Ахметов вирішив "подарувати" державі "Укртелеком", за який треба заплатити сотні мільйонів доларів

Для України - це черговий тест на примус олігархів відповідати за збитки своїх підприємств

Ахметов вирішив "подарувати" державі "Укртелеком", за який треба заплатити сотні мільйонів доларів
З відкритих джерел

Олексій Кущ

економіст

Для України - це черговий тест на примус олігархів відповідати за збитки своїх підприємств

Оригінал на сайті "Ділова столиця"

Рішенням суду було заморожено активи Ахметова з "незнижувальною" сумою у 820 млн дол. (що це означає, розберемося пізніше). На даний момент юристи групи СКМ вже подали відповідну апеляцію. Судячи з непрямих ознак, судова тяганина буде не з розряду справ про крадену гуску. Це Паніковський міг кинути "птаха" і вирішити цим всі свої проблеми. Утім, його б не стали бити і, можливо, ногами. У нашому випадку ставка буде серйозніша - на кону колись діамант державної власності "Укртелеком", а точніше гроші, які за нього не хочуть платити.

З одного боку, на чаші терезів олігарх у фаворі - Ахметов, на інший, олігарх в опалі - Фірташ (у всякому разі, такий висновок напрошується при аналізі інформації у публічному доступі). Хто із зазначених вище персон переважить, залежить від багатьох факторів: від роботи "консільєрі", поступливості "донів" і багато чого іншого. Причому не все тут вирішується в Нікосії, вуха всіх цих захопливих подій ростуть у Києві.

Новини за темою

Саме як київську "луну" варто сприймати і недавнє рішення Нікосійського суду про арешт ахметівських активів. Наприкінці грудня минулого року це рішення було прийнято, як вже зазначалося, Окружним судом Нікосії за позовом компанії Raga Establishment, бенефіціаром якої є український банкір Денис Горбуненко.

А тепер спробуємо розібратися (хоч і з застосуванням тавтології), при чому тут український "Укртелеком". Почалося все в Києві, де і було випадково "впущено" судовий клубок, який через кілька місяців і до Нікосії довів. Ще восени минулого року Фонд державного майна України розірвав договір купівлі-продажу акцій "Укртелекому", укладений з компанією ТОВ "ЄСУ", за якою нібито стоїть Рінат Ахметов. Рішення про розірвання угоди було освячено Господарським судом Києва, при чому йшлося не тільки про повернення у державну власність акцій найбільшого вітчизняного оператора фіксованого телефонного зв'язку, але і про виплату ТОВ "ЄСУ" на користь ФДМ 2,1 млрд грн пені за неналежне виконання договору.

Враховуючи, що акції нині зберігаються в електронній системі депозитарного обліку, а самі операції проводяться за допомогою ліцензованих зберігачів, суд видав розпорядження "Державному експортно-імпортному банку України списати з рахунку ТОВ "ЄСУ" пакет акцій ВАТ "Укртелеком".

Вже довгі роки Рінат Ахметов є своєрідним еталонним вітчизняним олігархом, так би мовити, унікальною мірою олігархічного ваги в нашій країні. Всі інші олігархи вимірюються в "умовних ахметових", як гривня в умовних одиницях: той - 0,5, інший - 0,2, ще недавно був один олігарх "три чверті". Тест на деолігархізацію країни завжди буде спотикатися на "факторі Ахметова", а без вирішення цього ребуса будь-яка спроба прорватися з епохи індустріального неофеодолізму в модерн, не кажучи вже про панівний у західному світі постмодерн, буде постійно наштовхуватися на олігархічний телеграфний стовп, що лежить поперек дороги в "світле майбутнє". У зв'язку з цим український варіант "законів Мерфі" можна було би сформулювати наступним чином:

1. "Якщо що-небудь корисне може бути продано з державної власності, воно буде продано Ахметову".

2. "Будь-яку неефективну власність буде повернено державі".

3. У разі початку нової великої приватизації дивись п. 1 і п. 2.

Тепер розглянемо дію цих законів на практиці. Почнемо з історії приватизації "Укртелекому" і заодно перевіримо дії нашого "закону Мерфі" номер один. На початку 2011 р. Фонд держмайна продав державний гігант телекомунікацій за 10,575 млрд грн компанії "ЄСУ", що на той момент складало еквівалент понад 1,3 млрд дол. Компанія "ЄСУ" належала австрійській фірмі EPIC, зареєстрованій на п'ять жителів Австрії (цікаво було б ознайомитися з портфоліо зазначених осіб, але злі язики стверджують, що кінцевими бенефіціарами є Фірташ і Льовочкін). Через два роки, влітку 2013 р., компанія СКМ, за якою стоїть Рінат Леонідович, придбала акції "Укртелекому", але не безпосередньо, а через отримання контролю над головним акціонером. Виглядав цей ланцюжок наступним чином: у червні 2013 р. СКМ і EPIC підписали договір купівлі-продажу 100% акцій компанії UA Тelecominvest Limited (Кіпр), яка володіла корпоративними правами ТОВ "ЄСУ" (Україна). Ну а остання, як ми вже знаємо, придбала 92,79% акцій ПАТ "Укртелеком" (на той момент не тільки найбільший оператор фіксованого зв'язку в Україні, але й оператор мобільної мережі 3G).

У простого українця може голова піти обертом від всієї цієї "багатоходівки". Насправді все досить просто. "Смачних" активів у країні не так вже й багато, у всякому разі, якщо в 90-х рр. їх було більше, ніж олігархів і всім вистачало (а всі конфлікти були від бажання захопити таблетки від жадібності і побільше), то зараз все з точністю до навпаки: об'єктів одиниці, а олігархів - "могутня купка". У своїй суперечці, хто повинен придбати той чи інший актив, вони можуть згубити не одне підприємство, достатньо згадати сумну історію приватизації Одеського припортового заводу.

Щоправда, можна було об'єднуватися в олігархічні "пули", але, як показує досвід взаємодії в бізнесі того ж Пінчука і Коломойського, виходить не дуже.

Таким чином, складні схеми приватизації об'єктів, насправді, виникають з банального бажання "зашити" до угоди інтереси кількох олігархів відразу. Наприклад, один хоче купити державне підприємство, а інший каже, що теж, причому так сильно, "що їсти не може". При цьому одному з них цей актив і не потрібний, але поступатися не комільфо, тим більше, якщо є абонемент у владних кабінетах. Тому підприємство у держави купує той олігарх, кому воно не потрібне, і перепродує тому, хто хоче "погратися", але з націнкою. У результаті задоволені обидва, крім бюджетників і пенсіонерів, адже бюджет не отримав справедливу ціну. Саме з цієї причини угоди з купівлі-продажу активів та участі в приватизаційних конкурсах обростають такою кількістю фірм-прокладок. У великому бізнесі це називається такими красивими термінами, як "сек'юритизація активів" та "міжнародне структурування".

У цих схемах титули власності осідають у надійних корпоративних юрисдикціях, які можуть забезпечити їх надійний захист, наприклад, на Кіпрі. Фінансові потоки спрямовуються таким чином, щоб не платити податки. Наприклад, олігарх продає іншому побратиму акції якогось активу в Україні. Можна продати контрольний пакет безпосередньо, але тоді доведеться заплатити податок на прибуток, отриманий у результаті операції з цінними паперами. Тому продається не сам актив (акції), а нерезидент, який контролює українську компанію, що володіє титулами власності на актив (акції, нерухомість). І податки не платить ніхто. Надходження до бюджету - нуль.

Чи так було і цього разу, нехай прокуратура розбирається. Тим більше, що Юрій Луценко вже заявив, що "Укртелеком" було приватизовано за заниженою ціною і це можна довести в суді. Хоча сама купівля була і не настільки витонченою за схемотехнікою, як її фінансування. Напередодні купівлі Ахметовим через систему опосередкованої участі акцій "Укртелекому", компанія "ЄСУ" (яка стала об'єктом купівлі) продала державному "Укрексімбанку" свої облігації на суму 2,24 млрд грн. Кошти, залучені від випуску облігацій, було спрямовано на рефінансування (викуп) попереднього випуску. Хто був щасливим володарем "старих" облігацій, які було щасливим чином "викуплено" за рахунок грошей державного банку, залишається лише здогадуватися. Крім того, в ЄСУ утворився борг перед іншим "держбанком" - "Ощадбанком" (1,1 млрд грн). Природно, СКМ стала володарем не тільки акцій "Укртелекому", але і боргів купленої ним компанії - акціонера (ЄСУ). Навіщо? Питання риторичне. Ця заборгованість напевно увійшла до фінальної частини розрахунків за угодою. Таким чином, держава опосередковано профінансувала купівлю державного підприємства у себе ж!

За своєю витонченістю ця схема може посперечатися хіба що з механізмом приватизації одного маріупольського металургійного комбінату, який дозволили приватизувати в розстрочку на кілька років за рахунок поточного прибутку.

До речі, навесні минулого року ЄСУ не виконала свої зобов'язання щодо облігаційного випуску і заговорила про необхідність реструктуризації боргу. Нова схема була, як завжди, витончена: прострочені облігації повинен був викупити "Укртелеком"... Якщо би ця модель виходу з олігархічної кризи була застосована на практиці, то в кризі би опинився вже сам оператор фіксованого зв'язку. Причому у вічній кризі.

Саме тому в справу вступив і "закон Мерфі" номер два: "Укртелеком" було повернено державі при дуже поганому опорі приватного власника. Якби київська влада придумала забрати відремонтований ЦУМ, галасу було б куди більше... На цьому етапі ми не можемо стверджувати, що процес з поверненням "Укртелекому" якось диригується збоку. Ясно лише одне: повернути його назад для Ахметова вигідніше, ніж залишити.

Отже, ми маємо справу з колишнім державним підприємством "Укртелекомом", яке наші чиновники і судді поспішають повернути до лона держави. Але чомусь, коли мова заходить про енергетичні активи, прихильникам націоналізації затуляють рот розумними фразами про захист прав інвесторів та інвестиційний імідж країни, а в цьому випадку ніхто особливо і не заперечує? Так, для вигляду. Одна з причин: якщо сім років тому оператор фіксованого зв'язку становив реальний інтерес, то на даний момент він з кожним роком втрачає свою ринкову капіталізацію. І тут як ніде з'являються два рівні жлобства: мікро і макро. На мікрорівні абоненти відключають стаціонарні телефони, бо не хочуть платити кілька десятків гривень абонплати. А на макро - підприємство повертається в "рідну гавань" з причини того, що воно не приносить того кеш-флоу, на який розраховували.

Й ось у держави на руках новоповернене державне підприємство, яке вимагає мільярдних інвестицій, і державні банки, яким заборгували понад 4 млрд грн, але повернути які, на відміну від "Укртелекому", навряд чи вдасться. Але це в Києві. А на тлі всього цього, але вже в Нікосії триває епічність битва, де Raga Establishment намагається вибити з Ахметова 820 млн дол. за продану "участь". За даними заявника, покупець заплатив лише 100 млн дол. з 860 млн, які фігурували в угоді.

До переліку активів, які підлягають арешту, потрапили акції таких компаній, як: UATelecominvest (Кіпр), банк ПУМБ, "СКМ-Інвест", "СКМ Спорт Лімітед" (Кіпр), "Стадіон "Шахтар", "СКМ Менеджмент" (Нідерланди), ESPV Limited ("материнка" групи "Еста" - галузевий холдинг у сфері нерухомості), UMBH (Ukrainian Machine Building Holding) (Кіпр) - власник контрольного пакета акцій "Донецькгірмаш", Vesco Limited (Кіпр), Parallel Nafta (власник паливної групи "Паралель"), СКМ Фінанс", ДТЕК тощо. Втім, для арешту цих активів потрібні ще рішення національних судів.

Новини за темою

Істотного удару по імперії Ахметова ця постанова суду не завдасть. І переживати про те, як Рінат Леонідович проживе на 20 тис. євро місяць, також не варто. Тут куди важливіші іміджеві втрати.

Для України - це черговий тест на примус олігархів відповідати за збитки своїх підприємств.

Втім, "інтуїція художника" підказує, що суспільству буде запропоновано традиційний варіант у стилі "приват". Ну а "влада майбутнього" вже зараз повинна думати, як у наступному циклі ділової активності змусити олігархів реструктуризувати свій бізнес, продати непрофільні активи і перестати дотувати збиткові напрямки за допомогою перехресного субсидування. Простими словами, хочеш варити сталь - вари, хочеш займатися телекомунікаціями - займайся. Тільки при цьому або продай меткомбінат, або оператора мобільного зв'язку. Банк. А інакше, навіть якщо і в наступному політичному циклі у нас будуть превалювати вболівальники "Шахтаря", які випадково виграють на тоталізаторі сотні тисяч гривень три рази поспіль, всю брудну роботу доведеться зробити або хлопцям з ФБР, або судам у Нікосії. Ось тільки, як показує справа Лазаренка, сотні мільйонів доларів так і не дійдуть до нашого бюджету. А хотілося б...

Олексій Кущ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів