Чим для Польщі повинна стати Україна через 25 років?

Чим для Польщі повинна стати Україна через 25 років?
Президент Польщі Анджей Дуда і президент України Петро Порошенко З відкритих джерел

Оригінал на сайті Rzeczpospolita

Чим для Польщі повинна стати Україна через 25 років? У ідеалі – пов'язаним зі структурами НАТО і ЄС або іншими альянсами, в які буде входити Польща, політичним союзником у якомога ширшому спектрі питань, ключовим польським торговим партнером і країною, де будуть активно працювати польські компанії, а також поширюватися польська культура; державою, яка поверне собі окуповані Росією території на Донбасі і Крим.

Чи вдасться досягти цих цілей, залежить від того, чи зможуть польські кола, що надають велике значення відносинам з Україною, вплинути як на громадськість, так і на політиків у Польщі. Важливо також, наскільки ефективними виявляться дипломатичні дії польської держави на Україні.

Складне завдання

У польській громадській дискусії практично відсутня тема соціальної легітимізації політики підтримки Києва, яку Польща послідовно проводить з 1991 року. А ситуація в цьому плані стає все більш складною.

Адже як пояснити необхідність допомагати Україні в питаннях, пов'язаних з безпекою та європейською інтеграцією, якщо частина громадськості вважає, що український партнер ставиться до нашої країни нешанобливо? За даними опитувань Центру дослідження громадської думки (CBOS), 41% поляків ставляться до українців негативно.

Новини за темою

Як переконати цих людей, що Україна – важлива і дружня нам держава, якщо нам ось уже два роки не дають проводити на її території ексгумацію польських жертв конфліктів, а численні кроки, до яких вдається Київ в історичній політиці, мають відкрито конфронтаційний характер?

Наші двосторонні відносини не обмежуються сферою історії, але саме історична тематика переважає в ЗМІ та накладає відбиток на образ сусіда. При цьому українська політика пам'яті звужує поле маневру кожного чергового польського уряду.

Пояснити громадськості, чому ми повинні допомагати країні, чиє керівництво просуває версію історії, за якою заперечуються військові злочини, а поляки називаються одвічними катами українців, – дуже складне завдання. На цьому тлі багато політиків вирішує взагалі перестати займатися українською проблемою.

Стабільний розвиток відносин з Україною вимагає вирішення ще однієї задачі: як переконати поляків у правильності курсу Варшави, що послідовно намагається змусити путінську команду платити більш високу ціну за порушення міжнародного права.

Непосвяченому важко побачити, яку користь отримує Польща, граючи роль "гальма" в процесі нормалізації відносин між ЄС Росією, при цьому збиток від такої діяльності може здаватися досить серйозним.

Навіть якщо з об'єктивної точки зору, наприклад, антиросійські санкції не чинять негативного впливу на польську економіку, то у частини виборців все одно з'являються побоювання, що наша країна втрачає нібито дуже привабливий російський ринок.

Суб'єктивне відчуття деяких виборців, які вважають, що націоналістична "бандерівська" Україна нічим не краща "сталінської" Росії, також може відбити у політиків бажання підтримувати Київ.

Крім того, аграрне лобі, що має вагу в Польщі, все голосніше висловлює сумніви в необхідності підтримувати країну, яка може стати для нас небезпечним конкурентом у сільськогосподарській галузі.

Потрібно зайняти солідарну позицію

У першу чергу слід усвідомити, що українське керівництво буде тим більш схильне займатися врегулюванням спорів на тему історії (зокрема, тих, що стосуються ексгумації), чим сильніший буде в Польщі консенсус з приводу стратегії щодо України і подолання проблем історичного характеру.

На Дніпрі бачать, що в цій сфері в польських колах немає однодумності, і тому київська влада намагається затягнути вирішення нагальних проблем, "вичікуючи", коли незручний для них уряд піде.

Із цього випливає очевидний висновок: наша політика буде ефективною лише тоді, коли різні кола будуть готові подолати розбіжності і діяти узгоджено.

Стратегія ігнорування настроїв частини суспільства, що гостро реагує на історичні теми, а в особливості небажання ставитися серйозно до проблеми Волинської різанини, призвела до радикалізації цієї групи і в останнє десятиліття вона знайшла реальний вплив на формування політичних процесів.

Легко припустити, що рано чи пізно який-небудь політичний рух вже офіційно виступить з гаслами, спрямованими проти українських мігрантів і такими, що просувають антиукраїнську націоналістичну версію історії.

У такій ситуації першочерговим завданням, принаймні для всіх кіл, які розуміють важливість відносин з Україною незалежно від політичної орієнтації, стає вироблення певного кодексу поведінки в області, пов'язаної зі східною політикою.

Як мінімум слід було би перестати навішувати ярлик українофобів, націоналістів чи агентів Кремля на тих, хто підкреслює, як зараз важливий історичний діалог, але дотримується іншого погляду на історію Польщі, Росії і сучасної України, аніж той, який представляють у своїх працях українські історики або польські українофіли.

Такий консенсус здається цілком досяжним, тим більше, що якщо внутрішні конфлікти подолати не вдасться, антиукраїнські кола неминуче посиляться.

Більше творчої праці

Сили, що прагнуть впливати на польську політику щодо України, повинні не тільки усвідомити взаємозв'язок між суспільними настроями в Польщі і розміром поля для маневру в зовнішній політиці, але і розвинути свою програму впливу на польське і українське суспільство.

Самозадоволення міфологізованою історією (Гадяцький договір, союз Пілсудський – Петлюра, гасло "Без незалежної України не буде вільної Польщі") і страху перед спільним ворогом, Москвою, вже давно недостатньо.

Новини за темою

Конкретні рішення можна ще обговорити, але вже зараз видно, що методи ведення діалогу і використовуваний нами інструментарій слід адаптувати до змін, що відбулися.

У польсько-українському діалозі ми спостерігаємо переважання форми над змістом: ми більше говоримо, ніж займаємося творчою працею. За майже 30 років Польща не встигла створити в Києві Польський історичний інститут, про який говорив ще Єжи Гедройць (для порівняння: в Німеччині дев'ять таких інститутів, один із з них 1993 року працює у Варшаві).

Також не з'явився Центр польсько-українського діалогу і згоди, який міг б ініціювати кроки, що сприяють налагодженню діалогу з Україною на зразок аналогічного польсько-російського Центру.

У нас немає навіть порталу, який би забезпечував українців якісною інформацією на тему польських політичних і ідеологічних дискусій, історії або економічних питань, і таким чином допомагав б їм зрозуміти своїх сусідів.

Візити польських журналістів у Київ або семінари за участю українських аналітиків, присвячені проблемам відносин з Польщею, фінансуються, в свою чергу… німецькими фондами.

Між тим польській державі варто було б володіти інструментами, які дозволяють професійно займатися публічною дипломатією щодо України у масштабі, адекватному значенню, яке має для нас ця країна.

Лукаш Адамський, Войцех Кононьчук

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>