Чому платники податків змушені розплачуватися за прорахунки влади?

Чому платники податків змушені розплачуватися за прорахунки влади?
З відкритих джерел

Олександр Гончаров

Засновник «Київського фондового центру»

Невже Нацбанк перед загрозою дефолту і гіперінфляції хоче ще раз сильно струснути реальний сектор економіки? Адже 25 березня НБУ знову зберіг облікову ставку на рекордному рівні 18%.

Обґрунтовуючи свою позицію, члени комітету Національного банку з монетарної політики для зниження високих ризиків зростання інфляції наводили такі аргументи: зниження інфляційного тиску з усе більш високого рівня вимагає досить жорстких монетарних умов, на цей момент такій жорсткості відповідає незмінний рівень облікової ставки.

Правда, вони чомусь не згадали про переддефолтний стан і не повідомили нам про тривожні симптоми, що загострилися останнім часом. У першу чергу до цих симптомів особисто я зарахував би дефіцит поточного рахунку і рівень заборгованості державного і приватного сектора, який зростає.

А як відомо, дефіцит поточного рахунку фактично означає життя не за коштами і фінансується завдяки розпродажу державою своїх активів і (або) завдяки припливу іноземного капіталу.

На жаль, зарубіжних інвестицій немає. Що робити? Знову в Міжнародного валютного фонду брати нові кредити, щоб розрахуватися зі старими?

Новини за темою

А як інакше? Судіть самі, дефіцит держбюджету-2019 за підсумками січня-лютого цього року становив 13,7 млрд гривень, зокрема дефіцит загального фонду - 28,65 млрд при плані 28,32, а надходження від приватизації були тільки 154,64 мільйонів гривень.

У цій ситуації я б радив поетапно знижувати облікову ставку НБУ з 18 до 12% (тим паче що рівень інфляції тепер не перевищує 8%), а також стримувати зростання боргів приватного і держсектора, у тому числі завдяки більш жорсткому контролю в банківській сфері.

Але головне – запустити економіку, адже доходи держбюджету в січні-лютому цього року становили тільки 124,77 млрд гривень, у тому числі за загальним фондом - 100,82 млрд при плані 112,36, а бюджетні витрати в січні-лютому перевищили 138,48 млрд гривень, за загальним фондом - 129,499 млрд при плані в 141,599.

І це в умовах, коли український малий і середній бізнес у кращому разі за 18% ставки НБУ чекає депресія - тривалий час нестачі кредитних грошей.

Тож чи не тому ми сьогодні опинилися в одному ряду з найбільш вразливими африканськими країнами до макроекономічної нестабільності, а наша банківська система має такий самий високий ступінь ризику, до якого належать найбільш слабкі банківські сектори у світі?

Справедливо виникає запитання, чи зуміє тепер економіка України вижити сама? Таке відчуття, що Кабміну Володимира Гройсмана вже нічого не залишилося, як допустити банкрутство держпідприємств, які от-от можуть його зазнати, їх навіть у процесі приватизації ніхто не хоче купувати, наприклад, Одеський припортовий завод.

Також корпоративні дефолти могли б очистити нашу економічну систему, позбавивши її від величезних боргів. Це дуже серйозно і важливо, оскільки витрати бюджету-2018 на обслуговування держборгу торік становили 115,4 млрд гривень, що в 3,6 разу більше за аналогічний показник за 2013 рік (порівняно з 2017 роком витрати на обслуговування держборгу в 2018-му зросли на 4,9 млрд гривень, або на 4,4%).

Структурний дисбаланс в економіці країни, який виплив на поверхню за прем'єрства Володимира Гройсмана, можна називати по-різному - незбалансованістю платіжних балансів, високим рівнем боргового плеча тощо; він за минулі роки нікуди не подівся.

Так, структура боргу змінилася - держборг зріс, а корпоративний борг і борг домашніх господарств знизився, але загальний обсяг його за великим рахунком не надто змінився. Але найгірше те, що через масштабну корупцію швидкої реанімації української економіки не відбулося.

А якщо так, то Гройсману вже відкрито західні лідери і керівники міжнародних кредитних організацій стали говорити, що час нарешті спробувати вирішувати свої проблеми самостійно.

Євросолідарність надалі обмежиться домовленістю координувати заходи з оздоровлення економіки України, щоб вона не нашкодила західним сусідам.

Що сьогодні бачать західні партнери та місцеві експерти?

Ми спостерігаємо фактично синхронну роботу прем'єр-міністра Володимира Гройсмана та голови Нацбанку Якова Смолія, а саме: уряд підвищує ціни на енергоресурси, акцизи, тарифи ЖКГ, розкручуючи тим самим чергові витки інфляції; НБУ в цей час нібито бореться з високою інфляцією, продовжуючи утримувати рекордний 18-відсотковий рівень облікової ставки, залишаючи національний малий і середній бізнес без кредитних коштів.

Також і Мінфін додає свою лепту в безгрошів'я для реального сектора економіки, розміщуючи під рекордно високі відсотки доходу держоблігації (ОВДП) і позбавляючи комерційні банки ліквідності для видавання кредитів. Думаю, багато експертів розуміють, що чергової хвилі кризи не оминути, хоча деякі політики це заперечують.

Стагнація - ось так тепер називається те, що останнім часом відбувається в нашій економіці: борг такий самий високий, безробіття таке саме високе, рівні капітальних інвестицій та ділової активності все такі самі низькі. Для зміни ситуації на краще потрібні рішучі й грамотні дії Кабміну, але їх немає.

Хоча в історії є добре відомі приклади, гідні наслідування. Наприклад, до Великої депресії в США підприємства, які зазнавали фінансових труднощів, просто банкрутували, від цього їхні виробничі потужності у вигляді верстатів, обладнання тощо нікуди не зникали.

Правда, їх дешево продавали, сильно знижуючи ціни на ринку, але при цьому той, хто їх купував, використовував ці активи для своєї виробничої діяльності. Таким чином, ці банкрутства приводили до того, що капітал було перерозподілено від менш грамотних підприємців до більш успішних і підготовлених.

Новини за темою

На жаль, у нас поки що це неможливо, оскільки позиції корупціонерів і казнокрадів є занадто сильними. Після виборів-2019, можливо, економіка почне випливати сама, якщо нові склади Кабміну і Ради дадуть сигнал бізнесу, мовляв, його потреби і проблеми розуміють "угорі" з урахуванням всієї лінійки проблем.

Це і недоотриманий прибуток через збройний конфлікт на сході країни. Це і сильно завищені процентні ставки за кредитами з необхідністю виплачувати борги, а не рефінансувати їх у виробництво.

Це і відсутність у фінансової влади такої оцінки, як втрачені можливості, але про яку прекрасно знають місцеві підприємці. Наприклад, мені часто доводилося в бізнесі оцінювати так звані альтернативні витрати – це ті інвестиції й ті технології, які, зокрема, вже в цьому 2019 році не прийдуть в Україну.

Словом, якщо рішуче не взятися за реформування цієї економічної системи та грошово-кредитної політики, то після Кабміну Гройсмана і НБУ Смолія залишиться нам тільки два виходи з цієї фінансово-економічної кризи - поганий і дуже поганий.

Під час реалізації першого нас чекають ще більший занепад промисловості, безробіття і зубожіння населення. За другого - Україна ледь переживе дефолт і надовго потрапить до списків країн-банкрутів.

І все ж, перебуваючи в кроці від дефолтної позиції, що робити? Думаю, головне в рік виборів – заздалегідь підготуватися до непередбачених ситуацій і більш уважно ставитися до свого бюджету, не витрачати зайвих грошей.

Олександр Гончаров

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>