Фото з відкритих джерел

Падіння світових фондових індексів, яке відбулося майже синхронно з крахом базових індикаторів у США, стало передвісником більш глобальних катаклізмів, які можуть потрясти світову економіку вже найближчим часом. І нехай деякі експерти говорять про тимчасову корекцію і закономірний "відскок", настільки синхронне і глибоке падіння не може бути викликано ані набором випадкових, ані сезонних факторів. Повинна бути більш фундаментальна причина і вона є. Точніше сказати, її не може не бути.

Про це трохи пізніше, а поки подивимося, що ж сталося. Індекс Dow Jones, який показує рівень капіталізації підприємств реального сектора американської економіки, скоротився на 4,6%. Подібне спостерігалося лише в 2011 році, але тоді таке падіння виправдовувалося посткризовими "рецидивами". Індекс S&P 500, який демонструє капіталізацію 500 найбільших компаній США (звідси й назва) впав на 4%, а індекс високотехнологічних компаній Nasdaq втратив 3,8%.

Вірогідність подібного сценарію замаячила на горизонті в кінці минулого року, так що нещодавні події не можна назвати чорним лебедем, у тому розумінні цього явища, яке сформулював відомий економіст Нассім Талеб.

Вже в листопаді-грудні минулого року стало зрозуміло, що США найближчим часом готуються почати третю світову війну. Ні, не йдеться про перетворення нової холодної війни на гарячу або покарання неслухняних послідовників чучхе. Американцям не доведеться розпаковувати озброєння найдорожчого в історії людства військового корабля – авіаносця "Джеральд Форд". США будуть воювати тим, чим буде прийнято це робити в XXI столітті, – доларом і процентними ставками. Не варто недооцінювати силу цієї зброї масового перерозподілу світового багатства. Рішення, що приймаються в тиші дорадчих кабінетів і оформлені у вигляді протоколу засідання ради керівників Федеральної резервної системи США, у своєму глобальному впливі на світ, можуть як збільшити добробут у найвіддаленіших куточках світу, так і призвести до масових соціальних потрясінь у вигляді нових революцій і подальшої трансформації основних векторів розвитку світової економіки. В результаті цієї війни хтось повинен стати біднішим, хтось багатшим, а хтось, можливо, вискочить сухим з води. Те, що глобальну фінансову війну розв'язують США, свідчить про те, що виграти і, відповідно, стати багатшими хочуть саме вони. Збідніти ж повинен Китай та група країн, які не встигнуть сховатися під час цих "розборок у китайському кварталі". "Відскочити", швидше за все, дозволять Європі, ну, може бути трохи поскубуть пір'ячко, якщо буде погано поводитися. Не важко помітити, що Україна, хоч і намагається всіма силами звернути на себе увагу, підстрибуючи над парканом, який відділяє її від золотого мільярда, ризикує опинитися в одному кошику "несіяних країн", тобто разом з Китаєм. А тут як у прислів'ї "як хто не заховався, я не винен": США не винні.

Новини за темою: Китай відреагував на статус "загрози" в новій ядерній доктрині США

Зміна глобальної політики стала очевидною після висунення президентом США Дональдом Трампом кандидатури Джерома Пауелла на посаду Голови ради керівників ФРС США. При цьому була порушена негласна традиція в першу президентську каденцію (або хоча б у перші роки президентства) продовжувати повноваження чинного керівника федерального резерву. Крім того, не комільфо призначати керівниками ФРС людей аж надто інкорпорованих у справи правлячої партії. У випадку з Джеромом Пауеллом все дуже сильно схоже на милий сімейний междусобойчик.

Тривалий час США сповідували політику дешевого долара. Виглядало це приблизно так: привабливість фінансових інструментів США постійно скорочувалася з урахуванням їхньої низької прибутковості (яка безпосередньо залежить від рівня процентних ставок ФРС), у результаті чого капітал з Америки постійно "втікав" до країн, що розвиваються, де місцеві ринки могли запропонувати значно більше (на тлі супутніх ризиків). Як наслідок – інвестиційна привабливість таких країн, як Індія, Китай та інших країн поступово зростала, так само як і збільшувався їхній промисловий потенціал. Заводи відкривалися в Шанхаї і закривалися, умовно кажучи, в Детройті. В якості компенсації країни, що розвиваються, значну частину своєї вільної ліквідності вкладали в казначейські облігації США. За рахунок випуску останніх бюджетний дефіцит покривався найбільшою економікою світу, який зростав мірою закриття виробництв в найбільших американських промислових центрах. Тим не менш участь практично всього світу в процесі виконання бюджету США дозволяла американцям продовжувати вести звичний спосіб життя: ніхто не відчував будь-яких змін на гірше. Америка дедалі менше брала участь в генеруванні кінцевого матеріального продукту, дедалі більше заглиблюючись у сферу послуг, інновацій і інформаційних технологій. Як показали розрахунки, з 1980 року показник державного боргу США і кредитної заборгованості населення країни збільшився з 3 трлн дол. (80% від середнього, медіанного рівня доходів домогосподарства у розмірі 38 тис. дол.) до 41 трлн дол. на початок 2017 року (понад 580% від середнього, медіанного рівня доходів домогосподарства або 330 тис. дол.). Таким чином, сьогодні кожна американська сім'я винна 330 тис. дол. за себе і за того хлопця. Подібний фінансовий бенкет нагадував тризну римських патриціїв, які для продовження гулянки спорожняли шлунки і продовжували знову. Криза 2008 року показала, що поглинати буквально вже нікуди. До речі, вона стала несподіванкою лише для масового споживача. Колишній голова ФРС Алан Грінспен сказав тоді, що передбачав, знав, мовчав (боявся зупинити світове економічне зростання).

Нові керівники ФРС Бернанке і Єллен застосували систему екстреного пожежогасіння у вигляді програми кількісного розширення QE, коли ринки були фактично залиті додатковою ліквідністю. Улюблена історія Бернанке з часів Великої депресії про бабусю і онука, який запитав, чому бабуся не мала взуття в ті часи. "Бо не було грошей", - була її відповідь. "А чому грошей не було?", - не вгавав онук. "Тому що закрили взуттєву фабрику, де я працювала", - поставила жирну крапку бабуся. Ця нехитра історія підштовхнула Бернанке до простого висновку: коли починається криза, потрібно просто дати стільки грошей, скільки потрібно економіці, і все стабілізується сама собою. Під час його керування ФРС у США зафіксували мінімальну відсоткову ставку, яка ледь не опустилася на нульовий рівень.

Новини за темою: Китайські інтернет-гіганти стрімко наздоганяють своїх американських конкурентів

Найбільш складне завдання випало на період каденції Джанет Єллен. Одна справа заливати пожежу, інша справа – відбудовувати згорілу будівлю. Саме нею було прийнято досить ризиковане рішення про початок скорочення програми кількісного пом'якшення та вилучення зайвої грошової маси. Спочатку йшлося про суми 40-50 млрд дол., які планувалося щомісяця віджимати як губку з фінансової системи (зрештою зупинилися на 10 млрд дол. на місяць). На думку монетаристів США, це повинно було запобігти появі нових фінансових бульок і заблокувати посилення інфляційних процесів. Проблема всієї цієї моделі полягала в тому, що 81,5% випущеної в обіг ліквідності поверталося назад у федеральний резерв у вигляді додаткових резервів банків (рівень резервів був збільшений після кризи 2008 року до 10% від суми залучених депозитів). В результаті у ФРС накопичилося до 2,4 трлн дол. банківських ресурсів, які являють собою ніби відстрочені вимоги фінансового сектора. За допомогою цього ресурсу федеральний резерв в останні роки фінансує до 40% дефіциту американського державного бюджету і став найбільшим утримувачем казначейських зобов'язань мінфіну: розмір портфеля державних цінних паперів становить вже 25% ВВП.

Таким чином, у банківську систему потрапило лише 18,5% випущеної ліквідності, а в реальний сектор економіки ще менше. Цим фактом і пояснюється такий, здавалося б, феномен, що при вливанні з боку ФРС трильйонів доларів компенсаційної ліквідності інфляція в США перебувала на мінімальних рівнях – гроші просто не доходили до економіки і кінцевих споживачів.

Попри заклики "стимулювати" монетарними методами економіку, а на практиці завдати країнам удару по голові дубиною "дорогого долара", що лунали весь 2017 рік, Джанет Єллен намагалася розглядати моделювання майбутнього в нерозривному зв'язку з перспективами розвитку світової економіки, слушно вказуючи, що "дорогий" долар, можливо, і допоможе США вирішити короткострокові вузькоегоїстичні завдання, але зрештою призведе до нової глобальної кризи, де стандартний монетарний інструментарій буде безсилий (адже почати нову програму кількісного розширення вже не вийде), а всі хиткі результати стабілізації після системного обвалення світових фінансів у 2008 році будуть назавжди втрачені. Враховуючи, що долар є світовою резервною валютою, ця позиція не позбавлена підстав: США повинні бути відповідальні за тих, кого приручили.

З умовно м'якою монетарною політикою, можливо, і можна було б змиритися, якби не бекграунд Трампа у вигляді відродження американської мрії, воскресіння слави Детройта та іншої передвиборної нісенітниці. Але коли назвався горщиком – лізь у піч, а якщо вже зголосився реформувати – то щоб нам був "реформаторський план", тим більше, що з секвестром соціальних бенефісів минулого президента поки що не складається. Напрямок головного фінансового удару США – це Китай, який спокусився навіть на святе, збірку iPhone (в Китаї зараз збирають більшу частину продукції компанії Apple). Намагаючись повернути виробництво американських транснаціональних компаній на батьківщину, Трамп ініціював зниження корпоративного податку на прибуток з 35% до 20%. Але цього виявилося замало. Не високі податки штовхають американські ФПГ в Китай та інші країни, що розвиваються (хоча фіскальний фактор і має певний вплив), а рівень основних операційних витрат. Щоб змусити компанії повернутися в рідну гавань, необхідно збільшити рівень витрат у країнах, що розвиваються (кардинально знизити їх у США не вдасться). Це може зробити дорогий долар, який значно збільшить інвестиційну привабливість американських фінансових інструментів і знецінить аналогічні показники країн (адже інвестори щойно розсмакували, скуповуючи в 2017 році облігації emerging markets). Відтік капіталу з ринків неминуче призведе до девальвації місцевих валют, таких, як гривня і рубль, а також до зміцнення долара щодо основних світових валют. Крах національних валют країн – це інфляція, зростання дефіциту їхніх державних бюджетів, неможливість залучати зовнішнє боргове фінансування, соціальна дестабілізація і, в кінцевому підсумку, зниження інвестиційної привабливості. За задумом технологів Трампа, це повинно привести до повернення блудних інвесторів на батьківщину, де на них уже чекають знижені податки на прибуток, "чай і наша привітність". Якщо дешевий долар зробив із Китаю суперника США, то чому дорогий бакс не зможе відправити Піднебесну назад у добу Інь?

Новини за темою: Як Китай переходить до збалансованого економічного зростання

Протягом 2017 року базова процентна ставка ФРС постійно збільшувалася з 0,75% до 1,25-1,5%. У 2018 році ставки, швидше за все, будуть збільшуватися більш агресивно: за прогнозами JPMorgan Chase & Co, ставку ФРС може бути збільшено в чотири рази і за різними оцінками, доведено до рівня 3,5-3,7%. В такому випадку, такі валюти, як рубль і гривня можуть "просісти" на 15-20% додатково до планового рівня девальвації.

Таким чином, проблема зростання інфляції і заробітної плати в США (що збільшує собівартість кінцевої продукції і скорочує рентабельність американських компаній) буде вирішуватися цілим комплексом монетарних заходів: підвищення базової процентної ставки ФРС, а також вилученням з ринку надлишкової ліквідності. І все це на тлі загрози зростання дефіциту бюджету: адже анонсоване Трампом скорочення податкових витрат на 1,5 трлн дол. поки не має реальних компенсаційних механізмів. Таким компенсатором може стати лише вже випущена ліквідність, яку по силах вилучити з суміжних ринків, в першу чергу тих, що розвиваються. Покривати дефіцит бюджету за допомогою постійного збільшення верхньої планки державного боргу вже не вийде: емісійний канал загрожує вивести показники інфляції на критично небезпечний рівень. Значить, треба шукати не емісійні джерела, тобто повертати доларову ліквідність "в місця постійної прописки".

До слова про борг. Державний борг США перевищив 20 трлн дол. Сума жахлива для розуміння, особливо вона травмує психіку жителів країн, що розвиваються. Досить сказати, що Україні довелося б працювати двісті років, щоб зібрати таку суму, віддаючи при цьому весь свій річний ВВП.

Подолання психологічної позначки величини боргу в США викликало невротичні реакції у решти світової економіки. Хоча варто зауважити, що подібні "рефлексії" вже давно набули форму стійких комплексів і фобій. Світ ніби розділився на два табори Червоної і Білої троянди – прихильників і супротивників зростання американського боргу. Перші на зауваження щодо його критичної величини кажуть, що, мовляв, все відносно і "час на небі і на землі летить неоднаково: там — миті, тут — століття", тож 20 трлн дол. для США це як двісті мільярдів для середньозваженої країни ("подивіться, який у американців здоровенний ВВП"). Другі резонно зауважують, що вся світова економіка зациклена на долар, а система заощаджень і резервів – на казначейські облігації США, і тому поява фінансової "бульки" розміром із земну кулю загрожує великим бадабумом: не врятуються навіть острови Фіджі і Кірибаті.

У вічному фінансовому двигуні, як не дивно, є і фінансове тертя, внаслідок чого perpetuum mobile тут так само неможливий, як і в механіці. "Злам" американської боргової моделі намітився в 2012 році, коли державний борг вперше перевищив річний ВВП країни. В якості прискорювача тут виступила глобальна фінансова криза 2008 року, коли фінансова пожежа була згашена за рахунок політики кількісного пом'якшення.

Багато дослідників звернули увагу, що обсяг емісії долара і боргових цінних паперів США вже давно перейшов у гіперактивну фазу, яку деякі футурологи іменують фінансовою сингулярністю. Сам термін перекладається з латини як "єдиний", "особливий". Фінансова сингулярність, створена в США, вже не інтерпретується в умовах реального світу, адже виникла модель не відповідає тому зліпку реального сектора економіки, який є наразі. Її вплив на решту світу може бути дуже руйнівним, адже вона порушує фундаментальну симетрію базових параметрів світової економіки і повністю спотворює механізм міжнародного еквівалентного обміну. Зате дозволяє США знімати будь-які бюджетні обмеження.

По суті, ми стали свідками появи у світовій фінансовій системі великої чорної діри, де в ролі коллайдера виступає американський друкарський верстат. Згадаймо фізичний опис чорної діри: на якомусь етапі спостерігач ще може вирватися з-під її впливу, але настає момент, коли за певним горизонтом подій зробити це вже неможливо. Говорячи фізичними термінами, ми отримали фінансовий простір з необмеженою кривизною. Якщо найбільша країна світу порушує принцип еквівалентності економічного обміну і знімає бюджетні обмеження, вона стає економічним антагоністом для решти світу і джерелом постійних перманентних криз.

Новини за темою: Куди може вкластися китаєць чи американець, щоб отримати в Україні прибуток?

Більш того, стиснення часу, відведеного для виправлення сформованої негативної моделі, буде тільки наростати, а значить – збільшуватиметься і частота криз. Майже як в Апокаліпсі: "часу вже не буде".

Для України все це загрожує появою своєрідних сировинних ножиць. На початку нульових зростання цін на нафту супроводжувався таким же стрімким збільшенням цін на метал. Адже у нас тоді був ще й дешевий російський газ: цим і пояснюється економічне диво часів Кучми.

В 2018-2019 роках ми будемо, швидше за все, спостерігати парадоксальну модель сировинних ножиць: зростання цін на енергоносії на фоні анемічного збільшення світових цін на аграрну сировину і застою цін на метал (із ризиком сповзання в негативну зону). А це вже загрожує збільшенням собівартості нашої продукції та втратою цінової конкурентної переваги на зовнішніх ринках. Сила сировинного прокляття в такому випадку подвоїться: ми будемо страждати не тільки від дешевого сировинного експорту, але і від дорогого сировинного імпорту (в першу чергу енергетичного).

Додамо сюди і можливий відтік капіталу, коли неможливим стане ні залучення інвестицій, ні боргового капіталу. І це в умовах, коли значну частину зовнішнього боргу нам доведеться віддавати саме у 2018-2020 роках.

Внутрішній прояв кризи буде сконцентровано на таких показниках, як інфляція і девальвація гривні. За цих умов НБУ не залишиться нічого іншого, як підняти облікову ставку вище 20%, що остаточно поховає економічне зростання, що розпочалося. При цьому у нас вже не буде того запасу міцності, який був у 2008 році. Падіння економіки на 15% в 2014-2015 роках поки компенсовано лише на 4% і збільшення ВВП у 2018 році під великим питанням.

У фінансовому секторі вістря кризи може встромитися в сектор державних банків. Якщо криза 2008 року була амортизована іноземними банками, а обвалення 2014-2016 – банками з українським капіталом, то нині майже 58% пасивів банківської системи, у тому числі 277 млрд грн коштів фізичних осіб, припадає на "госи", тобто саме вони візьмуть на себе основний удар у випадку розростання кризи і масового відтоку вкладів. При цьому досі так і не зрозуміла доля закону про державні гарантії вкладів населення в державних банках, і може виявитися, що в піковому випадку населенню оголосять, що цей законодавчий акт так і не набув чинності.

Єдине, що може хоч якось убезпечити простих українців, – це швидкий відхід у валютний кеш. Ну, до цього нам не звикати.

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.