Баланс сил на Донбасі поки рятує від війни. Хіба що комусь дуже захочеться постріляти

Баланс сил на Донбасі поки рятує від війни. Хіба що комусь дуже захочеться постріляти
Фото з відкритих джерел

Никита Синіцин

Журналіст

Збройний конфлікт, що триває на Донбасі ось вже 4,5 роки, недарма називають гібридної війною: тут використовують не тільки військові засоби, але й інформаційні технології.

Найбільш наочним проявом останніх є заяви, що періодично виникають в інформаційному просторі, про наступ ЗСУ чи самопроголошених "народних республік", або військ Російської Федерації на Донбасі.

У принципі, за минулі роки до подібних заяв вже звикли, і результат у більшості випадків є рівно протилежним завданню – населення дедалі менше вірить у правдивість таких заяв і вважає, що таким чином сторони вирішують політичні завдання.

Останнім найбільш яскравим прикладом цього стало запровадження воєнного стану на частині території України після захоплення РФ трьох катерів Військово-морського флоту України в Азовському морі 25 листопада.

Чомусь окупацію Кримського півострова в 2014 році й активну фазу бойових дій на Донбасі не було витлумачено як підставу для запровадження воєнного стану, а захоплення трьох катерів такою стала.

Таку невідповідність було сприйнято багатьма як спробу президента домогтися перенесення президентських виборів, виграти на яких у нього не так багато шансів. Власне, ця думка перемогла в стінах парламенту, який погодився запровадити воєнний стан у 10 областях замість планованої спочатку всій території України, на 30 днів замість початкових 60.

У грудні естафету підхопили в самопроголошеній "ДНР". 10 грудня "заступник голови управління народної міліції ДНР" Едуард Басурін заявив про підготовку атаки ЗСУ на Донбасі 14 грудня. Того ж дня "глава ДНР" Денис Пушилін заявив про готовність армії "ДНР" відбити нібито неминучий наступ ЗСУ.

Новини за темою

Невдовзі подібні заяви знайшли підтримку і в РФ, коли постійний представник МЗС Марія Захарова також заявила про підготовку ЗСУ до наступу або провокації на маріупольському напрямку. Останнє, за її словами, дасть привід президентові України Петру Порошенку скасувати президентські вибори.

Підґрунтя подібних заяв, напевно, пов'язано з політичними процесами, які відбуваються в невизнаних республіках та Україні. Пушиліну, який нещодавно визнав безсилля у спробі зупинити зростання цін, наступ України і справді допоміг би відвернути увагу незадоволеного суспільства від соціалки.  

Щось подібне відбувалося в листопаді, коли в "ДНР" намагалися розбурхати якоюсь провокацією ЗСУ під Горлівкою з використанням хімічної зброї. Подібні заяви було викликано  виключно скандалом довкола хімконцерну "Стирол", чиї працівники вчергове заявили, що їм вже два місяці не платять зарплати.

А ось гра МЗС РФ є значно масштабнішою. Вже не секрет, що Україна отримає Томос (в УПЦ Київського патріархату навіть назвали дату його одержання – 6 січня). Проте вже завтра, 15 грудня, відбудеться Об'єднавчий собор православних церков, на якому затвердять статут майбутньої Української помісної православної церкви та оберуть її предстоятеля.

Зрозуміло, подібна подія – однозначний програш РПЦ і влади РФ, що стоїть за її спиною, ігнорувати цього не можна. І якщо на тлі собору на Донбасі вибухне колотнеча, Кремль одразу ж виставить Україну агресивною, "безбожницею", яка використовує релігію для вирішення своїх проблем. Напевно, в Києві це розуміють. Але якщо Україна не захоче загострювати ситуацію, бойовики це можуть зробити й самі, що неодноразово підтверджували.

Але тут навіть не це головне. Подумаймо, чи є можливим у принципі масштабний наступ на Донбасі ЗСУ або РФ, скажімо, з боку Криму?

Нині ситуація довкола Донбасу, Криму і взагалі україно-російських відносин з 2014-2015 рр. увійшла в стан такого собі балансу сил, який можна визначити за формулою: кожен наступний крок тягне до вступу в конфлікт більш сильної сторони.

Як показав досвід локальних боїв 2015-2018 рр., та й раніше, під час кампанії 2014 року боєздатність ЗСУ загалом залишається на більш високому рівні, ніж збройних формувань "народних республік".

У принципі, навіть у 2014 році українська армія, яка не мала бойового досвіду, цілком успішно просувалася на Донбасі, поки в справу не втрутився "північний вітер". Ті події дали практичний досвід за двома напрямами:

1) ЗСУ цілком здатні успішно наступати, маючи в супротивниках частини "народних республік", що поступаються їм у боєздатності;

2) ураження "республіканців" одразу викличе втручання якоїсь невпізнаної сили, що мешкає на кордоні сходу України і РФ і в потрібний момент допомагає "ЛДНР".

Власне, відтоді в ЗСУ, здається, розуміють, що можна скласти й успішно реалізувати план наступу на Донбасі, але все це загрожує чималими втратами, адже ця "таємнича" сила візьметься до справи.

Зрозуміло, "таємничою" ця сила є тільки для тих, хто вірить в її існування, насправді ж ідеться про армію Російської Федерації, яка не соромиться допомагати стороні, яка програє, але підтримується нею відкрито (як у серпні 2008 року в Південній Осетії, іноді "таємно" (як у серпні 2014-го на Донбасі).

Незважаючи на численні заяви, що часто лунають і гріють душу патріота, про те, що українська армія є однією з найсильніших у світі, в разі зіткнення зі ЗС РФ перевага і кінцева перемога навряд чи будуть на боці ЗСУ. Різниця в чисельності та забезпеченості зіграє свою роль.

Враховуючи нерівність сил між ЗСУ і ЗС РФ, а також незмінне втручання останньої, таємно або явно, в разі поразок "народних республік", масштабний наступ ЗСУ на Донбасі, яким періодично лякають "ЗМІ ДНР" і МЗС РФ, є безперспективним.

Утім, у цьому є й зворотна сторона: у разі прямого вторгнення РФ, яким періодично лякають українців, так само осторонь навряд чи залишаться США і НАТО. Так, якщо в якісь локальні бої на Донбасі, нехай і за участю російських військовослужбовців, Захід не втручатиметься, то ось агресію проти цілої України з метою приєднання до РФ або насильницької зміни влади, НАТО навряд чи ігноруватиме. У всякому разі про те, щоб цього не сталося, постараються подбати Польща і країни Балтії. Крім того, Захід може відреагувати не тільки зброєю, але й фінансовим ударом. І в Росії це теж розуміють, інакше давно би покінчили з ненависної їм владою.

А тому все зависло на тій точці, яку ми нині спостерігаємо. Подібний баланс сил зберігається, і немає причин, щоб він наразі порушився. А тому жахалки, які лунають з усіх боків, дійсно пов'язані з політичними завданнями сторін. Хто не хоче війни, той в неї не вплутається, а хто хоче – обов'язково отримає.

Микита Сініцин

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>