banner banner banner

"Мої думки тихі": зводи маму в кіно. І тата. І друзів

Дебютна картина Антоніо Лукіча – чи не найкраще, що траплялося з українським кіно останніми роками

"Мої думки тихі": зводи маму в кіно. І тата. І друзів
Кадр з фільму "Мої думки тихі" Фото з відкритих джерел

Юлія Потерянко

Журналіст, 112.ua

Дебютна картина Антоніо Лукіча – чи не найкраще, що траплялося з українським кіно останніми роками

У прокат виходить абсурдистська комедія молодого українського режисера і сценариста Антоніо Лукіча "Мої думки тихі". Вперше її показали глядачам на Одеському кінофестивалі минулого літа. З огляду команда повернулася із п'ятьма нагородами, зокрема призом глядацьких симпатій та акторською статуеткою для Ірми Вітовської, яка зіграла в картині одну з двох головних ролей. Також актриса була відзначена національною нагородою "Кіноколо", організатори якої присудили фільму ще й титул "Прорив року". Але несповідимі шляхи вітчизняного прокату, і до масового глядача настільки успішна картина дісталася лише за півроку. Творці "Думок" влаштували з нагоди прем'єри флешмоб "Зводи маму в кіно", тому що комедія присвячується всім мамам. Ми ж від себе додамо, що треба зводити і тата, і тітку, і дядька, і друзів, і сусідів, і колег з роботи. Всіх! Адже дебют Лукіча – чи не найкраще, що траплялося з українським кіно в останні роки.

Фільм розповідає історію вельми молодого звукорежисера на ім'я Вадим (Андрій Лідаговський), який, проте, вже встиг розчаруватися в житті і, як востаннє, хапається за несподіваний шанс емігрувати до Канади. Щоб отримати пропозицію від тамтешнього роботодавця, Вадиму треба записати для майбутньої комп'ютерної гри звуки різних українських тварин. Особливо канадського розробника цікавить унікальна пісня рідкісного рахівського крижня. Вадим у пошуках майже міфічного птаха їде до рідного Закарпаття, де до його імпровізованої експедиції приєднується змучена від провінційної нудьги мама Галя (Ірма Вітовська). Звісно, що добром це все скінчитися не може.

У людини, знайомої з цим синопсисом, ремарка "засновано на реальних подіях" у початкових титрах викликає запитання: "Що?". Однак, за словами Лукіча, ідея сценарію прийшла до нього після зустрічі з однокурсником, який насправді похвалився, що став заробляти записами звуків українських тварин. По 20 доларів за запис. Правда, він полював за ними з батьком, а у фільмі Лукіч спеціально замінив його мамою, мотивувавши це тим, що у дев'яності багато дітей росли після розлучення батьків із мамами, а батько в родині був швидше дивиною.

Кадр з фільму "Мої думки тихі" Фото з відкритих джерел

У тому, що ця історія – не така вже й фантастика, переконуєшся навіть більше, що глибше занурюєшся в сюжет. Досить абсурдні на перший погляд жарти насправді викликають шалений відгук. Всі ці пікірування, всі закиди, прояви гіперопіки, емоційні вибухи через неможливість далі придушувати свої почуття, всі "ну, мам" – така, по суті, буденність. І розкішний матеріал для створення якісного гумору, яким Лукіч-сценарист скористався чудово. Більшість жартів у фільмі з'являються немов із нізвідки, настільки далекі вони від звичних стереотипних гегів. Це можуть бути і слова, і дії, і ситуації, і речі, і написи – що завгодно, будь-яка дрібниця. Кожного разу вони захоплюють глядача зненацька. Все, що залишається, – реготати у відповідь. Чинити опір і тримати лице не виходить. Це до слова "дупа" і падіння в торт у глядача імунітет, а ось шекспірівська трагедія навколо тарілки горохового супу – це справжня бронебійна артилерія.

Тому ж у "Моїх думках" ви жодного разу не побачите, як персонаж більш ніж двометрового Андрія Лідаговського б'ється лобом об низький одвірок. Його фізичні дані обіграні у фільмі значно винахідливіше. Те, як йому, такому великому, некомфортно у світі речей середнього розміру, чудово гармонує із неприкаяністю зіграного ним Вадима – він нікуди не може вписатися по-справжньому. Фрілансер з нього такий собі – не дуже успішний; син, на думку мами, теж паршивий; герой-коханець відверто ніякий; а творцем він і сам себе не любить називати.

Кадр з фільму "Мої думки тихі" Фото з відкритих джерел

Втім не став Лукіч експлуатувати й звичне амплуа Ірми Вітовської, яку ще з часів серіалу "Леся + Рома" знають як ексцентричну комедіантку. Її роль скоріше лірична. Така собі дама середніх років, яка все ще повна сил і нерозтраченої ніжності, але вже не знає, куди себе подіти – чоловіка поруч немає, син поїхав, кар'єра не склалася, ще й у місті, де вона живе, нічого не відбувається. А їй так хочеться якихось пригод, життя, почуттів, руху, що вона намагається шукати їх самостійно. В Україні таких жінок, якщо придивитися, повно-повнісінько. Над їхніми незграбними пошуками щастя нерідко сміються, хоча, якщо копнути глибше, як у фільмі, вони виявляються героїнями мало не трагічними. Ось цей трагікомізм із легкістю і точністю і втілила Ірма Вітовська. На її дивакуватій героїні, за всієї комічності образу, тримається основною мірою сумна складова історії – дуже важлива, тому що життєва.

У цьому химерному, але до болю реалістичному поєднанні дотепного і сумного, а також у гомерично смішному зображенні по суті трагічних героїв Антоніо Лукіч досить близько підібрався до почерку оскароносного ірландського режисера і сценариста Мартіна Макдонаха ("Залягти на дно в Брюгге", "Сім психопатів", "Три білборди на межі Еббінга, Міссурі"). Той теж дуже любить дивненьких героїв, дрібниці, що грають, колоритних другорядних персонажів, довгі діалоги й монологи про життя, роздуми про порятунок душі на тлі особистої катастрофи і певну частку жорстокості в історії. Втім дорікнути Лукічу в спробі наслідувати Макдонаха не можна. Український автор творить в межах українського ж контексту, не намагаючись натягнути західні реалії на місцевий колорит і навпаки. Можливо, справа в схожому погляді на світ і почутті гумору.

Кадр з фільму "Мої думки тихі" Фото з відкритих джерел

Ще один режисер, на чий слід ми натрапляємо в "Думках", – це батько абсурду і майстер сюрреалізму Девід Лінч. Втім насолодитися омажем Лінча можна і без додаткових пояснень. На ньому будується один з найсмішніших моментів картини. Головне – купити квиток і піти в кіно.

Стосовно ж дрібниць, то, якщо дивитися "Мої думки тихі" уважно, занурюючись в усі деталі, запам'ятовуючи найменші подробиці, на які вказує сама картина, то задоволення від перегляду зростає в рази. Лукіч добре римує ситуації та кадри, використовує дрібниці для надання розповіді не тільки комічності, але й глибини, використовує символи й метафори. Наприклад, те, в який спосіб герої прибувають до Рахова, виглядає не тільки смішним жартом, але й метафорою, котра описує весь перебіг їхнього життя наразі. Все це складається у чудовий баланс розважального та осмисленого, максимально розширюючи аудиторію картини, яку можна подивитися і для релаксу після робочого дня, і як здорову поживу для роздумів.

Кадр з фільму "Мої думки тихі" Фото з відкритих джерел

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>