Я з паном Зеленським працював тривалий час і гордий тим, що його знаю. Але тепер до нього за кілометр не підійду, бо це неможливо

Я з паном Зеленським працював тривалий час і гордий тим, що його знаю. Але тепер до нього за кілометр не підійду, бо це неможливо
112.ua

Володимир Бебешко

Музичний продюсер

Мага: Коли говорять про український шоу-бізнес, багато хто з наших корифеїв називає себе першим. Я би посперечався, бо першим був саме він. Великий і жахливий, кращий звукорежисер усіх народів, "золоті вуха" України і головний продюсер нашої держави - Володимир Бебешко.

Бебешко: Я стільки титулів не витримаю, Петре. Треба скромніше. Чому не сказати просто: хороша людина. Я слідкую за твоїми програмами, вони професійні і цікаві – тут бувають дуже серйозні політики, і раптом людина з "продажного" шоу-бізнесу. Навіщо?

- "Продажний" шоу-бізнес - це теж частина української субкультури, це теж частина українського життя. Ми з тобою виросли недалеко один від одного, і хоча люди, які живуть там, де народився ти – Стрий, Дрогобич, - називають себе "західняками", я кажу, що ви глибоко москальська територія, тому що я живу на 300 км далі. Що залишилося там, і чи буваєш ти в тих місцях, де появився на світ?

- Залишилася безмірна любов до того місця, де я народився, тому що переконаний на 100%, що те місце, де ти виріс і де ти народився, воно енергетично дуже тебе живить. Тому я при нагоді стараюся виїжджати туди, обов’язково виїжджаю в Карпати, до лісу, йду до старовинного дубу, якому більш ніж 100 років, обнімаю його і кажу: "Дубе мій, дубе". Й отримую дуже хорошу, позитивну енергетику, набагато кращу, ніж від деяких людей, з якими я спілкуюся.

- Скільки років ти прожив там?

- До 18 років.

- Два артисти в сім’ї – то стихійне лихо, а у вас три артисти. Батько – музикант, і виросли два хлопці… Мало хто знає, що Бебешко – ударник.

- Всі діти народжуються однаковими. Але Боженька в кожного якийсь талант вселяє. І завдання батьків відчути, до чого твоя дитина має талант, допомогти їй і дати можливість його проявити. Як батько не зробить, дитина не буде розвиватися, і цей талант затихне. В мене з дитинства все було ясно. Батько – музикант. Він був акордеоніст і керував всякими хорами в Стрию. Грав на акордеоні не гірше за Яна Табачника. В мене не було інших варіантів - я все життя займався музикою. Хобі – електротехніка, власне, електроніка. Зараз я вже до музики відношуся не так серйозно.

- Електроніка – це світломузика?

- Ні, паяти, апаратура. А зараз, вже після 50 – мене більше цікавить нетрадиційна медицина. І то дуже серйозно. Це те, що не торкається хімії. По відношенню в першу чергу до себе, до своєї родини. Це - біоенергетика, лікування по Фоллю, гомеопатія і т. д. Це зовсім інше і не має відношення до аптеки і до того, що там продається.

- Ми з тобою знайомі 20 років. І я про тебе цього не знав.

- Можна я прокоментую цю фотографію (показує на фотографію в студії). Тут є заборонене на телебаченні слово "Пающіє труси". Я хочу нагадати всім глядачам, що це проект Кузьми Скрябіна, і це є протест Кузьми Скрябіна, ця група, проти рагулізма, дебілізма і бидлячества, яке процвітає у нас в Україні.

- Більшість людей назву побачили, і все.

- Вони не розуміють – за чисту монету сприймають. А це пародійна група.

112.ua

- У нас телебачення дуже багатьох людей привчило до того, що би не сказали – це чиста монета. Тому потрібно кожне слово зважувати.

Тобі дуже пощастило з братом – він в тебе фантастичний. Дуже мало хто знає, що Левко Дурко - це твій старший брат. Я такої дитячої любові до нього і такої любові в нього до дітей…

- Це напевно один з небагатьох артистів, який зараз має купу дитячих програм, займається українською дитячою музикою, безкоштовно дає концерти в інтернатах, у лікарнях для хворих дітей.

- І ніде не показують.

- Так. Він працює, щоби тільки транспорт відбився.

Новини за темою

- Ця людина про гроші ніколи не говорить, на відміну від його молодшого брата.

- Заслужений артист України, на секундочку.

- Ти вчився як ударник?

- Я закінчив Дрогобицьке музичне училище по класу ударних інструментів.

- А звідки з’явилася пристрасть до аранжування, до створення музики?

- На моє глибоке переконання, якщо людина називає себе музикантом, вона мусить оволодівати всім, що торкається музики. Треба грати на всьому.

- На чому ти граєш, крім ударних?

- Клавіші, гітара. Крім духових, бо там потрібна специфіка. В школі Берклі людина приходить і каже, що хоче бути саксофоністом, і перший курс - ударні інструменти. Всі вчаться перше на ударника, а потім спеціальність. Основа – ритміка. Я в певній мірі оволодів цими інструментами на певному рівні. Іноді бувають такі зборища, де музиканти вимахуються, я сідаю грати, і всі: "Вау! Він ще вміє то робити. Вміє".

- А кирзові чоботи проскочили повз тебе?

- Ні. Я сачкував від радянської армії десь рік, поки мене не злапали. І в армію в Росію, в Кострому. І замість того, щоб взяти автомата і захищати Радянський Союз, я будував генералам дачі. Я був у стройбаті. Потім я хитро вліз, став завклубом, кіномеханіком, поштарем і доспався вже до кінця служби.

- Ти, як всі західняки прогресивного толку, не дуже любив радянську владу?

- Якщо чесно, так. Мене вигнали з піонерів, не взяли до комсомолу, тому що я на танцях грав західну музику, доволі різко висловлювався. Мені абсолютно не подобалася ідеологія за Радянського Союзу. Мені подобалися економіка, дешевий бензин, але ідеологію я їхню не приймав.

- КДБ займалося тобою дуже серйозно.

- Коли ми з братом грали на танцях, мене викликали до КДБ і кажуть: що ви там граєте за репертуарчик? Я кажу: ми граємо західну музику:  Deep Purple, The Beatles. Нам кажуть: от і добре, тільки українських пісень не грайте. Ми казали: так, але робили свою справу – грали українські пісні.

- Чому так боялися української пісні?

- Вони не хотіли українізації, і коли вже почалася "Червона рута" і всі наші хлопці вилізли з андеграунду, коли ми всі поїхали ("Брати Гадюкіни", "ВВ", "Кому вниз"), був вибух. Дали можливість, і ми вальнули.

- Ти до того вибуху маєш пряме відношення. Тепер не прикро, що тоді могли забрати кілька років життя за слово "фарцовка".

- Сьогодні це називається бізнес: ти купив і перепродав. Я бізнесом таким не займаюся, тому що я людина, яка творить з нуля. Я щось вигадую, роблю, і це потім продаю. А якщо ти поїхав до Туреччини, щось купив і перепродав вдвічі дорожче, то це не бізнес, то є спекуляція.

- Що ти робив? Тебе ж затримали?

- Це був прецедент у групі, де я працював. Керівником був Юрій Варум, батько Анжеліки Варум. Це мій напутник, чудовий музикант. Ми були на гастролях у Росії, і робітники, які вантажили апаратуру, взнавши, що я зі Львова, попросили привезти джинси, всяке барахло. Я набрав сумку, привіз. Вони то взяли і пішли на базар, а там їх узяли одразу. І вони одразу сказали: отой. І в той час заступив Андропов. Тоді летіло все – у Львові автобуси забирали з барів студентів, була жесть. І ті пацани вирішили, що вони нащупали якийсь синдикат, і поїхали до Львова шукати кінці. Там їх послали, і вони потім на мені відірвалися. Ба більше, на суді, коли мене судили і були ті подільники, була суддя 28 років. Це був її перший суд. І раптом ввалює моя група в джинсах, у шкіряних куртках, дублянках, і "получі Володя" 5 років посиленого режиму. Просто не повезло.

- Скільки ти почалився, і де це було?

- На зоні є доволі позитивні речі виховного характеру. На зоні не можна ходити брудним, неохайним, тому що тебе можуть одразу зарахувати до касти "пєтушиного польоту". Не можна когось послати без підстав, ти мусиш відповісти, чому ти послав його. Якщо не "обоснуєш", тебе можуть за це наказати. 

- Скільки ти пробув на суворому?

- Пробув там три роки, продав усе, що в мене було, усі інструменти – дали взятку судді, і мене достроково випустили. Я сидів з такими розумними людьми, що вони могли б країною тепер управляти. Але це ж не так просто, це випробування мені від Боженьки було. Це дуже сильний досвід. Я от сьогодні розмовляю з людиною 5-10 хвилин і все розумію.

- Бути серед тих людей, зберегти чистий розум, мало того, одружитися, вперше. Ти одружився, перебуваючи у в’язниці суворого режиму.

- Моя перша жінка - "сестричка Віка", це "Брати Гадюкіни". Її не пускали до мене на побачення, бо нема підстав. І я сказав: раз нема підстав, ми у вас розпишемося. І Юрій Варум був перший свідок. Ми розписувалися просто на зоні. Це було цікаво.

- Чому в Україні нікого не цікавить Міша Хома, який може заспівати три-чотири октави, а цікавить Дзідзьо?

- В усьому винен наш любимий народ – перестали думати. Вони перестали оцінювати ситуацію. Коли я дивився марафон Зеленського, я був у жаху від нашої культури журналістики і підготовки. Це настільки слабі журналісти. Замість того, щоб поставити запитання про освіту, про здоров’я, вони питалися, що ти там з Трампом розмовляв? (показують фотографію Бебешка із Зеленським). Я з паном президентом працював тривалий час і гордий тим, що я його знаю. Але знаю, що тепер до нього за кілометр не підійду, бо це неможливо. Але нема і потреби, я не порушую закону.

112.ua

- Я з ним грав у футбол, маю його номер телефону, але я не можу звертатися до людей, коли вони приходять до влади.

- Це некоректно. А ось журналісти по-свинськи себе поводили. Нема панібратства з президентом, з людиною, яку обрали. У нашого президента ще будуть моменти, за які його можна критикувати. Але є субординація, культура.

- Є повага до самої інституції президентства. Мені може не подобатися Зеленський сто разів, але є повага до інституції.

Як дружина реагує на "любимих дівчат"?

- Коли я оголосив кастинг до групи "Пающіє труси", я написав: "обов'язково мати бюст третього розміру, читати, писати, співати не обов'язково". Прийшло 400 дівчат.

- Коли я прийшов до тебе вперше до студії, ми записували з Пашою Зібровим пісню "На межі тисячоліть". Я написав текст, Павло Миколайович музику, і мені було дозволено заспівати бек-вокал. Я пам’ятаю, на дверях було написано: "Якщо в тебе нема голосу, а є гроші, сміливо заходь".

- Я цю табличку вже давно зняв. І на сьогодні я собі можу дозволити вже працювати з ким я хочу, а не хто хоче зі мною за гроші. Це дуже важливо.

- Я тоді послухав себе і сказав: "Я тут десь трошечки не потрапив у ноту". Ти сказав: "40 хвилин - і я тут все виправлю". Я подумав: "Геній Бебешко витратить 40 хвилин для того, щоб виправити мій дефект". А ти сказав: "Та нічого, в мене тут один гурт писався, я вокал тільки одного з них 16 годин правив".

- Це було так. Прийшов олігарх, каже: "Я їй вже все купив, а вона, сучка, співати хоче". Я кажу: "А в неї голос є?". А вона каже: "Не знаю". Я кажу: "Добре, стільки-то грошей". А він: "Чого так багато?". Я кажу: "Ексклюзив". Я її писав, а вона не вимовляла літеру "с". А насамкінець вона випадково це "с" сказала. І я це "с" вирізав і клеїв до кожного слова протягом цілої пісні.

- Це фантастика. Я бачив в одній студії, як записували дружину багатої людини, яка заспівала пісню "Я люблю тебя, жизнь". У неї дуже приємний тембр голосу, але заспівала вона на одній ноті.

- Але на сьогодні я так змучився слухати тих, хто чисто, гарно співає, що я волію послухати тих, хто не чисто співає, але дуже чесно, емоційно і харизматично.

- А хто такий, хто співає чесно, емоційно і харизматично? Мені на думку спадає Вакарчук. У сенсі вокальному, якщо виходити з класичних канонів…

- …хриплий голос, спотворення українських слів як манера, не навмисно. Це допустимий варіант, це не є паплюження української мови.

- Але це абсолютно неповторна манера.

- Так, її можна впізнати.

- Раніше до тебе приїжджали "звідти". Порахуймо, хто з москвичів приїжджав і хто писався тут, хоча ніколи не казав, що він записується в Києві у Бебешка.

- Не секрет, що в "95-му кварталі" були всі російські зірки. Приїжджали на 8 Березня і на 23-тє. Мені віддали всіх, тому що вони сказали, що хочуть зі мною працювати. Софія Ротару, Басков, Лєонтьєв, Лоліта… З усієї тої когорти я тільки залишився з Лаймою Вайкулє, дотепер з нею працюю. Тому що мені з нею цікаво.

- А поводилися нормально в студії: слухняні, професійні?

- Супер. Особливо Софія Михайлівна Ротару. Ви не можете собі уявити, яка це жінка, з якою енергетикою. Вона співала по три-чотири години, мокра була. І співала в підвалі, в студії, поки не відчула, що видала емоцію, а я цю емоцію зафіксував і записав.

- При цьому хуліганка, гумористка. Нещодавно ми зробили селфі з нею. Вона глянула й каже: "Ну, лєт п’ять я єщьо пошумлю".

- А щодо російських зірок - у студії все шикарно. Тільки-но виходять на вулицю, підходять камери, журналісти - пафос. А народ любить, коли до них не можна підійти, людям це цікаво. А в нашому колі все добре.

- Чому так легковажно ставилися до своїх? Чому нема пророка у своїй вітчизні? Чому Пугачова, почувши "Братів Гадюкіних", одразу запросила їх працювати до Москви?

- Вона прогресивна, завжди експериментувала, завжди була в авангарді. Вона не стояла на місці, тому що стояти на місці - це смерть. А вона творча людина і велика актриса. Я її не вважаю суперспівачкою й дотепер, тому що естрада це місце, де люди обманюють публіку. Хто краще обдурить, той і сильніший.

- Вона величезна актриса.

- Вона не співала, вона грала пісню, програвала, як актриса, вона доносила. А чому наших не було? Було сильне насадження на радіо і телебаченні, звісно, гроші, але цього й вимагала публіка. Вони любили Кіркорова, і все. Любили Стаса Михайлова, але поки не появився Олег Вінник.

- Ну от зникли вони з нашого ефіру.

- Це добре. Захищаємо свій ринок. А чим ми заповнили їхвідсутність?

- От я й хотів запитати: щось хороше з'явилося?

- Звісно. Мене тішить український рок. Українська мова найкраще звучить у рокових піснях і в етносі, а в попсі якось не дуже я її сприймаю.

- А Іра Білик! Які були розкішні абсолютно українські пісні?

- Але ж вона потім перейшла на іншу мову.

- Зараз знову повернулася.

- Зараз фактично купа груп цікавих, а от естраду ми не заповнили. Нас же споживають і 30-, і 40-, і 50-річні. Я поважаю Зіброва. Він став діджеєм, робить мікси, експериментує, а всі решта опустили руки: ми нікому не потрібні.

- От я кажу: "Чому ви не хочете записатися з молодими?". Покійний Кобзон виходив на сцену з Децлом.

- Алла Кудлай - красуня. Їй таке аранжування можна зробити, що Алла підніметься.

- А чому не робиться?

- Треба в неї спитати.

- У нас же такі голоси: Іво Васильович Бобул, Іван Дмитрович Попович. Можна ж було зміксувати з молодими хлопцями.

- Не тільки з молодими. А експериментувати з ними можна. Микола Гнатюк не посоромився прийти до мене і сказав: "У мене "Смерека" не так якось звучить". І я йому забацав таку "Смереку" танцювальну, що він просто зараз кайфує.

- А ти працюєш як аранжувальник постійно?

- Я ще раз говорю: "Я працюю з тим, з ким мені цікаво".

- Я ніколи не забуду той ранок, коли ти зателефонував до мене і сказав два слова: загинув Кузьма. Ми мали з ним зустрітися, він мав приїхати до мене. Хотів подивитися дерев'яну хату, хотів мати таке щось своє… І не приїхав. Потім передзвонила Іра Білик, і я слухав її годину сорок. У неї був шок. Ми всі люди, які з ним дружили і зналися близько. Тебе не торкає, коли починають з'являтися кандидати "кузьмознавчих" наук?

- Ім'я Кузьми буде надовго. Бо є пісні хайпові, бо вони народилися за тиждень і потім вони тухнуть. Творчість Кузьми – глибока, філософська і надовго. Мене дратувало, що кожен рік хтось хотів заробити грошей і робили концерти пам'яті-реквієми.

- Як Назарій Яремчук, коли помер, то провели стільки концертів. що можна було на ці гроші вже золотий пам'ятник до неба побудувати. 

- Інша справа, коли Мозгова робить концерти пам'яті свого батька. Вона його донька, має повне право. Гарна робота, і хай робить, це є родина. А хто хоче на цьому заробити – це некрасиво.

- Я скажу, що кажуть люди. От мені сказали, що Бебешко "скурвився". Сказали, що Бебешко придумав ноу-хау. От є літературні раби, а в нього з'явилися музичні раби. Тобто приходив до тебе хтось з артистів, замовляв тобі фонограму, а ти брав талановитих аранжувальників, молодших, які мали потребу в грошах, вони робили аранжування, потім приходив великий Бебешко, якісь свої семпли підключав, і вже Бебешко отримував за це платню як за роботу. То правда чи то є фейк?

- То є фейк, але я шкодую, що цього не робив. Є Максим Фадєєв, який сам нічого не робить, в нього група аранжувальників, а він приходить, робить цінні вказівки, виправляє, бо він ідеолог. Це бізнес. Якщо треба, то я можу рукава засукати і зробити класне попсове аранжування.

Новини за темою

- А те, що ти прожив в Америці?

- Всього 1,5 року. Я приїхав туди, подивився на спосіб життя, хотів працювати, міг влаштуватися на дуже велику студію, але максимум, що мені там могли запропонувати, – змотувати проводи для запису. Я був ніхто. Потім би я проліз.

- Їхній рівень майстерності був вищий, ніж твій?

- Звісно, в них освіта краща. Але вони працюють в 10 разів повільніше, ніж ми. І я зрозумів, що ніж бути там одним із мільйонів, то краще я повернуся сюди – я тут ще не все зробив. І буду тут хоч трошки відомим.

- Я знаю, що все одно якісь зв'язки ти привіз, тому що будь-який семпл, який з'являвся в студії у Майкла Джексона, з'являвся у тебе одразу. 

- Це нема проблем. Інтернет. Я би хотів там вчитися. Я би залюбки вступив зараз до школи Берклі на звукорежисуру. Тому що все, що я вмію, це завдяки собі та моїй наполегливості. Ми всі самоучки. У нас немає ніякої базової підготовки. Але за рахунок того, що ми дуже вперті, ми можемо інколи зробити так, що ті хлопці кажуть: "Я вчився п'ять років, а він ніде не вчився, і це робить". Це правда.

- Незважаючи на те що ти сягнув дуже серйозних висот і в шоу-бізнесі ти маєш дуже великий авторитет, ти все одно ходиш по землі. Я не бачив, щоб ти ставив перед собою залізну стінку.

- А чого випендрюватися?

- Це від батьків ця самоіронія? Поруч із тобою людина, яка теж може дуже жорстко оцінити будь-який музичний твір, тому що я вважаю, що твоя дружина Саша Бейліна це твій найбільш нереалізований проект. Вона геніальна бек-вокалістка, але сказати, що вона зробила окрему сольну кар'єру… Я би не сказав, що вона дуже сильно прославилася.

- Шкода, що я тебе не запросив на 50-річчя. У неї був концерт у Freedom, де вона показувала три частини програми: джаз, рок, попса. Так сталося, що "сапожник без сапог". Забракло мені на неї часу допомогти їй. Вона заслуговує зайняти свою нішу. Але я подумаю.

112.ua


- Зараз коли владу захопив шоу-бізнес, доходить вже до маразму. Я недавно працював із квартетом "Гетьман". Вони розказують, що на одному з міських свят виходить міський голова і каже: "Сьогодні для вас працює квартал "Гетьман"". Це у підсвідомість входить. Відчуття від того, що деякі люди, які можуть бути твоїми дітьми, яких ти ганяв, частина з них потрапила до потужних українських кабінетів. Тобі від цього приємно, смішно, страшно?

- І смішно,  і страшно. В Україні з’явилося дуже багато всього: прекрасна апаратура, звук, шоу, балети, а зникла музика.

- Для мене музика то є душа народу.

- Я до того спокійно ставлюся, Петро. І не переймаймося, тому що настане час, нас не стане і знову з`явиться ABBA нова, The Beatles. З`явиться мелодизм. Нині такий час – молодь хоче отримати стан. Настрій. Вони слухають пісні настрою.  

-А якщо підійде до тебе молодий талановитий хлопець і покаже, що в нього і стан, і настрій, і талант, ти візьмешся за нього з нуля?

- Неодмінно. Якщо відчую, що він може стати популярним і на ньому можна заробити, я за це візьмуся. Знаєш, що я з ним, як продюсер, робитиму? Не заважатиму йому.

- З іншого боку, кажуть: принесіть пів мільйона…

- Це тільки нездари. Тому що в сьогоднішньому часі якщо ти бідкаєшся, що тебе ніхто не визнає, не бере на радіо, на телебачення, це все брехня, єрунда. Петро Мага завтра напише гарну пісню, я його зніму на мобільний телефон, ми кинемо в YouTube і за тиждень у нього буде 50 млн переглядів, і Петра Магу наступного дня знайдуть і радіо, і телебачення: а можна вашу пісню? Нічого не треба робити: дай хіт, дай тільки того, щоб люди заспівали.  

- Є той, хто тебе вразив за останні роки? Щоб ти сказав: ох, розірвало.

-  Розірвати мене неможливо, тому що я музику з дитинства ненавиджу. А так, що я був приємно вражений, то це, звісно, MONATIK.  

- А в СНД – Дімаш?

- Мене він дратує. Бо це є штучне. Він хороший, скромний, має гарний діапазон, але я не можу слухати пісню, якщо знаю, що наприкінці буде ультразвук, і то в кожній пісні.

- Чому ми, маючи стільки вокалістів, з Михайлів Хомів робимо Дзідзьо?

- Народ хоче цього. А ми працюємо у сфері шоу-бізнесу. Якщо ти вийдеш на сцену і виставиш свою голу дупу, і на твою дупу збереться 50 тис. народу, значить, ти вже в шоу-бізнесі, бо народові це подобається. Це і  є шоу-бізнес - бізнес за рахунок шоу.  

- Більшість із тих, хто прийшов у політику, взагалі не вчилися політики.

- Хлопці, які сидять у ВР і прийшли як "Слуга народу": не ганьбіть президента, ви – під лупою, вас на камери знімають. За вами стежать. Це вже не жарти. Уникайте журналістів, тікайте від них, бо вони вас спитають такі запитання, на які ви ніколи відповіді не дасте, поки ви не будете вчитися.

- А навіщо запрошувати у політику людей, які не можуть дати відповіді на запитання і які не можуть жити без того, щоб не полазити у ФБ?

- Це інша тема. Ми її не будемо зараз зачіпати. Але я би не хотів бути дресированою мавпою. Я би хотів бути особистістю, відповідати за свої вчинки і говорити: я тут тисну кнопку, а тут – не тисну. Можете мене вигнати.

- Висновок від Володимира Бебешка: не будьте дресированими мавпами. Людина, яка працює для народу, має відповідати за свої вчинки, за свої слова і за ситуацію в країні. в якій дуже довго буде жити видатний український музикант, продюсер і мій великий друг Володимир Бебешко. Я тобі дуже дякую за цю зустріч.

 

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>