Якщо би сьогодні постало питання ухвалити закон "Ківалова-Колесніченка", я би без сумніву ставив його на голосування

Комуніст, екс-перший заступник голови ВР Адам Мартинюк в інтерв'ю Олесі Бацман в ефірі телеканалу "112 Україна" розповів, як приймався скандальний мовний закон "Ківалова–Колесніченка", чи брали комуністи гроші у Партії регіонів, а також про те, навіщо душив у сесійній залі колегу Олега Ляшка

Якщо би сьогодні постало питання ухвалити закон "Ківалова-Колесніченка", я би без сумніву ставив його на голосування
112.ua

112.ua

Редакційний блог

Комуніст, екс-перший заступник голови ВР Адам Мартинюк в інтерв'ю Олесі Бацман в ефірі телеканалу "112 Україна" розповів, як приймався скандальний мовний закон "Ківалова–Колесніченка", чи брали комуністи гроші у Партії регіонів, а також про те, навіщо душив у сесійній залі колегу Олега Ляшка

Бацман: В ефірі програма "Бацман".

Пане Адаме, доброго вечора. Конституційний суд України відмінив скандальний закон мовний, так званий Колесніченка-Ківалова. Причому він розглядав цю справу майже 4 роки. І відмінив, що цікаво, не тому, що розглядав цей закон по суті, а відмінив тому, що цей закон було прийнято з порушеннями регламенту. Саме тоді, в 2012-му році, коли приймався цей закон, головували у ВР ви. Тобто, приймали його під вашим керівництвом. Чому ви його приймали з порушенням, і виходить, що якщо б ви його не прийняли з порушенням, то зараз його могли не відмінити?

Мартинюк: Я нічого не бачу скандального в цьому законі, тому що закон відповідав абсолютно Конституції. І Конституційний суд не розглядав його чотири роки, а чотири роки цьому закону. Він був прийнятий у 12-му році, в 14-му році одним із перших рішень на вимогу "Свободи" й інших фракцій після подій на Майдані було рішення про скасування цього закону. Цей закон десь 230-240 голосів, звичайно, був скасований у лютому 14-го року, але до цього часу ніким не підписаний. Не підписав його тодішній голова ВР Турчинов, не підписав його тодішній в. о. президента Турчинов. Я не знаю міри покарання за подібні дії, але Турчинов повинен був би відповісти, чому відміну цього закону він не підписав. А не підписав він тому, що відміна цього закону стала однією з причин того, що ми спочатку втратили Крим, а потім почалися гарячі події, які переросли у громадянську війну на Донбасі. Не підписав і тому, що цього вимагали зарубіжні спостерігачі, які нами керували в той час і продовжують керувати до сьогоднішнього дня. І закон повис у повітрі. Він діяв до вчорашнього дня, але по суті не діяв, як і ціла низка інших законів. Не один раз протягом існування Конституційного суду до нього зверталися народні депутати чи ті, хто мав право звертатися, з вимогою скасувати той чи інший закон, бо була порушена процедура. Перед усім спиралися на норму Конституції про особисте голосування. До вчорашнього дня, до вчорашнього рішення жоден склад Конституційного суду не приймав подібних рішень, хоча процедури були порушені, дійсно, голосував цілий ряд неособисто, що продовжується по сьогоднішній момент, але Конституційний суд відходив від цього рішення. Сьогодні він заклав дуже небезпечну міну.

- Ви наполягаєте на тому, що коли ви головували і голосували цей закон, не було порушено жодної процедури?

- Було порушення. Зараз, якщо керуватися вчорашнім рішенням Конституційного суду, можна будь який закон, якщо він мені не подобається, відміняти, тому що порушення будуть обов’язково.

- Але навіщо ви тоді порушували регламент?

- Справа в тому, що не я порушував регламент, а ті, хто робив це і здійснював. Ніби порушення регламенту вбачалося в тому, що там зчинилися бійки. І це так – це порушення регламенту. Порушення регламенту полягає в тому, що не давали голосувати фізично. Вихватували карточки, щоб депутати не проголосували, і за першим голосування не вистачило голосів – таке було порушення регламенту. Якби сьогодні постало питання прийняти подібний закон – я б без сумніву ставив його на голосування. Тому що нічого антиукраїнського, антидержавного у цьому законі нема. Тим більше, відмінивши вчорашній закон, діє закон 1989 року, який ще створювали Кравчук і його команда, тодішній заввідділу ЦК Компартії України. Він практично один до одного до того закону, який відмінили. Єдине, що там більш були такі норми прораховані про те, де можна вживати мову національних меншин. Я передбачаю, що оця подія покладе дальший розбрід і шатання в нашому українському озброєному суспільстві. Далеко не однозначно все це сприймається. Точних даних, хто користується російською мовою, немає. Але за останнім переписом, який, на жаль, відбувся 16 років тому, понад 8 млн громадян України назвали себе росіянами. Попередній перепис був 13 млн. Звичайно, в 2001-му далеко не всі росіяни відважилися сказати, що вони росіяни. Якщо українців справедливо зачіпає, коли наступають на нашу культуру, мову – нам пече і болить. Ми чинимо супротив. А чому ми не хочемо задуматися про те, що тих же 8 чи скільки млн людей, на чию мову і культуру також ми наступаємо, українці, що вони точно таке ж право, як і ми, мають на свою мову, на свою культуру, на свій погляд. Насильно милим не будеш. Треба удосконалювати українську мову, треба її впроваджувати, але не методом сили і тиску, а методом переконань і доказів того, що треба, як ти громадянин України, знати цю мову.

Новини за темою

- Володимир Литвин, який був тоді головою ВР, дуже на вас образився. Він тоді обіцяв, що допоки не буде розглянуто на комітетах всі поправки, цей закон не буде голосуватися. Але як тільки він кудись відійшов, ви як вже головуючий проголосували закон, і він дуже на вас образився. Навіщо було вам такою ціною тоді його проштовхувати?

- Якби сьогодні була в мене можливість така і необхідність приймати подібний закон, я б з чистою совістю зробив би те, що зробив у 12-му році, окрім одного, що я повірив і підвів голову ВР. Закон був повністю підготовлений, він пройшов комітет, тут питань немає. Справа в тому, що мені сказали очільники держави про те, що Володимир Михайлович буде повідомлений про те, що цей закон буде ставитися на голосування. Що він буде знати про те, що на вечірньому засіданні буде ставитися цей закон. Я повірив в те, що він буде знати, і не встиг його попередити про те, що буде таке. Навіть президент говорив про те, що зараз буде в мене Володимир Михайлович і йому скажу про те, що закон буде ставитися.

- Тобто, особисто Янукович попросив вас поставити і проголосувати цей закон?

- Так.

- Говорили, що вам гроші занесли з Партії регіонів за те, щоб ви це зробили.

- Грошей ніхто ніколи не заносив. Тим більше, що не треба заносити за те, що робиться свідомо. Я не належав до тих, які голосують чи ставлять на голосування так, як це, можливо, робиться сьогодні.

- Ви налагодили стосунки з Володимиром Литвином?

- Звичайно.

- Покійний Чечетов коментуючи, як це приймалося, сказав: "Ми развели их, как котят". І це все стало девізом тієї влади – як воно все через коліно робилося.

- На превеликий жаль, не тільки та влада. Будь яка влада у нас робить все через коліно. Починаючи з початку існування влади. Робилося так, на превеликий жаль, як хотілося президентам.

- Наведіть приклади.

- Я наведу такі приклади: конституційний договір, декрети Кабміну. Інколи я думаю, що рівень нашого парламенту і витрати на нього такі колосальні, що я дозволив би Кабміну зараз, як це було в 90-их роках, писати декрети, які вважалися законними. Не треба парламенту, не треба мільярдних витрат на те, щоб писати те, що сьогодні робиться. Не має і не було в Конституції таких норм, щоб видавати декрети. Не було в Конституції норми так званого конституційного договору, який був прийнятий не змінами до Конституції, не було того, що було в лютому 14-го року: коли повернулися до Конституції 2004-го року без будь яких дотримань конституційних норм. І та, що сьогодні діє Конституція, вона не відповідає тому, щоб називатися Основним законом. Зараз у президента є право порушення Конституції – оголошувати воєнний стан без згоди ВР. Це, що стосується медичної реформи: в Конституції записано, що вона безоплатна. Що робиться з медициною сьогодні? Це пряме порушення Конституції. На жаль, не можна назвати жодного з президентів, гарантів Конституції, які б не робили того, що насилували Конституцію, з допомогою парламенту в тому числі.

- Комуністи брали гроші за голосування?

- Ні. Чому брати гроші за голосування, якщо ми свідомо завжди голосували за те, що відповідало нашій ідеології і програмним принципам.

- Коли опублікували частину чорної бухгалтерії ПР, тоді вже чутки про те, що комуністи брали гроші, наприклад, у ПР, стали вже не такими чутками.

- По-перше, я не бачив тої книги і не знаю, наскільки реально вона відповідає дійсності. Але, наскільки я пам'ятаю той факт, про який говорять, то там мова йшла не про закони, а про вибори, щоб вести агітацію за ту чи іншу кандидатуру.

- Тобто, за голосування не брали, а за вибори брали?

- І за вибори не брали. Я просто уточнюю, що мова йде не про закони, навіть у цій "амбарній книзі", яка до сьогоднішнього дня не доведена.

- В інтерв'ю виданню "Гордон" Леонід Грач коментував це так: "Ніхто в партії не бачив тих грошей, які брав мільйонами Симоненко. Вони тому і розійшлися із Мартинюком свого часу. Він його прибрав із другого секретаря , тому що Адам хотів теж правити цим фінансовим валом. Мені особисто скаржився перед виборами президента у 2010 році Янукович, що який же сволота-мудак Симоненко, я йому тільки-но дав 10 млн доларів, а він тепер вимагає за інше голосування ще, ще і ще". Дивіться – ваш однопартієць чорним по білому.

- Він не наш однопартієць – він давно виключений з партії.

- Але скільки років ви були пліч-о-пліч.

- Не пліч-о-пліч, тому що Леонід Іванович сам собі на умі. Я не вірю жодному тому слову, яке говорить Леонід Іванович. Він це сказав тоді, коли його було виключено з партії за дії, несумісні із членством у партії. Якщо він брав від когось кошти і щось комусь обіцяв, то хай за це відповідає. Я ще раз повторюю вам з чистою совістю: я до цього не мав, не маю і не буду мати ніякого відношення.

- А про те, що Петро Симоненко брав гроші, ви чули від когось?

- Не чув і ніколи не був свідком. З приводу того, що я був усунений з посади другого секретаря ЦК партії, пан Грач також перебріхує. Я пішов свідомо з посади, написав особисто заяву, тому що мені фізично було неможливо поєднувати посаду другого секретаря ЦК і бути зайнятим першим заступником голови ВР. Як тільки це стало можливо – я на сьогоднішній день виконую обов'язки другого секретаря ЦК компартії України, при тому ж Симоненку, який нібито убрав мене, якщо вірити Грачу, з цієї посади. Ми щодня працюємо разом над тим, щоб захистити партію.

- Тобто, комуністична партія в Україні, яка заборонена – вона живе і працює?

- Комуністична партія в Україні не заборонена. В законі про так звану декомунізацію записано, що суд може за поданням Мін’юсту припинити діяльність. Настільки писали поспішно закон ті, хто далекий від законотворення, що навіть забули, що припиняється партія в інших випадках: партія може сама припинити діяльність або припинити діяльність, коли вона буде заборонена. Мова йде не про припинення, а про заборону діяльності – це чисто юридичне. Міністерство юстиції подало позов про те, щоб припинити діяльність партії (незаконно, бо по закону можна заборонити). Суд першої інстанції у грудні 16-го року припинив діяльність партії, але ця справа розглядається і в Апеляційному суді, Адміністративному по сьогоднішній день, який припинив її розгляд, і ця справа є на розгляді за поданням 46 депутатів у Конституційному суді. Тобто, судового рішення про заборону діяльності Комуністичної партії немає. І вона сьогодні діє на законних підставах.

112.ua

- Скільки членів у Комуністичній партії України сьогодні?

- На жаль, зменшилася чисельність, порівняно з тим, що була. Але сьогодні більше 60 тисяч.

- Якщо ви кажете, що Комуністична партія не заборонена і ви працюєте, так чого ж ви на вибори не йдете тоді?

- Справа в тому, що виборів після того, як почали забороняти Компартію, не було. Останні були в 14-му році, коли ми йшли на вибори, і все було зроблено для того, щоб певну кількість відсотків не додати, щоб партія не пройшла в парламент. Після того виборів парламентських не було.

- Тобто, на наступних виборах ви підете знову?

- Ми підемо. Але в тому ж законі про декомунізацію, який засуджений Венеціанською комісією, є норма, яка дає право Міністерству юстиції заборонити участь Комуністичної партії у виборах. Тобто, створений парадокс. Ми не заборонені офіційно, в судовому порядку, але Мін’юст нас до виборів не допускає.

- Я не розумію, нащо ви працюєте, витрачаєте гроші, якщо все одно ви не зможете брати участь у виборах?

- Це сьогодні не зможемо. А завтра ситуація буде інша.

- Так ваш електорат вже собі розібрали інші.

- Навіщо ми працюємо? А що сказати тим 60 тис. людей, які з нами? Що ми їх кинули і що ми нічого не хочемо робити? Подібна ситуація вже була в 91-му році, коли також партію було заборонено.

- Тобто, ви чекаєте, що все зміниться?

- Ми не просто чекаємо, ми для цього працюємо.

- А зараз хто пасеться на вашому електораті? Хто його собі прибирає до рук?

- Якщо судити по останніх виборах, які відбулися, в місцеві органи, які зараз відбуваються - частину нашого електорату забирає "Опозиційний блок". Частину забирають, можливо, ті, хто видає себе за партії, які турбуються за розвиток регіонів, – "Наш край". Частину сільського електорату забирає Аграрна партія, якою дуже зараз опікується АП, – це місцеві аграрні барони, які всесильні на селі і які забезпечують голосування так, як їм вигідно. Вони дають роботу, і вони за цю роботу вимагають своїх депутатів. Але все тече, все змінюється. Нічого вічного немає.

- Тобто, ви збираєтеся повернутися в активну політику?

- Не просто збираємося – ми обов'язково повернемося. Досить чималий шмат населення, за соціологічними опитуваннями, не проти того, щоб повернутися в ті радянські часи.

- Ну, звичайно, молодість. Вони ностальгують за своєю молодістю. Це не повертається, на жаль.

- А нинішня молодь робить все для того, щоби бути вільною від будь яких обов'язків.

- ЗМІ писали, що на вашу доньку зареєстрований будинок у Конча-Заспі, шикарний. Як ви це можете пояснити?

- Моя донька, якій вже майже 40 років, займається невеличким бізнесом. Вона має салон краси. Який у тому числі дозволив їй не збудувати, а купити. Вона ще років 6-7 його приводить до пуття і ще не привела. Давайте не будемо забувати, що більше 20 років при нинішній Україні і 20 років при попередній Україні я був високооплачуваною людиною, порівняно. У всякому разі я закінчив у радянський час на посаді першого секретаря Львіського міському партії. Тоді зарплата в мене була 600 карбованців. Понад 20 років я був у складі ВР і першим заступником. Тобто, якісь заощадження були, і я їй допоміг. Але говорити про те, що ми олігархи чи дуже багаті люди, я, на жаль, не сказав би.

- Але поруч з вами є там сусіди. Наприклад, син Симоненка, який теж має в Кончі-Заспі розкішний маєток. Родина Калетників з угіддями. Це все комуністи і верхівка. Тобто, у всіх дітей комуністів успішний бізнес.

- Калетник був тимчасовим комуністом і недовготривалим. Але він займався досить тривалий час бізнесом, так, як і син Симоненка, який не має в Кончі-Заспі будинків, наскільки мені відомо.

- Що ви подумали, коли пройшов процес е-декларування в Україні?

- Я подумав про те, що чергова качка і брехня, тому що не відповідає тій дійсності, яка там написана. Як тільки виникає необхідність у влади когось до нігтя - вони піднімають е-декларації. І відразу там знаходять незадекларовані мільйони. Те, що можна перевірити, вони вказували мінімально, а те, що не можна перевірити, вони вказували, що в них знаходиться у банках скляних. Свого часу ми рахували – в нас більше 4 тис. законів. Україна має більше законів, ніж усі європейські держави разом взяті. Але користі в цих законах ніяких.

- А не виникло якогось полегшення у ваших колег-комуністів, що так вчасно заборонили Комуністичну партію, якраз перед е-декларуванням, і не довелося їм теж показувати свої статки.

- Ні, абсолютно, тому що вони б показали те, що вони мають. А мають вони далеко не те, що пише преса.

- Ви – вчитель історії. Ви, як ніхто інший, маєте знати, скільки Комуністична партія у Радянському Союзі, комуністична ідеологія на чолі, закатувала мільйонів своїх громадян. Закатувала, вбила в таборах, розстріляла, заморила голодом. Ви ж могли обрати будь-яку іншу партію, а ви обрали саму цю ідеологію і саме цю партію. Вам самому не гидко з такими людьми йти в одному руслі і продовжувати це?

- Абсолютно ні. По-перше, це зроблено свідомо. І якби я сьогодні починав свій шлях, то зробив би те саме. Тому що я ніякого відношення до того, про що ви говорите – не мав, не маю і не буду мати. І все те, про що говориться, ті цифри, які називаються, то якщо повірити тим цифрам і мільйонам, про які ви говорите, то взагалі у нас вже нікого не залишилося. Про історію ми говорити можемо, а давайте поговоримо про сьогоднішній день. Ви говорите про те, про що ви чули чи читали, і не знаєте, чи відповідає це дійсності, – а давайте подивимося, як керує нинішня влада.

- Ви ж не будете заперечувати мільйони розстрілів, мільйони репресій, мільйони в таборах, голодомор, геноцид українського народу. Архіви СБУ відкриті, я була там, я читала.

- І що говорять архіви?

- Про те, скільки, просто пачками, людей кидали в вогонь, причому за рознарядкою. Коли ці смертні вироки за наклепами просто кожного дня – це ж мільйони були.

- А ви знаєте, чому до сьогоднішнього часу не хочуть відкрити тих архівів?

- Вони відкриті.

- Наполовину відкриті. Тому що там ті, хто сьогодні вважає себе героями, знайдуть прізвища свої, що вони закладали тих, хто учора був ворогом радянської влади.

- У 2010 році ви особисто і вся фракція комуністів проголосували за ратифікацію харківських угод. Тих угод, які через 4 роки в тому числі, фактично, дозволили зробити Росії з Кримом те, що вона зробила – анексувати. Ви свою провину відчуваєте за те, що ви тоді зробили?

- Не відчуваю. Тому що харківські угоди були не стільки про флот, а про газ, про те, щоб полегшити життя людям. Термін продовження не мав значення до 14-го року. Флот ще був би на території Криму і без харківських угод. По попередніх угодах вони б там існували до 16-17-го року.

- Розкажіть про вашу колегу Аллу Александровську, тому що її звинувачують у посяганні на територіальну цілісність України і фінансуванні на гроші ФСБ місцевих депутатів. Це майже вже два роки, як її затримали. А які зараз там новини?

- За радянський час була 58 стаття, сьогодні ця стаття – 110. Зрада батьківщини, сепаратизм - це і приписується Александровській. Продовжується судове засідання, яке, ми сподіваємося, має хорошу перспективу. Вона не знаходиться в місцях позбавлення волі, має право вільного пересування. Суд продовжується, де все розпадається. Такі ж есбеушники і шили цю справу, бо їм треба було прозвітуватися. Всі ті свідки, яких есбеушники підмовили, щоб вони давали свідчення, сьогодні від них відмовляються.

- Журналісти, які прийшли у професію до Майдану, вас згадають не в зв’язку з тим, що ви друга людина у Компартії України, а в зв’язку з одним епізодом, коли ви на трибуні ВР завзято душили Олега Ляшка. Чого ви його душити почали?

- Це особисте. Якби він не вживав слів, яких я в ефірі не можу повторити… це і стало причиною того, що він одержав те, що заслужив. Мені було ніяково, що я собі дозволив подібне, але я не жалкую.

Фото з відкритих джерел

- Чому вас колеги називали Саддамом Івановичем?

- Напевно, за те, що я дещо різко вимагав від своїх товаришів по роботі, по парламенту, по партії виконувати те, про що ми домовилися. Я людина дуже організована і відповідальна. Я не люблю, коли хтось запізнюється, коли хтось щось обіцяє і не виконує. Я не люблю, коли мене чи інших обманюють свідомо і видають бажане за дійсне. Можливо, такий надмірно прискіпливий характер, і дехто називав мене таким ім’ям.

- Ви в українській політиці були з самого початку незалежності. Ви багато насилля бачили в українській політиці?

- Поза всяким сумнівом. Якщо не відверте фізичне насилля, то було постійне насилля…

- А давайте про фізичне насилля.

- Давайте згадаємо ті трагічні події, які були в 13-14-му році.

- Я маю на увазі між депутатами.

- У більшості випадків, ті гарячі події, які були досить часто у стінах парламенту, та й сьогодні вони продовжуються, доходили до досить великої рукопашної, до крові, але як тільки зникали камери, починалося братання. Із сесійної зали йшли до буфету і все там залагоджували. Вони не читають, на жаль, того, що приймають – вони працюють на камеру. Це не законотворці, а актори погорілого театру, кожному з яких хочеться якомога швидше вискочити перед камерою.

- Я вам дякую.

- І я вам дякую.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...