Фото з відкритих джерел

- Сьогодні вночі у Мар’їнці було тихо. Сепаратисти мовчать. І приймають прокляття від людей, яких обстріляли у ніч на 20 квітня (розмова записувалася 22 квітня, - авт.), - розповідає солдат 92-ї бригади ЗСУ з позивним “Волиняка”.

- Звідки обстрілювали місто і чим?

- Як завжди, їхня улюблена точка - терикон. Танк виїжджає, стріляє і ховається. Його неможливо дістати простою стрілецькою зброєю. Важка артилерія відведена. Місія ОБСЄ стежить, чи все на місці. А заборонену техніку російських терористів просто не помічають. Звідти нас обстрілюють і їхні міномети. Гатять навіть по центру міста, хоч там немає військових.

Висунувшись трішки із-за пагорба, розглядаю позиції сепаратистів, які підходять до Мар’їнки з лівого боку. Першим проглядається 10 орієнтир. Колишня кінна конюшня. Розтрощена, проте смертельно небезпечна. Місцеві розповідають, що до війни сюди приїжджали невідомі люди на дорогих джипах. Всі озброєні автоматами і простих громадян не підпускали на відстань до 300 метрів. Особливо страждали пастухи, які випасали корів в долинах перед конюшнею. Їх усіх виганяли штурханами. Дехто каже, що це приїжджав Янукович, щоб похвалитись перед іноземцями породистими скакунами. Інші подейкують, що це був Рінат Ахметов. Зараз це приміщення слугує захистом для терористів. Цікаво, що будували його в 90-х роках заробітчани з Західної України. Все своє уміння вкладали у цю роботу. Мар’їнські мешканці сумно іронізують з цього поводу: "Колись якісно збудували, а тепер жаліють, що так вчинили".

Від найближчої нашої позиції до конюшні - 200 метрів. Колись на ній висів сепаратистський прапор, та наші хлопці з гранатометів вщент посікли їхню ганчірку і місце, до якого вона кріпилася.

Одинадцятий і дванадцятий орієнтири. Це окопи та якісь споруди, замасковані серед лісових дерев. Без спеціальної апаратури видно тільки бліндажні віконечка. Проте досвідчені солдати знають, що десь там, у заростях кущів і бетону, може знаходитись снайпер. До найближчих наших позицій - 200-250 метрів.

112.ua

Кидаючи оком далі, можна побачити той самий злощасний терикон, про який згадував “Волиняка”. Солдати називають його "крокодилом". Тут мені пригадались слова одного з командирів батальйону “Донбас” з позивним “Батя”. Він говорив: "Ми можемо взяти конюшню, терикон, закріпитись там. Але це нічого нам не дасть. Стоячи на краю села, ми захищені від важкої артилерії. Вони не так часто користуються нею, як би їм хотілось. Адже можуть постраждати мирні жителі. Це викличе резонанс. Тим більше, тут у терористів проживає багато родичів. Якщо ми будемо на териконі, то нас з Донецька накриють “Гради”, “Буки”. Єдиний вихід - це зачепитися за передмістя Донецька. Але ніхто такої команди не дає".

Новини за темою: Наслідки обстрілу Мар'їнки з мінометів: фото

Справа від “крокодила” стоїть шахта “Трудовська”, а за нею починається Петровський район Донецька. Звідти теж працюють снайпери, кулеметники. Особливо це місце облюбували ворожі БМП. Враховуючи горбисту місцевість району, терористи підходять до нас на кидок гранати. А заболоченими балками і зовсім заходять у Мар’їнку, щоб провести розвідку.

З правого боку на підступах до міста розташована колишня колгоспна стайня та складські приміщення. Вони зруйновані зверху, проте укріплені зсередини. За даними нашої розвідки, там вириті окопи, глибиною в людський ріст. Забетоновані і армовані. Тож простим мінометом їх не візьмеш. З цих позицій вони гатять по наших хлопцях з усіх видів зброї. Ось така панорама відкривається з переднього краю Мар’їнки.

Пройшовши в глибину міста, біля магазину бачу велике скупчення солдатів. Кожен з них підтягнутий, всі такі козаки. З магазину вийшла дівчина, і тут я розумію причину їхньої бравості. Вона у кишені держить мікрофон з логотипом одного центрального каналу. Хлопці намагаються в очах журналістки виглядіти шляхетними.

Іду далі вулицею. Розглядаю будинки, які постраждали від обстрілів. Біля одного з них зібрались місцеві люди і щось жваво обговорюють.

"Когда Ренатка (Рінат Ахметов, - авт.) привезет помощь?" - говорить одна пані, яка стоїть в заляпаному халаті і потертих калошах. Її строгий вигляд змушує інших людей дослухатись до неї. – "Еще какой-то немецкий фонд обещал помочь. Мне сестра говорила. Она работает в Красноармейске (нині Покровськ, - авт.). И слышала это".

"Ахметову зараз не до нас. Він собі під Києвом палац будує. Гроші туди потрібні", - відповідає їй українською мовою якась худорлява жіночка.

Вона теж одягнута аби як. Стара куртка, такі ж джинси. Порівнявшись з ними, привітався українською мовою. Вся компанія кивнула мені і промовила: "Здрастє". Не вслухаючись у подальшу їхню розмову, попрямував у напрямку центру.

Зустрів солдата, який чистив взуття. Привітався. Розговорилися. Той розповів, що служить з 2014 року. Що усім набридло ось таке чекання. Кожен з його побратимів хоче іти вперед, а не тупцювати на місці. Проте командування їх не чує.

Поговоривши зі мною, він пішов у штаб. А я - у центр міста, де на мене чекали друзі.

Раптом тишу розсікли постріли з БПМ. Сепаратисти били по терикону, на якому сиділи наші розвідники. Просто так близько 15 години дня відкрили вогонь. Місцеві мешканці, які знаходились біля мене, навіть увагу не звернули на це. Через десять хвилин все закінчилось, і я з друзями покинув місто. Типовий день у Мар’їнці.

Михайло Ухман

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.