banner banner banner

Бідність у "турборежимі"
112.ua

Антоніна Славицька

Юрист, народний депутат України IX скликання

У партії "Слуга народу" не склалося із лібертаріанством. Мабуть, слово виявилося заскладним – навіть після навчання у трускавецькому "університеті". Тепер, за словами нового глави СН Олександра Корнієнка, його однопартійці примірятимуть на себе іншу ідеологію. Усереднену між лібералізмом та соціалізмом. Власне кажучи, ці два поняття є антиподами. Бо якщо лібералізм – це свобода волі для індивідуума (в тому числі й економічна), то соціалізм – це колективне сповідування принципів соціальної справедливості. 

Але зараз я можу привітати колег з СН із тим, що їм вдалося поєднати непоєднуване. Новий проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (в частині, що торкається встановлення прожиткового мінімуму), запропонований поки що для громадського обговорення Міністерством соціальної політики, є якраз гібридом соціалізму з лібералізмом. Одна на всіх бідність і свобода виживати хто як може.

Новини за темою

Про що цей проект закону? Де-факто про позбавлення населення базового соціального стандарту. Законопроектом передбачається не застосовувати прожитковий мінімум для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю тощо. Натомість для більшості соціальних виплат пропонується встановлювати незрозумілі "розміри і величини, що затверджуватимуться законом про Державний бюджет України". Порядок здійснення різних соцвиплат буде визначатися не законом, а Кабінетом Міністрів.

Що це означатиме на практиці? Передусім те, що уряд умиває руки та звільняє себе від зобов'язань надавати допомогу незахищеним верствам населення на рівні прожиткового мінімуму.

Можливо, Зе-команді це знадобилося для того, щоб відзвітувати перед західними донорами про нові підходи до оптимізації бюджетних коштів. Можливо, має місце повне нерозуміння ситуації, але тоді, виходить, що виконавчою вертикаллю в Україні керують самі дилетанти. Втім, мотиви влади вже не важливі. Важливим є те, як виживати тому самому пересічному українцю, про якого нібито пам’ятає та дбає прем’єр Олексій Гончарук?

Глава уряду справедливо вважає, що прожитковий мінімум в Україні повинен бути вищим, бо, мовляв, на сьогоднішні 2 тисячі гривень прожити неможливо. Так і є, але запропоноване Гончаруком підвищення прожиткового мінімуму вдвічі – до 4 тисяч – ситуацію не рятує. Це також не та сума, із допомогою якої можна задовольнити базові потреби. При цьому, визнаючи, що понад 10 мільйонів громадян нашої країни живуть поза межею бідності, Олексій Гончарук, представляючи держбюджет і програму діяльності уряду, запропонував суттєво урізати соціальні витрати.

Я можу припустити, що уряд намагається сподобатися не лише МВФ, але й бізнесу – особливо після того, як по його інтересах вже нанесено удар у вигляді блоку законів, що посилюють податковий тиск. Ймовірно, Гончарук реалізовує нині задум, котрий полягає у тому, аби позбавити працедавця обов’язку здійснювати низку соціальних виплат. Але така ануляція зобов’язань по відношенню до малозабезпечених верств населення ніяк не в’яжеться із поняттям соціальної держави.

Наголошу ще раз: саме соціальної. Не соціалістичної, ліберальної, лібертаріанської чи якоїсь іще. "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" – говориться у статті 1-й Конституції України. Для реалізації своїх намірів уряду Гончарука для початку слід загітувати Верховну Раду скасувати цю статтю.

Новини за темою

Сподіваюсь, до цього не дійде. І правляча політична сила вдасться до інших методів турботи про населення і про власний електорат.

Що було б варто зробити натомість? Передусім, усвідомити, що прожитковий мінімум – це не абстрактна величина, яка Олексію Гончаруку вбачається у вигляді 4 тисяч гривень. Прожитковий мінімум – це ціна споживчого кошика, а він в Україні – ганебний. До того ж, кошик цей де-факто не переглядався з 1999 року, тож сказати, що він застарів – не сказати нічого.

А тим часом у споживчому кошику британця передбачені витрати на підключення до Інтернету, покупку мр-3-плеєра та гітари, а також послуги садівника. Німці ж (навіть найбідніші) мають право на цифровий фотоапарат та відеокамеру, сканер та принтер, а також тонометр. Французи закладають у споживчий кошик послуги перукаря, косметичні засоби та харчі для котів та собак. Американці мають у своєму кошику тютюнові та горілчані напої, а також витрати на мобільний та комп'ютерний зв'язок.

В українському ж споживчому кошику левова частка доходів (понад 65%) витрачається на харчі, а деякі непродовольчі товари та послуги не закладені взагалі. Наприклад, вважається, що школярі можуть обійтися двома підручниками на рік, а студентам і цього не потрібно. Платна медицина та платна вища освіта взагалі не згадуються, бо, згідно із Конституцією, вони в Україні мають надаватися безкоштовно.

Різним є й світовий підхід до визначення прожиткового мінімуму. Десь мінімально допустимим рівнем життя вважають той, котрий мають від 10 до 20 відсотків громадян. (У нас же на межі бідності знаходиться третина населення). Десь "танцюють" від соціологічних опитувань, що покликані окреслити коло найнеобхіднішого для громадян.

У Литві, наприклад, прожитковий мінімум формують, виходячи з моделі сім'ї, де є двоє дорослих батьків і двоє дітей різного віку та статі. В США, Великій Британії та Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40% від середньостатистичного доходу на душу населення, у Фінляндії, Італії, Греції та Іспанії – на рівні 50%, у Португалії та Ірландії – на рівні 60%. У Болгарії уряд скомпонував 6 окремих споживчих кошиків – для різних категорій сімей.

І лише в Україні діє так званий "нормативний метод" встановлення прожиткового мінімуму, котрий впирається у раз і назавжди окреслений споживчий кошик. У 2016 році цілий ряд судів України за позовом Станіслава Батріна вже розглядав питання як прожиткового мінімуму, так і складу споживчого кошика. Рішення були винесені на користь позивача, тобто уряд зобов’язали переглянути власні постанови, але в глобальному плані питання лишилося нерозв’язаним.

Як скоро воно може бути вирішеним – покаже час. Але в кожному разі Україна не має права обирати в якості орієнтиру модель слаборозвинених країн, котрі відмовилися від турботи про соціально незахищені верстви населення.

Для підняття економіки є інші рецепти, окрім жорсткої економії на нужденних. Але це вже – окремий сюжет.

Антоніна Славицька

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>