У росіян пропаганда працює, але такої внутрішньої людської природної ненависті до українців немає

Видатний російський письменник Володимир Войнович в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів, яким, на його думку, буде майбутнє українсько-російських відносин, як пропаганда впливає на росіян, і чому йому шкода дочок Путіна

У росіян пропаганда працює, але такої внутрішньої людської природної ненависті до українців немає
Володимир Войнович З відкритих джерел

112.ua

Редакційний блог

Видатний російський письменник Володимир Войнович в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів, яким, на його думку, буде майбутнє українсько-російських відносин, як пропаганда впливає на росіян, і чому йому шкода дочок Путіна

Гордон: Добрий вечір. В ефірі програма "Гордон". Сьогодні мій гість видатний російський письменник Володимир Войнович.

Володимире Миколайовичу, добрий вечір.

Войнович: Добрий вечір.

- Нещодавно вам виповнилося 85 років. По-перше, я вас з цим вітаю. По-друге, скажіть будь ласка, наскільки ви себе відчуваєте?

- Мені складно говорити. Мені не дуже подобається, коли люди говорять: я себе відчуваю на 30 років, на 40. Тому я буду скромний в цьому сенсі.

- Ви мені колись сказали, що ніколи не думали, що до такого віку доживете. Дійсно так?

- До сьогоднішнього дня, тим більше, не думав. Тут недавно у нас одного опозиціонера вдарили трубою по голові і потім запитували, як він себе почуває. Він сказав: "Відчуваю себе так, як ніби мене вдарили трубою по голові". Так ось, я відчуваю себе так, як ніби мені 85 років.

- 85 - це вже старість, або ще такий середній вік?

- Старість, старість - Не буду молодитися.

- Ви жили в Україні. Скільки ви в Україні жили років, взагалі?

- Всього я жив 6 років. Це були для мене дуже знаменні роки. Приблизно з 13 до 19 років я жив. Так що, в загальному, вся юність, до армії, пройшла у мене в Запоріжжі.

- Ви щось по-українськи пам'ятаєте?

- Так. Я майже все розумію. Альо важко говорити, тому що багато позабував.

- Вас в Україну тягне, взагалі? Ось вам хотілося б кинути все, взяти і приїхати - до Києва, в Запоріжжя?

- Із задоволенням. Я, між іншим, в Запоріжжі порівняно недавно був. Років зо два тому. І в Києві, до речі, був. Але ще б із задоволенням приїхав. Я взагалі завжди радий приїздити в Запоріжжя. Київ мені не такий рідний, а Запоріжжя - рідне місто.

- Коли ми з вами востаннє зустрічалися, років чотири тому, я думаю, навіть такому пророкові, як вам, у вас навіть не було думки про те, що між Росією і Україною можуть початися реальні бойові дії. Скажіть будь ласка, що ви думаєте про цю страшну війну між двома братніми народами - здавалося б братніми?

- Я думаю, що це дикість, і я думаю, що ця дикість, все-таки, в доступному для огляду майбутньому закінчиться. І я навіть думаю, хоча зараз ненависть... Я думаю, чесно кажучи, що в українців більше ненависті до росіян, тому що у них більше підстав. А у росіян, власне кажучи, пропаганда працює, але такої внутрішньої людської природної ненависті немає. Коли весь цей морок закінчиться, ми знову подружимося і відчуємо себе близькими один одному, тому що... Ви знаєте, під час війни, яку я дуже добре пам'ятаю, (я маю на увазі під час великої війни, з Німеччиною), ми всі ненавиділи німців , ненавиділи німецьку мову і все таке. А ось тепер із задоволенням ті, кого я знаю, їздять до Німеччини, спілкуються з німцями, і німці здаються не такими поганими. Пропаганда робить, все-таки, з людей звірів. Навіть з такого європейського народу, як німці, колись вона зробила, а зараз їх не впізнати.

Новини за темою

- Але ви сказали, тим не менш, що український народ ніколи не пробачить росіянам війну. Більше 10 тис. людей загинуло, у них матері, дружини, діти. А скільки безруких, безногих, скільки людей психічно стали інвалідами внаслідок цієї авантюри моторошної.

- Я розумію. Це жахливо і я також оцінюю ці події, як і ви, але я просто повторюю: зазвичай війни все-таки починають і ведуть не солдати, а ведуть керівники держав. А солдати виконують наказ. Хоча, звичайно, люди, які виконують злочинний наказ, не звільняються від відповідальності, але солдати, як правило, люди малоосвічені і вони всього цього не знають. І крім того, коли пропаганда говорить їм, що ось вороги, які вбивають людей за те, що вони говорять або думають по-російськи, це обурює. Або там "розіп'яли" хлопчика, і який-небудь молодий чоловік, навіть дуже налаштований романтично, йде на цю війну і там вбиває, і сам гине. Це все, все одно, вина завжди на керівниках. А потім, коли це скінчиться, то поступово українці пробачать росіянам. Як ми пробачили німцям.

- Я уважно дивлюся всі російські центральні канали. І за кордоном, коли буваю - більшість російських каналів там є в сітці. І їх дивляться в тому числі і наші емігранти. Люди затуркані, так схильні до пропаганди. Вас не пробиває ця потужна пропаганда?

- У мене імунітет від неї, проти такої пропаганди. Я весь час жив під променями радянської пропаганди і якось встояв. І перед цією я теж встою.

- За що ви Росію любите, і за що - ні?

- У мене є такий вірш, який закінчується такими словами:

Не те щоб героєм був,

Але честь оберігав і скромний дар свій,

Народ шкодував, країну любив,

Що не скажу про державу.

Тому для мене країна і держава це абсолютно різні речі. Країна - це природа, поля, ліси, озера, моря. Країна - це народ, такий народ, що якщо ви в середині його живете, то ви не можете сказати, що він поганий. А ті люди, які вірять цій пропаганді - я не вірю, що їх 86%. Їх, я думаю, не так і багато. Це дуже дурні люди. Хоча телебачення зараз є скрізь, і в глибинці - в цьому може бути і успішність пропаганди, що телебачення проникло у всі куточки. Але так, по-людськи, якщо ви приїдете в село і будете жити серед людей - вони, начебто, непогані люди, але якщо їм говорять весь час... Розуму у них не вистачає. Людей, які можуть встояти перед пропагандою (вибачте мене, це я як би сам себе хвалю), але таких людей буває дуже мало, які розумово самостійні.

- Ви дуже добре знаєте Росію, російський характер. А який відсоток дурнів і розумних людей, на ваш погляд?

- Я думаю, що всюди, у всіх країнах, розумних людей мало. Вони, в загальному, піддаються будь-якій пропаганді. Наприклад, Америка дуже вільна країна і американці волелюбний народ, але коли їм кажуть, що треба кинути курити - вони всі кидають курити. Коли їм кажуть, що треба бігати підтюпцем - вони всі починають бігати підтюпцем. Потім кажуть, що це шкідливо бігати - і вони перестають бігати. Справа в тому, що налаштувати будь-який народ можна на що завгодно. Вибачте мене, але український народ теж можна налаштувати в будь-яку сторону.

- Так, згоден. Ви колись мені в інтерв'ю сказали: "Хто в Радянському Союзі жив, той в іншому цирку сміятися не буде". Скажіть, будь ласка, Росія - це теж цирк?

- Росія, звичайно, цирк. Але я сподіваюся, що, врешті-решт, я просто впевнений, що пройде якийсь час і... Росія вже зробила крок до правди, до свободи і до демократії - вона потім відступила кудись, але ще якісь охвістя цього залишилися. Вона зробить другий крок, і коли людям детально розкажуть, що було насправді, то вони, врешті-решт, ті ж 86% повірять, і навіть будуть думати, що саме вони завжди це знали.

- Що буде з Росією? Я впевнений, що ви про це часто замислюєтеся.

- Я часто замислююся. Я думаю, що в Росії російська політика рухається за принципом маятника - від одного до іншого. Від Сталіна - до Хрущова, від Хрущова - до Брежнєва, від Брежнєва через Черненка, Андропова - до Горбачова, до перебудови. Отже, наступний період, я думаю, настане в доступному для огляду майбутньому (може, для мене вже неозорому), коли Росія зробить наступний крок. Але тоді, під час таких подій, як перебудова, відлига і все таке, послаблюється державний механізм, важелі державні, які скріплюють всю цю махину. І тоді з'являються нові сили, нові молоді люди приходять в політику. Серед цих людей є багато радикально налаштованих, тому для радикалізму теж є підстави. Тому цілком можливо, що з Росією відбудеться те, що відбулося з Радянським Союзом: вона, можливо, розвалиться на якісь шматки. І якісь шматки підуть далеко, як Україна намагається (правда, по-моєму, ви ще не дуже далеко пішли), але, в усякому разі, піде в цю сторону, а якась частина застрягне в далекому минулому.

- У 70-ті роки ви були процвітаючим радянським письменником. У вас було все для того, щоб жити і радіти. Але ви починаєте протестувати і виступати проти цієї всемогутньої системи, розуміючи, що ви все одно програєте. В цей же час представники КДБ просто вас отруїли. Це дійсно було?

- Дійсно було. Ця історія описана в моїй книзі, яка називається "Справа № 34 840".

- Але ось зараз, через час, ви розумієте, що могли загинути, реально?

- Звичайно, я міг загинути, реально, тому що мої противники, вороги, були люди серйозні, але реально я думаю, що це була спроба мене залякати. І щоб я сам відмовився від якихось моїх планів. У нас же країна дивна. Я коли вже повернувся, зустрів якихось там працівників КДБ, які говорили: "Та ми все знали, та ми вас читали". І як мені говорили (не знаю, наскільки правда - цьому вірити складно), що були якісь люди, які мене читали, яким подобалося те, що я пишу, і які якось, потай, намагалися мене залишити в живих. Навіть мені розповідали, він здається міністром оборони був - маршал Кулаков, навіть йому дуже подобався Чонкін. Так що я не знаю, хотіли вони мене дійсно вбити чи хотіли сильно налякати.

- В Україні відкрили архіви КДБ - до 91-го року все відкрито. Я іноді приходжу туди і читаю розстрільні справи киян, яких розстрілювали з 37 по 39 рік. Звичайно, це страшно, коли ти тримаєш в руках ці справи, коли ти бачиш, який конвеєр, який механізм був задіяний по знищенню людей. Це жахливо. І в цей же час я бачу, як в Росії відкривають пам'ятники Сталіну. Як на його могилу біля кремлівської стіни покладають квіти діти. Скажіть, Сталін живий досі?

- Сталін, так, в якійсь мірі він навіть воскресає, поступово. Але це теж пройде. Потім ці старі пам'ятники знову викинуть на смітник. Я не думаю, що така любов до Сталіна буде. Вона, правда, набагато довше триває, ніж я очікував. Але, в той же час у нас збираються відкрити пам'ятник жертвам тоталітаризму. Все це говорить, що значна частина людей про це пам'ятає. Це, звичайно, ініціатива приватна, людей. Так звані патріоти намагаються їй протидіяти, але все-таки завдяки таким людям, як Сергій Пархоменко та інші, все це є, і пам'ять цю, все одно, випалити неможливо. І пам'ять здолає, і правда переможе неправду. Зрештою, при наступному вже якомусь правлінні в це питання буде внесена достатня ясність. Звичайно, може бути, якісь шанувальники Сталіна будуть ще, але це вже будуть маргінали.

- В 86-му році в романі "Москва 2042" ви напророкували, що Росією керуватиме резидент радянської розвідки в Німеччині, а церква об'єднається з КДБ. Ви що, ясновидець?

- Я не ясновидець. Я просто оцінюю ті тенденції, які я бачу в даний час. Тоді, в 70-их роках і на початку 80-их, я просто бачив, що церква, ще будучи практично забороненою, починає грати все більшу роль в радянському суспільстві. Я бачив, що люди з КДБ набувають все більший вплив на державну політику. Не тільки, як їх називали "каральний меч революції", але і як інтелектуальна сила, тому що їх залучали до роботи над різними економічними планами, тому що вони краще знали життя, краще знали ситуацію в Росії, в Радянському Союзі, знали, що відбувається за кордоном, знали настрої людей і т.д. Були освічені, знали різні мови. Все разом робило їх більш освіченими, ніж були керівники КПРС. І самі керівники КПРС залучали їх, і ясно було, що КДБ буде грати, в якомусь майбутньому, більшу роль, ніж грала.

- Ви вивели унікальний закон зміни лідерів Радянського Союзу: "лисий-волосатий-лисий-волосатий". Скажіть, на Росію цей закон поширюється?

- Поки що так, поширюється. У нас Горбачов був лисий, Єльцин - волосатий, Путін зараз вже полисів, Медведєв - волосатий. Хто буде наступний, я не знаю, після Путіна.

- І хто буде наступним президентом Росії, виходячи з цього?

- Я не знаю.

- У 2015-му році, в день народження Путіна, ви сказали, що у Путіна "їде дах". Скажіть, він ще "їде", чи вже "приїхав"?

- Там же справа не тільки в Путіні. А справа і в його оточенні. Раніше ділили політиків, зараз, по-моєму, немає цього. Але ділять політиків на яструбів, на голубів. Я думаю, що там якісь яструби, але я сподіваюся, що тепер вони трошки поступаються своїми позиціями, тому що країна програє свою, власне, лінію. Я думаю, що протверезіння, дуже повільно, настає. Я думаю, що там шукають зараз якісь шляхи виходу з положення, але всі бояться втратити обличчя. Тому, може бути, дах починає їхати в іншу сторону - спільний дах.

- Але в Росії відчувається те, що крім санкцій, звичайно, те, що весь цивілізований, нормальний світ просто дивиться на Росію з ненавистю. Є це чи ні? Чи розуміння немає цього?

- Серед багатьох людей, з якими я спілкуюся, розуміння цього є. Люди ж їздять на Захід - вони ж бачать. Є багато освічених людей, які дивляться західне телебачення або читають західні газети. Ці наші, які умовно кажучи, 14% - я думаю, що їх більше. Я думаю, що 14% - це які себе якось розкривають. А ще є багато мовчазних, які думають, але сидять і говорять про щось пошепки, на кухнях. Я думаю, усвідомлення того, що йде все неправильно - це так, і крім того, ця ненависть є, але я вам скажу ще й інше: на Заході є дуже багато шанувальників Путіна. Я сам бачив у Мюнхені, як якісь божевільні ходять з плакатом, що добре б, щоб Путін був нашим канцлером. А не Ангела Меркель.

- До речі, було б непогано, щоб він виїхав з Росії до Німеччини...

- Ну так.

- Тоді ж, у 2015-му році, в день народження Путіна, коли журналісти попросили вас йому щось побажати, ви сказали, що хочете йому, щоб ним зайнявся міжнародний трибунал. Ви до цих пір це йому бажаєте?

- Я намагаюся виражатися більш обтічно. Я не соромлюся ніколи сказати правду, але я хотів би, я думаю, що якби була б якась надія виходу з положення, то я б нічого такого не бажав, а я б хотів, щоб все це закінчилося. Тому я на цьому не наполягаю.

- Ви також сказали, що вам шкода дочок Путіна. Чому?

- Мені шкода взагалі дочок і синів усіх диктаторів, про яких я щось знаю. Я знаю, якою плачевною була доля Василя Сталіна, Світлани Сталіної, і як люди потім перейменовуються. Це, взагалі, важко бути сином або дочкою такого правителя. Наприклад, Галина Брежнєва. Вони живуть неприродною життям. Здається, що їм все можна, а насправді їм нічого не можна, тому що вони повинні ходити з охороною, вони повинні ховатися від когось, вони повинні приховувати, хто вони є. Це життя, по-моєму, дуже важке. Мені здається, що життя будь-якого президента і будь-якого диктатора теж досить складне. Я б теж йому не позаздрив. А їх дітям ще гірше, тому що коли тато йде від влади, взагалі-то, ставлення до них різко змінюється. І вони стають жертвами, може бути, не якихось покарань, але відбирання у них якихось привілеїв, презирливого ставлення до них багатьох людей. Тому мені їх шкода.

- У лютому 2015 го року ви написали відкритий лист Путіну з проханням про звільнення Надії Савченко. Сьогодні за Надією Савченко ви слідкуєте?

- Я стежу за нею, так. І мені деякі люди докоряють моїм листом і кажуть: "Ось бачиш ти, кого захищав". А я кажу, що я б і зараз її захищав, тому що суд над нею був несправедливим. Справа закінчилася для неї добре, але просто вона була черговою передбачуваною жертвою російського режиму. І взагалі здавалося, що доля її буде жахливою. Тому я вирішив, що зобов'язаний за неї заступитися. Тобто я вважаю, що я тоді був правий, а як вона себе веде - я за неї не відповідаю. Вона мені не дочка, не внучка - як веде, це вам в Україні видніше. Мені все одно, як вона себе веде.

- Ваша трилогія про солдата Івана Чонкіна це твір на століття, я вважаю. І "Москва 2042". Вашу книгу автобіографічну "Автопортрет: Роман мого життя" я всім просто рекомендую, від душі, прочитати. Цей твір теж видатний, на мій погляд. А продовження трилогії про Чонкіна взагалі можливе?

- Ні, неможливе. Просто зараз інший час, інші герої. Напевно, такі персонажі, як Чонкін, вони існують. Чонкін, як характер, він, вибачте, я думаю, що він безсмертний. Це я говорю не про свій твір, а саме про такий характер. У мене запитують, а от якби Чонкін зараз був, то на чиєму боці б він був? Чонкін, він же не борець, він стоїть на тому боці, куди його поставлять. Але якщо його ставлять на неправу сторону, то він погано виконує. Він намагається зробити все, як краще, але у нього не виходить, тому що він природна людина в неприродних обставинах. Тому чекати від нього, що він став би героєм війни за те чи за інше - цього очікувати не можна. Він би стояв на своєму місці, намагався б виконувати накази, але, повторюю, якби справа була несправедлива, він би виконував ці накази погано.

 - Ви заглядаєте в "Чонкіна", в свою книгу, чи ні?

- Та ні, особливо не заглядаю. Я свої книги зазвичай не перечитую. Іноді, при перевиданні, заглядаю. Але теж так, проглядаю, а не читаю.

- Але добре написано, подобається вам?

- Мені важко сказати. Але, напевно, деякі сторінки мені подобаються. До речі, зараз ось у нас ця історія з Поклонською, яка заступається за Миколу ІІ...

- Ідіотка, по-моєму, правда?

- Так, я з вами згоден. Але справа в тому, що коли я десь виступаю, мене запитують про неї, а я захищаю свободу художнього вимислу і наводжу такий приклад: я б, наприклад, припустив би, що Сталін є сином генерала Пржевальського і коня Пржевальського. Письменник має право навіть на таке подання про походження героя.

- А Поклонська звідки тоді?

- Коли я напишу роман про Поклонську (що навряд чи буде), тоді я вивчу це питання.

- Дивовижна, взагалі, країна Росія - на повному серйозі несповна розуму, субтильна прокурорша з Києва, з Криму, на всю Росію стоїть з цими іконами, із зображенням царя Миколи ІІ, і вся Росія обговорює, має рацію режисер Учитель з цим фільмом чи не має рації. Якийсь театр абсурду, вам не здається?

- Абсолютно вірно. Це найбільший абсурд з усього того, що зараз відбувається в Росії. І займаються якісь інстанції, прокуратури, вищі особи держави. А вона всіх перемагає. Там вже і Путін виступав, висловлювався на захист режисера Учителя, але Поклонська твердо стоїть на своєму. Не знаю, вона фанатичка. Деякі кажуть, що вона зовсім не фанатичка, а вона просто знає, що робити. Дехто припускає, що вона є членом якоїсь секти. А якщо говорити про її походження, то, може бути, вона могла народитися, між іншим, від статуї Миколи ІІ, коли він мироточив черговий раз. Може він там, вибачте, спермою замироточив, таке теж може бути. У всякому разі, автор який-небудь може таке уявити.

- Ви щось зараз пишете, Володимире Миколайовичу?

- Так, я пишу. У мене зараз виходить нова книга зі старих моїх речей і першої частини моєї нової повісті "Фактор Мурзіка", де головний персонаж - кіт.

- Сьогодні ви читаєте щось? Вам цікава ще література чиясь?

- Я не встигаю все читати. Мені дуже багато книг і рукописів надсилають і просять прочитати. Я, буває, відбиваюсь, але відбиваюсь невдало, і потім все одно це читаю. Тому, коли я втомлююся від цього, я перечитую класику. А зараз, між іншим, прочитав книгу Михайла Зигаря. Він написав книгу про початок 20-го століття, з 1900-го року до 17-го. Дуже цікава праця.

- З точки зору сучасного класика хто з класиків минулих століть самий великий, на ваш погляд?

- Самий великий - не знаю. А найулюбленіші у мене - Гоголь, Чехов. Ці два письменники мені ближчі інших.

- А в бога ви вірите?

- Ні, я агностик. Я не можу сказати, що я вірю, що я не вірю - я сумніваюся. Я думаю, що може бути, щось таке є, але що саме, я не знаю. Я не вірю ні в яку релігію, не вірю ні в яке уявлення людини про бога. Але я розумію, що є якась сила, яку, я думаю, людині ніколи не зрозуміти.

- Багато розумних людей кажуть, що так, в бога можна не вірити, але коли людині важко або погано, або коли людині вже багато років, все одно починається якась віра в бога. У вас не починається нічого?

- У мене нічого не починається. Я з молодості не вірю в людське уявлення про бога, про існування бога, і не вірю в його відсутність. Тому те, що у мене є, те у мене є. Коли я буду вмирати, я не думаю, що я прийму якусь конкретну релігію, бо в релігію я не вірю. Щодо бога я сумніваюся.

- Початок 60-их років. Перший секретар ЦК КПРС Микита Сергійович Хрущов, оточений космонавтами, які щойно прилетіли, стоїть на трибуні мавзолею і співає в мікрофон, на весь Радянський Союз, вашу пісню "Я вірю, друзі - каравани ракет помчать нас вперед від зорі до зорі, на запорошених стежинах далеких планет залишаться наші сліди...". Він співав, у що він вірить. У що ви сьогодні вірите, в 85 років?

- Я це писав, тому що я мав якесь відношення до авіації. Я авіацію дуже любив, читав багато про космічні польоти майбутнього задовго до того, як вони стали відбуватися - про Ціолковського, про багато іншого. Тому я вірив в це, як в прогрес усього людства, а не в те, що там радянська наука чогось досягне. У прогресі я, до речі, дещо розчарований, тому що люди 19 століття були впевнені, що 20 століття це буде століттям науки, освіти і благоденства. А 20-те століття виявилося жахливим. 21 століття починається не краще. І невідомо, що чекає попереду. Взагалі прогрес, в кінці кінців, цілком можливо, призведе до загибелі всього людства. Ось така загроза існує. Тому прогрес я зараз не готовий прославляти. А тоді був готовий.

- Але у що ви вірите сьогодні?

- Я вірю в еволюцію, я вірю, що поступово, але дуже повільно, людство йде (якщо все таки воно не прийде до світової, нищівної для нього війни), якась частина людства, наприклад, країни західної демократії, Америка, Японія, вже знайшли якийсь шлях до мирного співіснування. Співіснування всередині країн, співіснування зі своїми сусідами. Вони йшли дуже довго до цього - у західної демократії 3 тис. років спроб. Ще порівняно недавно усією Європою керували диктатори: Гітлер, Муссоліні, Салазар, Франко. Після великої війни сталася така революція, внутрішня, в цих країнах - вони знайшли якісь шляхи, коли можна і всередині країни знайти якесь більш-менш справедливе правління, при якому людина живе і матеріально краще, і духовно краще. Я сподіваюся, що людство йде до цього. Але воно йде через всякі останні сплески різних диктатур, при цьому ісламському фанатизмі, (радикальній частини ісламу) і т.д.

- Ви довго жили в ФРН. Сьогодні, приїжджаючи до Європи, в країни процвітаючої західної демократії, можна побачити величезну кількість неєвропейських осіб, величезну кількість біженців, носіїв чужої цивілізації. Вам не здається, що рано чи пізно закінчиться все міжцивілізаційним конфліктом? З повним знищенням взагалі всього.

- Така небезпека є. Але я думаю, що якраз європейські країни якось вміють пристосовуватися. Мій особистий досвід - я в Мюнхені жив і зараз часто буваю, і я бачу багато цих осіб. Якось країна вміє інтегрувати цих людей, але і в Америці теж, хоча там існує така прихована війна міжрасова. Але, все-таки, є тенденції до мирного співіснування. У тому ж Мюнхені я бачу багато не "світлих" осіб, але я бачу, що вони мирно живуть. Мюнхен дуже мирне місто, хоча там величезна кількість турків, албанців, югославів та інших.

- Дорогий Володимире Миколайовичу, дякую вам за ваші чудові твори, за ваш світлий розум і за це інтерв'ю. Я вам хочу побажати: раніше говорили 120 років, а я вам хочу побажати 240 років життя.

- Я вам теж особисто бажаю. Але я крім всього бажаю, щоб Україна прискорила свій шлях в тому напрямку до Європи, куди вона пішла. І я сподіваюся, що Росія теж незабаром стане на цей шлях, і розум візьме гору, в політиці.

- Дякую вам.

 

Джерело: 112.ua

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>