Якби Україна відпустила курс гривні в 2008 році, зараз він би не вимірювався двозначним числом

Народний депутат України Віктор Пинзеник в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про причини останньої девальвації гривні, про те, що впливає на обмінний курс, а також про залежність України від МВФ

Якби Україна відпустила курс гривні в 2008 році, зараз він би не вимірювався двозначним числом
Віктор Пинзеник "112 Украина"

112.ua

Редакційний блог

Народний депутат України Віктор Пинзеник в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про причини останньої девальвації гривні, про те, що впливає на обмінний курс, а також про залежність України від МВФ

Бацман: В ефірі програма "Бацман". З нами народний депутат України Віктор Пинзеник.

Доброго здоров’я, Вікторе Михайловичу. Сьогодні ми будемо говорити з вами про гроші. Чотири роки тому долар був по 8 грн. Зараз він по 28. Тобто нас всіх, хто отримує дохід у гривні, зробили в 3,5 рази біднішими. Вас це не обурює?

Пинзеник: Колись долар коштував 1 грн 86 коп. Коли ввели гривню, вона мала дуже стабільний курс, який дорівнював голландському гульдену. Те, що сталося свого часу, на жаль, мало свої причини. Курс не росте сам по собі. Це продукт певної економічної політики, наслідком якої є або зміцнення національної валюти, або її падіння. На жаль, ми стали свідками трьох девальвацій національної валюти. Перша була в 1997-1998 рр., друга – у 2008-2009 рр. і остання, коріння якої зароджувалося не в 14-му році, а значно раніше, бо курс є продуктом двох сил: скільки валюти є і який попит на неї. Коли між цими силами немає балансу, виникає, на жаль, девальвація національної валюти. Але є й другий аспект питання, який ви згадали: зміну заробітної плати не можна рахувати в доларах, бо ми витрачаємо не долари, а гривні. Тому прив’язку зарплати і наших можливостей треба робити до показника інфляції. Якщо взяти і  порахувати економіку минулого року в доларах, то вона зросла значно більше, ніж буде показано офіційною статистикою. Але я не скажу, що від цього реальне зростання нашої економіки буде більш ніж 2%. Тому коректно рахувати інфляцію. Тому тут теж є  причини для того, щоб говорити про зниження доходів у певний період часу.

- Але ж купу товарів ввозять до України із-за кордону. Тобто їх купують за долари. Тому ми всі це відчуваємо.

- Ми відчуваємо це у цій частині, в якій потрапляють сюди імпортні товари, але ми ж купуємо не тільки імпортні товари. Що стосується продовольчої групи товарів, то вони є частиною національного продукту. І тому коли ці товари змішуються, є показник, який відбиває і зміну курсу, і зміну внутрішніх цін. Це показник інфляції.

- Це війна вплинула, що гривня так здешевіла? Чи є ще якісь причини?

- Я не скажу, що війна є добрим чинником для економічних процесів, але остання різка девальвація відбулася б у будь-якому випадку. Незалежно від того, що трапилося у нас у Криму, бойових дій на Донбасі, вона мала внутрішні економічні причини. Слава Богу, попередні дві девальвації у нас без війни обійшлися, але там теж були причини, подібні до тих причин, які переживала країна останній час.

- Тобто влада Януковича тримала цей курс просто спеціально?

- Причини для девальвації закладалися вже давно. Тобто нестачу валюти покривали влізанням в борги, і аж до того моменту, коли у борг нам вже ніхто не давав. І коли внутрішні резерви (Національного банку України)проїли, гривню "прорвало", бо тримати було вже нічого. Це сталося у 14-му році, але насправді проблеми закладалися значно раніше. Треба розрізняти причини виникнення проблем і їх наслідки. Дуже часто вони не збігаються в часі.  

- Хто саме заклав ці причини і ці проблеми?

- Тільки-но країна почала нарощувати борг. На жаль, це майже завжди було. Але не будь-який борг є проблемою. Колись Україна (мені довелося працювати в цей час в уряді) мала борг 89 млрд грн. Сьогодні цей борг становить понад 2 трлн грн. Це сталося за 10 років. Тому не весь борг є проблемою. Причиною виникнення боргу є дефіцит бюджету. Невеликий дефіцит бюджету не веде до проблем. Але коли країна живе з дефіцитом, який вимірюється сотнями мільярдів гривень, то воно веде до накопичення проблем. Воно створює ілюзії, що проблем нема, але вони накопичуються. Настає момент, коли проблеми прориває. На жаль, Україна кілька разів переживала такий момент. Свого часу вона реагувала на них. Мене дуже тривожить, що на оцей затяжний період, який ми переживаємо останнім часом, реакції де-факто від влади  немає. Країна живе тривалий час хворим бюджетом. Бюджет, який витрачає те, чого він витратити не може. Це вже певний час триває. На жаль, українські політики бояться чесної розмови із суспільством про те, що ми мусимо навчитися жити по кишені, перестати перекладати наші проблеми на завтра і на наступні покоління наших громадян.

- Банкіри кажуть, що гра на курсі це мегаприбутковий бізнес для тих, хто в темі. Чи це так? Про які суми йдеться?

- Давайте розділимо дві речі. Перша річ – девальвація чи зміцнення національної валюти. Для неї є об’єктивні причини. Вони не можуть відбутися так, що хтось махнув рукою – і курс полетів то вниз, то вгору. Коли відбуваються такі коливання, на жаль, є можливості. Нема проблем, коли коливання йдуть плавним чином. Але мене тривожить, коли коливання відбуваються за один день, і не на одну копійку, а в значно більших масштабах – туди-сюди. Але є загальні речі, за яких є тиск на обмінний курс, і, на жаль, те, що відбувається останнім часом, має причини. І це не тільки причини сезонного характеру, які характерні для кожного року, бо в цей час, у грудні, відбувається великий викид грошей на ринок. Це робить не НБУ. Це роблять так звані користувачі бюджетних коштів, які користуються рахунком скарбниці, і він просідає. Але ці гроші мають походження з НБУ. Є й несезонні речі, які закладено в бюджеті минулого і наступного року. Ці речі тиснули торік і будуть тиснути цього року на обмінний курс, до тих наявних проблем, яких так остаточно і не розв`язано.  

- Так чи є хтось, хто може заробляти на курсових коливаннях,  і як вони це роблять?

- Я не слідчий і не прокурор. Я не можу сказати, хто стоїть за цими коливаннями курсу, але я можу сказати, що коливання курсу на 10-20 коп. туди-сюди створює сприятливий ґрунт для можливих зловживань. Але я не хотів би, щоб це використали як аргумент про те, що курс не повинен "дихати". Бо одна з причин того, що національна валюта різко девальвувала кілька разів, була спроба тримати так званий фіксований обмінний курс. Я сподіваюся, що Україна не повернеться до цієї шкідливої політики, яка потім призводить до стресових коливань. Я стверджую, що якби Україна відпустила курс у 2008 році, а не тримала його, то ми б ніколи не побачили стрімких коливань курсу, і ми б, можливо, не бачили курсу, який вимірювався двозначним числом гривні.

- На цей рік у бюджет закладено курс 29,3 грн. Яким є реальний курс і яким він буде найближчим часом?

- Ми великою мірою є заручниками тієї політики, яку проводили в попередні роки, – життя в борг. А ця політика має наслідком неможливість забезпечити потреби в валюті українську економіку. Ми дуже залежні від кредитів МВФ. А тут є пауза. І новий транш МВФ під питанням. А це дуже великий виклик для України. Я сподіваюся, що на цей виклик буде дано відповідь, і політики не наважаться припинити стосунки, бо для нас є вкрай важливим доступ до нових ресурсів валюти. За цієї умови тиск на гривню, очевидно, триватиме, тому що минулого року з’явилося нове явище, якого Україна позбулася: було позитивне явище, що торговий баланс, або експортна позиція України, була більшою за імпорт, в Україну надходило більше валюти, ніж вона споживала. Лишалася проблема боргів. А торік, судячи з усього (статистики ще немає), ми будемо мати дірку в торгівлі. За даними 10 місяців, у нас експорт меншим був, ніж імпорт, – мінус 4 млрд дол. А це тисне на обмінний курс. Але з’явилися нові речі. Я подивився статистику, як росла заробітна плата минулого року. Хоча нема кінцевих даних щодо  року, за листопад – 38% зростання зарплати. Здавалося б, з цього треба радіти, якби економіка росла. А економіка росте близько 2%. Звідси ми отримуємо ще одну цікаву цифру: інфляція – 13,6%. Реальна зарплата виросла майже на 22%. Питання: як могла реальна зарплата таким чином вирости? Відбувалася річ, про яку я говорю і намагаюся достукатися, і хочу, щоб мене почули: решту забезпечує імпорт. А імпорт іде за долари, а це тисне на обмінний курс. Соціальна політика добра тоді, коли її підкріплено зростанням економіки. Якщо це не підкріплено – ми це відчуємо. Якщо не сьогодні, то завтра. Ми маємо специфічний характер зростання економіки. Зростання економіки минулого року дав імпорт – через торгівлю, тому що ключові сегменти української економіки… Промисловість вийде десь по нулях, сільське господарство – в мінусі (- 2,3%). Ключовий сектор, який лишається, – торгівля. Вона дає 8,2% росту за рахунок імпорту. Мене дуже турбує така якість економічного зростання, але це клубок пов’язаних проблем, на які треба було реагувати бюджетом у тому числі.  

Новини за темою

- Якщо спиратися на ваші розрахунки, скільки реально сьогодні коштує гривня?

- 28 грн. Це не я підтверджую, це підтверджують люди. Реальний курс – це курс, за яким готові купити і продати. Оскільки за цим курсом можна купити і продати, то це реальний обмінний курс.

- Ви були нардепом всіх скликань, крім одного. Яка ВР є найнекомпетентнішою?

- Мені важко сказати, але скажу делікатно: я дуже розчарований нинішнім складом ВР. Найбільше користі український парламент приносить Україні тоді, коли не працює. Я хотів би привітати наших співвітчизників, що вони отримали три тижні спокою від українських депутатів. Мені дуже важко назвати рішення, які б мене потішили, їх не так багато. Дуже багато рішень, які не спрямовані на вирішення проблем, а ускладнюють їх. От класичне рішення. Єдиний документ, який ділить гроші країни, – бюджет. Щотижня на пленарних засіданнях депутати ухвалюють рішення, які ділять гроші. Але ж їх поділено! Ухвалюють закони, які не мають ресурсу. Потім воно вилазить тим, що ми живемо в борг, і це породжує купу проблем, з якими потім Україна героїчно бореться.

- А як так сталося, що після Революції гідності у нас така некомпетентна ВР?

- На жаль, до того причетні ми всі. І кожен із нас має відчувати свою відповідальність щодо тих, кому ми делегуємо вирішувати свою долю. Дуже часто з нами розмовляють (а ми любимо слухати) мовою шлунку. То не мова, коли звертаються до думки людини, примушуючи її думати. Говорять мовою, яка здається зрозумілішою: ми тобі дамо, ми вирішимо проблеми. Ніхто не намагається дати відповідь, як ці проблеми вирішити. Тому ми мусимо думати, коли обираємо людей. Популізм – одна з головних бід української ситуації.  На жаль, якщо говорити про наші партії, то ідеологія більшості з них є, м’яко кажучи, лівою. Це популістські ідеології, які не містять за собою ідеології будівництва.

- Який приблизно відсоток складають нардепи, які взагалі читали, хоч якось переглядали бюджет, коли його ухвалювали?

- Є, на жаль, депутати, які взагалі не читають законів. Добре ще, коли вони реагують на колег, фахівців, звертаються до них. А є такі, які голосують просто так – як сусід голосує або як дали вказівку. Є, на жаль, випадки, коли неможливо прочитати. Я намагаюся стежити за законами, але навіть я не встигаю ловити деякі закони. Наприклад, останнього чи передостаннього тижня голосували за зміни до податкового закону, до бюджетного. То я не всі виловив нюанси, новели, які з’явилися в законі про податки. Тому вноситься проект закону в зал (друге читання), роздають, він займає кількасот сторінок¸ там є кілька сотень правок, і ти не встигаєш фізично опрацювати. Як наслідок, є декілька колег, з якими можна корпоруватися. От ми ділимося і виловлюємо ці речі. Але це ненормальний порядок роботи.

- Так завжди було?

- Було завжди, але зараз ми доросли до ситуації, яку я називаю головною проблемою законотворчості, явища, яке я називаю "законодавчою діареєю". У парламенті на сьогодні зареєстровано понад 10 000 законопроектів. Не може парламент розглядати такої кількості законопроектів. Не потрібно їх стільки – раз, а по-друге, в такому випадку ніколи не буде професійно підготовлених законів. Багатьох людей обурює, коли депутати "кнопкодавлять" чи не приходять на роботу. Це проблема, але головна проблема, коли в зал протягом дня вносять 40-50 законів. І потім серйозні закони розглядають за скороченою процедурою: системний проект розглядають 15 хвилин, замість того щоб протягом тижня розглядалося кілька законів. А деякі закони треба цілими тижнями розглядати. А це означає трошки інший порядок організації роботи парламенту, бо парламент мав би узгоджувати свою роботу з Кабміном України і координувати свої дії, бо коаліція та уряд – це єдине ціле, тому й має працювати, як єдине ціле.    

- А скільки ви знаєте нардепів, які читають те, за що голосують?

- Слава Богу, такі є. Говорити про кількість мені важко, але є люди, з якими я спілкуюсь (перед засіданнями або в перерві), обмінюємося думками або радимося, коли потрібно ухвалити рішення щодо того чи іншого питання.  

- Депутати можуть голосувати за один закон, а надрукований текст виходить зовсім іншим?

- Я думаю, що то неможливо. Я б дуже не хотів, щоб те стало реальністю, але є речі, які дійсно викликають тривогу, бо я не знав кінцевої редакції законів, за які було проголосовано. Наприклад, коли голосують за закон у другому читанні й опрацьовують із колегами можливість деяких поправок, а потім перед голосуваннями виступає доповідач і називає 120 правок, які треба відновити. Це ж неможливо простежити! З голосу, за номером ти ж не можеш відстежити, що там з’являється, і як наслідок, ти не знаєш, в якій редакції виходить закон. У стенограмі ці правки відзначено, за них проголосовано, але це недобра річ для якості законів. Законопроекти потребують серйозного доопрацювання, а не так, щоб невідомо було потім, що з’явилося в цьому законі.

- Зараз в Україні працює друкарський верстат для того, щоб взяти гроші для держави?

- Якщо друкарський верстат, то це не гроші, а звичайні папірці. Якби проблема була в папірцях, то їх надрукувати можна було б скільки завгодно. НБУ для цього має можливості. Але це не робить нас багатшими, бо тоді б не було проблем. Хіба б шкода було кілька гектарів  лісу, для того щоб зробити людей багатшими? На жаль, бюджетні проблеми завжди створюють ризики того, що до покриття потреб у грошах буде залучено НБУ. До речі, його було залучено в цей період, який ми обговорюємо, і досить у значних масштабах. Масштаби проблем, які вимірювалися в 200 млрд грн (а були такі роки), не дозволяли знайти таку кількість грошей на ринку, і в результаті цього долучався НБУ. А звідси проблеми для інфляції, для обмінного курсу. Ми мусимо пам’ятати про першопричину – нереальний бюджет. Нереальний з точки зору того, що витрачають те, чого немає, на що немає грошей. У такому випадку завжди є ризики залучення НБУ до процесу.  

- Тобто зараз друкарський верстат не вмикають?

- Це досить образне поняття – "друкарський верстат". Ми вже згадували про грудень, коли уряд через бюджет "увімкнув" друкарський верстат. На рахунку скарбниці на 1 січня залишилося 5 млрд грн. Десятки мільярдів гривень зникли. Але треба пам’ятати, що ці гроші були в НБУ, бо тут рахунок уряду. Це емісійні за природою гроші, які залучив до економіки не НБУ,  а так звані користувачі бюджетних коштів, яким не вистачило 11 місяців, щоб витратити ці кошти. Тому вплив цих грошей є абсолютно ідентичним тому, якби емісію зробив НБУ.   

- Чи є правдою, що вимоги МВФ часто пишуться у нас у кабінетах і пропонуються нашими чиновниками?

- МВФ – це дім останньої надії. Це кредитор, до якого йдуть тоді, коли вже ніхто не позичає грошей. Це його природа, його для цього й створювали. Країна і раніше мала потребу в грошах, тож вона їх позичала. Я займався позиками українського уряду, і нам не треба було МВФ. Ми позичили 600 млн євро менш ніж під  5% річних. Хороша позика, українські умови були такими, що нам позичали. Чи може зараз позичити уряд? Ні. Ті позики, які робили останні роки, були тільки за підтримки уряду США. За спиною стояв американський уряд.

Новини за темою

- 3 млрд дол. Януковичу Росія позичала.

- І це був теж поганий сигнал: українському уряду вже не позичали грошей. І треба було пряму позику робити в уряду РФ. Тому МВФ – остов, на якому базуються можливості інших кредиторів. Програму пише, звичайно, Україна. Її узгоджують з МВФ. Звичайно, це кредитор, який хоче повернення коштів. Він хоче рішень, які дозволять країні повернути кошти. Рішення це непрості, бо непроста ситуація.  

- Найболючіші норми, які б’ють потім по населенню, пишуться в українських кабінетах, а не як нам кажуть політики, що це МВФ так вважає і ми маємо це зробити?

- Звичайно, це документ, який пишеться і підписується представниками українського уряду: прем’єр-міністром, міністром фінансів, головою НБУ. І останнім часом під час телевізійних  дискусій між прем’єром і членами уряду, які стали, на жаль, у нас явищем, і президент України. Але це не довільний документ. Його попередньо обговорюють з МВФ та узгоджують позиціями, бо не під будь-які зобов’язання віддають гроші.

- Чим можна було б замінити те болюче, що прописується для людей? Що можна запропонувати для МВФ як альтернативу?

-  Для МВФ байдуже, якими засобами ви житимете в рамках того, що заробите. Але є абсолютно очевидні речі, де треба ухвалювати рішення. Наприклад, до проведення деяких кроків минулого року Пенсійний фонд мав грошей тільки на половину пенсій. Я робив розрахунки: це було приблизно 900 грн. Це власні, природні джерела Пенсійного фонду. Це українська проблема, і на неї треба давати відповідь. Різні варіанти відповідей мають бути.

Новини за темою

- Зменшити кількість пенсіонерів.

- Обрали насправді цей варіант – зменшення кількості через пенсійний вік. Бо інший варіант – зменшити пенсії. 

- Чи можна щось запропонувати МВФ, крім пенсій, тарифів, на що б вони погодилися?

- Можна, але є абсолютно очевидні речі: пенсійна проблема. На неї обов’язково треба реагувати, бо це проблема не одного дня. Це можливість отримання пенсій на багато років вперед. Друга проблема – те, що було на ринку газу. Якби нам не подобалася чи подобалася ця ситуація, не можна дотувати всіх через ціни. Режим, який використовували в Україні… Не потрібен був МВФ для цих рішень. Україна мала сама це зробити. Не може бути, щоб я платив за газ стільки, як пенсіонер, в якого пенсія 1000 грн. Мою квартиру дотували бідні категорії громадян. Ми, щоправда, цього не бачили, бо це відбувалося через так зване збільшення капіталу "Нафтогазу України" кілька років тому. Понад 100 млрд грн було виділено "Нафтогазу України" для покриття різниці в цінах. Воно пішло на оплату газу не тільки бідним категоріям людей, але й далеко не бідним. Другий аспект: чи можна тримати дві ціни на газ? Якщо буде дві ціни, завжди буде різниця цін, якою користатимуться (явище пересортиці).  

- Ви маєте на увазі дві ціни: для населення і для промисловості?

- Звісно, тому що списуватимуть на одних, а насправді використовуватимуть для інших цілей. Тому відповідь на проблему: реальні ціни, а для тих, хто опинився у скрутній ситуації, – допомога у варіанті субсидій, які в Україні діють вже 20 років.

- Чи потрібні нам взагалі кредити МВФ?

- Найпростіше сказати – ні. Але це було б неправдою. Кредити МВФ не потрібні для бюджету. Ми ж платимо з бюджету гривні. Проблема з МВФ полягає в тому, що в нас є нестача валюти. Ця проблема має стосунок до обмінного курсу. Український зовнішній борг складає 115 млрд  дол. Половину треба вертати протягом одного року. Без перекредитування втримати цю ситуацію неможливо. Можна в іншому місці отримати? Ні. Для нас ринки не є відкритими. МВФ – це є основа, на яку даються кредити ЄС. А ЄС не дасть нам коштів, якщо зупиниться програма МВФ. І кредити будь-якої іншої країни і навіть прямі комерційні кредити дозволяє нам програма співробітництва з МВФ. Тому можна МВФ любити чи не любити, але він в Україні потрібен, тому що альтернативи немає.

Новини за темою

- Якби вам потрібно було б зараз знайти гроші для України, яким шляхом ви би пішли?

- Коли ми говоримо про кредити МВФ, то це так звані платіжні кредити. Вони закривають дірку нестачі в доларах. Ми можемо мати гривню, але щоб здійснити платіж за кордон, гривню треба перетворити на долар. А доларів фізично немає, і ми не маємо, звідки їх взяти. Тому МВФ – це кредитор, який дає підтримку в подібних ситуаціях. Але є й інші теми, які треба розворушувати. Одне з позитивних рішень, яке було зроблено останнім часом, це введення системи закупівель ProZorro, яка працює, яка дає ефект. Не можна сказати, що все там абсолютно ідеально, але це система, яка серйозно вдарила по системах корупційних зловживань. Але є спроби щотижневого "поліпшення" цього закону. Можливо, є деякі нюанси, які потребують уточнень, але ця система дозволила зробити систему закупівель більш прозорою, а значить, зменшила зловживання.

- Який відсоток українського бюджету зараз розкрадається?

- Я не думаю,  що популярні вислови про масштабні розкрадання відповідають дійсності. Основна частина видатків бюджету є соціальною. Це десь дві третіх видатків бюджету: пенсії, зарплати, стипендії, допомога. Я не думаю, що тут є такий великий масштаб. От у системі закупівель колись були дуже серйозні зловживання, і я не думаю, що їх ліквідовано, але ProZorro серйозно зменшила ці зловживання.  

- Чи є можливим сценарій, про який сказав Ілларіонов: "Одного прекрасного дня Україна може прокинутися і побачити, що власниками її боргу є кредитори з Кремля"?

- Ніхто не знає, скільки облігацій зовнішньої позики перебуває зараз у руках фізичних чи юридичних осіб РФ. Цей ринок живий. Щодня відбуваються операції купівлі-продажу українських облігацій зовнішньої позики. Там постійно міняються позичальники. Але ключовий пакет, ми знаємо, на сьогодні зосереджено на деяких компаніях, бо саме з цими компаніями український уряд вів перемовини щодо реструктуризації. Для ринку це досить вигідні відсоткові ставки для таких облігацій. І я думаю, що особливих критичних зрушень у структурі власників не буде. Але ніхто не може гарантувати перехід грошей у різні руки, бо тут це не іменні облігації. Це облігація на пред’явника, яка може міняти свого власника. І вони не у фізичній формі існують.   

- Ви колись сказали, що хочете підготувати проект указу такого змісту: "За видатний внесок у нарощування боргового зашморгу України та її громадян надати звання "героя України"… І далі список додати. Плакати від цього хочеться. Зараз ви можете цей список назвати?

- Не можу, бо такого розміру укази не видають. На жаль, це дуже великий список. Я незлим і тихим словом згадую інколи декого з колег, бо мені здається, що ознакою доблесті й честі у багатьох політиків стало вдарити по Україні. Усвідомлюють вони це чи не усвідомлюють… Готується проект закону: 4-5 млрд – або втрата доходів, або додаткові видатки, яких нема. Ось із таких рішень формуються серйозні проблеми в країні. І це щоденно, щотижня. Я не люблю п’ятницю, бо в п’ятницю дають порядок денний на наступний тиждень. А там повно, на жаль, таких рішень є. Дуже легко любити Україну на мітингах. Дуже важко робити це в реальних діях. Чомусь багато політиків вважають, що реальні дії – це коли ти кажеш, що любиш країну, любиш громадян та ухвалюєш солодке рішення. Але це рішення – тільки обгортка цукерки, а якщо її розгорнути, то там цукерки нема. А за такі "цукерки" довго треба розплачуватися.

- Згідно з Конституцією, надра України належать народові України. Куди йде різниця в ціні на наш газ?

- Ми ж не тільки власний газ видобуваємо. Ми купуємо й імпортний. Тут виникає проблема, чи має бути дві ціни? Очевидно, що дві ціни це улюблене заняття для наших любителів торгів.  Це прекрасні можливості для зловживань. На український газ є рентний платіж. Він платиться до скарбниці тим внеском за надра, якими користуються наші добувні компанії. До речі, я дуже незадоволений рішенням, яке було ухвалено напередодні Нового року: рентну плату за газ власного видобутку різко зменшено. Я знаю, скільки коштує видобуток українського газу. Там феноменальна доходність, якою видобувні компанії мали б ділитися із суспільством. Це щонайменше 100 дол. доходу за умови видобутку 1000 куб. м газу. Велика частина цього доходу  мала б піти у вигляді рентної плати у бюджет України – формувати ресурс. На жаль, рішення, яке було ухвалено в останні дні минулого року, значно зменшило рентну плату. Я не кажу, що треба 70%, як було в 15-му році. Я не знаю, яким чином це рішення з’явилося, але воно пройшло буквально перед кінцевим голосуванням закону про зміни до Податкового кодексу.

- До реформи мінімальна пенсія в перерахунку на долар була 49,5. І після реформи така ж  сама. Так у чому ж реформа?

- Це питання зовсім різні – мінімальна пенсія і реформа системи. Реформа стосувалася "ремонту" так званої солідарної системи.

- Але ж людям важливо, щоб реформа була в тому, щоб вони могли жити на цю пенсію.

- Звичайно. Але тоді мінімальну пенсію треба приводити до того, як міняються споживчі ціни. А тут теж є проблема. Я не забув про період 14-15-го року коли, по суті, за досить високої інфляції (25 і 43%) пенсія майже не мінялася. І досі є проблема відповідності мінімальної пенсії прожитковому мінімуму. Я це пам’ятаю і хотів би завжди зводити динаміку пенсій з тим, як зростають споживчі ціни, а не з обмінним курсом.

- Після Євромайдану казали, що ви мали бути міністром економіки в уряді Яценюка. Хто став на заваді цьому рішенню?

- Я не мав бути, не було такого. Розгляду моєї кандидатури не було.

- В уряд Гройсмана ви б пішли працювати?

- Нема ж питання працевлаштування Пинзеника. Це не може бути метою. Я завжди хотів би розуміти, для чого я йду: не для обіймання посади, а для ухвалення рішень. 

- Нацбанк вам не пропонували очолити зараз?

- Ні.

- А якщо б запропонували, ви б погодилися?

- Немає такої проблеми.

- У вас немає – в України є.

- Я прекрасно розумію необхідність рішень, але я розумію, що на кожне рішення має бути замовник. Бо багато рішень, які ми навіть тут зачіпали… Наприклад, жити по кишені. Це вкрай непросте рішення, воно потребує серйозного скорочення видатків бюджету. Чи багато прихильників я знайду в тому середовищі, де треба ухвалювати рішення? Я ж розумію, що це рішення треба ухвалювати.

- Віктор Ющенко сказав, що ви були найкращим міністром фінансів за всі часи незалежності України. Вам не боляче, коли ви бачите, що Україна летить у прірву, а у вас немає важелів, щоб реально на щось вплинути, щось зробити?

- Я не дивлюсь і не можу спокійно дивитися на це. На жаль, я емоційна людина, і там, де ухвалюють рішення, мене прориває досить часто, тому що спокійно дивитися на це неможливо. Хочу наголосити, що зміна позиції не означає, що ти зміниш щось, бо дуже важливою є командна гра, де люди мають сповідувати єдину ідеологію. А мені дуже важко сказати про ідеологію тих політичних сил, які перебувають у парламенті, бо наші політичні партії будуються не за ідеологічною ознакою. Це одна із проблем всього нашого суспільства – формування ідеологічних партій. 

- Які найнебезпечніші моменти були за всю історію незалежності?

- Коли трапилася криза 2008 року, в мене з’явилося навіть певне відчуття полегшення: криза покаже всі проблеми, і ми вийдемо з цієї ситуації. Кілька разів Україна була в подібних ситуаціях: в 1993-му році, коли в країні була шалена інфляція, коли треба було ухвалювати непрості рішення бюджетних скорочень, потім країна була після гривневої реформи, після девальвації 97-98 рр. Ситуація змушувала ухвалювати такі рішення. Слів "бездефіцитний бюджет" у нас не хочуть чути. Але нас колись приперло так, що країна ухвалювала ці рішення. Ми вийдемо із ситуації, але мене турбує час. Ми гаємо час, який мав би піти на творення, на примноження замість ухвалення абсолютно очевидних, з професійної точки зору, рішень. Мені тяжко дивитися на те, бо так сталося, що я на посаді в уряді, особливо в Міністерстві фінансів, вникав в усе. І коли я розумію все, мені дуже боляче дивитися на непрофесійні рішення, популістські рішення або відсутність цих рішень. Хоч вони й непрості, але я вважаю, що наше суспільство заслужило, щоб з ним говорити чесно про проблеми і розв’язувати їх. Але й самому поводитися чесно, бо така чесна політика потребує не просто основ, а й чесної поведінки.

- За якого президента чи прем’єра найважче працювалося?

- Ніколи легко мені не працювалося, бо я, очевидно, такий характер маю. Що більше, коли я обіймав посаду, де слово "ні" я вживав в 99% випадків, бо такою є посада міністра фінансів. Я навіть кажу, що якщо міністр фінансів вживає слово "так" більш ніж 1%, то його треба виганяти з роботи.  

- Чи має Росія заплатити компенсацію за війну Україні, і якою вона має бути?

- Я вважаю, що Україна мусить отримати компенсацію за те, що відбулася руйнація її економічного потенціалу, за втрати, шкоду, заподіяні в Криму і на Донбасі. 

- Коли українці нарешті стануть багатими?

- Коли ми менше будемо розраховувати на доброго дядю і на те, що нам держава допоможе, а більше будемо розраховувати на власні сили. І коли будемо вимагати від держави не того, щоб вона нам створила щось, а щоб вона нам не заважала працювати.

- Скільки коштів ваша сім’я сукупно тримає в банках в Україні?

- Всі кошти я тримаю в банках, переважно в гривні. Але є ще один канал заощаджень, яким я користуюся. Це купівля облігацій внутрішньої державної позики уряду (ОВДП). Це досить привабливий інструмент, бо тут немає ризику банку. Я купую облігації, і на сьогодні це більш привабливий інструмент, ніж пропонують українські комерційні банки. У мене зберігаються заощадження і в українських банках, але велика частина заощаджень і в облігаціях внутрішньої позики.

- А людям тримати ви радите в чому?

- Більшість заощаджень – у гривні. Є і в твердій валюті. Єдине, я би радив користуватися послугами не одного банку, тобто диверсифікувати ризики. Використовувати такий інструмент, як ОВДП, тому що це найбільш захищений інструмент порівняно з будь-яким іншим.

- Вам не страшно тримати гроші в українських банках?

- Страшно. Але я живу в Україні, і я такий же громадянин, як і всі, тому бачу ризики, які є, і певною мірою мінімізую свої ризики. Я не ганяюся за найвищими відсотками, бо знаю, що там є ризики. Я більш консервативний у відсоткових ставках, але більш впевнений, що кошти не згорять.

- Е-декларування показало, що 99% політиків тримають свої гроші у готівці. Ви, напевно, той, хто увійшов в 1% тих, хто тримає гроші в банках.

- Я хотів би сказати, що є певні позитивні зрушення в банківському секторі. Відбулося непросте очищення банківського сектору, певне оздоровлення відбулося і певні тенденції здорового характеру у депозитній політиці відбуваються.

- Те, що з України масово виїжджають молоді професійні люди, це проблема для держави?

- І проблема, і не проблема. Проблема, якщо вони виїдуть назавжди. Це явище характерне для всіх країн світу. Міграція між країнами велика. Воно стане проблемою тоді, коли в Україні не буде відповідних умов для їхнього повернення. Бо ці люди, якщо вони навчаться, зароблять, то залюбки повернуться у рідний край. Задача України – тільки створити умови, де кожна людина може самореалізуватися. Тоді багато людей повернеться.

- Вікторе Михайловичу, я вам дякую за інтерв’ю.

- Дякую.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...