Чому Україні треба вибудовувати економічні відносини з країнами СНД

Чому Україні треба вибудовувати економічні відносини з країнами СНД
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Питання економічної взаємодії України та країн СНД завжди було улюбленою темою політиків і зненавидженою темою економістів. Перші використовували її для дискредитації влади, яка "торгує на крові", другі боялися звинувачень у "рукоблудстві", тобто в роботі на "руку Кремля". А "рука Кремля" в наших реаліях, як ховрах з армійського фільму: ніхто не бачить, але він є.

У цій статті ми спробуємо дати максимально об'єктивний аналіз, без політизованих висновків.

Останніми роками Україна більшою мірою втратила для себе ринки СНД. Чому вони важливі для нас? Справа в тому, що після кризи 2014-2015 років наші підприємства частково компенсували торгові втрати завдяки пошуку нових ніш для своїх товарів на альтернативних ринках. Найбільше ми експортуємо товарів і послуг на ринки Африки, Азії та Америки, хоча угоду про створення зони вільної торгівлі у нас підписано з ЄС.

Новини за темою

Фактично лише торік за обсягами поставок до єврозони ми вийшли на докризові показники. Хоча в 2013 році формату ЗВТ ще не було. Пояснюється це доволі тривіально: наш експорт стає все більш "плоским" з точки зору рівня доданої вартості, скочуючись у сировинну парадигму, де навіть напівфабрикати розглядають як значний прорив у лінійці товарів.

Україна поступово випадає з глобальних ланцюжків доданої вартості, точніше сказати скочується в найнижчу частину "харчового ланцюга" світової економіки. Європейці купують нашу сировину і продукти харчування, але частка промислових і споживчих товарів у цих постачаннях ще очевидно недостатня для якісного ривка, що вже помітно за динамікою нарощування показників експорту.

Якщо в попередні роки експорт зростав на 20% і більше, переважно завдяки низькій базі порівняння "дна" 2014-2015 років, а також завдяки фактору нового ринку, то тепер ця динаміка сповільнилася до рівня однозначних чисел.

Фактор розкриття торгових шлюзів уже вичерпано, так само як і низьку базу порівняння, тепер потрібно зростати завдяки новій моделі розвитку економіки, що передбачає поступальне збільшення рівня доданої вартості в експортованих товарах. Для цього необхідно застосовувати нову промислову та інвестиційну політику, яких у нас немає навіть на папері.

Але повертаючись до ринків СНД та їхнього значення. На них ми продавали значну частину промислової продукції, яка не затребувана на більш конкурентних ринках Європи та Америки.

Можна, звичайно, вирішити цю проблему простим твердженням, що іржавий індустріальний пояс часів УРСР нам не потрібен, але щоб мати право так заявити, необхідно як мінімум уявити реальну, адаптовану до наших умов нову концепцію переходу до постіндустріальної фази розвитку, не забуваючи й про те, що навіть така класична постіндустріальна економіка, як американська, нині приступила до реанімації дещо згаслого індустріального ядра і проводить класичну неокейнсіанську політику фіскальних і монетарних стимулів для розвитку промисловості, включаючи і такий інструмент, як здешевлення енергетичного фактора виробництва у вигляді дешевих цін на електроенергію і газ для промисловості.

112.ua

Якщо в 2013 році ми експортували товарів у розділі "машини, обладнання, транспорт, прилади" на суму 10,6 млрд доларів, то в 2018-му цей показник скоротився до 3 млрд, тобто більше ніж утричі!

Цю диспропорцію видно і при аналізі відносних показників, таких як відношення експорту по цій групі товарів до загального обсягу продажу на зовнішніх ринках. У 2013 році товари з високим рівнем доданої вартості становили в загальній структурі 16%, а в 2018-му – вже 6,9%. Падіння в 2,3 рази.

Ми так і не знайшли компенсаційних ринків для нашої промисловості, яка є нехай і застарілою, але нашою: вона забезпечувала роботою українців, платила податки в бюджет і формувала мінімальний попит на внутрішні інновації. Тут навіть не так погано, що вона зникла, як те, що нічого не з'явилося натомість: вертольоти тепер ми купуємо у Франції, а тепловози – в США.

Одна з проблем нашої політики - це те, що у нас часто ставлять знак рівності між СНД та РФ, блокуючи всі форми економічного співробітництва. Але до СНД входять Казахстан, центрально-азійські республіки, сусідня Білорусь і прогресивна в контексті суспільних змін Вірменія.

Раніше ми могли лобіювати свої інтереси, використовуючи участь України в різних угодах співдружності, які, до речі, не суперечили ні моделі ЗВТ з ЄС, ні євроінтеграційним прагненням нашої країни. Тепер частину цих угод анульовано, частину заблоковано, інші просто не використовують. Але українська економіка на цей момент є менш конкурентоспроможною, ніж у багатьох країн СНД.

У цих умовах, якщо у тебе немає інструментів міжнародного лобізму, обумовлених у межах спеціальних угод, усе регулюється регламентами СОТ, які апріорі виступають за максимальну торгову лібералізацію. Простими словами, ми втрачаємо можливість продавати свої товари на ринках СНД, оскільки там діє спеціальний торговий режим.

І країни з боку мають гіршу стартову позицію, водночас держави СНД активно продають у нас свої товари, і спроби України, наприклад, заблокувати за допомогою спеціальних мит на імпорт з РФ аміачної селітри, були успішно оскаржені Росією у межах процедур СОТ.

До чого призвела ця стратегія, добре видно при аналізі показників нашого експорту до країн СНД у 2013 і 2018 роках.

112.ua

У 2013-му експорт товарів і послуг України на ринки СНД, за даними НБУ, становив 33,6 млрд доларів, а імпорт – 35,4 млрд. Від'ємне сальдо в розмірі 1,8 млрд доларів було сформовано на користь країн СНД (для нас негативне). Тоді це становило приблизно 1% ВВП. У 2018-му показники значно зменшилися з об'єктивних причин: експорт упав до 11,5 млрд доларів, а імпорт – до 15,7 млрд.

Але нас цікавить сухий залишок, тобто торговельне сальдо. Так от, на обсягах, що впали, від'ємне для нас торговельне сальдо не тільки не зменшилося, а й зросло до позначки 4,2 млрд доларів, тобто на 2,4 млрд, або в 2,3 рази. Щодо ВВП це вже понад 3%! Тут слід зазначити, що в статистику 2018 року не увійшли постачання природного газу, тобто реальне торговельне співвідношення було б для нас ще гіршим.

Тобто, по суті, нинішня політика, яка видається за боротьбу з агресором і подається товариству за допомогою гарних патріотичних фраз, насправді є ірраціональною і непатріотичною, оскільки: а) послаблює нашу економіку через втрату ринків збуту промислової продукції; б) посилює економіку агресора, так як його основний експорт у вигляді енергоресурсів ми продовжуємо купувати.

Глобально є лише дві моделі, як більш слабкі у військовому відношенні країни вибудовували свої відносини з більш потужним сусідом.

Перша модель – кіпрська, яка була застосована на Кіпрі після турецького вторгнення і створення під протекторатом Туреччини невизнаної республіки турків-кіпріотів. Суть моделі – повна ізоляція підконтрольних територій від непідконтрольних і переривання будь-яких форм взаємодії з країною-агресором.

Ця технологія дає позитивні результати лише за умови розроблення ефективної програми довгострокового економічного зростання: Кіпр став світовим корпоративним хабом, зробив ставку на туризм, морську, транспортну логістику, а також на фінансовий сектор та нерухомість. Тепер на Кіпрі активно розвивають інноваційні галузі, наприклад біотехнології, активно інвестують у медицину, науку та освіту.

Як наслідок – Кіпр посів одне з перших місць за ефективністю серед острівних економік світу. Крім того, кіпріоти вдало обміняли свої претензії щодо західних партнерів за невиконані гарантії безпеки на додаткові преференції. Так, країна-гарант Велика Британія стала промоутером корпоративного хаба на Кіпрі, створеного на базі англійського права, і його євроінтеграційним локомотивом.

З іншого боку, є фінська модель, яка передбачає, що країна, яка опинилася на межі екзистенційного зникнення як політична нація, допускає можливість обміну територій та певних зобов'язань щодо нейтралітету на мир, безпеку і економічні преференції: між Фінляндією та СРСР була модель нульового торгового сальдо, коли імпорт і зустрічний експорт збігалися за вартістю, з тією лише різницею, що фіни купували в СРСР дешеві ресурси, наприклад ліс, а продавали товари з високим рівнем доданої вартості, наприклад продукцію целюлозно-паперової промисловості.

Новини за темою

У другій половині XX століття ця модель економічного співробітництва стала для Фінляндії одним з елементів регіональної конкурентоспроможності, в результаті чого відстала країна доволі швидко наздогнала за рівнем розвитку сусідню та промислово розвинену Швецію.

З точки зору наявності базової моделі, Україна перебуває у своєрідному "лімбі", як би між. З одного боку, фінський сценарій грубо суперечить нашій Конституції. Крім того, у фінів він був озвучений президентом Маннергеймом, національним героєм, якого ніхто не міг запідозрити в зраді.

В Україні немає свого Маннергейма, і тому будь-які ініціативи мирного врегулювання одразу ж зазнають суспільної обструкції, коли звинувачення в колаборантстві найніжніші. Тобто будь-які мирні ініціативи мають виходити від морального авторитету нації, рівня Маннергейма, а в нас таких немає.

Щодо кіпрського сценарію, то його реалізація є можливою тільки за наявності ефективного плану економічного зростання. Плюс створення якісно нових відносин із західними партнерами, які повинні компенсувати порушені ними гарантії безпеки, наприклад у вигляді торговельних та інвестиційних преференцій для постраждалої країни.

Але і тут у нас проблема: у країні немає політичних еліт, здатних на інтелектуальний економічний дискурс, тим паче готових цей дискурс імплементувати в реальну державну політику.

Крім того, їхні можливості вибудовування діалогу із Заходом у контексті набуття Україною якихось преференцій також дуже обмежені: корумповані "еліти" завжди вибивають лише особисті преференції, а Захід завжди може обґрунтовано їм заявити: заберіть з офшорів вкрадені вами гроші та нагодуйте свій народ.

У такому разі застосування погано підготовленого кіпрського сценарію буде означати лише дуже швидку анігіляцію нашої економіки шляхом самознищення.

На жаль, у нас досі немає чіткої концепції, як далі вибудовувати економічні відносини з країнами СНД. Двосторонній формат тут очевидно не підійде через наявність міжнародних регіональних угод. Нашим чиновникам набагато легше в ручному режимі забороняти поставки російського формаліну і склотари, не помічаючи при цьому більш "великої риби". 

Тож, схоже, у "лімбі" перебувати нам або до появи соціально інклюзивних еліт, або до приходу якщо не нового Вашингтона, то хоча б свого Маннергейма. Як там у "Грі престолів": "Коли сонце встане на заході й опуститься на сході. Коли висохнуть моря і вітер понесе гори, як листя. Тоді…, але раніше не чекай".

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>