Я розумів, що ми підриваємо державні об'єкти, і нам можуть це пригадати, тому зареєстрував нашу партизанську групу

Український партизан Володимир Жемчугов в інтерв'ю радіостанції "Армія FM" розповів, хто такий партизан зараз, як розуміють це явище під час війни на Донбасі, і як працюють партизани на окупованих територіях

Я розумів, що ми підриваємо державні об'єкти, і нам можуть це пригадати, тому зареєстрував нашу партизанську групу
Армія FM

Ірина Сампан

журналістка, 112.ua

Український партизан Володимир Жемчугов в інтерв'ю радіостанції "Армія FM" розповів, хто такий партизан зараз, як розуміють це явище під час війни на Донбасі, і як працюють партизани на окупованих територіях

- Що таке партизан зараз? І чому ви стали партизаном?

- На окупованій території Донбасу ті люди, які не стали зрадниками (із тих, хто давав присягу - це СБУ, прокуратура, міліція, військові...), переїхали до Сєвєродонецьку. Всі будівлі МВС, військкоматів, міліції були зайняті росіянами, вони мали на меті захопити архіви, щоб відразу почати роботу зі списками службовців, агентів, співробітників. До їхніх рук ці архіви потрапили. Майно людей, які виїхали, ліквідували, забрали, родичів тероризували, катували. Ті, хто залишився, стали зрадниками і стали служити Росії. Прості люди, хто не побоявся, пішли в українську армію. Але таких мало. Тих, хто пішов, здавали зрадники - і їхні родичі постраждали на тих територіях.

Такі люди, як я, які хотіли воювати на тій території, вони залишилися, і хто мав змогу, опирається самотужки.

2014 року, в травні, коли це все почалося, ми зверталися до армії - весь чотирнадцятий рік. Нас ніхто серйозно не сприймав. На сьогодні нема закону про партизанську війну, про партизанів, про військовополонених, у нас майже нема законів про війну! Коли ми зверталися до української армії, нам відповідали: "У нас не війна, у нас антитерористична операція. Як ми дамо цивільним зброю? Це ж кримінальний злочин! Війна війною, але її юридично не визнають. Ми діємо в правовому полі".

Я пригадую розмову в Дебальцевому з військовою розвідкою: "У нас є осередок в Луганській області, ми можемо пересуватися. Нам потрібна зброя, потрібна вибухівка для роботи по той бік." - "Це неможливо! Немає законодавства, нас посадять, якщо ми дамо вам вибухівку." - "А що ж робити?" І тут один розвідник говорить: "Якщо ви такий патріот, то у нас є розвіддані, що на 10-й шахті стоять "Гради" (тоді, в 2014 році, війна тривала по ночах: вночі виїжджали, стріляли по наших позиціях, а вдень ховались у гаражах). Купіть бензину, масла, зробіть коктейль Молотова і підпаліть "Град", але ви повинні зробити селфи на тлі "Граду", що палає. Я думав, що вони сміятимуться. Але запала тиша. Дивлюся - ніхто не сміється, це не гумор. Я подумав: не на того натрапили. "Знаєте, у мене є кращий план. Давайте я зроблю коктейль Молотова, поїду в Москву, Кремль і Путіну на голові розіб'ю!" І тут вони вже засміялися. Я кажу: "Ви серйозно пропонуєте мені піти, зробити селфи, щоб мене тут же розстріляли?" - "Ми нічого не можемо запропонувати."

- Де ви брали зброю?

- Зброю ми купували. Першу вибухівку, патрони і зброю ми купували на мої гроші. Коли в травні місяці Козіцин (отаман так званого Всевеликого війська Донського) приїхав зі спецназом в Антрацит і зайняв будівлю райадміністрації, зробив свій штаб, спершу вони роздавали автомати. Потрібно було, щоб люди отримали зброю і почали скидати владу, почався безлад. І спершу ми щось купували у козаків. Ціна на автомат Калашникова була приблизно 200 дол. (курс долара був іншим) і три ріжки, СВД коштувало 400 дол., кулемет Калашникова – 300 дол., РПГ (або, як казали козаки, "шайтан-труба") - 500 дол. Найдорожче коштував пістолет Макарова, бо всі хотіли пістолет Макарова! Всі, у кого були гроші, всі купували зброю. Більшість простих людей купили, залили її солідолом, замотали в плівку і закопали на городі: колись вона згодиться.

Коли вже під Сніжним розбили українську армію, тоді українських автоматів було дуже багато. Цигани продавали по 300 гривень автомати Калашникова українські. Зброї було вдосталь. На полях ми збирали міни з розбитих конвоїв, снаряди, і з того робили фугаси.

- Ви говорили зі своїми колегами, знайомими, які взяли зброю і перейшли на іншу сторону?

- Звісно! Я з ними постійно розмовляв. Я навіть розмовляв з Козіциним, з Мозговим, я був в СБУ кілька разів... Я ходив і збирав розвіддані, говорив з людьми, їздив по Луганській області, в Донецьку область їздив. Я багатьох знаю. Ті, які в 2014 році взяли до рук зброю, були здебільшого бомжами, людьми без певного місця проживання, тими, хто пішов за гроші. Організатори були, але вони ще ховалися: і вашим, і нашим. А оці, хто захопив СБУ і стояв на блокпостах, були людьми нижчого соціального класу.

- Правда, що випускали з в'язниць ув'язнених?

- Це було вже в кінці серпня - на початку вересня, коли йшли активні бойові дії. Тоді, коли не вистачало людей, коли в полон потрапляли російські солдати, коли не хотілося "світитися" і нікому було воювати - так, тоді приїжджали на зони. За радянського часу в Луганській області було 14 місць ув'язнення, в Донецькій - 16 місць. І багато цих місць було на окупованій території. Це такий кримінальний анклав. На кожній зоні приблизно за 2-3 тисячі ув'язнених. Приїжджали і говорили: хто хоче спокутувати провину? У мене є підтвердження людей, бо я сидів у луганській в'язниці, а зі мною чотири людини, які пішли воювати. Ополченці-козаки приїхали до них на зону і сказали: "Хто хоче спокутувати кров'ю провину перед нашим новим товариством "Новоросія" - вступайте і спокутуйте, але якщо ви щось не так зробите - ми вас повернемо назад до в'язниці досиджувати термін, ще й додадуть за те, що ви вчинили". У всіх колоніях по-різному, але близько 20-30% ув'язнених йшли в ополчення.

- Ви говорили, що не вистачає людей. Це тому, що на той момент не під'їхала російська армія? Багато людей відмовлялися?

- Для картинки не вистачало людей. Всі серйозні бойові дії вела тільки російська армія. На території Луганського аеропорту - чеченці і тамбовські загони, під Красним Лучом - рязанці та чеченці, але треба було створювати картинку для населення, для камер, ніби воює місцеве населення. Таких не вистачало. Простий шахтар, коли потрапляє під мінометний обстріл або "Гради", усе це "Та ми! Та всіх порвемо! Донбас на коліна не ставили!" зникає. Повірте, я був під обстрілом, і мені було дуже страшно. Багато хто вважає мене хоробрим, але це дуже страшно. Так оці люди були "необстріляними", а російська армія була вже "обстреляною". Як вони казали, треба було захищати Луганськ, тобто Україну від українців, я так це називаю.

- Коли Ви вже потрапили в полон, звідки бойовики дізналися, що Ви не простий цивільний, а партизан?

- Спочатку вони думали, що я просто місцевий: підірвався, щось вибухнуло в руках. До мене приїхали додому з обшуком, спочатку приїхала поліція. І слава Богу, бо так про мене дізналися сусіди і зателефонували дружині в Грузію. А потім наступного дня вибухнула лінія електропередач, тому що міна була закладена з відстрочкою, і вони прийшли на те місце. Поруч була воронка від розтяжки, моя шапка, волосся, кров. Вони зробили експертизу і зрозуміли, що я маю до цього якийсь стосунок. Спершу у мене була легенда, що я мирний мешканець: "мене на українському блокпосту змусили привезти цю міну, мене силою змусили". Але у мене був смартфон, вони зламали його і подивилися програми, листування, і зрозуміли, що я маю стосунок до партизанського руху.

Потім до мене прийшов ФСБшник, я зрозумів за голосом. Він почав говорити зі мною, мовляв, можеш не розповідати казок, ми зламали твій смартфон, ми знаємо, хто ти, викладай нам усе.

- Як готувалися операції? Зрозуміло, що з українськими військовими контакт був, так? Ви самі пропонували об'єкти для знищення або вам указували?

- До початку 2015 року ми були самостійними партизанами. Спілкувалися з українською армією, але вони нам ніколи не допомагали, а наші розвіддані брали із задоволенням. А на початку 2015 року я побачив, що почали добровольчі батальйони заганяти в армію. Я юридично підкута людина і розумів, що ми підриваємо державні об'єкти, завдаємо збитків, і нам можуть це пригадати. Тоді я приїхав до Києва і офіційно зареєстрував нашу партизанську групу. Я поставив до відома, чим ми займаємося, щоб до нас не було претензій і що ми за Україну воюємо проти російських зрадників.

До 2015 року ми все робили самостійно. Єдине, нас просили допомогти із Донецьким аеропортом, тому що було тяжко дивитися, як наших хлопців просто розстрілювали. І щодо Дебальцевого нас також попросили про допомогу. А всі інші акції ми робили самостійно: самі планували, самі проводили.

- Володимир, вдалося вам когось зустріти з українських полонених? В яких вони умовах були? Бойовики знали, що ви партизан. Яку інформацію вибивають найбільш жорстоко?

- І в лікарні, і у в'язниці я перебував з цивільними. Різні люди ставилися до мене по-різному. На допитах їх передусім цікавили адреси, паролі, явки. Зі мною також були ті, хто воював. Їх по другому разу садили за мародерство. У сусідній камері був росіянин, якого посадили за продаж зброї. Там всі на війні заробляли, а тих, хто робив це не так, як це було дозволено, запроторювали до в'язниці.

- Коли до вас прийшло усвідомлення того, що краще смерть, ніж неволя?

- Витоки цього зародилися в моєму характері з 90-х років. Я в житті всього добивався сам, і за мною не було якоїсь сили. Часто мене підставляли і зраджували люди, яким я довіряв у бізнесі. Це все залишило великий шрам на моєму серці. Я до 21-го року жив у Радянському Союзі і там же був сформований. Я хотів служити в Афганістані, але мама пішла і написала воєнкому, що я один у родині. Я завжди був правдолюбом. Коли я працював на шахті, мені говорили, що за правду я просто як рейка. Може, звідти пішло те все.

- У нас в суспільстві є героїзація, а потім розчарування в ній. Ті полонені, яких звільнили, зокрема з допомогою президента: логічно, що йому дякують. Частина суспільства називає таких людей "порохоботами". Як ви можете це прокоментувати?

- Я вдячний всім, хто брав участь в моєму звільненні. Також я вдячний президентові. Коли мене звільнили, то він сказав, що у мене все буде добре. Так і є. Займалися мною, мене лікували, мене не залишають.

Я до війни працював 20 років першим керівником, моя посада за довоєнне двадцятиріччя не опускалася нижче заступника директора. Я працював директором різних фірм, заводів, підприємств і я добре розумію, що таке керівник, що значить налаштувати якийсь процес, організувати якусь роботу, створити нову тему, вирішити якусь кризу. Я довгий час працював кризовим менеджером. І в якому стані дісталася Петру Порошенкові країна і що треба було робити, я особисто розумію всі ці процеси... Що от раз і за місяць, рік, за три роки... цю проблему не вирішити. Щоб вирішити цю проблему, потрібно щонайменше п'ять років. Щоб побачити реальні результати. Так, я бачив перемоги Порошенка, бачив помилки, але помилок нема тільки у того, хто нічого не робить. Тому я дивлюся на Порошенка як на колегу. Головне, що ми взяли правильний напрямок: європейська інтеграція, розрив із Росією та європейські стандарти, європейські закони. Якщо ми до цього дійдемо, то все одно, хто буде президентом, Порошенко, Путін або Сталін, все одно буде система європейських законів, яка буде демократичною, правильною. І чинний закон передусім захищатиме нас, а не обраного президента.

- Ви, крім неймовірно страшного, але потужного досвіду, привезли ще й певні документи і докази з полону. Розкажіть про цю "спецоперацію".

- Я не знаю, як вони (бойовики) так сплохували. Коли я сидів у луганській в'язниці, всі думали, що це буде тривалий процес, що мене засудять зараз, мене посадять у 19-ту колонію (це біля селища Вахрушева), там 15-й барак є для інвалідів, і там я проведу все життя. Мені обіцяли дати 22-25 років. Справді, тривав процес, тривали судові засідання. Мені, як і належало, дали адвоката, підставного адвоката, і мені надавали копії протоколів допиту, копії засідань суду... і я їх просто збирав. Чогось була така чуйка, і я їх збирав. Там всі прізвища, посади, підписи... І копії, згідно з їхнім "законодавством", мені повинні були надавати. У мене в тюрмі була сумка, там було подвійне дно, і я просив сусіда по камері, і він всі ці документи туди заштовхував. Коли був обмін, я цю сумку забрав. Подивилися, що в мене в ній трохи якихось речей, але ніхто не став нічого шукати. І я привіз ці документи сюди. Все передав у військову прокуратуру. Мене ж, звісно, допитували у військовій прокуратурі України. Я пояснював, що робив, як воював, хто мене утримував там. У документах - всі судді, прокурори, адвокати, слідчі.

- Намагалися вербувати бойовики?

- Були і батіг, і пряник. Пряник такий був: здаєш усіх, робиш те, що ми говоримо - ми веземо тебе в готель, годуємо, купаємо, веземо в Москву до Інституту хірургії ока, тобі роблять операції, протези, сім'ю перевозиш в Луганськ, даємо тобі квартиру, все в тебе буде добре. Я відмовився. Я сказав, що зрадником не буду.

- Ви нещодавно записали звернення до матері російського контрактника Віктора Агєєва. Для чого?

- Я згадав про те, як сидів у в'язниці. За внутрішнім тюремним законом, якщо ти потребуєш допомоги - ти не залишишся напризволяще. Я хотів показати: ви вважаєте, що ваш син на боці добра, але ні, він не на боці добра, він на боці терору і знущання над людьми. Своїм прикладом я показав, що я на території добра, а ваш син - на боці зла. Подивіться, як поводилися зі мною, і подивіться, як поводитимуться з вашим сином. Як ставляться до хлопців, які сидять в "ДНР/ЛНР": до них не пускають міжнародні місії, Червоний Хрест, уже рік немає обміну.

- Була реакція?

- Нам повідомили, що матері Агеєва показали це відео, та вона нічого не відповіла.

- Як ви ставитеся до проекту деокупації Донбасу?

- Те, що треба боротися за Донбас, - це однозначно. Формат АТО потрібно змінити на воєнний стан.

Повну аудіоверсію інтерв'ю слухайте за посиланням: https://goo.gl/xqwYoz

Розмовляла Ірина Сампан

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>