Фото з відкритих джерел

- Ми з другом підписали контракт минулого року. Мене направили на передову, його - до Краматорську. Дядько товариша постарався, щоб племінник служив у теплі. Він не раз дзвонив до мене і розказував, що йому погано. Ліжко тверде, інколи змушують у патрулі ходити, працювати. Були й такі випадки, коли дзвонив п'яний і розказував, що їде ночувати до місцевої дівчини. Я ж спав у бліндажі, на дерев'яних піддонах. Дівчину мені заміняв автомат. Моєму другу снився запах апельсинів і пива. Мені у сни приходили запахи пороху та калібр патронів, - розповідає мені про своє життя Іван з Хмельниччини, який служить у 24-й бригаді.

Ми разом їхали поїздом Трускавець - Дніпро. Він додому, а моя дорога стелилась на схід. За дві години, проведених разом, Іван відкрив мені свою душу.

- Уявляєш, цей так званий друг уже отримав УБД. Я запитую його: "За що тобі посвідчення, коли ти там просто відпочивав?" Той переконує мене, що ризикував життям. Адже в Краматорську теж можуть убити. Загинути можна і в Луцьку. Що тепер, усім видавати посвідчення:учасник бойових дій?

Новини за темою: Батальйони гниють в окопах

Таких випадків безліч. Хтось воює і нічого не має, а інші наживаються на чужому горі.

- Це несправедливо. Нещодавно цей друг заявив мені, що подаватиме заявку на землю. Я знову запитую його: "Тобі не соромно?" Він каже, що начхати на совість, кожен живе, як може.

Через деякий час Іван вийшов з поїзда, а мені спало на думку, що незабаром буде рік, як я вперше приїхав у так звану зону АТО. За цей час багато бачив, пережив. По мені стріляли з артилерії, снайпери ворожі намагалися поцілити. Слава Богу залишився живий. На жаль, деяким моїм друзям, знайомим не так щастило. Один з них помер у мене на руках, будучи важко пораненим. Він просив мене допомогти йому. А я не міг цього зробити, оскільки той лежав на дорозі, яка прострілювалась кулеметами сепаратистів. Щойно пробував повзти до нього, мене відсікали одразу. Коли прийшла підмога і ми витягнули його, хлопець прожив ще три хвилини, подивився на небо, пустив скупу сльозу і віддав Богу душу.

Багато побратимів загинули від артилерійських осколків, від снайперських куль. Особливо пригадується нещодавня історія. Приїхав у березні місяці до побратимів у Авдіївку. Там зустрів бійця 72-ї бригади, яка героїчно бореться проти терористів. Йому було понад 50 років, родом із Запоріжжя. Мав онуків, але все одно пішов воювати. Хвилювався за Україну, хоч і не носив вишиванку, не розмовляв українською. Ми з ним довго говорили. На кінець, коли ми прощались, він промовив мені, що хоче на танку в'їхати у Донецьк. Я сказав, що так і буде, та помилився. Через місяць розірвався міномет, і Олександр разом з двома побратимами загинув. Ще один був важко поранений. Я дізнався про втрату з інтернету. На мене дивилось фото близької людини, патріота, яке промовляло живими устами: "Потрібно іти в наступ, а не чекати, коли нас дістане сепаратистська міна". І таких історій, на жаль, безліч. Дуже багато хлопців загинули, думаючи тільки про свою країну.

Проте є категорія людей, які живі і б'ються проти окупантів. І за це отримують мізер. Наразі йдеться не тільки про добровольців, а й про солдатів ЗСУ. У них є діти, батьки, дружини, які хочуть знати, що будуть забезпечені в майбутньому. В нашому випадку це майбутнє в сутінках.

Новини за темою: Крик душі добровольця

УБД з початку українсько-російської війни отримали понад  250 тисяч осіб. І всі вони щось хочуть за це. Це безглуздя повне. Якщо б ці воїни реально воювали, ми б просто затопили Донбас людською масою. А маємо повний бардак. Чого не має ступенів поділу? Перебуваєш на передовій, стріляєш - отримуй відповідну зарплату і ще крім неї. Знаходишся за 10, 20 40 кілометрів від зони бойових дій - просто гроші. Яке УБД? Я особисто бачив, як посвідчення роздають тим солдатам, які просто охороняли склади, готували їжу за десятки кілометрів від лінії розмежування. Дурні, а хто платитиме за це все? Наші діти, онуки. Окрема тема - це поліцаї та деякі частини Нацгвардії. Стоять на блокпостах, перевіряють документи, минув термін - отримали посвідчення. І ходять потім, козиряють ним. Заїхали на три місяці як туристи - отримали посвідчення. В АТО перебувають мільйони людей, і що тепер - усім УБД? Це ж і прокурорські люди, деякі СБУшники. Хлопці, ви хоч раз стріляли в сепаратистів? Ви бачили їх? Ви бачили смерть ваших побратимів? І це я не кажу про те, чим вони ще займаються: перевезення контрабанди, торгівля зброєю.

Боляче писати ці рядки. Боляче жити в такій державі. Але, якщо Всевишній вирішив, що маємо бути тут, - будемо.

Михайло Ухман

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.