Леонід Парфьонов
Фото з відкритих джерел

Гордон: Добрий вечір, Леоніде.

Ви родом з Череповця Вологодської області. Ви часто там буваєте зараз?

Парфьонов: Так, кілька разів на рік буваю. Для мене це дуже важливе місце, тому що це мої уявлення про Росію. І, крім того, для мене дуже важливо те, що я сіверянин, а це зовсім інше за типом реакцій, за психофізикою.

- Як живе російська глибинка зараз?

- По-різному. Вологодщина живе дуже не здорово. Череповець живе краще, тому що там є два містоутворювальних підприємства. Дуже велика проблема старих російських міст з тисячолітньою історією - сенс їхнього існування немовби втрачено. Це сталося з багатьма райцентрами, колись стародавніми містами і сталося ще за радянських часів. Там намагалися придумати якісь філії промислових підприємств. Пішли приватні господарі, і не дуже зрозуміло, що робити з цією землею. Раніше якось жили і дітей піднімали, і в школу ходили. Була підприємливість, ініціатива - зараз вони живуть, і ніхто нікуди не їздить. Навіть уявити собі не можуть, що від них може бути щось, що від них вивезуть до Москви.

Новини за темою: Одкровення редактора: Що таке українська журналістика сьогодні?

- Це зовсім інше життя, ніж у Москві або в Санкт-Петербурзі?

- Так у Москві є 50 різних життів. Якщо ви заїдете в який-небудь старий район Москви, то ви побачите просто периферійне життя. Змінилися тільки супермаркети і машини.

- Ваша фірмова інтонація у вас завжди була, чи це набуте?

- Це письмовий текст для усного виголошення. У мене таким же чином написано і книжки. Цьогоріч вже сорок років, як я займаюся журналістикою. На самому початку мене завжди вражало, що радянська журналістика (це залишилося і зараз у державній журналістиці і в тутешній точно так само) - це не новини, а "давності". Це - "як прийнято говорити". Мене завжди страшенно дратувало, що всі пишуть одне і те ж. У мене є один знайомий, який працював за радянських часів у газеті "Гудок", і він стверджує, що він кожного 1 березня публікував одну і ту ж передовицю - ніхто на це не звертав уваги. Мені ж завжди хотілося писати такий текст - пасажний.

- Ви робили документальні фільми про харизматичних, яскравих політиків, про символи радянської епохи в музиці. Хто вас здивував найбільше з цих людей?

- Кожного разу були різні мотиви. Мені, можливо, більш за все був дорогий фільм "Гайдар і його команда", тому що більше нічого не було знято. Це було потрібно, щоб було зрозуміло, що таке реформація в Росії і яка доля реформаторів.

- До 80-річчя Солженіцина ви зробили фільм "Життя Солженіцина". Ви з ним зустрічалися?

- Звичайно.

- Яке враження він на вас справив?

- Є різні враження. Враження від його книг - це одне, а враження про нього - це інше. Тоді це була людина вирішених питань. Так, напевно, в Ясну Поляну до Толстого приїздили.

- Ви не побоювалися його, коли їхали до нього?

- Так, я спочатку їхав як на оглядини. Спочатку потрібно було зустрітися, поговорити. Коли ми записували розмову, це була вже не перша зустріч. Я не пригадую якогось такого трепету.

- Ви системна людина? Коли ви "Намедни" робили - все за системою робили?

- Спочатку я переглядав усі новини дня за цей рік. Потім я гортав всю "Комсомольську правду", тому що за радянських часів там допускалося щось.

- Ви зняли фільм про Брежнєва. Через роки що ви думаєте про Леоніда Ілліча?

- Сьогодні я найбільше думаю, що я не очікував жити за Брежнєва 21-го століття. Я не очікував живучості застою не тільки в сенсі влади і в сенсі правителя, але і в сенсі звички людей, установки на те, що так легше і так простіше жити. Мені здавалося, що з цього досвіду, коли це все так ганебно гупнуло, а до цього було так стабільно і величаво, не можна не зробити роботу над помилками. Виявляється - можна. Виявляється, потрібно ще раз втратити епоху - тоді ми проґавили перехід у постіндустріальну епоху. Ми всі продовжували будувати заводи, не розуміючи, що якщо чавуну і сталі стане в країні більше на душу населення, то це не є шляхом до щастя. Те, що говорила влада, не мало ніякого відношення до життя.

- М.С. Горбачов дав цій дикій країні шанс. Ви робили фільм до його 80-річчя "Він прийшов дати нам волю", сам, можливо, того не бажаючи.

- Не бажаючи. Він повністю не розумів.

Новини за темою: Українська журналістика: Як не стати пропагандистом ненависті

- Як ви до нього ставитеся?

- Це виявився шанс. Він торкнувся цієї системи і виявився просто тим, хто не занапастив живу душу.

- Проживши стільки при соціалізмі, ви в душі, хоч трошки, радянська людина або геть витравили із себе це?

- Не знаю... є те, що ми ніколи не забудемо - у нас це було.

- Хто придумав цикл "Намедни"?

- Я придумав. Сам цей метод, так скомпонувати феномени, я придумав на курсі третьому. Поштовхом був якийсь номер журнал "Америка", який був про 20 років існування цього журналу. І там була рубрика про події, які за ці 20 років відбулися. Мені здавалося дуже важливим при верстці, щоб це було потоком, щоб було відчуття різноманіття цих феноменів, що з цього всього складається життя і нічого не забуто. Щоб побут і буття жили разом. Дуже багато сил йшло на досягнення ось цього мозаїчного ефекту всередині серій. Я намагався передати дух часу - коли мама молода, а батько живий.

- Зробивши такий цикл про історію Радянського Союзу і Росії, суть Радянського Союзу та Росії ви для себе зрозуміли?

- Це і хотілося, щоб не було якогось історичного вироку. Його історія винесла - в цьому сенсі антирадянська виявилася історія. Це лад, який був створений на брехні і насильстві. Далі є величезна кількість подробиць. Не можна викинути, що це молодість наших батьків, тому є така подробиця, як живі люди.

- Який рік у цієї великої країни був найкращим?

- Ми знаємо, чим це скінчилося, тому називати з сьогоднішнього часу якийсь рік найкращим... востаннє, це, звичайно, повірили в революцію, але це ж теж обманювалися.

- Ви зняли документальний фільм "Русские евреи". Ви абсолютно російська людина, і раптом... що це ви?

- Звертаю вашу увагу - слово "русские" в назві стоїть попереду. Це про широту російської цивілізації. Це про те, як можна приходити в російську цивілізацію звідки завгодно, і якщо вона визнає тебе своїм, то походження не має ніякого значення. Давайте вирішимо - або "Катюша" єврейська пісня, або Блантер російський композитор.

- Зробивши цей фільм, ви відповіли для себе на запитання, чому євреїв у всьому світі так не люблять?

- Я не ставив перед собою цього запитання. Багато кого не люблять. Євреї схильні про це запитувати. Знаєте, як американців не люблять? У росіян яка "хрєнова" в світі репутація. Хто любить росіян? На пальцях однієї руки: грузини, болгари, серби. Інстинктивно, нізащо. Французів мало хто любить. Німців побоюються і поважають, а вже як не люблять англійців за їх чванливість. Це поширене - люди живуть забобонами, упередженнями. І, в принципі, важко любити чужого - він же зовсім інший.

-Тобто, що ви робите, розраховане на просвітництво, на те, щоб люди дізналися більше.

- Я намагаюся, щоб це було цікаво, щоб цікаво виглядало. Хоча, при нинішньому низькому попиті на журналістику, в цілому, на нашому пострадянському просторі, крім, може бути, Балтії, необхідно зусилля, подолання для того, щоб взагалі почати дивитися. Цей первинний поріг, як правило, абсолютна більшість не може подолати.

- Сьогодні на російських телеекранах вас дуже мало.

- Мене взагалі там немає.

- Чому?

- Були скандали і небажання працювати за тими правилами, які встановлюються. У нас сталося одержавлення федеральних каналів. Я не бачу для себе можливості працювати в такому поточному ефірі.

Новини за темою: Хакери, фейки і пропаганда: У чому звинувачує Росію американська розвідка

-Сьогодні, коли вас практично немає на телеекрані, вам від цього дискомфортно?

- Ні. Я ніколи вже не буду працювати ніде, ніколи не прийду в жодний офіс. Саме зараз я працюю найбільше і найцікавіше за теперішніх часів, за тою кон'юнктурою, яка є. Країна Росія, ти росіянин, 2017-ий, професія - тележурналіст. Ось у цих умовах що можна робити? Так я ж просто між всіх цівок пробіг і сухим з-під дощу вийшов.

- З А. Кохом, Є. Кисельовим і В. Шендеровичем ми обговорювали, що ж сталося з НТВ. Що сталося з НТВ на ваш погляд тоді, на початку 2000-х?

- Закінчився олігархічний період. Тоді ще не почався такий період, коли держава стала єдиним олігархом, і ще три роки ми попрацювали.

- Тим не менше, після розгрому ви зважилися очолити НТВ як генеральний продюсер?

- Ні. З усіма посадами було покінчено ще в славетні гусинські часи. Я вів тільки програму"Намедни". Я не відповідав ні за що, крім своїх ефірів.

- Сьогодні з кимось ви спілкуєтеся?

- З А. Кохом спілкуємося. Кисельов у Києві, я в Москві, та й не були ми ніколи друзями. З Шендеровичем бачимося. А з Кохом ми друзі давно.

- Зараз ви їздите Україною. Що вас вражає і дивує найбільше?

- Ще більша загостреність якихось російських проблем. Тут ще гостріше видно цей жахливий контраст між багатством і бідністю. Вражає ж неприємне завжди. Звичаї, тип корупції, яка ще огидніша, ніж російська. Російська корупція хоч при якомусь відносному благополуччі, а серед цієї убогості "тирити" з держбюджету... після такої кількості насильницьких змін влади і таких глибоких криз, після яких і еліта повинна якось одуматися, і люди повинні вимагати. У Росії, все-таки, крадуть з прибутків, а не зі збитків (як у Жванецького).

- Що ви думаєте про сьогоднішню російсько-українську ситуацію?

- Нічого не думаю. Якщо вже вирішено, що самостійний шлях, що ми самі з вусами, то тоді треба цього дотримуватися без оглядання на Москву, і не питаючи, як ви до цього ставитеся. Адже не на зло НДР сталося німецьке економічне диво. Встановіть таке благоденство, щоб Києву, Львову, Одесі позаздрили не тільки Донецьк з Луганськом, але навіть Москва з Петербургом, але не для того, щоб вони позаздрили. Адже Гамбург і Мюнхен не думали про те, що їм заздрять Дрезден і Лейпциг. Але насправді вийшло ось так. Якщо весь час списувати на те, що у нас війна, то відомо, що війна все спише. Це сепаратисти всі балкони в Одесі пообвалювали? – У вас під карнизами не можна ходити. Ви місто втрачаєте, будуючи бандури біля моря і зносячи історичну забудову. Цьому хто заважає?

- Що ви думаєте про роль у розпалюванні взаємної російсько-української ненависті російських федеральних пропагандистських каналів?

- Я їх не дивлюся. У мене немає телевізорів. Але, розумієте, "вам розпалювати мене не важко, я сам розпалюватися радий". Я не відчуваю якоїсь ненависті. Що там мовлять - це одне. А який чинять ефект - це інша історія.

- Ви відчуваєте ностальгію за 90-ими, за тим часом у журналістиці?

- Ні. Ми створювали пострадянську російську журналістику, але ніякої ностальгії за 90-ими у мене немає.

- В умовах сучасної Росії вільним журналістом можливо бути?

- Почитайте "Ведомости", "Медузу", "Республику" - це добре зроблені, добротні речі. Це дуже хороша журналістика. Її мало, і треба визнати, що вона абсолютно не затребувана. Для 140-мільйонної країни 30-60 тис. передплатників - це смішно. Це тиражі, які в абсолютних цифрах нижчі ніж у Польщі. Але у вас те ж саме.

- Сьогодні ви б могли займати на російських каналах найвище становище. Проте - не займаєте. Це що - небажання прогинатися?

- У журналіста немає кар'єри. Я ніколи не робив кар'єри. Я займаюся тим, чим я хочу займатися, вже давно - і це дуже невелика розкіш за російських часів і умов. Мені для всякого проекту потрібна внутрішня гарячковість, має бути моє бажання поділитися, і тоді я можу щось придумувати.

- У 2010 році на церемонії вручення премії ім. В. Лістьєва ви сенсаційно розкритикували обмеження свободи слова на російському телебаченні і колег, які потурають цьому.

- Я просто хотів назвати речі своїми іменами - що у нас відбулося одержавлення тих самих масових ЗМІ, які приходять до кожної оселі. Але так де завгодно. Те, що я бачив з українських телеканалів - я дуже часто чую абсолютно очевидну інтонаційну підтримку владі. Загалом, абсолютно очевидний піар, обслуговування влади. Без сумніву. А при Кучмі, так взагалі. Навіщо владі телеканал? Повинен бути парламентський комітет з телемовлення, який є надорганом і стежить за тим, що чинна влада не тягне ковдру на себе, що представлено різні точки зору тощо.

- А демократія Росії потрібна взагалі?

- Потрібна. Скільки мотузочці не витися - за все доведеться розплачуватися. Ми і ви знаходимося в якомусь проміжному періоді. Відчуття того, що коли ми вийдемо на нову, справжню дорогу цивілізації, коли працюють інститути, коли зміна влади не є зміною режиму, треба буде розбиратися з усіма перепонами, які ми нагородили самі собі на попередньому шляху. Тоді доведеться згадати і про відповідальність влади перед народом, і про відповідальність народу, який кожен день повинен контролювати владу, вимагати з неї і не допускати нових "золотих батонів".

Новини за темою: Інформаційні війни: Пропаганда в Україні очима Заходу

- Ви сказали, що ситуація в Росії зараз - це "відставання назавжди".

- Це ризик відставання. Ми всі відстаємо. Ми так і не вписуємося в 21-е століття.

- Що таке "русский мир" на ваш погляд?

- Зрозуміло, що таке "русский мир" стосовно російських німців, російських євреїв, російських грузинів. Це зона існування російської традиції, російської мови, зв'язку з російським культурним середовищем, зв'язку, так чи інакше, своєї долі з долею цього простору. Як при цьому це використовують як можливість впливу в ближньому зарубіжжі - це наступне питання. Але він, звичайно, існує. Є, наприклад, російський світ у Ризі. Був колись у Гельсінкі. Зараз він маленький.

- Напередодні президентських виборів 2012 року Б. Березовський сказав, що хотів би бачити президентом Росії Льоню Парфьонова. До вас дійшла ця інформація?

- Авжеж! Хто тільки не посміявся. Співавтор операції "Наступник" щодо приведення В. Путіна до влади, а також співбатько партії "Єдність" - нині "Єдина Росія", продовжував з Лондона пильно стежити за кадровим резервом російської політичної еліти.

- Чим займаються ваші син і дочка, які здобули освіту за кордоном?

- Вони в Росії - займаються своєю справою. Дуже москвичі - ніде більше жити постійно не можуть.

- Що ви зараз читаєте і яке кіно дивитеся?

- Я мало читаю. Якщо читаю, то нескінченно всяку документалістику, тому що по роботі треба. Але якщо говорять кругом "Щиглик, щиглик" або "Зелений намет", то мимоволі прочитаєш, для того, щоб просто бути в курсі. І фільми рідко дивлюся. Останнє, що вразило, це, здається, "Дорогий Франц".

- "Старі пісні про головне" придумали ви?

- Назву точно я. Це було спільне творіння.

- Ви колись захоплювалися російським роком?

- Я ним захоплювався як журналістикою. Це був час, коли рок був не стільки музикою, а правдою, життєвим нервом. Мені дуже подобався "Акваріум". Це навіть не спосіб життя, а форма світогляду. Це був спосіб освоєння дійсності.

- Свого часу ви порівняли С. Вакарчука з Висоцьким. Чому?

- Тому що мені так здається. Я оцінюю за резонансом, який мають його пісні. Так народ про себе розуміє правду. Адже питання не в тому, що сказати, а сказати мовою цього часу, в тоні часу, потрапляючи в резонанс з цим часом.

- Дякую вам за інтерв'ю.