Чи справді буде Фонд гарантування вкладів позиватися до водіїв і касирів збанкрутілих банків?

Хто має відповідати за банкрутство українських банків?

Чи справді буде Фонд гарантування вкладів позиватися до водіїв і касирів збанкрутілих банків?

Андрій Оленчик

Заступник директора-розпорядника ФГВФО

Хто має відповідати за банкрутство українських банків?

Нещодавно у низці ЗМІ з’явилися колонки, автори яких звинувачують Фонд гарантування у тому, що він подає до суду з метою відшкодування збитків, завданих збанкрутілим банкам, не лише на власників і топ-менеджерів, але й мало не на касирів. Хотів би відповісти на ці закиди.

Ми у Фонді звикли, що постійно знаходимося в дуже недружньому інформаційному полі, отримуючи негатив і за себе, і за того хлопця - Нацбанк, який здійснював нагляд, правоохоронців, суди… Справа в тому, що дійсно, наприкінці минулого року нами було подано колективні цивільні позови в суди до пов’язаних осіб восьми банків. Таких осіб виявилося 205. Ми пообіцяли, що вся ця історія буде продовжуватися і щодо інших банків вже в 2018 році. Через це і такий лейтмотив публікацій - замість того, щоб ловити жирних котів і людей, які за цим реально стояли, будуть карати водіїв, касирів, і т.д. Насправді, тут є певна маніпуляція.

Новини за темою

Подання таких позовів – не єдиний спосіб, яким ми хочемо дістатися до людей, які стояли за тим чи іншим рішенням банку. Ми дуже активно працюємо з правоохоронними органами через подання заяв про відкриття кримінальних проваджень, і на них в попередні роки робився особливий акцент. На жаль, це не дає поки що якогось матеріального результату, але ми рухаємося в цьому напрямку в надії, що у відповідних кримінальних провадженнях ми будемо в інтересах кредиторів визнаватися потерпілою стороною і отримаємо право подавати цивільні позови. Нас цікавить не стільки – сяде людина до в’язниці чи ні – нас цікавить повернення активів. У багатьох країнах є практика, коли поряд з тим, що може надходити від продажу активів, окремою позицією йде відшкодування за рахунок власників. І там не обов’язково доводити, що вони вкрали, там достатньо констатування того факту, що вони недостатньо ефективно управляли. Вони вже зобов’язані заплатити – навіть якщо не поцупили. Це нормальна логіка, яка не працює в Україні абсолютно, тому що у нас, навіть якщо хтось вкрав, змусити його відповідати важко. Наші претензії у рамках кримінальних проваджень – близько 200 млрд грн. Само собою, ніяких касирів чи рядових менеджерів там немає. Мова йде про власників істотної участі і топ-менеджерів.

Друга сюжетна лінія – прямі цивільні позови до власників істотної участі і топ-менеджерів. Це вже не через "кримінал". У свій час ми спробували піти з такими позовами до суду, їх було в 2014-2015 роках 7 штук. Один з позовів, наприклад, був проти Вадима Новинського, як власника істотної участі компанії, що була кінцевим бенефіціаром банку "Форум". Були там і інші достатньо відомі прізвища. Всі ті сім позовів у судах ми програли. При цьому у суддів були абсолютно різні аргументи. Наприклад, нам сказали, що не можемо заявити претензії до власників, доки повністю не закінчилася ліквідація банку. Адже, на їхню думку, лише тоді, коли закінчиться ліквідація, буде зрозуміло, скільки не змогли покрити кредиторських вимог. Лише тоді буде зрозуміла сума, з якою можна звернутися до шановного пана власника. Але навіть студент знає, що коли ліквідація закінчується, ми списуємо всі непогашені кредиторські вимоги. Кредиторські вимоги вважаються погашеними, тому не зрозуміло, що нам заявляти. Однак, суддів це не цікавить. Проблемою також є те, що дуже часто, заходячи у банк, ми знаходимо, що докази уже знищені – відсутні сервери, первинні документи. Так було, наприклад, у банку "Михайлівський". У таких умовах вибудувати доказову базу, яка задовольнить суд, досить складно. Останнім часом, правда, треба визнати, що частина судів починає поводити себе більш цивілізовано і прозоро, але, в основному, це несміливі натяки на те, що ситуація змінюватиметься.

Не відмовившись від прямих цивільних позовів до пов’язаних осіб, тому що це основний інструмент, яким користуються фонди страхування депозитів за кордоном для відшкодування збитків, ми використовуємо і інші підходи. Ми почали проводити так звані форензік аудити (forensic audit), тобто комплексний незалежний аудит банків для виявлення причин настання неплатоспроможності фінансової установи. Такі аудити достатньо поширені у світі. Перші два пілотні форензіки ми проводили на вимогу МВФ – це були банки "Дельта" і "Надра". Там аудит проводили фірми Ernst & Young і KPMG. У минулому році ми вже самостійно найняли юридичні фірми для проведення форензік аудиту у восьми банках. В цьому році буде перевірено ще мінімум десять банків. Головне завдання – виявити всі обставини і передумови настання неплатоспроможності банків. В основному, оцінюються дії та рішення власників і посадових осіб, які впливали на діяльність та кредитну політику банку. Сподіваємося, що у процесі проведення форензік аудитів буде напрацьована доказова база, на якій можна буде базувати цивільні позови.

Крім того, ми почали активно співпрацювати з групою юридичних компаній, які мали би допомогти нам з представництвом наших інтересів в судах іноземної юрисдикції. Зрозуміло, що у переважній більшості власники і топи, які виводили активи з банків, виводили їх не в Херсон і не в Тернопіль. Тому, готуючи цивільні позови, а їх ми будемо подавати активно і у великій кількості, враховуватимемо всю складність таких процесів.

Третій напрямок, третій механізм, щодо якого і з’явилися критичні публікації – це колективні цивільні позови не лише до власників істотної участі, а й до всіх пов’язаних осіб збанкрутілих банків. Він був задіяний наприкінці минулого року – не замість перших двох, а додатково. Насправді, серед тих людей, хто попадає в списки за такими позовами, немає водіїв і касирів, як дехто пише. Там є люди, які обіймали відповідальні посади в банках, входили до складу колегіальних органів, таких як правління, кредитний комітет, комітети з управління активами і пасивами, комітет з управління ризиками. Вони приймали відповідні рішення щодо активів банків. Само собою, що там не обов’язково були лише топ-менеджери, були і менеджери середньої ланки. Чомусь у них виникає здивування: "Що ж таке, я просто підписував протокол"… Однак, завдяки тому, що вони підписували протокол, з активами відбувалися різні погані речі. "Я був членом кредитного комітету і нікого не ображав, мене просто залучили і я приходив", – ми недавно вислухали таку промову одного пана. Вибачте, в цій країні треба звикати до того, що коли ти ставиш підписи, то за ці підписи з тебе може хтось рано чи пізно спитати. Саме у цьому специфіка третього інструменту, задіяного Фондом – туди потрапили не випадкові люди, а ті, хто можливо і не були топами, і тим більше не власниками, але входили до оцих комітетів, що приймали рішення, які так чи інакше стосувалися активів. Саме опираючись на ці рішення, всі оборудки, як правило, і відбувалися. Подивимося, якою буде судова практика, чи буде перспектива у цих судових позовів. Якщо буде зрозуміло, що ці позови "зависнуть" в судах, будемо випробовувати нові методи. А заодно, у цей спосіб ми хочемо передати "привіт" всім тим номінальним і формальним членам комітетів, які є у діючих банках, щоб вони задумувалися – а чи варто в чиїхось інтересах освячувати своїми підписами незаконні рішення.

Андрій Оленчик

Редакція може не поділяти думку автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтесь з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини партнерів

Загрузка...