Всі в Росії - кремлівські проекти

Російський політолог і політтехнолог Станіслав Бєлковський в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про вибори президента в РФ, самотність Путіна та самоізоляцію Росії

Всі в Росії - кремлівські проекти
112.ua

112.ua

Редакційний блог

Російський політолог і політтехнолог Станіслав Бєлковський в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про вибори президента в РФ, самотність Путіна та самоізоляцію Росії

Гордон: В ефірі програма"Гордон". Сьогодні мій гість – відомий російський політолог і політтехнолог Станіслав Бєлковський.

Станіславе, радий бачити і радий чути. Ну, як у Москві? Як справи?

Бєлковський: У Москві як зазвичай – я сиджу в напівтемряві.

- Ну що, Росія обрала собі президента чи ні?

- Це було очевидно і так.

- Це добре для Росії чи погано, що її президентом знову стане Володимир Путін?

- Неминуче не може бути добрим чи поганим. Ясно, що рано чи пізно Володимир Путін піде, і важливі результати, з якими він залишить Росію. А ці результати поки невтішні. Хоча сам тренд на зміну політичної еліти, на висування нових осіб вже закріплено. Коли Путін буде так чи інакше йти, йому доведеться комусь передавати владу – передавати владу людині, яка в змозі забезпечити йому гарантії безпеки. Таких людей небагато.

- Путін, якого обрали, – це буде інший Путін, або той самий, або навіть гірший?

- Це буде той самий Путін. Він просто еволюціонував у часі, як кожен пацієнт. Я радий, що моє сприйняття Путіна, як воно склалося на початку нульових років, швидше було доведено і підтверджено в цьому електоральному циклі, аніж спростовано. В тому числі моя спроба з весни 2014 року – з анексії Криму і з початком війни на південному сході України – оцінювати російського лідера виключно з позиції психоаналізу, а не політології або суміжних дисциплін. Путін – типове породження петербурзьких болот, кримінального Петербурга, людина, яка хотіла бути своєю на Заході і не змогла стати своєю на Заході. Він не зміг примусити євроатлантичний світ до любові, і тому вирішив те, що робив – в його розумінні по-доброму, – почати робити по-поганому. Він іде шляхом саморуйнування. Але це саморуйнування його влаштовує – воно не влаштовує більшість представників його оточення, а його влаштовує.

Новини за темою

- Ті, хто добре знає Путіна, говорили мені, що він дуже самотній. Його самотність посилюється?

- Одна з перших моїх статей, яка була опублікована про Путіна, в 2002 році, називалася "Самотність Путіна". Потім ще були "Самотність-2" і "Самотність-3". Звичайно посилюється. Відповідно до основ психоаналізу він транслює цю самотність, проектує її на свою країну і свій народ. Він хоче, щоб були самотніми Росія і її народ, такими ж самотніми, як він – як людина, у якої не залишилося друзів, оскільки вони перетворилися на слуг, у якої не залишилося громадян в його країні, оскільки вони перетворилися на холопів. Поведінка і тих, і інших передбачувана, але передбачувана до тієї міри, коли йому вже нецікаво мати з ними справу – коли здається, що статус-кво буде незмінний завжди. Тому він намагається поширити себе на сфери, які для нього непередбачувані, – міжнародну військову політику, і не завжди, на мій погляд, вдало. Звичайно, він хоче ізоляції Росії. Путін хоче, щоб Захід зробив йому боляче.

- Олександр Григорович Лукашенко колись сказав, що свою команду буде"перетрахувати". Путін зараз, після виборів, буде свою команду "перетрахувати"?

- Тією чи іншою мірою. Ніякого принципового кадрового погрому не буде. Він, звичайно, позбувається своїх старих друзів. Оскільки як людина, котра дуже високо знеслась щодо особистої – не тільки політичної, але і земної, фізичної – реальності, він не хоче більше мати справу з людьми, які бачили часи його принижень, пам'ятають ті часи, коли він просто був середньої руки функціонером, молодшим офіцером КДБ, працював у мерії Санкт-Петербурга. Але все одно він повинен комусь довіряти. При цьому, як будь-який літній автократ, він почуває хворобливу схильність до молодих технократів і буде їх просувати. Таких, наприклад, як нинішнього міністра економічного розвитку Максима Орєшкіна.

- Медведєв утримається на своїй посаді прем'єр-міністра або в Росії буде інший?

- Там один кандидат на посаду прем'єр-міністра, оскільки ми знаємо, якими базовими критеріями керується Володимир Путін, вибираючи свого прем'єра. Цих базових критеріїв, за великим рахунком, два. Перший – прем'єр не повинен бути вищим за нього на зріст, фізично. А такого функціонера не так просто знайти в сучасній Росії і взагалі у світовому масштабі. Друге – чинний прем'єр не повинен сприйматися як актуальний політичний конкурент президента. Всі путінські прем'єри не обов'язково були найближчими друзями президента або людьми, яким він повністю довіряв у професійному плані. Він міг призначити прем'єром Олексія Кудріна, який є його близьким другом і якому він довіряє в професійному плані, але він його не призначив, тому що Кудрін не відповідає двом названим мною критеріям. Тому Медведєв – кандидат №1, хоча згадуються ще два кандидати. Це Ельвіра Набіулліна, голова Центрального банку Росії, оскільки вона теж не конкурує з Путіним в актуальному політичному просторі і заслужила добру репутацію в його очах, переважно системним погромом приватних російських банків в останні три роки, і молодий технократ Максим Орєшкін, міністр економічного розвитку.

- На що від пролонгованого Путіна слід чекати Україні?

- Нічого хорошого. Політика буде продовжена. Путін, як і раніше, не вважає Україну справді успішною державою. Він буде підтримувати лінію на те, щоб Україна ні за яких обставин не могла вступити в ЄС і НАТО, а значить, буде підтримувати і підігрівати заморожені конфлікти тією мірою, якою це необхідно для досягнення щойно означених мною цілей. У те, що він несподівано лібералізується, змінить політику, схаменеться, одумається, вірити не доводиться. Ні щодо його внутрішньополітичних пріоритетів, ні тим більше в українському питанні. Тому що Україна – це хворе місце. Місце, де він кілька разів зазнавав поразки в публічній політиці, і він повинен помститися за приниження.

- У штабі кандидата у президенти Росії Ксенії Собчак ти – головний політичний консультант. Які в тебе обов'язки і чи ти виконував їх як належить?

- Обов'язків у мене було дуже небагато. Ксенія Анатоліївна дуже правильно зрозуміла, що така людина, як я, має отримати посаду з красивою назвою практично без повноважень. Що мене, в принципі, завжди влаштовує. Тому моя роль у передвиборчій кампанії Ксенії Анатоліївни дещо перебільшена. Я займався облаштуванням її ютуб-каналу, а також окремими дорученнями, в тому числі ідеологічного спрямування, і як жест особливої довіри брав участь замість неї в дебатах кандидатів у президенти, коли їй було нудно робити це самотужки. Ксенія Собчак обійшла всіх опозиційних кандидатів, окрім представника комуністів Грудініна і лідера ЛДПР Жириновського, і закріпилася у ніші публічного політика, що вже здобув досвід президентської кампанії. І вона дійсно може претендувати на нішу наступника Володимира Путіна, оскільки, з одного боку, вона пов'язана з Путіним давніми стосунками, і значна частина нинішніх еліт їй довіряє. А з іншого боку, вона дійсно сповідує ті погляди, які проповідувалапід час передвиборчої кампанії. Тобто вона є дверима в певне російське майбутнє.

Висунення Ксенії в президенти Росії – це кремлівський проект?

- Ну, всі в Росії - кремлівські проекти, тому що без санкції Кремля такий проект не міг бути реалізований. Але це ідея, яка народилася в 2012 році, в моєму особистому спілкуванні з Ксенією. І її плекали понад п'ять років. Тому можна вважати кремлівським проектом, з того погляду, що Володимир Путін дав добро на її висунення. Рішення про висунення ухвалювала сама Собчак, оскільки всі, хто знає Ксенію Анатоліївну, прекрасно розуміють, що їй не можна нав'язати рішення – ти не можеш змусити її зробити те, чого вона сама не хоче.

- Тобто ідея висунення Ксенії Анатоліївни в президенти Росії – це ідея Станіслава Бєлковського?

- Я би так не сказав. Я перший запропонував їй подумати над тим, щоб стати лідером опозиції і розглядати в цьому контексті різні політичні майданчики і цілі. Це швидше її власна ідея, яка визріла в 2017 році, коли вона мені про це сказала.

- Її поїздка в Грозний, її виступи, гостро критичні на адресу Путіна і Росії – все це санкціоновано зверху?

- За моїми даними – ні.

- В майбутньому стати президентом Росії у Ксенії є шанс?

- Так. По-перше, тому що вона цього хоче, по-друге, тому що у неї є особистісний ресурс, який дозволяє їй претендувати на цю позицію, і, по-третє – вона органічний міст між Путіним і путінськими елітами, і, відповідно, постпутінськими елітами і постпутінською Росією. Іншого такого мосту серед актуальних або потенційних претендентів на нинішній президентський пост зразка 2018 року я просто не бачу. Можливо, вони є, але поки ми їх не бачимо.

- Мені видається цікавою постать Павла Грудініна, який висувався в президенти Росії від комуністів. Такий цікавий комуніст з безліччю зарубіжних рахунків, золота, багатств усяких. Його почали глушити чи це теж частина сценарію?

- Це сценарій еквівалентний, тобто двоїстий. З одного боку, для багатьох опозиційних виборців кампанія з дискредитації Грудініна працювала на нього і швидше стимулювала тих, кого бентежили його просталінські погляди, суто з моральної солідарності проголосувати за нього. Незважаючи на сталінізм. Цим Кремль допомагав Грудініну. Але, швидше за все, Кремль хотів, щоб другим номером у підсумковому списку став вірний і незмінний Володимир Жириновський. І Кремль цієї задачі не вирішив, хоча відрив Путіна від Грудініна завеликий, щоб говорити про якусь реальну конкуренцію між цими політиками в реальному часі.

- На мій погляд, сьогодні лідер російської опозиції – це все-таки Олексій Навальний, якого безсовісно не допустили до виборів. І хоча мені не подобаються його імперсько-шовіністичні, на мій погляд, позиції, тим не менше, треба визнати, що це єдиний на сьогодні боєздатний лідер російської опозиції. У нього є шанси, політичні перспективи?

- Звісно. Олексія Анатолійовича я багато років знаю. Хоча останніми роками ми не спілкуємося. Це людина видатна, талановита, природжений політик. Але це молода версія Путіна – це вождь. Це людина, для якого дуже чітко стоїть бар'єр між тим, хто за нього і не за нього. Який тезу "хто не з нами, той проти нас" активно втілює на практиці. Хто не бачить нікого, крім себе, на політичній авансцені і не здатний до формування повноцінної команди. Йому потрібні помічники, іноді радники, виконавці його волі, але не більше. Тому якщо ми хочемо реінкарнації Путіна, молодого Путіна замість старого, то в особі Навального ми цілком можемо його отримати. Саме тому я не підтримую Олексія Анатолійовича за всієї величезної поваги до його талантів і політичного потенціалу.

- Напередодні виборів у Росії Захід зробив деякі спроби дискредитувати Путіна і його оточення. Ці спроби дали результат чи ні?

- Ні. По-перше, жодних реальних дій для того, щоб "прищучити" російських олігархів у Лондоні Велика Британія поки не зробила. Висилка 23 російських дипломатів – технічна акція. Росія теж висилає 23 дипломатів, потім їх заступають нові. Але як старі, так і нові, не вирішують нічого ні в системі російської політики, ні в системі російсько-британських, ні в системі російсько-західних загалом відносин. Коли почнеться дійсно вивчення питання про власність російських соратників Путіна на території Великої Британії, тоді цей віз зрушить з мертвої точки. Але поки цього не сталося. І хоча це дуже турбує російську еліту, але вона розраховує проскочити як завжди – без великих жертв. А Путін тішиться цим, тому що він хоче поширити свою самотність на своє оточення і на всю країну в цілому і він хоче вкотре помститися своїм друзям. Путін взагалі президент помсти – він прийшов до влади в 2000 році як президент помсти 90-м рокам, що завдали стільки поневірянь російському народові. При тому, що він був наступником Бориса Єльцина, гарантував різноманітні інтереси сім'ї Єльцина і ці гарантії неухильно виконав – він не підвів сім'ю Єльцина жодною дією. Він критикував 90-ті роки, але ніколи особисто Єльцина не критикував. Потім помста Заходові виникла у риториці Путіна. Треба було помститися Заходу за те, що він не досить добре поводився з пізньорадянською і пострадянською Росією. Хоча саме завдяки Заходові, США, адміністраціям Джорджа Буша – старшого і Білла Клінтона, Росія зберегла весь ядерний потенціал колишнього СРСР. Ядерну зброю було вивезено з території України і Казахстану, а якби цього не сталося, то не було б анексії Криму і всіх інших нинішніх безчинств, які коїть Кремль. І саме США і Захід зберегли за Росією місце постійного члена Ради безпеки ООН, що залишилося від Радянського Союзу, що було тоді, в 91-92 роках минулого століття, зовсім неочевидним. Тобто це Захід вручив безоплатно Путіну ті козирі, які сьогодні він проти Заходу вже використовує. Але це дуже важко пояснити більшості російського народу, і народ ішов за Путіним на хвилі "помста Заходові". Тепер – помста своїм друзям. Він мститься їм за те, що не пожив – у 47 років він став президентом і позбувся принад нормального буржуазного життя, якого прагнув. Так, він дуже багата людина, але він не може скористатися своїм багатством. Все оформлено на третіх осіб, і невідомо, що треті особи зроблять із грошима, якщо з ним щось трапиться. Чи визнають вони спадкоємцями його дітей? Навколо нього завжди полчища охорони, без якої він не може обійтися – він нікому не довіряє. А всі його соратники, які заробили десятки мільярдів доларів на близькості до президента РФ, – усе це можуть. Принаймні могли до 2014 року. І ось тепер він помститься їм за те, що вони пожили, а він ні. Це все описано в роботі Зигмунда Фройда "По той бік принципу задоволення" – все нинішнє позасвідоме, вся проблематика та симптоматика Володимира Путіна.

- Нещодавно розгорівся серйозний скандал, коли дівчина неважкої поведінки, Настя Рибка, оприлюднила свої записи – відеозаписи – про зв'язки з російським олігархом Дерипаскою і з віце-прем'єр-міністром Росії Приходьком. Зараз вона попросила політичного притулку в США. Ти сказав, що Рибку найняв сам Дерипаска для цього скандалу. А де логіка?

- Я пожартував. Я думаю, що Дерипаска справді дуже постраждав від цього скандалу. Причому головний репутаційний збиток, якого зазнав Дерипаска, полягає навіть не в тому, що Рибка може розкрити якісь дані про участь його в кампанії щодо втручання у вибори в США, а тому що всі бачили, з ким Дерипаска має справу. Але це болюче питання, тому що я не знаю, чи дійсно є в Анастасії Вашукевич ці матеріали. Я думаю, що якби американці дійсно сильно цікавилися і вважали б серйозним те, що вона говорить, вони б доклали якихось зусиль, щоб Вашукевич привезти до себе. Але ми знаємо, що Дерипаска був тісно пов'язаний з Манафортом протягом низки років, – це про щось говорить.

- Ти стверджуєш, що Путін радіє санкціям проти Росії. Чому?

- Він хоче самотності – він сам почувається абсолютно самотнім. А по-друге, він хоче, щоб ті незручності, яких він зазнає, як раб на галерах, як правитель ізольованої країни, несла вся його еліта. Спочатку це були офіцери середньої ланки і генерали силових структур, у яких відібрали закордонні паспорти, щоб вони не могли спокійно їздити, а сьогодні десятки тисяч путінських службовців позбавлені свободи пересування, якщо вони хочуть залишатися в системі. А якщо не хочуть, як Олексій Улюкаєв, міністр економічного розвитку, то вони легко можуть заробити роки суворого режиму. Путін у кількох своїх передвиборчих виступах підкреслив, що єдиний гріх, який він не прощає ніколи і нікому – це зрада. Ворогом бути можна. Я вцілів тільки тому, що ніколи не був членом путінської команди – я його не зраджував. Я в принципі не міг зрадити, бо не був його другом. А ось якщо зрадили друзі – це набагато страшніше. Путін хоче нагадати всім, що тягар раба на галерах повинна нести вся країна.

- Як, на твою думку, зміниться ставлення американців, Білого дому до Росії після заміни кавалера російського ордена Дружби, держсекретаря Тіллерсона, на колишнього шефа ЦРУ Помпео?

- На краще нічого не зміниться. Якщо російська політика багато в чому визначається суб'єктивними уподобаннями лідера і економічними інтересами його оточення, то американська політика визначається інститутами і стратегічними інтересами США як держави. А ці інтереси не змінюються навіть при зміні президента, не кажучи вже про зміну чиновників наступних органів. Тим більше Майк Помпео, колишній директор ЦРУ – більший яструб, ніж Рекс Тіллерсон. Тому ні на яке потепління я не очікую. Швидше Путін зацікавлений у загостренні, аніж американська сторона. Якщо загострення триває дуже повільно (що для України погано), то це тому, що Америка не дуже хоче загострюватися. А Росія готова загострюватися надалі.

- Тобі не здається, що Захід почав затягувати на шиї Путіна зашморг? Діє рішуче.

- Так, це було ще за Барака Обами, коли були введені санкції, безпосереднім розробником яких був помічник державного секретаря США Деніел Фрід. Ідеологія і філософія цих санкцій зрозуміла – вбити клин між Путіним і його елітами. Зробити так, що Путін з гаранта інтересів своїх еліт і свого ближнього кола перетворився на їх антагоніста. І це триває, але повільно. Я не бачу, щоб Захід діяв надрішуче. Він діє послідовно. Ціна життя людини в західному світі дуже висока. І ніхто, звісно, на відкрите збройне протистояння з Росією, коли можуть загинути багато тисяч людей, йти не хоче.

- Яких капостей слід очікувати Росії від англійців у зв'язку зі справою Скрипаля?

- Я сказав би, що жорсткість, як і раніше,поки риторична. Це вже багато. Риторика така жорстка, якої досі не було. Але висилка дипломатів, на яку РФ негайно відповіла симетричним висиланням, плюс ще закриття Британської ради, що завдало великої шкоди з огляду гуманітарних зв'язків між Росією і Великою Британією, зашкодило багатьом гуманітарним інституціям, діячам науки, культури та освіти в Росії. Закриття консульства в Санкт-Петербурзі – це ускладнення в отриманні британських віз для тисяч росіян, які щорічно зверталися в це британське консульство. Але по-справжньому жорсткі заходи почнуться тоді, коли Велика Британія реалізує загрози щодо ретельної перевірки і арешту активів найбагатших росіян на території Сполученого Королівства. Тоді можна говорити про те, що стратегія вбивання клину між Путіним і елітами почала працювати насправді.

- Рік тому я сказав, що Чемпіонат світу з футболу в Росії не відбудеться. Чемпіонат світу з футболу цього року в Росії відбудеться чи ні?

- Думаю, що поки що – так. Ми повинні розуміти, як ухвалюють такого типу рішення. ФІФА формально і фактично незалежна від політичної влади, і ця незалежність кувалася десятиліттями. Крім того, керівництво ФІФА досить корумповане Росією. Коли йшов у відставку колишній голова Йозеф Блаттер, здавалося, що щось зміниться. Але на зміну йому прийшла людина з тієї ж керівної команди – Джанні Інфантіно. Тому поки що Чемпіонат світу пройде в Росії. Потрібні якісь екстраординарні заходи, щоб це було не так. Але подивимося. Я згоден, що отруєння Скрипаля поклало початок якомусь новому етапу в системі протиріч між Росією і Заходом. Тому зарікатися, що чемпіонат буде перенесено, я би не став, тим більше Велика Британія готова до його проведення – вся інфраструктура там є. Але не треба скидати з рахунків те, що всі квитки вже продані, і якщо ФІФА буде переносити чемпіонат, вона матиме справу з величезною кількістю позовів, фінансових проблем. А головне – поставить під сумнів власну незалежність від політиків.

- А якщо провідні збірні відмовляться приїздити до Москви? Якщо найбільші спонсори відмовляться спонсорувати чемпіонат і так далі?

- Я вважаю, що поки з імовірністю 65% чемпіонат відбудеться в Росії. 35% – за те, що його там не буде. Ще два місяці тому я би сказав, що це 90 і 10. Ситуація з отруєнням Скрипаля змінилася, але поки не радикально і остаточно.

- Чи загрожує Росії самоізоляція? Не може бути так, як було за Брежнєва, коли кордони на замку, росіяни не зможуть знову виїжджати до інших країн і відключать інтернет – навіть такі розмови є?

- Росія вже йде шляхом самоізоляції. Вона послідовно і чітко йде цим шляхом вже чотири роки, як мінімум з анексії Криму. Державні чиновники вже обмежені у свободі пересування, багато інтернет-сайтів недоступні в Росії. Інтернет недоступний на комп'ютерах державних чиновників, окрім службових і відомчих мереж. Тому я припускаю, що все це буде розвиватися і надалі. Тож що далі ти від путінського престолу, від путінських годівниць, то більше у тебе шансів залишитися вільним і дожити до того часу, коли Росія знову стане вільною.

- Росії в найближчому майбутньому кінець чи ще ні?

- Я сподіваюся, що ні. Оскільки незважаючи ні на що, незважаючи на моє неприйняття нинішнього російського режиму і всіх основних тенденцій розвитку моєї країни – я патріот. Я хочу, щоби Росія вижила, щоби збереглася культура Росії. Шанс вижити є, але він не абсолютний. Росія – це величезна територія, важко керована. Більшість цієї території об'єктивно непридатна для життя людини. Багато проектів, якими Путін сьогодні намагається пишатися, були реалізовані тільки за рахунок безкоштовної рабської праці в'язнів ГУЛАГУ. І якщо ми всього цього не врахуємо, якщо не буде нової стратегії розвитку Росії, якщо не буде кардинальної зміни вигляду її еліт, то шанс, що Росія не збережеться в середньостроковій історичній перспективі, теж є, чого б мені не хотілося. Мені б не хотілося, щоб моя країна була жупелом і джерелом загроз. Зрештою у нас є багатий історичний досвід країн, в першу чергу Німеччини, яка, програвши дві світові війни, пройшовши через нацизм, сьогодні знову є економічним, політичним, а головне моральним лідером Європи. І це відбулося передусім завдяки національному покаянню. Ось коли Росія прийде до ідеї національного покаяння, тоді можна буде сказати, що рішучий крок у напрямку кардинальних змін, збереження і порятунку країни, у тому числі як ключового суб'єкта того європейського світу, частинами якого ми всі об'єктивно є, зроблено.

- Тобто ми визнаємо, що Росії об'єктивно є за що каятися, в тому числі перед Україною?

- Звісно. І перед самою собою, за величезне знищення російського народу тоталітарними режимами, які існували тут протягом століть.

- Що буде найближчим часом з Кримом і Донбасом?

- Буде заморожування чинної системи відносин. Мінські угоди абсолютно нездійсненні. Тому якщо від них не відмовлятися, то просто регламентація замороження конфлікту за придністровським зразком. Також ясно, що ні на які компроміси щодо Криму Путін не піде. Тому тут потрібно готуватися до гри.

- Наскільки слушні думки, що Україні варто відмовитися від претензій на Крим і не торпедувати питання окупованого Донбасу?

- В публічному політичному просторі так українські еліти сказати не можуть. Але де-факто це, на жаль, так і буде. Доведеться взяти паузу, тому що немає жодних конкретних сценаріїв, які могли би кардинально змінити ситуацію в осяжній короткостроковій історичній перспективі. А середньострокова і довгострокова перспектива залежатиме багато в чому від зміни влади в Росії і від зміни парадигми розвитку Росії.

- Як тобі новина про те, що Надія Савченко принесла до парламенту гранати, а перед цим домовлялася з військовиками про те, що будуть чи не бомбити ВР, розстрілювати там депутатів і стріляти з мінометів по куполу ВР? Що ти про це думаєш?

- Я давно вже не був в Україні. І достовірної інформації щодо цих питань у мене немає. Але якось мені не дуже віриться, що Надія Савченко повинна була відіграти таку роль. Ясно, що з точки зору внутрішньої української політики весь цей скандал спрямовано на те, щоб забезпечити передумови для переобрання ВР за сценарієм Петра Олексійовича Порошенка. Тому що не тільки Надія Савченко опиняється під боєм, а й БЮТ, тому що Савченко була першим номером цього списку, хоча згодом була виключена з фракції. Під боєм опиняються добровольчі батальйони та інші воєнізовані формування, які відчули себе реальними серйозними суб'єктами української політики ще два-три роки тому, і вимагають компенсації від корумпованих еліт, якоюсь мірою за зраду спільної справи. Я розглядаю це ще й у контексті переобрання Петра Порошенка на другий термін, але інформації у мене замало, щоби я міг робити категоричні висновки.

Новини за темою

- Що ти думаєш про найближчі перспективи Міхеїла Саакашвілі?

- Саакашвілі – харизматичний лідер, який просто так не здасться. Ясно, що його ситуація дуже тяжка. Він поза межами тих політичних просторів, в яких він виявляв і міг би виявити себе. Його останнє слово ще не сказано. Давайте дамо йому ще якийсь час для відновлення і змоги політичної реабілітації.

- І"Батьківщина", і БПП замовили зараз абсолютно незалежні дослідження, і результати виявилися такими: перше місце, якби сьогодні обирали в Україні президента, посідає Юлія Тимошенко, на другому місці – Петро Порошенко, на третьому – Анатолій Гриценко. Якою, на твій погляд, буде трійка головних претендентів на посаду президента України?

- Я думаю, саме такий вигляд вона і матиме. Але якщо говорити про мої погляди на ці питання, то я прихильник того, щоб Україна стала повноцінною парламентською демократією, а не змішаною. Хоча сьогодні вона парламентсько-президентська республіка, але де-факто країною править президент, через контроль над більшістю у ВР і через непрямий вплив на уряд. Коли Україна стане парламентською демократією, то у неї з'явиться свій Гавел, наприклад, Святослав Вакарчук, і тоді проблема президентської посади як центру зосередження корупційних ідей і практик буде знищена. А це найголовніше. Важливо зараз не хто прийде до влади, а зміна самої політичної моделі України. Юлія Володимирівна і Петро Олексійович якщо люди не вчорашнього дня, то представники тих самих еліт, які постійно заводять Україну в той самий глухий кут.

- Ти допускаєш думку про те, що за півроку до виборів в Україні можуть з'явитися зовсім інші фігури, і люди, які втомилися від старої колоди карт, почнуть голосувати за цих нових майбутніх лідерів?

- Наскільки я чув, Петро Олексійович Порошенко не виключає проведення восени дострокових парламентських виборів, щоб швидше сформувати новий лояльний до себе парламент, поки якісь деструктивні процеси для нього не зайшли занадто далеко. Але постійне відтворення цієї ситуації, за якої президентська влада концентрує довкола себе корумповані кола, має бути припинене. Бо тоді та гігантська політична і моральна перевага, що її Україна отримувала двічі за останні 15 років, учергове буде втрачена. І це завдасть величезної шкоди Україні – власне їй і її відносинам з північноатлантичним світом.

- За нашого з тобою життя відносини між Україною і Росією налагодяться чи ні?

- Ми молимося за це. І я певен, що наш Господь почує наші молитви. І я певен, що Україна залишиться вільною, а Росія буде вільною.

- Я тобі вдячний.

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів