Зараз вибори, розбирають наших студентів, тому що вони підготовлені і зі мною пройшли три виборчі кампанії

Зараз вибори, розбирають наших студентів, тому що вони підготовлені і зі мною пройшли три виборчі кампанії
112.ua

Михайло Поплавський

Народний артист України, народний депутат України

Мага: Я думаю, що Київський національний університет культури та мистецтв колись буде обов’язково носити ім’я народного артиста України, народного депутата України Михайла Михайловича Поплавського.

Вітаю. Радий бачити. Університет культури фактично щоразу називають "університетом Поплавського". Ви до цього вже звикли? Ви вже відчуваєте себе живим пам’ятником? Трошки приходить таке відчуття в душу?

Поплавський: Дуже дякую. 21 квітня 1993 року я очолив Київський інститут культури. Якщо взяти, то ціла епоха становлення України, становлення Національного університету культури  і мистецтва. І він не просто національний, він національний за формою, за змістом і, головне, за духом національний.

Новини за темою

- Наші люди поділяються на дві категорії (майже немає байдужих до Поплавського): є ті, які Поплавського дуже люблять, і є ті, які Поплавського терпіти не можуть. Я пам’ятаю вашу фразу, що все піар, крім некролога. Це правда?

- Звісно. Щодо піару: в мене авторські курси і 127 студентів. П`ятеро асистентів зі мною працюють. У мене команда готова до будь-яких інформаційних війн. Зараз вибори, і розбирають наших студентів, тому що вони підготовлені й зі мною пройшли три виборчі кампанії. На сьогодні, з погляду піару, 70% потрібно позитиву і 30% негативу. Це оптимальний варіант.

- Ми в цій студії говорили, що це дуже сильно пошкодило Петру Олексійовичу Порошенку, тому що коли приходили ті, які були готові хвалити навіть його помилки, навіть його провали… Так же не може бути. Люди, які не давали іншим навіть покритикувати його, в цей момент викликали тільки зворотну реакцію. Ви на вулиці зустрічаєтеся з якоюсь агресією або щоб люди сказали вам щось погане услід чи в обличчя?

- У мене такого не було. У мене гасло: "З добром до людей". Я людина позитиву, людина конструктивна і людина, яка несе радість. Душа і серце в мене відкриті для всіх.

-  Одна з ваших програм мала назву "З добром до людей". У Києві її називали: "З бобром до людей". Ви кажете, що ви студентів задіювали у виборах. Коли вам закидають, що це, можливо, незаконно, що це використання службового положення, що ви їм кажете?

- Це професійна практична підготовка. Студентів потрібно готувати не до іспитів, а до життя. Вони повинні пройти 1-2 виборів і на сьогодні вони повинні очолювати кращі піар-кампанії. У нас десь 17 піар-кампаній, які ведуть політичні партії, політичні блоки, народні депутати. Це наші випускники, цілі команди працюють у цих питаннях. Ми не афішуємо ці речі, це особисте їхнє, але ті команди, які пройшли в нас бакалаврат, це професійна практична підготовка. А магістратура – вже науки більше. І в нас нині професійна практична підготовка на тому рівні, які сьогодні виклики часу йдуть.

112.ua

- Багато хто вважає, що в навчанні треба дотримуватися якихось певних канонів. Я викладаю у вас на курсі телеведучих. Приходить дитина і каже: "А я тєлєвізор вообщє нє смотрю". Я кажу: "То йди геть". Тому що не може священик у церкві не вірити в Бога. 

- Звісно.

- У вас це бажання навчити дітей через досвід, воно звідти, від діда? У нас у школах навчають дітей, скільки камер у серці у черв’яка, але не розказують, як помиритися з дружиною, з якою ти посварився. Хоча то було би набагато корисніше. Як ви знаходите, що потрібно молоді, як ви передаєте той досвід, який у вас є?

- Виклики часу, які сьогодні є, ми повинні випереджати. У соціальних мережах у мене сьогодні 54,5 тис. Але з них 20 тис. абітурієнтів, 10 тис. студентів, а то батьки та викладачі, з якими я спілкуюся. Я з 22:00 до 01:00 в прямих ефірах відповідаю на всі запитання абітурієнтів, батьків, студентів.   

- Вся ваша біографія, походження були проти того, щоб Михайло Поплавський вже був тим, ким він був наприкінці 70-х. Ви були директором Будинку культури, районного, зовсім пацаном. Звідки це? Чому це? Ви ж були машиністом електровозу, ви знали, що таке сільське господарство. 

- Я вважаю, це генетика – від діда, прадіда з боку батька. У мене батьки в хорі співали. Коли я закінчив середню школу, то поїхав у ПТУ до Горлівки Донецької області на спеціальність машиніста електровозу. Потім працював у шахті, потім армія, а потім я прийшов директором сільського Будинку культури. І сільський Будинок культури вийшов на перше місце в Кіровоградській області. І мене райком партії рекомендує на директора районного Будинку культури. Але я побув там трошки і бачу, що я в районі спиваюся.

112.ua

- А за що несли вам "бухнуть"?

- Ні, я ж музикант. Ми граємо на весіллях, проводах. Якщо музиканти по три стопки не пропустять перед весіллям, то весілля не відбудеться. Я так кажу, як у нас було. У нас люди казали: якщо людина не п’є, то або хворий, або велике падло. Я пам’ятаю випадок. Ми тільки сіли за стіл, а бабусі кажуть: сядьте, хлопці, поїжте, поки там весілля. А тут забігає це, в рушнику, і каже: встаньте, музиканти, хай люди сядуть. Це класика: музикантів за людей не мають. Тому що ми обслуговуємо. Але тоді конфлікт був у мене в районі і я поїхав, вступив до Київського інституту культури. Я розумів, що я зіп’юся і не реалізую себе, свої здорові, творчі амбіції.

- Коли я вступив до театрального ім. Карпенка-Карого, то студенти, режисери університету культури іноді нас використовували як акторів. Я пам’ятаю той університет. Там було значно більше дерев, туалет можна було легко знайти за запахом, опадала ця жахлива плитка. Як можна було бачити перед собою таку перспективу? Тому що прийдіть подивіться, що зараз собою являє університет культури! У Поплавського коридори блищать. Заходиш до кабінету – бери будь-яку апаратуру. Звідки була та потреба?

- Освітній ринок сьогодні дуже жорсткий. Виші, які всі вважали найкрутішими, вони потихеньку затухають. Повинні йти інноваційні проекти. Ми повинні давати нові, перспективні бізнес-професії. Ми повинні дати сьогодні зірковий професорсько-викладацький склад. Остап і Дмитро  Ступки ведуть акторів театру і кіно – викладають. Горянський набирає курс акторів театру і кіно. Поклітару, Лещенко – на хореографії, Чапкіс, чемпіон світу, Америки з хіп-хопу, набирає цього року курс. Це цікаво дітям. Сьогодні це зовсім інше покоління. Я в соціальних мережах перебудувався – вони мені повернули ази зовсім в інший бік. Тому що це діти, які виросли в соціальних мережах, які дивляться мало телебачення, на жаль, і найстрашніше – вони мало читають книг. Це інше сприйняття світу.

-Я хочу написати педагогічну роботу, яка би називалася: "Абітурієнт SOS". Я дивлюся на матеріал, який приходить навчатися (я називаю їх так: матеріалом, тому що загальна маса) і починаю їм розповідати фрагменти фільму "Ідіот" зі Смоктуновським, вони слухають, а потім виявляється, що третина не знає твору "Ідіот", ще одна третина не знає, що його написав Достоєвський, а Смоктуновського не знають всі три третини. І мені стає страшно, тому що вони сидять в айфонах, вони дивляться отих тупих блогерів. Я бачу, як ви ламаєте їх насамперед живим спілкуванням.  І це майже щодня. Через приклади, через залучення виняткових персоналій. Це ваш метод чи ви бачили десь подібне?

- Це педагогіка творчості, це виховання присутністю. Якщо я захожу, якщо вони до мене з повагою ставляться, я вже виховую. Я враховую всі їхні побажання і дивимося так, щоб ця педагогіка творчості працювала. Зараз модна дуальна освіта. Дуже цікаві люди приходять на цю дуальну освіту. Або на практиці працюють, або в університеті – ми працюємо в експериментальній площині. Я скажу без лишньої скромності (нині скромність не в тренді й не в моді, скромність – це найкоротший шлях до невідомості та бідності; я сам не хворів і вам не рекомендую, бо це вже коли нема чого показувати, тоді показують скромність), що виш нині від інших вишів на п’ять кроків іде вперед. Ми сьогодні випереджаємо час. І я сьогодні бачу себе в майбутньому цих дітей, в майбутньому університету. Я, як ректор, вже завершив кар’єру. У мене вже молодь підійшла. Мені хочеться це все передати, щоб це був виш моєї мрії.

Новини за темою

- Не лукавте. Ви закінчили кар’єру як ректор, ви кажете, а от запитай у Поплавського: що,  він не знає, що в нього в університеті відбувається? Від того, хто курив у трусах на балконі в гуртожитку, після чого складає речі та їде до мами або винаймає квартиру, бо завжди є той, хто його замінить, і той, хто не буде порушувати дисципліну. Оця жива конкуренція, підготовка людей до життя, вона стала абсолютно реальною. Я бачу хлопців і дівчат, які вже працюють, і ті, хто не встигають за ними, – вони просто відпадають. Не жорстоко?

- Класно-урочна система, яка ще у вишах є, – це радянська, позавчорашня система, це кам’яний вік. Дуже легко прийти у виш, зробити розклад, і ходять, як на роботу. Вже ці нудні лекції, які деякі професори читають з книжок, і ще, не дай боже, не зі своїх, вони вже не цікаві дітям. У нас сьогодні 30% із золотими медалями вступило. Вже зараз така ситуація складається, що потрібно багатьох викладачів змінювати, тому що діти вищі вже за викладачів стають. У нас же третій рік потужно вступає Київ, Київська область - у них 3-4 іноземні мови, в дітей такий високий інтелектуальний потенціал, що потрібні зміни. І ми за три роки змінили на 50% професорсько-викладацький склад. Тому що діти їх не сприймають. Це конфлікт поколінь.

- Хто любить Поплавського, скажуть: "Дивись, який класний!" А хто ненавидить Поплавського, плюне на екран і скаже: "Як така людина може бути ректором?"

- Коли нам плюють у спину, значить, ми йдемо попереду. В основному критикують ті, хто сьогодні не відбувся. Люди, які злі, які не мають енергетичного поля. Сьогодні головне для кожної успішної людини, молодої і старшої, – енергія. Енергія, кураж і бажання бути кращим. Бути першим, лідером.

- Коли з’явився унікальний такий кліп: "Блюз еротичних думок", який написала Ірина Білик, то вона сказала: "Я не настільки "развратна", це пісня для Поплавського". Епатаж. Скільки було звинувачень: Поплавський не вміє співати. Не вміє. У Поплавського не має три октави в голосі. Але ти приїжджаєш в село, і там співають "Варенички мої", про баньку і "Наше рідне сало". Я дивлюся на це і розумію, що є та Україна, яка потребує Поплавського.

- Заходить дядько з села в магазин і каже: "Можна у вас купити диски?" Йому кажуть: "Є Бетховен по 5 гривень і Поплавський по 15". Дядько телефонує жінці, потім каже: "Мені Поплавського". – "А чого, він же по 15?" А той каже: "У нас у селі Поплавський краще розкручений". Я ж не співак, не вокаліст. Я – популяризатор, виконавець українських пісень.

- Ви популяризатор і виконавець свого навчального закладу.

- Так. Це ж був "співаючий ректор" як технологія. Я ризикував своїм іміджем, своєю репутацією.

- Насмішки відчувалися.

- Але сміється той, хто сміється біля каси. Це був ризикований піар-проект "співаючий ректор". Ми застосували технологію стресу, і 25-м кадром ми зайшли в підсвідомість. Коли ми зайшли в підсвідомість – ми почали працювати. Це ціла концепція. Це нейромаркетинг, я би сказав.

- Нейролінгвістичне програмування.

- Так. Програмування свідомості, сприйняття світу, дійсності, особливо для молоді.

- З одного боку, ви вирощуєте артистів, а з другого боку, ви вирощуєте їх собі на голову. Я бачу, як ви породжуєте конкуренцію, правильну, в своєму університеті. Як тільки з’являється толковий режисер, гример – вони стають режисером, гримером Поплавського. І вони теж до цього тягнуться. Інші зразу починають ображатися. Оця школа виживання – не шкодуєте, що ви її зробили в себе фактично такою основою навчання і прогресу?

- З точки зору менеджменту, коли йде якийсь проект, ми можемо обговорювати. Але коли ми вислухали всіх і ми приймаємо рішення, то вже жорсткий менеджмент йде. Тут треба приймати вольові, сміливі рішення, запрограмувати, змоделювати і робити результат. Якщо є ідея, то моя команда вже через 5 хвилин починає працювати. Ми п’ять років не давали концертів. Але в грудні минулого року ми дали концерт у Палаці спорту. Він вміщає 10 000 – прийшло 17 000. Найдорожчі білети були 2 600. Раз прийшло 17000, значить, є в тому необхідність для людей. Люди йдуть на концерт, щоб отримати атмосферу, емоції, зарядитися позитивом.

- Подивитися на 40 дівчат, які поряд з Поплавським.

- Це класика. Поплавський сильний не так, як Поплавський, а сильний бек-вокалом і балетом, якого в світі немає. Хіба комусь зараз легко? Мені теж нелегко на тій сцені. Якщо взяти шоу "Я у тебе один", то найголовніше, якщо ви бачите українські ресторани - пісні українські, ідеологія університету – українська. Так воно і називалося: Українське шоу Михайла Поплавського "Я у тебе один".

112.ua

- Скромно.

- Скромність не в тренді. Але ж це провокативна назва. Це ж спеціально було зроблено, щоб почали: "А що таке, як це він один?" Та такого шоу не було і ще років 100 не буде. Тому що сьогодні, щоб таке шоу зробити, треба мати щось у голові.

- Дуже багато хто пішов до ВР, щоб захистити свій бізнес. З університету культури ви не те, що зробили бізнес, а ви зробили його прибутковим. Ви пішли "під купол", тому що зрозуміли, що є варіант, що у вас це дітище можуть забрати? Були страхи?

- Моя команда зібралася і сказала: "Ви повинні йти і представляти університет, а ми, як команда, спробуємо свої сили в піар-технологіях, у медіа технологіях". Я рідко коли вислуховую команду до кінця, бо я, буває, приймаю рішення вольові, різкі і радикальні, але кожен президент, який приходив, планував забрати університет на Печерські приміщення.

- Скільки разів намагалися забрати у вас університет?

- При кожному президентові. Але студенти ставали на захист.

- Скільки навчається?

- З філіалами в районі 10 000.

- І кожного разу фантастичний набір, конкурс, приїжджають заздалегідь абітурієнти.

- Ми в цьому році прийняли дуже багато випускників. Я особисто зустрічаюся з абітурієнтами, це десь по 150-200 осіб, 45 хвилин, відповідаю на всі питання, їм проводять екскурсію, щоб люди знали, чого вони ідуть, на яку спеціальність і яка в них перспектива.

- І вони йдуть на зустріч із зіркою. Діти йдуть в університет насамперед тому, що вони знають, що там є Поплавський. І ви це поклали своїм співом, провокаціями. Зараз у Палаці спорту знову ж воно спрацювало.

- Я поставив цей концерт, тому що, по-перше, треба було нагадати, що Поплавський ще живий. І друге – що всі народні, заслужені повинні підтягувати шоу до такого рівня. Тому що критикувати – одне, а зробити – інше. Я фактично провокатор українського шоу-бізнесу.

- Там ще працювали Монатік, Полякова, Ані Лорак раніше працювала.

- Олег Винник – наш викладач кафедри шоу-бізнесу. Сьогодні енергетика, яку ми запропонували залу… Ми ж їздили в Інститут біоенергетики, де замірювали моє енергетичне поле. Коли я зайшов і вони ввімкнули - все виключилося. Я людина позитивна, людина конструктиву, людина, яка володіє комунікаціями, людина, яка несе радість, емоції, добро.

- Скандали з сусідами університету у вас часто бували? Тому що коли о 8-й ранку врубаються ті всі колонки і починається рекламна акція університету для абітурієнтів, які приїхали, я уявляю собі того нещасного, який після нічної зміни ліг поспати. Скаржилися на вас?

- По-перше, вони знали, де вони беруть квартиру, по-друге, ми тільки десь об 11-й вмикаємо. Але це університет культури, це емоції, це атмосфера, це любов один до одного. Ми ж їм прищеплюємо, щоб вони любили батьків, дорожили тим, що вони мають. Я ж збираю їх, щоб вони кожен день дзвонили, листи писали: "Мамо, в нас все добре". З першого курсу, коли я проводжу лекцію, що таке щастя. Ми, до речі, відкриваємо кафедру щастя. Я ж читаю "Формула щастя" для першокурсників. Бо я щаслива людина.

- А в чому формула щастя?

- Формула щастя Поплавського: емоційний інтелект з творчо-прикладним характером починає і виграє. Може бути людина супер-пупер, а не може свої знання і проекти реалізувати. Людина без емоцій мало що досягне.

- Кажуть, що Лас-Вегас за ніч виробляє стільки енергії, скільки Фінляндія за рік. Я вважаю, що Поплавський за ніч виробляє стільки енергії, скільки два Лас-Вегаси роблять. Часто кажуть, що якщо прийти до вас і спитати: "А у вас є кафедра штучного запліднення домашніх зябликів?", то ви кажете: "Посидьте в коридорі, зараз буде". Як ви встигаєте слідкувати за всім тим, що пропонують люди, і відкриваєте саме те, що потрібно? Тому що недобору у вас не було ніколи і ніде?

- Ні, не було. В інших вишах були недобори на бюджет – у нас недобору немає. Сьогодні виш вийшов на лідерські позиції. Ми сьогодні агресивно поводимо себе на освітньому ринку України. Ми сьогодні знаємо, що ми хочемо – ми пропонуємо те, що цікаво цим дітям. Ми показуємо, яка в них перспектива, хто набирає авторські курси. Ми перейшли на авторські курси, щоб діти знали, до кого вони йдуть, чия це школа буде педагогічна. От у тебе "авторська школа Маги", де діти біжать, щоб не запізнитися, бо Мага просто не пустить на пару. Хоча я з цим не згоден, бо я прихильник європейської системи: якщо дитина з кавою зайшла на пару, запізнилася – нічого, хай сидить собі.

- Нехай сидить собі, але в коридорі.

- От яка різниця між Поплавським і Магою. Я дуже люблю своїх студентів.

- І я . Але в коридорі.

- Поважаю. А любов і повагу по-мічурінськи прищепити не можна. Їм треба створити таку атмосферу, такі умови, щоб люди отримали позитивні емоції. Сьогодні так не вистачає позитивних емоцій у людей. У нас в університеті всі ходять усміхнені, на позитиві, всі щасливі. Уявляєте, коли я читаю, 200 осіб, лекцію про щастя? Мета кожної людини - щасливим стати. Успішним - це одне, а щасливим – це інше. Готую ще лекцію: "Бізнес на імені".

- Я хочу зараз поговорити про щастя Михайла Поплавського. Я такої копії сина матері… одне обличчя, очі такі самі.

- Кажуть, що коли син схожий на маму – щасливий повинен бути.

- Як часто ви згадуєте маму?

- Постійно, часто сниться. Я був третій – переді мною перші двоє синів померли. Коли сходило сонце, я кричав, як несамовитий, то казали: видно, буде співаком. Я вижив і мріяв у селі батька замінити на фермі. Там коні такі були хороші. Я не думав, що я поїду до Горлівки в ПТУ, що я буду в шахті працювати.

- Як мама переживала, коли чула про сина щось неприємне?

- Мама категорично була проти, щоб я йшов у депутати. Казала: тебе ще вб’ють. Але як Господь Бог дав, так і буде. Коли мене критикували, що я співаю, то вона казала: "Мишко, коли хочеться співати – співай. Не звертай на них уваги".

- А до своїх ресторанів ви її завозили? Їжу вона куштувала?

- Звісно. На честь покійного батька ми відкрили оту невеличку "Батьківську хату". Настоянка була на кропиві, хріновуха, кропивуха і медовуха. Цей бізнес ми тоді починали. Мама тоді самогонку гнала, а я продавав. У ресторані. Але хріновуха така була… це ж ліки. Ресторан "Кропива", з Криму коли їхати, давав 110-120 тис. грн на добу, а 4-5 був долар, то понад 20 тис. дол. обігу було.

- Тобто Поплавському не треба пояснювати, звідки надходження?

- Я ж не кажу, що я такий дуже позитивний, безгрішний. Поплавський створений з мінусів. Але якщо всі мінуси скласти, то буде великий плюс. Я такий є, такого маєте і таким буду. І я не хочу ні перед ким сповідуватися, що я такий безгрішний. Я тільки перед Господом Богом сповідуюся.

- У нас є журналісти-розслідувачі. Коли ви виходите з хати, над вашою хатою літає дрон, заглядає у вікна.

- Прекрасно. Це ж піар.

- Відчувати себе самодостатньою і багатою людиною – це, напевно, дуже хороше відчуття. При будь-якій владі люди хочуть їсти, спати, і вони не перестануть їздити на машинах. Ситуація в Україні зараз, з точки зору Михайла Поплавського? За відчуттями вашими, що твориться навколо?

- На сьогодні – гірше не буде. Я дуже розраховую на молоду команду. Якщо взяти Володимира Олександровича, то це був геніальний піар-хід "Слуга народу", років 5-6 тому назад. Вони не думали, що вони підуть на вибори. Але коли заміряли рейтинги, а Володимир Олександрович – це вольова людина, це якраз формула моя: емоційний інтелект, з творчо-прикладним характером, починає і виграє. Оце підходить для команди Володимира Олександровича.

- Я скажу, у чому Поплавський в мене викликає захват. Ви у своєму університеті цар і бог. А якщо би ви зробили якусь серйозну посилку, то вас затоптали би зсередини, знесли би. Тому що коли ти набираєш такий кредит довіри – це дуже небезпечно. Це добило Януковича, це добивало Кучму в останній час. Коли людина бере багато, вона вже не може це нести. Коли за тебе голосують три чверті виборців, це не те що відповідальність. Соцмережі вже почали лупити Зеленського, вже почали збирати підписи за його відставку. Зараз, поки є така підтримка – це все добре. Але "Слуга народу" – це еталон. Фільм – це еталон, який хочуть бачити у виконанні Зеленського.

- Це геніальні режисери і сценаристи, які реалізували цей проект.

- А наскільки можна це реалізувати?

- Перше – конфлікт поколінь. Повинна вже молода команда заходити і повинна бути зміна політичних еліт. Повинні молоді зайти – 35-45, до 50. Це моя позиція. Сьогодні ми граємо старими засмальцьованими картами. Одні і ті ж заходять, уходять, і ми знаємо, як заходять. Партій в нас потужних немає.

- А хто як заходить? Ви мажоритарник?

- Так.

- Скільки разів ви вигравали мажоритарку?

- Три.

- З яким процентом?

-101-й округ Кіровоградської області. Ми обійшли БПП на 12300 голосів. Головне, що треба в любій ситуації тримати слово. Хто сьогодні відповідає за свої слова, за свої справи – в того велика перспектива. І в молодої команди Зеленського велика перспектива. Я думаю, це стрес для старої політичної системи. Це амбіції, не підкріплені конкретними справами. Амбіції – це одне, справи – це інше. Я думаю, зараз це все перетреться, підуть вибори, політичний ландшафт парламенту буде іншим, і він заграє новими фарбами.

- На якомусь приватному event поряд сиділи абсолютно різношерстні люди: Ян Петрович Табачник, Оксана Білозір, Дмитро Гордон. І раптом прийшов Поплавський. І всі по черзі сказали, що це людина, яка завжди дотримується слова. А хто з тих, хто працювали у владі, з тих, кого ви знаєте, був кремінь-людина – якщо сказала, то обов’язково виконала?

- Наприклад, я дуже поважаю Віктора Андрійовича Ющенка. Він мене ні разу не підвів. Я був його довіреною особою на виборах. Вважаю, що це президент, якого підвело його оточення. Якби оточення не поставило інформаційний вакуум і не почало крутити зовсім не в ту сторону, я думаю, Ющенко другий термін би був.

- Але не перевибрало його не оточення, а люди. Чому?

- Тому що якщо людина на п’ять років іде, то потрібно закріпити виклики часу і що хочуть люди від президента. Якщо в нас парламентсько-президентська форма правління, все рівно президент відповідає. У нас привикли, що в нас гетьман, президент, цар – він відповідає. Що парламент поганий, хороший – відповідає президент. Це така ментальність українців. Я не думаю, що команда Зеленського планувала, що вона отримає такий результат. 73% – це сьогодні просто неочікувано.

- Тут величезна Україна – з війною на сході, з побудовою "Стіни", з бурштином переритим. Я коли бачу, що твориться зараз у моєму рідному Закарпатті – мені хочеться вити. Одна смерека випиває на день до 800 літрів води. Вчора хлопчика знесло водою на вулиці. Ніколи Боржава такого не творила. А вони кажуть: все нормально, ми заробили на лісі. Під виглядом дров вивезли стільки всього. Як воно так?

- По-перше, це для нової команди сьогодні стрес теж.

- Ви її бачите, цю команду?

- Вона потихеньку вимальовується. Але не можна зараз все засвітити. Вона працює, але багато за кадром працює. Команда Зеленського потихеньку нарощує м’язи, і якщо вони сплав молодості та досвіду… Не потрібно старших товаришів десь викидати: радниками візьміть, зберіть тих же президентів, порадьтеся. Й ухваліть рішення самостійно. Я думаю, в Зеленського є велика перспектива: він хоче увійти в історію, а не вляпатися в історію. Є таке враження. Хоча дуже жорстко огризається стара політична еліта.

112.ua

- А може, тому, що він дав слабину? А може, тому, що під час інавгураційної промови він почав пікіюватися, скажімо, з Ляшком?

- Розумієте, творча, емоційна особистість. У нього реакція миттєва. Нічого страшного. Людям це подобається.

- Я в кабінеті ректора Поплавського ніколи не бачив Поплавського-артиста. Бачив хазяїна. Творча особистість і артист мають залишатися за межами кабінету. В кабінеті ти керівник держави. Зможе побороти це в собі молодий президент?

- Так. У нього завищені здорові творчі амбіції. Без амбіцій людина не досягає ані успіху, ані своєї мети. Він заявив, що він іде на один термін. Він увійде в історію, якщо збалансує команду молодих і досвідчених. Сьогодні не можна старше покоління обрізати. Ті "волчари" можуть підставити так на повороті, де ніхто навіть не годен спрогнозувати. Тож я вважаю, що Володимир Зеленський увійде в історію як один і кращих президентів України.

- Дай боже. Я не хочу бажати провалу президенту, тому що я не хочу втрачати ще п’ять років життя.

- Успіх будь-якого президента – це успіх кожного українця. Сьогодні ми нація, народ, європейська країна. І багато зробив Петро Олексійович в цьому напрямі. Але якщо Володимир Олександрович візьме управління в свої руки і буде радитися з тими, хто розуміє державну систему управління, а це дуже тонка річ, то я думаю, що він ввійде в історію України як один з кращих президентів України.

- Я хочу вийти на життєву трагедію Поплавського. У вас в житті була дуже серйозна трагедія – це син, Саша. Ви пам’ятаєте ту ніч, коли вам подзвонили і сказали, що з сином біда? Страшна аварія, і практично немає часу. Ви можете про це поділитися або ні? Що було в душі у батька, коли він зрозумів, що може втратити сина?

- Передзвонив мені мер Одеси Гурвіц о пів на восьму ранку і каже, що Саша в комі, в Одесі, в лікарні. Я приїхав, зателефонував Ющенку, Ющенко зателефонував міністру. Я попросив три-чотири нейрохірурги, які можуть цим займатися, щоб прилетіли до Одеси. Йому зробили операцію в Одесі, але він був у комі. Приїхали нейрохірурги, подивилися, але вони завжди підтримують своїх колег, які робили операцію. Потім ми заїхали ще раз, і один нейрохірург з Тель-Авіва каже: "А припідніміть-но йому трошки голову – до нього не надходить кров". Підняли трошки голову, і через 15 хвилин він поворухнув губами. Тільки-но трошки привели його в порядок, ми вилетіли до Тель-Авіва, і там зробили йому чотири операції. Саша вже в строю, має сина, а я – онука: Єгора Олександровича Поплавського. Він мене залюбки зустрічає, обнімає і нічого не просить. Поки що. Я щаслива людина, тому що мій син після такої аварії одружився. І має прекрасного сина. А я – онука.

- Я уявляю: зараз сидять і кажуть: сина повіз в Ізраїль, потратив купу грошей. Ми знаємо, що лікування там дуже недешеве.

- У нас буває дорожче, ніж там.

- Це всі знають. Відчуття, що ти собі можеш дозволити врятувати рідну людину. Можливо, що чийсь інший син в цій аварії не вижив би. Ви зробили життя своїй сім’ї, своєму синові, онукові. Якою ви бажаєте бути для нього Україні? Якою ви бажаєте країну для нього, і як довго ви ще будете боротися за цю країну?

- Я – будівничий. Університет, фірма – я не руйную країну, я будую. Я бачу Україну щасливу, багату, європейську, для своїх дітей, для онука, для майбутніх поколінь. Ми вже відходимо від активної політичної, організаційної роботи, ми вже сходимо з дороги історії. В 1993 року на базі "кулька" був створений Національний університет культури. І сьогодні це освітня корпорація, з медіатехнологіями, із зірковим професорсько-викладацьким складом, в який сьогодні багато хочуть попасти.

- І який є прикладом для всієї держави.

- І ми йдемо зараз попереду інших вищих навчальних закладів, тому нас і критикують.

- Для всіх тих, хто терпіти не може Поплавського, вважає його нескромним, невитриманим іноді і собі на умі чоловіком, я хочу просто побажати: зробіть краще, ніж він. А він рухається вперед.

Михайло Михайловичу, дякую щиро. Я радий, що ця зустріч відбулася.

- Дякую.

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>