 2001-го, потім різко пішла на спад.

У тому ж таки 2001 році Генпрокуратура взялася за віце-прем'єра Юлію Тимошенко. Її звинуватили в контрабанді і підробці документів, а також за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Після цього на прохання Потебенька її відправили у відставку, а пізніше її було заарештовано. У в'язниці Тимошенко пробула трохи більше місяця, через два роки суд визнав порушення кримінальної справи незаконним.

Потебенько дивом утримався на своїй посаді. Навіть встиг після свого достопам'ятного прокурорства побувати народним депутатом - за 4 роки у ВР Потебенько змінив вісім фракцій і груп. Така всеїдність не залишилася "неоціненою": Потебенько вже давно на узбіччі.

Фото з відкритих джерел

Потебенько готував із свого заступника Миколи Гарника свого наступника. Його він забрав з Київської облпрокуратури, потім замість себе рекомендував прокурором Києва і завжди оцінював як виключно працьовитого, грамотного працівника. Після відставки Потебенька 30 квітня 2002 року Гарник став в. о. генпрокурора. І пробув на цій посаді до 6 липня.

Відразу ж Гарник заявив, що за результатами американської експертизи таращанське тіло належить Гонгадзе і пролежало воно до знаходження 2-3 місяці. Нічим іншим Гарник на посаді не запам'ятався. Незабаром було призначено повноцінного генпрокурора, а Гарник пішов у Київську прокуратуру. У 2011 році очолив прокуратуру Броварів. Після Євромайдану люстраційний комітет рекомендував звільнити Гарника з посади. Йшлося про земельні махінації під час перебування його на посаді. 9 вересня 2014 року Гарника було звільнено з органів прокуратури.

Прокурорська правда

Святослав Піскун. Вперше на посаду він прийшов на рік з гаком, займаючи крісло генпрокурора з липня 2002-го по кінець жовтня 2003-го. Потім його змінив Геннадій Васильєв (повернемося до нього пізніше). З грудня 2004-го по жовтень 2005-го Піскун - знову генеральний прокурор. Далі "прокурорствував" Олександр Медведько, після нього Різницьку очолив Піскун - втретє. Щоправда, тільки на місяць. Було це у травні 2007-го.

Один з найбільш скандальних і надміцних. Двічі його відправляли у відставку, і двічі він через суд домігся відновлення на посаді. Піскун настільки не хотів йти у відставку втретє, що пішов на штурм Генпрокуратури за підтримки голови МВС і "Беркуту".

Насамперед новий генпрокурор взявся за активне розслідування вбивства Гонгадзе, оголосивши в 2003 році, що воно наближається до завершення. Він особисто підписав ордер на арешт генерала міліції Олексія Пукача (лише в 2009 році його було заарештовано), якого звинуватив у зловживанні владою і причетності до вбивства Гонгадзе.

Найбільше це не сподобалося Кучмі, який негайно звільнив Святослава Піскуна, звинувативши його в надмірній політизації ГПУ. Пукача випустили на свободу і зняли всі звинувачення. Після цього генерал 6 років перебував у розшуку, і тільки в 2013 році його було засуджено на довічне ув'язнення.

Вже 10 грудня 2004 року Піскун відстояв своє право обіймати посаду генерального прокурора. Було це вже після початку Помаранчевої революції. Ледь переступивши поріг Генеральної прокуратури, він скасував постанову про закриття кримінальної справи про отруєння Віктора Ющенка. Після цього ГПУ порушила кримінальну справу щодо фальсифікаторів з Центрвиборчкому.

ЗМІ писали, що цьому сприяв зять Кучми Віктор Пінчук. Нібито існували таємні домовленості між Кучмою та Ющенком, що останній надає першому гарантії юридичної недоторканності. А лояльним генпрокурором, який не буде чіпати Кучму, виступив Піскун.

І якщо екс-президента Кучму тоді залишили у спокої, то на його людей (Ігоря Бакая, Івана Різака, Руслана Боделана, Володимира Щербаня, Анатолія Засуху) ГПУ відкрила полювання. Проти них Піскун порушив кримінальні справи, однак у підсумку всі вони вийшли з-під варти згідно з рішеннями суду або встигли перебратися за кордон.

Відновившись на посаді, Піскун закрив кримінальну справу проти Юлії Тимошенко (через кілька днів після її призначення прем'єр-міністром), яку велося ще з часів Потебенька.

Минуло небагато часу, і Піскун вирушив у політику, але між двома депутатствами, в 2006-2010 рр. (в обох випадках Піскун йшов у Раду за списками ПР), він зумів ще раз протиснутися в ГПУ. Президент Ющенко його на колишній посаді відновив, він же його у відставку і відправив.

У 2005 р. Піскун порушив кримінальну справу проти Петра Порошенка. У ЗМІ тоді повідомляли, що Порошенко після такого особисто вимагав від Ющенка відставки Піскуна. Саме порушення справи проти Порошенка і поспішне закриття проти Тимошенко послужили причиною звільнення Піскуна. Принаймні так заявляв він сам.

Нескладно здогадатися, що і це рішення Піскун оскаржив у суді. У 2007 році Віктор Ющенко, виконуючи рішення суду, поновив його на посаді генпрокурора. Але в кріслі глави ГПУ він пробув лише місяць. Президент його знову звільнив за суміщення посад генпрокурора і народного депутата. І знову Піскун відмовився йти у відставку, зважився на штурм ГПУ і силове "захоплення" свого кабінету. Але успіху це не мало, і після цього крісло генпрокурора він не займав.

Прокурорська правда

Геннадій Васильєв – черговий генпрокурор, служитель Кучми і всього "донецького клану".

У 2003-му Васильєв займав крісло віце-спікера Верховної Ради і був людиною не без прокурорського минулого: свого часу служив прокурором Донецької області, згодом передавши це крісло Віктору Пшонці.

Його ім'я також пов'язували з великим бізнесом у вугільній галузі, металургії та фінансовій сфері, він входив до числа найбагатших українців.

У 2002 році обирався до парламенту на одному з донецьких мажоритарних округів. Чому Леонід Кучма з декількох варіантів вибрав саме його, сказати важко. За однією з версій - щоб дестабілізувати ситуацію в парламенті.

Васильєв відкрито виступав проти "Помаранчевої революції" та її лідерів. Він навіть хотів порушити кримінальні справи проти Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, а заступника генпрокурора Миколу Голомшу було зі скандалом відправлено у відставку за те, що відмовився це зробити.

У травні 2004 року ГПУ все-таки порушила кримінальну справу проти Тимошенко нібито за те, що вона намагалася за допомогою хабара вплинути на рішення суду. Пізніше новий генпрокурор Піскун закрив цю справу.

При цьому Васильєв закрив справу щодо отруєння Ющенка через недостатню доказову базу.

"Голова" Васильєва була в списку вимог "Нашої України" під час голосування за політреформу. Нічого особливого фігура Васильєва собою не представляла, тому їм пожертвували досить легко. А тут саме нагодився Піскун зі своїм другим "пришестям" - рішенням суду щодо відновлення його в ГПУ, що Феміда прийняла саме наступного дня після "ліквідації" Васильєва – він написав заяву про відставку, ставши лише розмінною монетою в політичних торгах. Це була вимога опозиції на чолі з Віктором Ющенком в обмін на їхні голоси за поправки до Конституції.

Після цього Васильєва обирали до Верховної Ради за списками Партії регіонів, а в 2010 був заступником глави Адміністрації президента Віктора Януковича.

У 2008 році статки Геннадія Васильєва становили, за оцінками журналу "Фокус", 575 млн дол., за даними видання "Кореспондент" - 1,66 млрд дол.

Прокурорська правда

Олександр Медведько - наступний генеральний прокурор - "довгожитель".

Медведько на посаді був двічі: у 2005-2007 рр. і в 2007-2010-х., загалом - 5 років.

У пресі писали, що Віктор Ющенко призначив його за протекцією Ріната Ахметова. Свою кар'єру Медведько будував на Донбасі - з 1980 по 2002 працював в органах прокуратури Донецької та Луганської областей.

Що стосується ефективності, то і за цього генерального прокурора розкриття особливо резонансних справ так і не відбулося: не було розкрито ані вбивства Георгія Гонгадзе, ані отруєння Віктора Ющенка; не було розслідувано смерть екс-міністра МВС Юрія Кравченка та інциденти, пов'язані з президентською кампанією 2004 року, - встановлення паралельного сервера для підрахунку голосів, побиття людей біля Центрвиборчкому тощо.

Поряд з цим Медведько запам'ятався конфліктом з главою секретаріату президента Віктором Балогою за те, що ГПУ відновила кримінальну справу проти його брата. Через кілька днів після цього президент Ющенко відправив у відставку Медведька.

Віктор Ющенко знову погодився на кандидатуру Олександра Медведька тільки в обмін на призначення Володимира Шаповала (людина Ющенка) головою Центральної виборчої комісії. Відповідне рішення було погоджено з тодішнім прем'єр-міністром Віктором Януковичем, який і "просував" Медведька.

Через два роки після призначення Медведька (коли Віктор Ющенко вирішив зупинити неконтрольоване перетікання депутатських "тушок" в коаліцію і розпустити парламент) між Банковою і Різницькою поглибився конфлікт.

Після проголошення дострокових парламентських виборів Шевченківський суд Києва прийняв рішення щодо відновлення на посаді Святослава Піскуна. Що сталося якраз дуже вчасно. Для Піскуна це була вже третя "ходка" на Різницьку, однак він дуже швидко втратив спільну мову з Ющенком і був змушений поступитися місцем Віктору Шемчуку.

3 листопада 2010 року вже як президент Віктор Янукович звільнив Олександра Медведька з посади генерального прокурора і призначив його першим заступником секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

Прокурорська правда

Віктор Шемчук - прокурор Автономної Республіки Крим, пробув на посаді Генпрокурора рекордно малий термін - 13 днів.

Він запам'ятався тим, що за такий короткий термін встиг порушити кримінальну справу проти міністра МВС Василя Цушка, пов'язану із захопленням будівлі ГПУ. У 2008 році Генпрокуратура на чолі з Медведьком скасувала постанову про порушення справи. І вже в 2010 році Віктор Янукович призначив Цушка головою Антимонопольного комітету України. Але й цього разу Цушко "влип": 10 жовтня 2014 року проти колишнього глави АМКУ та його заступника було відкрито кримінальне провадження за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки) КК України. 19 листопада минулого року ГПУ закрила справу у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Що було після призначення Шемчука - добре відомо. Йдеться про сумнозвісний штурм будівлі Генеральної прокуратури, влаштований "Беркутом" під безпосереднім керівництвом Василя Цушка. "Антикризова" коаліція таким чином давала Піскуну відчути свою підтримку. Але Піскуну це не допомогло. Шемчук порушив за захоплення будівлі ГПУ проти Цушка кримінальну справу.

Після Шемчука влітку 2007 року генеральним прокурором знову став Медведько, який скасував постанову про порушення цієї справи.

На цій посаді Медведько успішно пережив і дострокові парламентські вибори, і обрання нового уряду на чолі з Юлією Тимошенко, і формування нової коаліції, і різні кадрові перестановки, які стосувалися всіх, але тільки не його. У 2010-му його п'ятирічний термін закінчився. Наступником Медведька став Віктор Пшонка.

Прокурорська правда

"Всесильний Палич" - перший і поки єдиний генпрокурор, який не добув свого терміну і втік за кордон.

Краматорський прокурор, якого у листопаді 2003 року було призначено заступником генерального прокурора України, нарешті досягнувши бажаної посади у 2010 році, почав порушувати справи проти опонентів президента Віктора Януковича. Зокрема, йдеться про чиновників Кабміну правління Юлії Тимошенко, яких переважно звинувачували у перевищенні службових повноважень.

За Пшонки було заарештовано екс-міністра МВС Юрія Луценка за підозрою у зловживанні службовим становищем. Його було засуджено до 4 років ув'язнення, але пізніше Віктор Янукович підписав указ про помилування, і Луценка було звільнено.

Хто б міг подумати, що сьогодні самого Луценка призначили керівником Генеральної прокуратури України...

Не так сильно пощастило екс-прем'єр-міністру Юлії Тимошенко. Мабуть, це було найгучніша та резонансна справа за всю каденцію Пшонки. У 2011 році її було засуджено до 7 років ув'язнення, а на свободу змогла вийти тільки "силами Майдану" після втечі Януковича.

Тут згадаємо справу, пов'язану з письменницею Марією Матіос - сестрою нинішнього Головного військового прокурора, яка заявляла, що її систематично переслідує прокуратура - після того, як комуністів не влаштувало місце в її "Вирваних сторінках з автобіографії", де вона порівнює київську стелу, зведену на честь перемоги у Другій світовій, із фалосом.

Зараз він переховується в Росії, незважаючи на те, що проти нього порушено низку кримінальних справ.

Прокурорська правда

Олег Махніцький - перший після "перемоги" Євромайдану Генеральний прокурор України.

Верховна Рада призначила Махніцького виконувачем обов'язків генерального прокурора за квотою партії "Свобода".

За Махніцького було порушено справи проти Януковича, Захарченка, Пшонки, Клюєва, Арбузова та інших чиновників минулої влади. Було також розпочато розслідування масових вбивств на Майдані. Але до суду жодну з цих справ не було доведено.

Олегу Махніцькому ставлять в провину, що за його потурання та бездіяльності не було заарештовано і не поніс відповідальності жоден високопоставлений чиновник минулої влади. Його також звинувачують у розвалі справи про "вишки Бойка" і закриття ряду інших кримінальних справ "за чималу винагороду".

За різними даними, за час перебування в ГПУ він збагатився на 300 млн дол., купив елітну нерухомість у Лондоні і готель Hyatt (сам він, зрозуміло, це заперечує). Сам Махніцький категорично спростовував всі ці звинувачення, клявся, що не має стосунку до "Хайят" і висловлював готовність пройти перевірку на поліграфі.

Напередодні відставки Махніцького (за кілька днів) з розшуку було знято екс-главу Адміністрації президента Януковича Андрія Клюєва.

Крім того, ГПУ за Махніцького направляла владі Австрії клопотання щодо зняття арешту із заморожених рахунків Клюєва "через недостатню доказову базу його провини".

Як результат, Махніцький поплатився партійним квитком, і після відставки "Свобода" не поновила його членство. Крім того, його звинувачували в тому, що в тому числі через нього партія не пройшла до Верховної Ради на парламентських виборах у 2014 році.

Його відправили у відставку.

Прокурорська правда

На місце Махніцького в червні 2014-го новообраний президент Петро Порошенко запропонував Віталія Ярему.

Генерал-лейтенант міліції у відставці Віталій Ярема встиг стати активним діячем Євромайдану й отримав солідну підтримку парламенту (329 голосів за його призначення), незважаючи на відсутність прокурорського досвіду.

Але ейфорія людини "не із системи" пройшла швидко: жодну гучну і резонансну справу не просто не було розкрито, а фактично не зрушено з мертвої точки. Найбільше Ярему звинувачували в тому, що справу про масові вбивства на Майдані і злочини оточення Януковича не розслідували належним чином.

Сюди ж - сприяння корупції, яка за Яреми особливо розквітла буйним цвітом. Один з останніх прикладів пов'язаний із заступником Яреми Анатолієм Даниленком, якого спіймали на заволодінні 140 га державної землі.

"Вишенькою на торті" стало те, що Ярема сприяв призначенню свого 26-річного сина на посаду голови одного з ключових департаментів Державної реєстраційної служби.

Генпрокурор Ярема також виступав противником закону "про люстрацію", вважаючи його неконституційним.

У результаті безперервної критики, Ярема був змушений подати у відставку.

Прокурорська правда

Віктор Шокін. Досвідчений прокурорський працівник – слідчий Шокін - став генеральним прокурором України в свої 62 роки.

Як свідчив сам Шокін, це призначення стало для нього несподіваним: 9 лютого 2015 року разом з генпрокурором Яремою на зустрічі з президентом Порошенком Ярема подав свою заяву про відставку і запропонував Шокіна своїм наступником. При цьому всі знали, що Шокін був давно знайомий особисто з Петром Порошенком.

У день свого призначення - 10 лютого - він пообіцяв завершити всі гучні справи, пов'язані зі злочинами режиму Януковича, а також боротися із загрозами тероризму і сепаратизму. Шокін пообіцяв розкрити справу про вбивство Гонгадзе на 100% і навіть називав це справою честі.

Вже 13 лютого Шокін навів шороху - на оперативній нараді поставив перед обласними прокурорами завдання в максимально стислі терміни домогтися законного та якісного результату в розслідуванні кримінальних проваджень, що стосуються подій Євромайдану, розслідування корупційних злочинів, а також злочинів, скоєних колишніми високопоставленими чиновниками.

Але за рік з гаком свого правління справи щодо розслідування масових вбивств на Майдані не було завершено - жоден винний не опинився за ґратами. Всі чиновники часів Януковича досі перебувають на волі.

На початку весни минулого року Шокін разом зі своїм заступником Давидом Сакварелідзе представив суспільству стратегію реформування органів прокуратури України, яку було розроблено з урахуванням американського та європейського досвіду. Однак пізніше, після справи так званих "діамантових прокурорів", з реформаторами Шокін посварився. З прокуратури звільнено і Каська, і Сакварелідзе, а проти першого навіть відкрито провадження.

Незважаючи на це, "людину Порошенка" президент до останнього не відправляв у відставку, хоча цього вимагали і міжнародні партнери України, і народні депутати, і громадські активісти.

Новини за темою

Сьогодні, 12 травня, було призначено 16-го генерального прокурора. Як увійде в історію Юрій Луценко, покаже час.

За матеріалами "Прокурорської правди"

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>