112

Бацман: В ефірі програма "Бацман". У студії Надія Савченко – народний депутат України. Доброго вечора, Надіє. Чому ти ніколи не береш участі в парламентських бійках?

Савченко: Мені б хотілося бачити парламент, який би показував приклад усьому суспільству, як потрібно працювати. Парламент - це не місце для бійок.

- Але сьогодні (мова йде про події 5 жовтня, коли Савченко вихопила мікрофон у секретаря РНБО Олександра Турчинова під час того, як він говорив про блокування президії, - ред.) ти так рішуче вирвала мікрофон у Олександра Турчинова, що я подумала, що ти його зараз вдариш.

- Ні, я вмію себе контролювати. Мені часто хочеться проявити всю широту своєї душі, але іноді треба себе стримувати. Насправді ми з Турчиновим просто одночасно тримали мікрофон, і він зламався. Сталося це тому, що Турчинов говорив неправду. Він намагався звинуватити "Самопоміч" у тому, що вони блокують закон через те, що підтримують Росію і не хочуть її назвати агресором. Це неправда, тому що "Самопоміч" подала альтернативний закон, в якому вони більш конкретно називають Росію агресором, ніж це робить президентський закон. Справа в тому, що законопроект досить серйозний, але несерйозний підхід до самої роботи. Не було обговорення – нам на комітеті цей законопроект внесли посередині роботи комітету. Це неправильно. Де 14 днів, де можна подати правки? Звичайно, президентський законопроект – першочерговий, але треба дати на обговорення в суспільстві. І такі питання, які вирішують майбутнє України, треба вирішувати на всеукраїнських референдумах.

Новини за темою: Савченко вихопила мікрофон у Турчинова, коли він говорив про блокування президії

- Що сьогодні сталося? Хто що з ким не поділив і хто що хоче?

- Не можу сказати, що я є людиною, яка керує країною, хоча в принципі один з елементів тої машини, яка повинна здійснювати легальне керування країною, принаймні в законодавчому полі. Я не є тою людиною, яка належить комусь із тих, хто, як вважається, керує країною, але те, що я можу спостерігати зі своєї щоденної роботи в ВР і в кулуарах, — то, дійсно, будь-який резонансний законопроект Порошенко повинен спочатку узгодити, обговорити і тільки потім вносити. Не знаю, що цього разу не зрослося, коли нахрапом через силу вирішили внести цей законопроект, подумавши, що вистачить голосів. Голосів не вистачило, і не вистачило б, навіть якщо Порошенко домовився б із кимось з окремих груп і фракцій. Ситуація показала, що суспільство просто не готове до того, щоб президент вирішував все одноосібно і щоб йому підтанцьовував парламент. Тому сталася така ситуація. Так, домовленості постійні, регулярні бувають. Коли Парубій робить перерви, запрошує до себе голів фракцій, для обговорення, в мене виникає запитання: а чому ми не можемо обговорити це у відкритому режимі, перед українським суспільством, і обговорити це з кожним народним депутатом. Я теж маю на все свою точку зору, можу давати свої якісь правки. Чому це повинно обговорюватися кулуарно?

- Чи правильно я тебе сьогодні зрозуміла, що ти порівняла воїнів УПА з бойовиками "ЛНР - ДНР"

- Якби Юрій Береза був більш психічно витривалою людиною і тримав себе в рівновазі, то я могла б договорити те, що я мала на увазі. Насправді він мене перервав на півслові. Коли я сказала, що не варто робити ворогів народу з тих, хто воював на Донбасі, я мала на увазі тих, хто живе на Донбасі. Це історичні акценти, які дуже часто аукаються і людям не дають спокійно жити. Свого часу Радянський Союз робив ставку на те, що розділяв країни. Тобто Україну вигідно було ділити, протиставити одна одній, і цим тримати Україну. Це була тоталітарна політика "совковщини". Тоді людей ділили на перший і другий класи. Західна Україна завжди була нижча класом, ніж Східна Україна. Моя мати була донькою ворога народу. Мій дід був ворогом народу, тому що він був куркулем – господарем на своїй землі. У нього цю землю забрали. Ця пляма лягала на всі наступні покоління. Моя мати не могла вступити до медичного ВНЗ через те, що вона була донькою ворога народу. В альтернативному законопроекті якраз задаються такі основи, помилки. Вони вводять таку історичну помилку, що всі ті люди, яких вони тепер поставлять під таке формулювання закону, а це не ті люди, які воювали на Донбасі, а ті, що залишилися там, – для всіх тих людей прописано другий сорт.  Це ляже плямою на них і на їхніх дітей. Тому що "чому твої батьки не могли голосувати на виборах? – А тому, що вони були сепаратисти, тому що вони виходили на мітинги". А чому не сказати, мовляв, "тому що вони були обдурені Росією". Люди помиляються, навіть політики помиляються дуже часто. Тому я думаю, що треба шукати інші історичні підходи для розрулювання і виходу з цієї ситуації.

- У 2015 році ти була в російському полоні, в російській тюрмі, твоє голодування тривало вже 74 дні, і тоді було записано публічне звернення до тебе Мустафи Джемілєва, який просив тебе припинити голодування. Колись так само його врятував від голодування Андрій Сахаров. Наші журналісти тоді зателефонували твоїй сестрі, Вірі, щоб вона це звернення тобі передала. Але Віра сказала нам, що ти не маєш здаватися Путіну.

- Можливо, ми виховані в дусі війни, бо в нас батьки похилого віку і в дитинстві нам дуже часто розповідали, що таке голод, війна, як люди виживали. Нас закаляли завжди не бути слабкими, тобто "все, що тебе не вб’є, зробить тебе сильнішим". Ми з моєю сестрою однакові духом – і в цьому є сила. Моя сестра показала світу, і світ її підтримав – вони побачили, що таке родинні зв’язки і як вони можуть виглядати. Те, що моя сестра так сказала, не означало, що вона за мене не переживала, це означає, що ми ніколи не покажемо, що ми слабкі. Коли був такий ризик, що Росія могла заарештувати мою сестру, для того щоб я припинила своє голодування, то я одразу через адвокатів передала сестрі: щойно її беруть, вона оголошує голодування з першого ж дня, а я – щойно дізнаюся. І ми йдемо до упору. Я дякую Мустафі Джемілєву, Лії Ахеджаковій, багатьом людям, які подарували нашому світу багато мудрості. Мустафа Джемілєв зробив дуже багато для свого народу, а я так само роблю неймовірне для свого народу. 

- Джемілєв був єдиною людиною, якій ти дозволила себе обійняти після повернення з полону. Через рік після твого повернення він сказав: "Я б зараз її не обняв. Тому що такі висловлювання, особливо щодо Криму, просто шокують мене. Я не поділяю точки зору, що вона завербована. Просто, думаю, вона не повністю розуміє, що робить". Тебе зачепили ці слова Мустафи-аги?

- Я не є людиною тактильного контакту. М. Джемілєву я дозволила себе обійняти, тому що була дань поваги і вдячності йому. Прикро, що він розчарований, але це його відчуття. Я ніколи не старалася змінитися, я залишилася тою людиною, яка була до армії, в армії, в полоні та якою я залишаюся в парламенті. Якщо я говорю якісь слова, які я не до кінця формулюю, то це через те, що я думаю, що люди мене зрозуміють. Коли ти говориш і тебе чують більше людей, ніж зазвичай, то ти повинен сказати такою мовою, щоб це стало доступно і зрозуміло кожному, щоб не можна було це перекрутити.

- Ти ж розумієш, що це була реакція на твої слова про те, що мирним чином Донбас можна звільнити, тільки якщо здати Крим на якийсь час.

- Я не сказала так. Є одне, що можна було не допустити в 14-му році, – втрата Криму, яка мені дуже болюча. Я була офіцером, і це був мій обов’язок – захистити українську землю, саме Крим. Але цього не дали мені зробити мої командири – не дали наказу щодо цього. У тому числі Турчинов, який приймав рішення РНБО. Вони не віддали наказу, яким жила вся армія. Це наша робота. Тому я пішла воювати на Донбас. А наказ не дали, тому що продали. Крим продали двічі: вперше, коли Путін купив його в Януковича, вдруге, коли в теперішньої влади.

- Що ти маєш на увазі?

- Не втримала постмайданівська влада в руках владу. Владу легше взяти, ніж утримати. Не утримали б вони владу, якщо б вони почали захищати Крим. Не дала б їм Росія цього зробити. Україна на той час керувалася Росією через Януковича. І не тільки через Януковича. Ми бачимо в парламенті людей, які не змінилися. І це не тільки "Опозиційний блок" або Партія регіонів. Це всі ті самі люди, залежні від тих чи інших олігархів. А олігархи мають бізнес, як не крути, з Росією. Історія колись розставить крапки над "і" і відповість на всі запитання. Щодо Криму я сказала одну з версій, яка вже є. Але я не сказала, що я цю версію приймаю. Я вибираю інший шлях. Я не пам’ятаю, яке це було інтерв’ю, але журналісти на цьому поставили крапку, а все інше відрізали і відкинули.

- "Не дайте мені скурвитися", - сказала ти, коли повернулася з Росії. Минуло 1,5 року.  Не дали?

- Не дадуть, це точно. Мене почали бити і кидати в мене каміння раніше, ніж то можна було б зробити. Але я зрозуміла, що не можу скурвитися. Перші відчуття, коли я зайшла до Верховної Ради, були відчуття скованості, огиди до чогось. І саме головне, що за 1,5 року це не минуло. Я тільки тепер починаю себе якось відчувати в Раді. Тому що до того я себе просто відчувала не в ній. Я заходила до неї, і в мене було таке враження, ніби мене клином вбили в сухий трухлявий пінь, який ще тримається. А сьогодні я заходжу і відчуваю, що мені стало більше місця. Тобто я собі звільнила оцей простір.  

- А кому з депутатів ти не подаєш руки?

- Я в принципі і так не особливо часто її подаю, але це просто привітання. Коли мені десь подають руку – я подаю її у відповідь. Першою я подаю руку тільки тим, кого знала раніше з депутатів – по Майдану, по фронту. Або я можу подати руку людині, якщо я оцінила якийсь її вчинок.

- А є хтось з колег, хто тебе ігнорує публічно?

- У ВР відносини дивні: хтось з колег може публічно руку не подавати і робити вигляд, що страшенні вороги, а потім за кулуарами, я не можу зрозуміти, а чого ж вони цілуються. На перекурах вони прекрасно спілкуються одне з одним. А руку може хтось мені і не подає, але я цього не відчуваю, бо не завжди помічаю, хто проходить повз.   

- Ти сиділа за столом переговорів із Захарченком і Плотницьким, щоб звільнити заручників. А чи готова ти сісти за стіл переговорів з Путіним?

- Готова, коли настане час.

- Що б ти йому сказала і в якому тоні?

- По-перше, я не президент, тому мені нема чого боятися. По-друге, я ніколи не думаю наперед, що б було, поки це не трапиться. У мене зазвичай вистачає реакції, для того щоб відповідь на ситуацію була адекватною і блискавичною. Тому навіть не думаю про це. Якщо буде доля – то побачимо.

- Чи так, що завдяки Путіну і кремлівському полону ти стала відома і стала як "Надія Савченко - політик", відома в Україні. 

- Зважаючи на те, в яких масштабах популярність брати. Насправді я ніколи не була не поміченою у житті. Я завжди на тому рівні, де я була, чи то білою вороною, чи то не такою, як всі. Я ніколи не була непоміченою. Я завжди мала популярність, і мені цього вистачало.  Мене це не лякало і не лестило – мені було байдуже. Я сприймала це за факт. Я не можу сказати, що завдяки Путіну, Кремлю, тому що не почала би моя сестра про це говорити, може, про це ніхто і не дізнався б. Не почали б це піднімати українські ЗМІ, люди, це не було б зрозуміло і Росії. Трапилося так, як трапилося. Йдемо вперед.

- Ти не приховуєш, що будеш балотуватися. У кого ти збираєшся взяти гроші? Бродський сказав, що американські спеціалісти говорять, що на президентську кампанію в Україні потрібно 250 млн дол.

- Здається, офіційна реєстрація коштує 2,5-4 млн грн. Це відкриваєш фонд і говориш, що йдеш у президенти. Набереться 2,5 млн – я буду розуміти, чи варто мені йти в президенти, чи не варто. Не здивуюся, якщо ці 2 млн покладуть ще й ті самі вороги, бо політика - це математика, а математика своєрідна. Щодо 250 млн, то я не думаю, що на кампанію треба витрачати кошти. Мені навіть не подобається реклама на бордах. Хоча багато хто говорить, що може мені її повісити безплатно. Мені хочеться, щоб люди стали відкривати очі та починали думати інакше. Починали бачити альтернативний світ теперішнього. Якщо людина витрачає на кампанію ці 250 млн, то вона вже не варта того, щоб бути президентом. Оберіть ту людину, яка цих грошей не витратила.

Новини за темою: Савченко заявила про намір брати участь у президентській кампанії

- Як практично ти це збираєшся зробити?

- Не зовсім ще над цим думала. По-перше, не можу сказати, що в нас вже стартували президентські вибори, бо ще не відчуваю таких тонкощів – коли вони стартують офіційно, а коли неофіційно. Як я збираюся доносити? Я зустрічаю багатьох людей, їжджу Україною. Я зможу розказати людям, вони зможуть розказати іншим. По телебаченню, розмову з тобою зможе побачити якась кількість людей. Це не так неможливо, якщо не вставляють палки в колеса – починають робити медійну блокаду. В принципі я поки ще не бачила, щоб розпочалася медійна блокада щодо мене. Поки ще пильно стежать за кожним кроком. Те, що подають брехливо, – це інша справа. Але щоб не помічали – такого ще не було.

Новини за темою: Савченко в Миколаєві закидали яйцями, сталася сутичка

- Ти просто знаєш, як правильно створити інформаційні приводи.

- Я не знаю. Я не думала, що це технології такі, що люди щодо цього застосовують технології. Я просто роблю те, що я роблю – це виходить само собою.

- Згідно із соцопитуваннями, коли ти повернулася з полону, показники твоїх президентських рейтингів були більш ніж удвічі вищими, ніж зараз. Ти розумієш, чому вони впали?

- Я розумію. Коли я сиділа у в’язниці, люди мене не знали. У принципі і тепер мене не так багато людей знають особисто. Людям створили символ і картинку. Його створювали всі телеканали. Це була потужна пропаганда. Люди мене не знали, але бачили такою, як мене намалювали. Жива людина не може бути символом, картинкою – вона відрізняється. Коли б я була мертвою, то це був би дійсно герой, це був би приклад. Люди б мене так ніколи і не впізнали, вони б мене залишили в пам’яті такою картинкою, яку їм намалювали. Їх би влаштовувала ця картинка. Звичайно, якась частина людей починає тебе не розуміти, розчаровуватися, злитися. У мене не було тих президентських рейтингів, коли я вийшла. Це були не мої рейтинги. Для того щоб отримати свої рейтинги і відчути свою силу, ти повинен спочатку спалити всі ті бали, які тобі намалювали, нечесні, і заробляти свої чесні бали. А інакше шлях пройти правдиво не можна.

- Я знаю багатьох євреїв, які дуже тебе підтримували. Але після твоєї заяви на телебаченні, коли ти погодилася із глядачкою, що Україна перебуває під єврейським ігом, і інтерв’ю Гордону, як ти зможеш довести і українським євреям, і не антисемітам, що ти не є антисеміткою?

- По-перше, я не збираюся нічого доводити штучно. Я не пам’ятаю, що саме я сказала Дмитру в самому інтерв’ю на цю тему, але можна багато що говорити вже після цього. Я не збираюся ні перед ким виправдовуватися. Я ніколи не говорила це зі зла до єврейського народу, я говорила це дуже правдиво щодо української влади. Вона дійсно не української крові. І тут не йдеться про кров якоїсь національності, тут мається на увазі українська кров, яка… не б’ється у них серце в ритмі України. Не відчувають вони український народ, не відчувають тих людей, які ходять по землі.

- Ти розумієш, що коли згадують питання крові, то одразу постає постать Гітлера?

- А це інша проблема. Проблема в тому, що світу насаджено такі поняття, які трактуються або так, або ніяк. І тільки хтось має сміливість перейти цю межу – він одразу стає по той бік. Я говорила з тими євреями, які мене підтримували, з якими я зустрічалася на якихось дипломатичних прийомах. Я пояснила, що нас зараз убивають із криками за те, що ми українці: "укропів", "хохлів". Колись був важкий історичний випадок, коли людей вбивали з криками за те, що вони євреї. Це останнє таке болюче, що пам’ятає світове суспільство. Втім, ніхто не може згадати війни Київської Русі, але ще глибше. Завжди у війні є такий принцип, що одне плем’я вбиває інше за те, що ви не такі, як ми. На жаль, це страшна правда війни: ми вбиваємо інших людей за те, що вони не такі, як ми (за національністю, за вірою, за кольором шкіри, за переконаннями)­. Тому цю тему підняли у світі на такий рівень, щоб люди не забували оцей рубіж, щоб не перегинали в бік нездорового глузду. І це добре. За своєю природою я не є ні антисеміткою, ні расисткою, я не ставлюся з ненавистю до якихось інших людей. Тобто я можу визнати, що в будь-якій нації є хороші та погані люди. І це повинна визнавати і сама нація. Я поважаю дуже багатьох людей не за те, ким вони є чи за нацією, чи за країно проживання, чи за переконаннями, я поважаю їх за те, що вони тримають свою лінію. Тобто вони є людьми.    

- Коли ти кажеш слово "жиди", це вже початок антисемітизму, і далі зі всіма витікаючими.

- У Польщі так і залишилося – "жиди". У нас є дві назви - "жиди" і "євреї". Чому "жиди" стало образливим? Хоча в принципі це назва національності. Так само, як на українців кажуть - "хохли". На поляків – "ляхи", на росіян – "москалі".

- Ти вважаєш, що це добре? Чи з тим треба боротися?

- Боротися? Польська мова визначає тільки одну назву – "жид". І це означає націю.

- Ми ж не в Польщі.

- Дуже погано, що в нас є подвійні поняття, з якими ми намагаємося боротися. Завжди можна пожартувати, і нічого поганого не буде, але коли, звичайно, це говорять політики…

- Ти – політик.

- … політики повинні говорити це обережно. Але людяність не залежить від обережності, тому що в обережності завжди є фальшивість. Я не боюся сказати правду, але це не означає, що я зроблю зло людині. Багато політиків, які скажуть це красивими словами, насправді в душі зроблять набагато більше зла, бо в душі вони мають набагато більше ненависті. Нехай це незрозуміло в політичному контексті, чисто в людському контексті люди, які коли-небудь зі мною зіткнуться, навіть євреї, в тому числі, мене зрозуміють.

- Ти довела тим євреям, з якими ти говорила, що ти не антисемітка?

- Не всім. Одному не довела. А журналісти, з якими я спілкувалася (канадсько-американські), сказали, що вони бачать мене як людину і нормально до мене ставляться, але мене ще немає як політика. Тобто я ще не є політиком такого рівня або класичного напряму, яким повинна бути. Вони сказали, що вони нормально до мене ставляться як до людини, але сподіваються, що з мене вийде колись політик.

- Не можеш тримати язик за зубами?

- Не можу, тому що, коли ти дуже довго тримаєш язика за зубами, виростає каміння за пазухою. А це вже гірше. Тому я краще буду говорити згаряча, і люди будуть розуміти, що немає в цьому зла.

- Ще один фактор, через який, на мою думку, міг впасти твій рейтинг, – це те, що дуже багато людей стали говорити, що ти "проект Медведчука". Чого вони так говорять?

- Це який рейтинг?

- Це рейтинг, який дають соціологічні служби, коли вимірюють президентські амбіції, кампанію кандидатів.

- Говорити можуть багато чого. Врешті-решт, коли я познайомлюся з Віктором Медведчуком, напевно, я заявлю про це публічно. До того часу я не можу зрозуміти, як можна обговорювати те, чого немає.

- Як кажуть – "диму без вогню не буває".

- Буває – люди самі можуть придумати дим. Неодноразово заявляла, що Медведчука знає моя сестра Віра. Вона спілкувалася з ним, коли звільняла мене. Вона допомагала іншим батькам полонених тримати контакт. Я розумію, що, якщо б Медведчука не було, його треба було б придумати: він – "чисте зло". А на чисте зло простіше списати все – всі недоліки своєї роботи. Це я про українську владу. Не я знайома з Медведчуком – з ним знайомий весь український парламент, більша його частина. Вони були в політиці разом усі ці довгі й довгі роки плідної праці зі знищення України. Президент Порошенко делегував Медведчука в мінський процес. Тому давайте всі запитання і знайомства "агента" Медведчука і Кремля переадресуємо П. Порошенку. Я не буду більше відповідати на це запитання.

- А що Віра каже про Медведчука як про людину. Який він?

- Нічого. Вона каже, що їй було важко спілкуватися з усіма політиками, коли я перебувала у в’язниці, тому що ніхто не міг відчути цієї болі, ніхто не діяв так швидко, як їй би хотілося. Як хочеться зараз кожній матері, кожній дружині, яка чекає результату вже завтра, а його немає і немає.  Вона не говорить, що знає його як людину. Вони ж не говорили з ним за чашкою чаю, у них були короткі зустрічі, і говорили вони про основне.

- Були ситуації, коли він проявив себе порядно чи благородно?

- Віра говорить про те, що те, що він говорив, він виконував. Благородно – це набагато глибші якості людини.

- Чи може кум Володимира Путіна захищати інтереси України, українців чи полонених українців?

- Запитання до П.О. Порошенка і кума.  

- Ти казала, що питання заручників для тебе буде пріоритетним завжди. Скільки за цей період тобі вдалося витягнути полонених наших?

- Після зустрічі в Мінську із Захарченком і Плотницьким повернули двох жінок. У той самий період повернули ще Тараса Колодія. Його повернули священики. Вони паралельно проводили переговори. Після цього Порошенко віддав 15 людей на ту територію, сказавши, що це добровільний жест. Насправді це був обмін – 1 до 5. Така формула. На той час у мінському процесі ця формула була. Тепер ця формула змінилася. Я не можу сказати, що в мене вийшло те, що мені хотілося, щоб у мене вийшло. Але я і не скажу, що я припинила над цим роботу. Щодня йде постійний зв’язок, щоб прискорити цей процес. Ви не уявляєте, на скільки точок одночасно треба тиснути, це все проробляти, щоб один раз вийшло це диво. Мене одну витягували два роки – усім світом. Але я все одно вірю, що всі хлопці будуть вдома. Просто треба знайти метод. Не може спрацювати для двох людей те, що спрацювало для одного. Не вийде більше для жодного такий сценарій, який вийшов у мене. Це означає, що під кожну людину ми повинні знайти свій механізм.

- У Сєнцова не вийде?

- Робота зі звільнення політв’язнів повинна відбуватися політично. Але треба щоразу шукати новий метод. Був список Савченко, був список Сєнцова. Щодо Сєнцова не вийшло, причому список Сєнцова був раніше, ніж список Савченко. Можна написати щодо кожної людини такий список, але не працює два рази один і той самий фокус. Треба думати, як ще можна.

- З ким з олігархів ти вже встигла познайомитися?

- Якби ви мені сказали, хто є олігархами, то я би сказала, що я в принципі, напевно, всіх їх і  знаю. Ми зазвичай називаємо олігархами Коломойського, Ахметова, до п’ятьох людей. А насправді олігарх — це людина, в якої є скільки? Мільярд? Більше? Тобто в принципі пів-парламенту. Тому знаю багатьох.

- Хто з найбільших олігархів тобі вже щось встиг запропонувати? Або хотів щось від тебе?

-  Напевно, не напряму, а опосередковано вони мені всі пропонували, коли, як ви кажете, мій президентський рейтинг був дуже високий, і я малу політичну цінність. Тоді, коли політики не уявляли, що я можу виявитися живою і справжньою, коли вони думали, що я буду керованою. Тоді були пропозиції: покинути фракцію, покинути партію, перейти до іншої. Потім ці всі пропозиції припинилися. Можливо, вони, взагалі нічого не мали на увазі.

- Коли ти погоджувалася йти і стати "прапором" для БЮТу, ти розуміла про Тимошенко те, що ти потім про неї сказала в інтерв’ю Гордону?

- Я сказала також Дмитру, що людина, яка вміє тримати себе так, як Юлія Тимошенко, тобто бути холодною не тільки, коли тебе бачать камери, а й завжди, – це дуже сильна внутрішня робота над собою. Живій людині так буде некомфортно. Тому це велике досягнення, велика сильна робота політика. Тоді я не уявляла, що таке політика. Я несерйозно підписувала. Я не розуміла, що таке "прапор" у політиці. Я підписала тільки тому, що підписала моя сестра. А моя сестра, знаючи, що Тимошенко знайома з Путіним, сподівалася, що вона просто поїде і скаже: "Відпустіть Надію". Коли прийшли мої адвокати і сказали, що Віра не проти, тому що пропозиції надходили практично від усіх партій, які проходили до ВР, я сказала, що це несерйозно.  

- Віра пропонувала Тимошенко поїхати чи зателефонувати Путіну? 

- Думаю, що так, і неодноразово. Але, звичайно, їй напевно пояснили, що так це не працює, в політиці.

- Ти трошки працювала в службі "секс по телефону". Які висновки про українських чоловіків ти після цього досвіду зробила?

- Абсолютно не змінилося в мене ставлення до чоловіків. Напевно, я людина, яка більш глибоко мислить, більш широко бачить світ. Мене не лякають деякі нюанси, які можуть налякати інших людей. Це звичайна робота, як і інші роботи, наприклад, телефонних операторів. Не можу сказати, що мене це чогось навчило, але я зрозуміла саму систему, як психологічно визначаються люди – платоспроможний клієнт, чи ні. Це навчило концентрації уваги і це допомогло, коли я служила в ЗСУ, вирахувати, хто користується такими послугами.   

- Ти замислюєшся над тим, коли ти захочеш мати дітей?

- Не замислююся. Це приходить само собою, напевно, тому я над цим навіть не думаю.

- Сьогодні ти встигаєш займатися особистим життям?

- Моє особисте життя – щоб я вдень встигала ловити якусь хвилину щастя. У житті хочеться постійно чомусь дивуватися. Особисте життя — коли ти встигаєш ловити моменти: від спілкування з людьми, від того, що ти уважний до людей і щось помітив.

- Коли і чому ти останнього разу плакала?

- У принципі не плачу. Плакала в тюрмі, уві сні. Подушка була мокра, а я була закрита в кімнаті без вікон. То було під час голодування, коли мене привезли до реанімації тюремної. А так сказати, що я можу свідомо на щось заплакати, – такого немає.  

- Я дякую тобі за емоційне інтерв’ю.