banner banner banner banner

Американо-турецький союз зможе протистояти експансіонізму Росії в Нагірному Карабаху

Американо-турецький союз зможе протистояти експансіонізму Росії в Нагірному Карабаху
З відкритих джерел

Оригінал на сайті The National Interest 

Угода щодо Нагірного Карабаху, укладена Азербайджаном і Вірменією за посередництва Росії, дозволила тимчасово зупинити бойові зіткнення, які почалися 27 вересня. Можна тільки порадіти припиненню бойових дій і зникненню безпосередньої загрози для мирних громадян. Однак повідомлення про безліч етнічних вірмен, які поспіхом залишають цей спірний регіон і направляються до Єревана, свідчать про те, що глибинні причини цього конфлікту не було усунено.

Це може обернутися досить крихким миром, який залежатиме від присутності 1950 російських миротворців, чий термін перебування там, згідно з умовами договору, обмежується п'ятьма роками. Термін їхнього перебування в Нагірному Карабаху збігається з терміном роботи нової американської адміністрації. Цілком можливо, Сполучені Штати почнуть відчувати на собі тиск, що змусить їх втрутитися в ситуацію в Нагірному Карабаху, тому зараз важливо провести оцінку ситуації і розглянути плюси і мінуси цієї угоди, щоб визначити можливості для американської зовнішньої політики.

Основна стратегічна вигода для Сполучених Штатів пов'язана з тим, як ця шеститижнева військова конфронтація завершилася для Азербайджану. Мирна угода передбачає створення коридору, який веде на захід і сприятиме транспортуванню енергоресурсів із Каспійського моря трубопроводами через Грузію до Чорного моря.

Це єдиний маршрут постачання енергоресурсів "схід-захід", який веде з Центральної Азії на світові ринки та який не пролягає через території Росії та Ірану. Оскільки й адміністрація Обами, й адміністрація Трампа приділяли багато уваги загрозі енергетичного шантажу, який виходить від Росії і пов'язаний із газопроводом "Північний потік — 2", азербайджанський енергетичний маршрут набуває великого значення в сенсі глобальної енергетичної політики.

Новини за темою

Другий позитивний момент для Сполучених Штатів пов'язаний з Іраном. Незважаючи на послідовні спроби Тегерана домогтися регіональної гегемонії, Іран, на загальний подив, не став втручатися в конфлікт у Нагірному Карабаху. І справа не тільки в тому, що він продемонстрував нездатність застосувати свій вплив у регіоні, справа ще й в тому, що кампанія Азербайджану із закріплення контролю над Нагірним Карабахом викликала позитивний відгук усередині численної азербайджанської меншини, яка живе на півночі Ірану.

Ймовірно, міжетнічна напруженість усередині Ірану і навіть перспектива азербайджанського ірредентизму послужили стримувальними факторами у зовнішній політиці Ірану: солідарність іранських азербайджанців з Азербайджаном і його вельми публічні зв'язки з Ізраїлем завадили Ірану зробити будь-які кроки щодо Нагірного Карабаху.

Проте, незважаючи на ці позитивні сторони — енергетичний коридор і небажання Ірану вступати в гру, — сукупний ефект результату нагірнокарабаського конфлікту необхідно розглядати як негативний з точки зору стратегічних інтересів Америки. Теоретично Сполучені Штати, Франція і Росія є головами Мінської групи ОБСЄ, створеної в 1992 році з метою пошуку шляхів мирного врегулювання нагірнокарабаського конфлікту. Однак складанням щойно підписаної угоди між Азербайджаном і Вірменією займалася тільки Москва, а західна дипломатія виявилася не у справах.

Ба більше, реалізація умов цієї мирної угоди передбачає розгортання російських миротворчих сил на спірних територіях. Росія ще більше зміцнила свій вплив на Південному Кавказі, як вона вже зробила це в Сирії та Лівії, не кажучи вже про Крим і схід України. Хоча у Росії зазвичай немає достатньої кількості ресурсів і сил, щоб забезпечити умови для сталого миру, вона неодноразово брала на себе функції вирішального гравця на пострадянському просторі і далеко за його межами. В умовах суперництва великих держав, а саме Сполучених Штатів і Росії, Нагірний Карабах став ще одним кроком на шляху до того, щоб розширити вплив Росії і щоб Володимир Путін зміг відновити той вплив, який Москва втратила після закінчення холодної війни.

Окрім того, Росія домоглася успіху й у Вірменії. У 2018 році уряд прем'єр-міністра Нікола Пашиняна зумів демократичним чином прийти до влади в Єревані в надії зміцнити зв'язки із Заходом. Однак військова поразка, яку Вірменія зазнала від рук азербайджанських військовиків, змусила Пашиняна поступитися, фактично відмовившись від претензій Вірменії на Нагірний Карабах. Зараз Пашинян став мішенню люті вірмен. Чи зможе він зберегти владу, поки незрозуміло, але нинішня динаміка не залишає сумнівів. Прозахідний лідер Пашинян прийняв на себе всю провину, і його позиції істотно ослабли, а вплив Росії розширюється. Ми бачимо перед собою нову брежнєвську доктрину: там, де Росія колись була, вона знову з'являється.

Захід також втратив свої позиції щодо Туреччини, яка надала підтримку Азербайджану в рамках кампанії президента Реджепа Таїпа Ердогана щодо розширення впливу Туреччини в регіоні. Особливо гострий конфлікт виник між Анкарою і Парижем, коли президент Франції Еммануель Макрон розкритикував Туреччину за її роль у нагірнокарабаському конфлікті і спровокував відновлення суперечок з приводу ісламізму — після терактів у Парижі і Ніцці. Ердоган вхопився за ту можливість і виставив Макрона ворогом ісламу.

Хоча це була лише словесна війна, вона обернулася серйозною сваркою між двома ключовими членами альянсу НАТО - ядерною державою Францією і Туреччиною, чия армія за своїми розмірами і могутністю посідає друге місце всередині цього військового альянсу після армії Сполучених Штатів. Остаточне рішення щодо точних кордонів на Південному Кавказі, ймовірно, не матиме великого значення для Вашингтона, однак ця сварка всередині НАТО може підірвати ключовий інститут американської архітектури міжнародної безпеки. Це стане ще однією перемогою для Росії.

Новини за темою

Хоча учасниками мирної угоди щодо Нагірного Карабаху стали Росія, Вірменія та Азербайджан, вона неминуче заклала основи для взаємодії Росії і Туреччини. Ердоган заявив, що турецькі військовики теж будуть грати певну роль у процесі мирного врегулювання, хоча подробиці поки залишаються невідомими. У міру того, як буде розвиватися російсько-турецьке співробітництво, продовжиться охолодження відносин між Анкарою і Вашингтоном. Однак також можливо, що близькість Росії і Туреччини в Нагірному Карабаху стане джерелом напруженості або навіть конфлікту між ними, що своєю чергою може підштовхнути Туреччину назад на Захід. І західній дипломатії потрібно буде розглянути таку перспективу.

Головне завдання американської зовнішньої політики зараз повинно полягати в тому, щоб усунути той збиток, який було нанесено відносинам із Туреччиною. Помилки здійснювали обидві сторони, але найбільш кричущу з них допустила адміністрація Обами, коли вона вирішила підтримати сирійські курдські сили, в яких Анкара бачить терористичну загрозу.

Відтоді ситуація тільки погіршувалася. Таким чином, зараз Вашингтону слід шукати можливості для усунення завданих збитків. І нагірнокарабаський конфлікт може надати Америці зручну можливість для того, щоб непрямим чином відновлювати відносини з Туреччиною та одночасно з цим протистояти експансіонізму Росії.

Рассел Берман

Переклад ІноЗМІ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

 

 

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>