Чотири ілюзії кандидатів, які розвінчала ця кампанія

Чотири ілюзії кандидатів, які розвінчала ця кампанія
Фото з відкритих джерел

Юрій Кочевенко

Експерт з бренд-комунікацій

Настає фінал президентських перегонів. На старті заїзду було цілих сорок чотири кандидати. Хтось зміг обійти на повороті найближчого суперника, хтось не втримав захопленої на старті переваги, хтось зійшов з дистанції до фінішу, а хтось тихо котився, навіть не роблячи спроб вступити в боротьбу за призові місця. Далі поїдуть тільки двоє. Інші вирушать готувати свої боліди до парламентської трасі.

Новини за темою

Але все-таки вже зараз, не знаючи остаточних результатів заїзду, можна побачити, як президентська кампанія безжально розвінчала низку ілюзій. Саме ці ілюзії не дозволили багатьом гідним кандидатам вирватися в лідери цієї безкомпромісної гонитви.

Ілюзія перша: "можна обійтися без медіаресурсу", або "кращий кандидат". "Я найкращий і найчесніший, досить людям просто про це довідатися, і вони мене підтримають. А всі телеканали куплено олігархами, і всі це знають", - заявляє кандидат у президенти. Ні, не підтримають і, найімовірніше, навіть не дізнаються. Медіаресурс, як і раніше, вирішує. Виборець, імовірно, повірить повідомленню, яке він почув двадцять разів, ніж тому, яке почув п'ять разів або один. Але більшість кандидатів залишилися не почутими зовсім.

Частота й охоплення медіатиску залишаються головними чинниками, які забезпечують приплив голосів. Виборець не стане активно цікавитися і самостійно шукати інформацію про кандидата з метою вибрати об'єктивно кращого. Він повірить тому, що йому багато раз повторять з екрану. Цей показник називається SOV (Share оf voice – частка голосу політичного бренду). А кажучи простіше: у кого рупор голосніший, того краще чують.

Можна мати тільки один телеканал, зате який! Фото з відкритих джерел

І практика показала, що фактор володіння медіаресурсами, у порівнянні з попередніми виборами, не тільки не знизився, але значно зріс. Чинний президент - найяскравіша ілюстрація. Саме тотальність медіаохоплення дозволила Порошенку зі, здавалося б, безнадійної ситуації вирватися у трійку лідерів. І тим, хто готується до парламентських перегонів, як у національному, так і в мажоритарному масштабі, варто серйозно задуматися про власні медіарупори.

Концентрація медіа-ресурсів, дозволила Порошенку зробити рейтинговий ривок Фото з відкритих джерел

Ілюзія друга: "запит на нові обличчя" чи "впізнаваність і ще раз впізнаваність". Марно політологи нарікають на відсутність у політиці "нових облич". У цій кампанії їх було достатньо. Шкода, що особливого відгуку в серцях виборців вони не знайшли. Дмитро Гнап, Дмитро Добродомов, Олександр Шевченко, Олександр Данилюк тощо. Всіх їх сміливо можна назвати "новими обличчями". Вони, здебільшого, навіть не були почуті. Частково, зрозуміло, через відсутність ресурсу. Але багато в чому через невідомість їхніх персон для широких мас виборців до старту кампанії. З тієї ж причини бідному Олександру Шевченку не раз доводилося пояснювати, що шапки в Давосі крав не він, а інший кандидат у президенти з таким же прізвищем.

В топі рейтингу особи, які багато років не сходять з екранів телевізорів Фото з відкритих джерел

Але попри все люди з цікавістю стежать і схильні більше довіряти тим, кого, як їм здається, вони добре знають. Навіть якщо це знання - лише створена телевізором ілюзія. Розповідати про себе, переконувати в правильності своїх ідей і закликати до підтримки - абсолютно різні етапи і цілі комунікації. І змішувати їх в одну купу не варто. Та й часу на це, як правило, не вистачає.

Всі лідери перегонів, включаючи коміка, живуть у телевізорі щонайменше п'ятнадцять років. Таким чином, упізнаваність або, якщо говорити точніше, обізнаність про персони (brand-awareness) була і залишається найважливішим показником. І подбати про неї слід задовго до початку кампанії.

Ілюзія третя: волонтери і краудфандинг. "Ми проведемо кампанію, спираючись на волонтерів та пожертви від простих людей". Дивно, але ця ілюзія мала шанс стати реальністю. Дмитро Гнап став першим у нашій історії кандидатом у президенти, який зібрав гроші на заставу шляхом краудфандингу, тобто через народні пожертвування. Але розвинути цей успіх у справжню народну кампанію, на жаль, не вдалося.

Так само, як це не вдалося жодному іншому кандидату. Всі кандидати, кампанії яких були хоч трохи помітні, фінансувалися в різних пропорціях з власних коштів кандидата та пожертв від великого бізнесу.

Те ж саме стосується і волонтерів, тобто людей, що працюють у кампанії кандидата не за гроші, а тому, що підтримують його. Такі люди дійсно були, особливо в штабах малобюджетних кандидатів. Але в масштабах всієї політичної кампанії внесок добровільних помічників залишається мінімальним, якщо не сказати номінальним. А більшість тих, кого в штабах називали "волонтерами", отримували за свою роботу гроші.

Практично всі так звані агітатори-волонтери отримували гроші за свою роботу в кампанії Фото з відкритих джерел

Очевидно, що більшість українців не готові витрачати свої гроші й особистий час на підтримку навіть тих кандидатів, які їм імпонують. Можливо, в майбутньому з'явиться політик чи політична сила, чия ідея стане настільки захопливою, що українці захочуть підтримати і гривнею, й особистою участю. А поки фінансовий ресурс залишається найважливішим у виборчих кампаніях.

Ілюзія четверта: головне, щоб за тебе проголосували. Як сказав один тиран: "Не важливо, як голосують. Важливо, як рахують". І хоча може здатися, що говорити про це поки зарано. Голосування ще не відбулося. Але очевидно, що контроль над комісіями вирішує. Ну не дарма ж, насправді, реєстрували таку безпрецедентну кількість технічних кандидатів.

Насамперед ця проблема торкнеться кандидатів, які не претендують на фінальний заїзд. Адже саме вони стануть головним джерелом добору необхідного результату для лідерів перегонів. Держава поки що не здатна стати гарантом чесного підрахунку голосів, а значить, завдання захистити свої голоси лягає на самого кандидата. Як кажуть, порятунок потопельників – справа рук самих потопельників.

І тут ми знову повертаємося до ілюзії номер три. Адже за скромними оцінками кандидату в президенти, щоб з нуля забезпечити участь своїх членів комісій і спостерігачів на всіх тридцяти трьох з гаком тисячах дільниць, необхідно щонайменше двадцять мільйонів доларів. Це враховуючи мобільні групи юристів, журналістів та ще цілу низку того, що в передвиборчих штабах називається спецпроект "День виборів".

Висновки

Загалом ці вибори мало чим відрізняються від тих, що були п'ять чи десять років тому. Ті ж інструменти політичного маркетингу, тільки, зрозуміло, з поправкою на розвиток особистих онлайн-комунікацій. Попри очікування, ні Майдан, ні війна не змогли виштовхнути суспільство на якісно інший рівень свідомості. Лише дуже малий відсоток громадян готовий до активної участі в політичному житті країни або до раціонального аналізу політичних процесів. Абсолютна більшість дуже вразлива до масованого медіатиску.

Новини за темою

Приводи для оптимізму все ж є. Українське суспільство розвивається. І вже згаданий вище приклад успішного збору коштів на заставу кандидату - очевидна ілюстрація цього процесу.

Однак важливо розуміти, що в найближчій перспективі публічна діяльність політиків здійснюватиметься в рамках маркетингу персони. І перевагу отримають ті, хто матиме свіжі маркетингові ресурси та активно їх використовуватиме. Це особливо важливо пам'ятати тим, хто бачить себе цьогоріч кандидатом у депутати Верховної Ради. Пам'ятати, щоб знову не опинитися у владі ілюзій.

Юрій Кочевенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>