Чому демократії сьогодні програють авторитарним лідерам

У новому розкладі XXI століття західні демократії програють сильним лідерам, вважає французька газета. Сі Цзіньпін формує гігантську сферу впливу та економічної експансії, Путін користується найменшими помилками Заходу і гігантоманією Дональда Трампа. Сирія стала жорсткою поразкою для західного табору, який підривається, в тому числі і зсередини. Європа тріщить по швах. А голосування британців за вихід з ЄС показало, що Європа смертна.

Чому демократії сьогодні програють авторитарним лідерам
Президент Китаю Сі Цзіньпін і президент Росії Володимир Путін З відкритих джерел

Le Monde

Французьке видання

У новому розкладі XXI століття західні демократії програють сильним лідерам, вважає французька газета. Сі Цзіньпін формує гігантську сферу впливу та економічної експансії, Путін користується найменшими помилками Заходу і гігантоманією Дональда Трампа. Сирія стала жорсткою поразкою для західного табору, який підривається, в тому числі і зсередини. Європа тріщить по швах. А голосування британців за вихід з ЄС показало, що Європа смертна.

Оригінал на сайті Le Monde

На саміті "двадцятки" в китайському Ханчжоу у вересні 2016 року світ почав змінювати колір. У Барака Обами залишалися останні тижні на посаді президента, як і у Франсуа Олланда (навіть якщо він сам про це не підозрював…). При цьому Маттео Ренці ще не програв свій конституційний референдум у Італії і продовжував мати ілюзії, подібно до нового канадського прем'єра Джастіна Трюдо. Ангела Меркель ще панувала в Європі.

Тим не менш "сильні лідери" вже почали розширювати свої позиції, причому з усе більшою впевненістю. Сі Цзіньпін з тріумфом приймав гостей, хоча ще не був призначений довічним лідером. Володимир Путін анексував Крим у 2014 році, а потім надав ефективну підтримку Асаду в Сирії. Нарешті, Реджеп Таїп Ердоган зміг впоратися зі спробою державного перевороту, як ніколи зміцнивши своє становище, і запустив безпрецедентну кампанію арештів, щоб поховати опозицію.

На загальний огляд постали передумови кардинальних змін у світі, коли втомлені представники старих західних демократій поступаються місцем автократам, що набрали сили.

Новини за темою

Права людини на китайський манер

На саміті "двадцятки" у Буенос-Айресі через два роки, з 30 листопада по 1 грудня 2018 року, табір демократів стиснувся як шагренева шкіра. Зірка молодого президента Франції Еммануеля Макрона різко закотилася через "жовті жилети", заворушення у Парижі і його власне безсилля на європейському рівні. Господар саміту, ліберал Маурісіо Макрі – глава країни-банкрута. Сі Цзіньпін, Володимир Путін і Реджеп Ердоган у свою чергу сяяли ще більше, ніж двома роками раніше.

Саміт "двадцятки" в Буенос-Айресі в 2018 році З відкритих джерел

Крім того, на зустрічах такого роду вони тепер видються стриманими і дипломатичними політиками порівняно з президентом США Дональдом Трампом. Той із задоволенням саботує великі міжнародні заходи, де донедавна домінували США, і шокує західних союзників, поки "сильні лідери" відзначають свій тріумф.

У березні 2018 року Сі Цзіньпін провів конституційну реформу і став довічним лідером. Він формує гігантську сферу впливу і економічної експансії за допомогою "Нового шовкового шляху", створює масштабну мережу внутрішнього контролю і будує табори для мусульманського уйгурського меншини. Скориставшись поганим іміджем і протекціонізмом Дональда Трампа, він постав у Давосі як глашатай багатостороннього підходу і відкритості економіки, хоча китайський ринок все ще закритий для західних компаній.

Він навіть говорить, що захищає китайську концепцію прав людини, яка, м'яко кажучи, не стикується зі Статутом ООН. Що ще серйозніше для західного табору, він спростовує старе твердження про те, що підвищення рівня життя тягне за собою просування демократичних ідей і прагнення до свободи в авторитарних країнах. "В Азії формується новий світ, але це не вільний світ", – пише історик Пітер Франкопан в книзі "Новий шовковий шлях".

"Дай п'ять!" із Путіним

Після анексії Криму Володимир Путін взявся за приватизацію Азовського моря, яке до цього ділили між собою Росія і Україна. Незадовго до саміту в Буенос-Айресі російські сили затримали українське судно з 24 моряками, які тепер опинилися в становищі заручників. Причому цей крок не викликав особливої реакції на Заході, якщо не вважати скасування зустрічі з Трампом у рамках саміту "двадцятки". Російські спецслужби в свою чергу підозрюються у проведенні в Великобританії хімічної атаки проти колишнього агента Сергія Скрипаля.

Установлені західними спецслужбами і ЗМІ підозрювані виступили на російському телебаченні і отримали захист президента. Проросійські сайти поширюють пропаганду в інтернеті і, як підозрюють, вплинули на американські вибори. Путін продовжує шахову партію із Заходом, користуючись найменшими помилками супротивників і гігантоманією Дональда Трампа, що було видно на прикладі незручної прес-конференції в Гельсінкі 13 липня, коли президент США пішов проти власних спецслужб в присутності російського колеги.

Ердоган в свою чергу продовжує викрадати, саджати і катувати прихильників Гюлена (саме на них звалили всю відповідальність за спробу держперевороту 2016 року) за допомогою агентури у безлічі країн, від США до Росії і Ірану. Нарешті, наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бен Салман позначив на аргентинському саміті своє повернення на світову арену після вбивства журналіста Джамаля Хашоггі в саудівському консульстві в Стамбулі 2 жовтня 2018 року.

Спроба здійснити державний переворот у Туреччині у 2016 році прихильниками, проживаючого в США духовного лідера Фетхуллаха Ґюлена З відкритих джерел

Кадри його веселого рукостискання з Путіним облетіли весь світ. Два роки тому в Ханчжоу він ще представляв образ принца, який хоче модернізувати країну…

Їхній тріумф тим помітніший, що їх стає все більше. Індійський прем'єр Нарендра Моді, який встав біля керма "найбільшої демократії світу" 2014 року, взяв курс у бік індуїстського націоналізму на шкоду мусульманам і правозахисникам.

У Бразилії ж колись зовсім невідомий кандидат від ультраправих Жаїр Болсонару здобув перемогу на президентських виборах у жовтні 2018 року, скориставшись розвалом політичної системи, символами якого стали тюремне ув'язнення харизматичного колишнього президента Лулі, повальна корумпованість безлічі партій і нездатність впоратися з економічною кризою, що підірвали підйом цієї країни.

Міграційний привід

Хай там як, табір західної демократії підривається у тому числі і зсередини – як у Європі, так і в США. Розвал традиційних партій відзначається відразу в кількох європейських країнах (Франції, Італії, Іспанії, Греції) і часто супроводжується підйомом ультраправих популістських партій, які прагнуть втілити невдоволення економічною кризою і ситуацією з іммігрантами, коли в 2015 році мільйон осіб прибули в Європу через Грецію і Балкани.

Більше мільйона мігрантів і біженців перетнули кордони Європи в 2015 році, ставши причиною кризи в ряді країн З відкритих джерел

"Криза 2008 року загострила недовіру до європейських інститутів, і це зокрема знаходить відображення в культурному неприйняття еліти і іммігрантів, тобто двох боків відкритості кордонів", – підкреслює політолог Іван Крастєв. У владі в Австрії, Італії і Болгарії зараз ультраправі партії, однак це не викликає осуду з боку традиційних рухів, які в деяких випадках формують з ними уряд.

Міграційна криза 2015 року послужила ультранаціоналістичній владі Угорщини і Польщі приводом для того, щоб відкинути ліберальні правила Брюсселя.

Всі ці жорсткі ідеологічні рухи по всьому світу сьогодні відчувають підтримку з боку колишнього лідера вільного світу, США. Перемога Дональда Трампа перевернула глобальну рівновагу. Його доктрина "Америка передусім" застосовується до Китаю, проти якого він розгорнув торговельну війну, не намагаючись знайти десь підтримку.

Справа в тому, що іншим головним джерелом загрози американський лідер бачить власних союзників, яких він не раз звинувачував у Twitter в прагненні наживатися за рахунок США.

Звинувачення торкнулися також від'ємного зовнішньоторговельного сальдо з Японією і, насамперед, Німеччиною Ангели Меркель, яка постала в листопаді 2016 року поборницею ліберальної демократії.

"На тому, хто керує цією великою країною (США) з точки зору її значної економічної могутності, військового потенціалу і особливого блиску, лежить відповідальність перед іншим світом", – заявила вона, нагадавши про "спільні цінності" Німеччини і США: "Демократія, свобода, захист права і людської гідності незалежно від походження, кольору шкіри, віросповідання, статі, сексуальної орієнтації і політичних поглядів".

Європа тріщить по швах

Через два роки, після 13 років при владі і на тлі критики всередині власної партії, у неї більше немає сил опонувати Трампу. Її риторика в свою чергу стала набувати похмурих обрисів, прикладом чого можуть служити слова, які вона вимовила 11 листопада в Парижі: "Міжнародні інститути легко зруйнувати, але складно відбудувати заново. Чи зможемо ми сьогодні, як в 1948 році, прийняти Загальну декларацію прав людини? Особисто у мене немає такої впевненості".

Її заяви перегукувалися з вираженим того ж дня песимізмом президента Франції: "В історії залишиться образ, образ 80 лідерів під Тріумфальною аркою, тільки от неясно, як його потрактують в майбутньому: як символ сталого миру між націями або останній момент єдності перед новим розгулом хаосу в світі".

Місяць потому навколо Тріумфальної арки розгорнулися спрямовані проти Макрона агресивні демонстрації "жовтих жилетів", які стали черговим ударом по міжнародному іміджу французького лідера, який ще недавно відповідав міцним рукостисканням американському колезі і сподівався переконати його.

Протестна акція "жовтих жилетів" в Парижі З відкритих джерел

Європа більше не в позиції сили. Вона залишається другою економічною державою світу, проте сумнівається в собі і тріщить по швах. Грецька криза (2010-2015) стала першою лінією розламу. У ньому зіткнулися дві Європи: Північ і Південь, сформувалися карикатурні образи грецької бабки, яка тільки і робить, що тринькає гроші трудящих з півночі, і німецької мурахи, яка усіма силами прагне нав'язати жорстку економію грішникам, нездатним покаятися. Звучали досить войовничі заяви, а Європейський Союз був не в силах належним чином розподілити мізерні плоди за відсутності зростання.

Крім того, ЄС відмовився визнати за собою хоч якусь провину, тоді як Міжнародний валютний фонд відзначив, що недооцінив негативні наслідки нав'язаної Афінам жорсткої економії.

Саме в цій розколотій Європі ми побачили в 2015 році міграційну кризу і нездатність впоратися з нею. Німеччина, Австрія і Швеція прийняли значну частину біженців, чим дуже сильно зміцнили позиції ультраправих серед електорату. Інша Європа не виявила особливої солідарності, переклавши на три ці країни спроби інтеграції мігрантів, а на Італії і Грецію – потік новоприбулих.

Новини за темою

Велика партія в покер

Угорський прем'єр Віктор Орбан, чиї рейтинги в той момент пішли на спад, представив себе глашатаєм боротьби з "вторгненням" мігрантів-мусульман, в чому його підтримали країни Центральної Європи. Звинувативши ЄС в підриві європейської (тобто християнської) ідентичності, Польща і Угорщина скористалися міграційною кризою, щоб спровокувати Брюссель за іншими основоположними цінностями ЄС: правовою державою і свободою преси.

Віктор Орбан сформував альянс з ультраправим італійським віце-прем'єром Маттео Сальвіні (прийшов до влади після виборів 1 червня), проте залишився в правій Європейській народній партії, яка утрималася від критики альянсу канцлера Австрії з ультраправою Австрійською партією свободи.

Голосування британців за вихід з ЄС показало, що Європа смертна.

Британський парламент відкинув угоду про "брексіт", підготовлену урядом Терези Мей З відкритих джерел

Хоча катастрофічна позиція по Брекзиту Консервативної партії і лідера лейбористів Джеремі Корбіна дозволила Євросоюзу зберегти жорсткість і єдність перед обличчям суперечливих вимог британського уряду, ця видимість одностайності заледве може приховати тріщини, що пішли по стінах європейського дому.

Тим часом Дональд Трамп продовжує свою підривну діяльність. Він вітає Брекзит і влаштовує нападки на прем'єра Терезу Мей, яка, за його думку, займає надто вже примирливу позицію щодо ЄС. 1 червня 2017 року він вийшов з Паризької угоди з клімату, а в травні минулого року відмовився від підписаного в 2015 році договору щодо іранської ядерної програми.

У жовтні він виступив проти Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Тим самим він дає зрозуміти, що не вважає себе пов'язаним підписом попередників, хоча ДРСМД був підписаний ще Рональдом Рейганом у 1987 році. Ці рішення завжди приймаються в односторонньому порядку і без врахування протилежних точок зору, а оголошуються зазвичай через Twitter. Американська дипломатія стала однією великою партією в покер, де Дональд Трамп розкриває карти після кожного ходу.

Так само оголосили про виведення американських військ із Сирії під приводом закінчення війни з "Ісламською державою" (ІД), хоча багато спецслужб висловлюють тривогу з приводу підйому активності ІД у вигляді міської партизанської війни. Франція і Велика Британія, чиї війська теж присутні в країні, були попереджені в останній момент. Що стосується курдських сил, які боролися з ІД в спробах сформувати в Сирії автономний регіон, вони можуть опинитися на милості Туреччини, а та завжди вважала боротьбу з сирійськими союзниками пріоритетним завданням порівняно з ліквідацією ІД.

Пекуча поразка

Ердоган пообіцяв Трампу, що закінчить роботу з ІД. Президенту США цього виявилося достатньо, і він відповів: "Справа за вами, ми тут закінчили".

Ісламська держава в Сирії З відкритих джерел

Його співрозмовник не приховував радості від того, що американців більше не буде поруч з курдами. Немов об'єднуючи головних дійових осіб у справі Хашоггі, Дональд Трамп з радістю відзначив, що Саудівська Аравія "витратить необхідні гроші на відновлення Сирії замість США".

Новини за темою

Сирія стала жорсткою поразкою для західного табору. Після відмови Барака Обами провести втручання в відповідь на хімічну атаку в 2013 році Росія змогла повернутися на Близький Схід. Вона врятувала режим Башара Асада, що котився в прірву, і дозволила йому відвоювати територію країни за вирішальної підтримки Ірану. Потрібно сказати, що виведення американських військ багато в чому грає на руку і Тегерану, хоча він тепер значиться головним ворогом Вашингтона після видовищного примирення Дональда Трампа з Кім Чен Ином у КНДР.

Доля Сирії і її режиму довгий час була предметом мирних переговорів у Женеві під егідою ООН, Парижа і Вашингтона, проте тепер вирішується Москвою, Тегераном і Анкарою, які дуже далекі від ролі світового жандарма, яку більше не хоче грати Америка Трампа. Три держави обстоюють власні інтереси в регіоні, не піклуючись про права людини або покарання злочинів режиму щодо частини його населення.

У новому розкладі XXI століття Сі Цзіньпін грає в го, Путін – у шахи, Трамп – у покер, Ердоган – в нарди, Мухаммед бен Салман – у жорстоку відеогру, а британське керівництво – у нескінченну стрілянину по банках. Щодо європейців, вони, судячи з усього, задовольняються пасьянсом, хоча стіл, на який вони викладають картки, валиться у них на очах.

Як же далеко в минулому залишився той час, коли американський публіцист Френсіс Фукуяма передрікав після розпаду СРСР "повсюдне поширення західної ліберальної демократії як остаточної форми будь-якого уряду".

Ален Саль

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>