Олексій Ситников
"112 Украина"

Бацман: В ефірі програма "Бацман". Олексій Сітніков у студії – політтехнолог, доктор економічних і психологічних наук, професор.

Доброго вечора. З якого приводу ви в Україні? Невже в нас намічаються дострокові парламентські або президентські вибори?

Сітніков: Тут починається новий цикл. Коли він точно почнеться – ще незрозуміло, але нюх підказує, що щось починається.

- Коли нам можна чекати цих виборів?

- Поки що особливих причин, щоб щось відбулося поза терміном, – я не бачу. Є багато версій, що вибори можуть відбутися раніше, але поки я не бачу драйверів, які б допомогли запустити ці дострокові вибори.

- В Україні кажуть, що Кремль і Росія просто кровно зацікавлені, щоб парламентські і президентські вибори в Україні відбулися чим раніше, тим краще, тому що таким чином у Росії буде шанс провести якомога більше агентів впливу в різні органи влади в Україні. Це так?

- Україна перебуває на перетині інтересів кількох держав. Ви запитуєте з приводу Росії, але я те саме можу сказати і щодо Європи, Америки. Це така шахова дошка, на якій грають багато гравців. На жаль, так склалося, що останні президенти України не вибудовували власної стратегії. Це така біда. А біда тому, що в країні не сформувалася національно орієнтована бізнес-еліта. А вона не зробила замовлення на національно орієнтовану політику.

- Кому з президентів ви допомогли стати президентами?

- Ми, команда фахівців, яка в 1989 році з'явилася в Новосибірську, наразі це близько 500 фахівців, за 28 років провели понад 400 виборів, у понад 55 країнах світу. Прізвищ ми не говоримо, поки це не скаже сам кандидат або поки це не буде надбанням ЗМІ. З публічного це, природно, Єльцин. Це була гарна кампанія "Голосуй або програєш", в 1996 році, коли з 3%... ніхто не вірив. Це Шеварднадзе. Кучма - останні вибори. Помаранчева революція, яка закінчилася обранням Ющенка, хоча я з ним не був знайомий, бо ми працювали безпосередньо із Зінченком і Тимошенко. Це були і Латинська Америка, і багато країн Східної Європи.

- Скільки сьогодні коштує приблизно президентська кампанія в Україні?

- Є міжнародні розрахунки. Найпростіший примітивний розрахунок пов'язаний із кількістю контактів, необхідних для того, щоб донести меседжі під час виборчої кампанії. А кожен контакт коштує грошей. У середньому вартість виборчої кампанії — 10 дол. на виборця. На 30 млн виборців потрібно мінімум 300 млн дол. Для того щоб розпочинати президентську кампанію.

- А в Росії така сама ціна?

- Вартість контакту є приблизно такою самою. Але можу сказати, що кампанії в Росії були багатомільярдними. Справа в тому, що основні гроші під час виборчої кампанії витрачаються на впізнаваність. А якщо людину впізнають, як, наприклад, Славу Вакарчука, то грошей треба менше.

- Чому ви назвали Вакарчука?

- Я дуже люблю його як музиканта (я сам у минулому музикант), вважаю його геніальним музикантом. По-друге, думаю, що колись саме я в спілкуванні з ним зародив ідею, що з нього може вийти дуже непоганий політик.

- А ви вважаєте, він наразі буде балотуватися?

- Можливо, наразі ні, але я настільки люблю цю людину і вважаю її не тільки чудовим музикантом. Я багато з ним спілкувався, це дуже внутрішньо чиста, чесна, широко ерудована та освічена людина.

- Чи правда, що це саме ви придумали знамениту косу для Юлії Володимирівни Тимошенко?

- І так, і ні. Ми в 1996 році, після обрання Єльцина, почали отримувати дуже багато запрошень з-за кордону. Команда Юлії Русової (якої вже немає в живих), з якою я працював, отримала запрошення проконсультувати молодого політика – Юлію Володимирівну Тимошенко. Тоді ще в Дніпропетровську, ще тільки політика-початківця. Перше, що ми зробили, – здійснили психосоматичні дослідження. Глибшого дослідження просто нема. І ми тоді знайшли причину дуже великого антирейтингу Тимошенко. Тоді виникла думка, що однією з причин цього антирейтингу, вже у самосвідомості національної ідентичності українського народу, було те, що її не дуже сприймають українкою. З'явилася думка, що їй просто на лобі треба поставити штамп, що вона українка. Є і ще одна причина цього антирейтингу: Юлія Володимирівна і тепер є дуже красивою жінкою, а в 37 років яка ж енергетика була. У чоловіків дах зносило – і в мене зносило, і у всіх зносило. Ось ця боязнь жінок, що з'являється якась конкурентка в публічному просторі, жінки не сприймали гарну, дуже сексуальну, дуже енергійну яскраву жінку. Дослідження показали, що потрібно знижувати сексуальність. Наші психоаналітики тоді прорахували, що є тільки два архетипи, до яких жінка не відчуває конкуренції з іншою жінкою, – це мати і вчителька. Для матері Тимошенко тоді була ще надто молодою (тепер-от треба робити цей образ), а ідея вчительки полягала в тому, що вона повинна бути привабливою, але не сексуальною. І тоді запропонували стилістику вчительки з українською консервативною зачіскою. Ніколи розпущене волосся, завжди костюм, спідниця нижче коліна. І дуже консервативний стиль. Ми цю ідею представили Юлії Володимирівні.

- І там була коса?

- Так, там це все було. Але чи читала це Тимошенко, ми не знаємо. Відповідно, через декілька років, коли ця зачіска з'явилася, природно, ми посміхнулися, тому що ми пам'ятаємо, що ми це пропонували. Але Юлія Володимирівна, звичайно, абсолютно справедливо вважає, що це придумала вона, і я з цією версією теж згоден.

- Ви з нею працювали близько 10 років, до 2008 року?

- Ми закінчили працювати, коли була парламентська кампанія 2007 року, яку вона дуже красиво виграла. Ми дійсно дуже тісно працювали тоді, придумали "Український прорив".

- Чому ви розлучилися?

- Ми як фахівці та вчені завжди боїмося ситуації, коли доводиться йти наосліп. Виграші можуть бути різними. Але я знаю, що всі програші починаються з фрази "давайте не будемо здійснювати дослідження". Я як технолог відчуваю себе із закритими очима - без досліджень і досліджень, які здійснюємо ми самі. Тоді тільки закінчилися парламентські вибори, і, здавалося, навіщо здійснювати дослідження? Це перше. Друге: на нашу думку, висування тоді Олександра Валентиновича Турчинова на мера Києва було, гадаю, помилкою з точки зору енергетики Олександра Валентиновича. Він не так влаштований, велика кількість масових зустрічей, якихось публічних обіцянок – це трошки не в стилістиці Турчинова, якого я дуже добре знаю, і я дуже шанобливо до нього ставлюся. Гра наосліп і це відчуття, що "ми знаємо, як влаштоване суспільство, про що думає народ", нас тоді трошки злякали.

- Сьогодні ви працюєте з Тимошенко?

- У нас дуже теплі відносини з Юлією Володимирівною – практично 20 років нас пов'язують, і дуже багато успішних проектів. Ми у взаєминах, але не в контакті.

- Що потрібно зробити Юлії Тимошенко, щоб стати президентом України, наприклад, у 2019 році?

- Вона все робить цілком правильно. В Юлії Володимирівни приголомшливе чуття. Вона перебуває в зоні публічної популістської політики. Вона дуже добре відчуває ідеологічні конструктори. Ідеологія – це пояснення населенню, що відбувається і що воно отримає в разі приходу до влади цього політика. Але пояснення мовою населення. Ось це Юлія Володимирівна в цій країні вміє робити краще за всіх. Пам'ятаєте Майдан 2004 року? Ющенко, який з папірця читає довгий текст людям, котрі стоять уже кілька тижнів на морозі, і Юлія Володимирівна, в білому пальто, пропливає над натовпом. Які папірці? Чи вона коли-небудь дивилася в папірець? Подивіться в очі людей, які стоять на площі, коли вона виступає. Вона вміє говорити, вміє запалювати, у неї приголомшлива енергетика, вона неймовірно приваблива. Вона все робить правильно.

- Чому Тимошенко і Путіну добре один з одним?

- Володимир Володимирович Путін – нормальний чоловік. І йому не може не подобатися така гарна розумна жінка. Одна з моїх пацієнток (я ж психотерапевт) сказала таку фразу: "немає нічого більш сексуального, ніж інтелект". Я думаю, Юлію Володимирівну навіть за різних політичних позицій затягує до такого сильного чоловіка – він є найвпливовішою людиною у світі кілька років поспіль. Це таке тяжіння різних полюсів, абсолютно різних енергетик, інтелектів. Коли вони спілкувалися, у них був досить хороший особистий контакт.

- Ви спостерігали за цим спілкуванням?

- Я був одним з тих, хто це влаштував. Але вони спілкувалися удвох. Я абсолютно переконаний, що вони з повагою один до одного ставляться.

- Ви щільно працювали з Помаранчевою революцією. Дуже добре знали Бориса Березовського. Він правду казав, що дав на революцію 50 млн дол.?

- Я не знаю нічого про його фінансові відносини з Помаранчевою революцією, я був технолог. Якщо він мав з кимось переговори, то з кимось з тих олігархів, які стояли за Помаранчевою революцією тут. Мене на цей проект привіз мій давній друг – Олександр Зінченко, з яким ми були знайомі ще з комсомолу. Одного разу він приїхав до Москви і сказав: "Ми починаємо опозиційний процес, нам потрібен сильний технолог. Ми б хотіли запросити". Я погодився, і ми з ним дуже добре працювали разом. А які фінансові відносини були в Бориса, я не знаю. Ми з ним багато спілкувалися, особливо в 1999 році, коли я створював партію "Єдність". Ми цей проект вирахували за допомогою якраз психосоматики, коли всі в Росії були впевнені, що "Вітчизна – вся Росія" вже перемогла. Я півроку ходив з цим проектом, що я можу створити нову партію. Це треба було бути божевільним, типу Б. Березовського, який, побачивши ці розрахунки, сказав: "А спробуйте". Грошей особливо нам не дали, але нам вдалося створити нову партію, на перших же виборах отримати майже 25%. Практично перевернути всю російську політику. Але Борис Абрамович був далеко не щедрою людиною. Я ніколи з ним не був у фінансових відносинах, жодного разу не отримав від нього ні копійки. Коли одного разу Борис мене привіз до Карачаєво-Черкесії, де його мали обрати депутатом, у 1999 році, це було за 12 днів до виборів. А ми до цього там уже працювали з мером міста – місцевим олігархом, якому я допомагав обиратися. Мене там усі знали, і ми за 12 днів провели дуже технологічну кампанію, і його обрали. Коли він мене просив допомогти в цій кампанії, він сказав: "Якщо я виграю, Льоша, – все, що хочеш". І коли він став депутатом, чому він сам здивувався, бо єврея-мільярдера в злиденному мусульманському регіоні обрати – це таке... І ось він зібрав у себе в палаці триста своїх друзів, журналістів, олігархів, телеведучих (навіть Путін приїхав, він був тоді головою ФСБ) і, показуючи на мене, сказав: "Я обіцяв, що я заплачу стільки, скільки він захоче. Я думав, що я розумію у виборах, я нічого не розумію у виборах. Ось він тепер мені показав, як треба проводити вибори, і я обіцяю, що я завжди буду говорити всім, що Олексій Сітніков — кращий політтехнолог у світі. І зараз ви будете присутні при тому, як я виконаю свою обіцянку перед Олексієм". Ми сідаємо за журнальний столик, усі довкола стоять, і він мені каже: "Пиши". Я беру аркуш і пишу: "Рахунок Б.А. Березовському за проведену виборчу кампанію, де він з п'ятого місця за 12 днів став переможцем, і став депутатом Державної Думи". Пишу цифру, підпис, дату і даю йому. Борис посміхався, кланявся красивим жінкам, і тут він дивиться цей папірець, люди починають розходитися, охорона починає сходитися, і він каже: "Я, звичайно, говорив тобі, що все, що хочеш, але я ж не думав, що ти так будеш нахабніти – ви ж лише 12 днів працювали". Я йому кажу: "Якщо в тебе машина зламалася і на ремонт потрібно два місяці, а ти просиш зробити ремонт за 12 днів, з тебе візьмуть більше або менше? Чому ж ти вважаєш, що я за 12 днів повинен взяти менше, якщо нам довелося за цей час виконати всю роботу, яку потрібно було зробити за два місяці?" І тут Боря бачить, що в моєму рахунку шість нулів, але немає цифри попереду. І він каже: "Але ти не сказав, скільки мільйонів". Я йому кажу: "Я тобі цю кампанію – дарую, бо я знав, що яку цифру я тобі не напишу – це закінчиться саме так". І коли це сталося, я вирішив для себе, що мені, швидше, цікавіше з ним спілкуватися, ніж мати грошові відносини.

- Але він вам якось віддячив?

- Він хотів. Коли в мене народилася донька, він знав, що я обіцяв дружині джип, а це було в 1999 році, перед Новим роком. Я не міг знайти, а він же був керівником "Логовазу", і він намагався мені всунути Джип Мерседес, шалено дорогий, але я спеціально поїхав до іншого магазину і купив іншу машину. Він був дуже розумною людиною – член-кореспондент Академії наук, справжній доктор математичних наук. Докторська дисертація в нього була з теорії прийняття рішень. Він дійсно стратегічно мислив. У нього був виверткий, комерційно-політичний... інвестиція в політику – це у всьому світі найвигідніша інвестиція. Коли Черномирдін збирав гроші під "Наш дім – Росія", він брав гроші з коефіцієнтом 1 до 100. Тобто на кожен мільйон карбованців він гарантував сто мільйонів контрактів. Інвестиція в політику – найвигідніша інвестиція.

- Ви знаєте, чому помер Березовський?

- У мене внутрішнє відчуття, що це не самогубство. Інакше б це було дуже просто давно розслідувати і опублікувати. Мені здається, що його смерть пов'язана з тим, що він уже намагався повернутися і відновити відносини з Путіним. Отже, були сили, не зацікавлені в тому, щоб він відновив взаємини з Путіним. Мені здається, що версія того, що він вже був готовий написати листа або вступити в переговори, є близькою до дійсності. А у світі багато сил, які були в цьому не зацікавлені.

- Ви керували в 1996 році виборчою кампанією Бориса Єльцина.

- Я був одним із ключових політтехнологів. Керували великі люди.

- Якою реально була ваша роль?

- Усі розрахунки, вся ця психосоматична модель, придумування "Лебедя" як головний проект. Адже Єльцин і Зюганов не були конкурентами. Зюганов і Єльцин були такі самі, як "Мерседес" і "Запорожець". "Запорожець" — не конкурент "Мерседесу". Нам потрібно було створити конкурента Зюганову, і ми його розрахували, і створили проект під назвою "Лебідь". Нас було багато, це була досить велика командна робота, але розрахунки були на нас. Я був правою рукою начальника штабу – Юрія Федоровича Ярова, менеджера, який цілодобово працював. Це був такий робочий штаб. Потім ми робили образ Наїни Йосипівни - це був перший проект жінки, першої леді. І це був дуже гарний проект. Наїна Йосипівна багато дала голосів своєю щирістю, жіночністю, людяністю. Плюс наша команда відповідала за всі "червоні" регіони, де дійсно доводилося битися, тому що єльцинська кампанія була так влаштована, що керівниками штабів у всіх регіонах були губернатори. А в "червоних" регіонах ці губернатори були керівниками штабів Єльцина, а працювали на комуністів. І ось там ми реально працювали, як партизанські загони.

- Медведєв сказав, що насправді вибори тоді виграв Зюганов.

- Починали ми з 3-4%, а фальсифікувати результати було не так просто, тому що в більшості регіонів фактично губернатори, які й повинні були це робити, ставали на бік комуністів.

- Єльцин реально багато пив?

- Це не дуже коректно говорити. Зрозуміло, що весь світ бачив кадри президента, який не зовсім адекватно поводився, але в кожної людини є, особливо в такій стресовій ситуації, свої способи вирішення питання. Наразі не дуже коректно щодо Єльцина такі речі говорити.

- Як це на роботі штабу позначалося?

- Єльцин до штабу приїжджав лише двічі. З Наїною Йосипівною ми спілкувалися щодня, практично вели всю її програму – дитячі будинки, будинки престарілих. Вона приїжджала, плакала, ми її лікували. Але між нами завжди був Борис Березовський. Тетяна Єльцина була реально ключовою людиною між штабом і Борисом Миколайовичем. Але Березовський весь час повинен був бути присутнім на всіх зустрічах з першими особами. Одного разу він замість себе послав Рому Абрамовича. І я йому сказав: "Ти послав Рому. Ти розумієш, що Рома стане Борею?" Роман Абрамович став дуже талановитим учнем Бориса Березовського.

- Чи правда, що Єльцин шкодував наприкінці життя, що він поставив на Путіна?

- Партію "Єдність" ми створювали не під Путіна. Наступником, який повинен був прийти після Єльцина, протягом декількох років до цього, Єльцин вважав іншу людину. Це була людина, з якою я реально вибудовував усі ці процеси, регіональні структури. Коли ми 19 грудня створили партію "Єдність" і рахували, скільки людей ми повинні заохотити (тобто кількість співробітників в штабі, який ми створили, і всю мережу ми створили за два місяці), то в нас у підпорядкуванні були 1,5 млн осіб. 1,5 млн осіб знали, куди піти, що робити, перед ким звітувати. Людиною, яку до осені 1999 року Єльцин вважав своїм наступником, був Микола Омелянович Аксьоненко – міністр шляхів сполучення. Таких талановитих управлінців у Росії не було і ще довго не буде. Єльцина від призначення Аксьоненка відмовив Чубайс. Коли повинні були призначити Аксьоненка прем'єр-міністром, то вже фельд'єгер поїхав до Думи, повіз рішення про призначення Аксьоненка, і в цей час до Єльцина зайшов Чубайс, у якого з Аксьоненком був дуже жорсткий конфлікт із тарифами. І Чубайс відмовив Єльцина словами: "Він дуже сильний". Олігархи Аксьоненка дуже боялися, тому що він був сильний управлінець. У РЖД було 2 млн працівників – економіка ж уся тримається на залізничному транспорті, доріг же взагалі немає. Чубайс відмовив Єльцина, до Думи приїхав фельд'єгер, якого повернули з новим дорученням – на Степашина. Це був той переломний момент, де еліти злякалися такого сильного управлінця. Він, можливо, був не дуже сильним політиком, хоча я його вчив політиці. Це людина, яка не взяла в житті жодного лікарняного, яка знала всіх людей, з якими хоч раз бачилася, на ім'я і по-батькові, навіть через тридцять років.

- Як професіонал що б ви порадили Володимиру Путіну, щоб виграти вибори в 2018 році?

- В.В. Путін виграє вибори в 18-му в будь-якому випадку. Немає навіть близько жодного конкурента, який би мав такі самі впливовість, популярність, рейтинг, авторитет. Можна по-різному ставитися до Путіна, це залежить від того, яку позицію займаєш — продержавну чи соціальну. Тобто в першу чергу права та інтереси держави або та модель, яка є прийнятною в Європі, – права людини. Права держави чи права людини? У багатьох опитуваннях, в різних країнах, навіть у тих, де дуже складне ставлення до Росії, на запитання "якого б ви хотіли президента?" люди відповідають: "Як Путін".

- Що б ви порадили зробити Путіну з війною на Донбасі, яку він розв'язав?

- Це дуже складне питання – у цієї війни так багато інтересантів. Будь-який процес хтось підігріває. У будь-якого процесу повинні бути драйвери. У цій війні багато інтересантів – і в Росії, і в Україні...

- Але ключова особа одна, яка може це закінчити, – Путін.

- Я думаю – ні. Інтересантів набагато більше. Якщо подивитися з точки зору книги Бжезинського "Велика шахівниця", то гравців, які грають у цю війну, набагато більше.

- Чи правда, що ви пішли з виборчого штабу Ксенії Собчак, тому що вона вас не слухала, як ви хотіли, і не було грошей на виборчу кампанію?

- Трошки не так. Я ніколи не був знайомий із Ксенією Собчак і познайомився тільки тоді, коли вона запросила мене очолити штаб. Запросив мене один мій знайомий з нею повечеряти, і вона мені зробила цю пропозицію. Вона сказала, що я їй цікавий, тому що я працював з опозиційними проектами, тому що я один з небагатьох, хто взагалі жодним чином не пов'язаний з Кремлем, тому що я досить авторитетний – професор в Америці, у Франції.

- Вона покликала вас очолити штаб, і потім раптом ми бачимо, що керівником штабу став Малашенко.

- Я про це дізнався на прес-конференції. Це одна з причин – такий стиль є незвичним для мене. Туди я йшов бути представленим начальником штабу. Але я зітхнув з полегшенням, тому що ми з Малашенком ще з ляльок дружили. Ми з ним близькі товариші. Мало того, ми вечір перед цим провели разом, на балу Татлера. О 10-й вечора Малашенко ще не знав, що вночі він отримає запрошення, а вранці на нього погодиться. Це нормально – в політиці так прийнято. Я зрадів, тому що Малашенко мені комфортний: він медійник, я технолог. Я не дуже люблю ходити, давати інтерв'ю, а він є достатньо публічною фігурою. Але я пішов не тому – мені потрібно було вирішити. Кандидат, згідно з російським законодавством, – це 300 тис. підписів потрібно здати 1 лютого, а мені їх треба зібрати. Щоб це зробити у 40 регіонах країни, потрібно створити 40 штабів. У зв'язку з тим, що це новорічні свята, я розумію, що в мене максимум 20 днів на збори. Потрібно створювати мережу. 1 листопада мені потрібно було найняти на роботу 10 тис. осіб. І коли я почав запитувати: "Хто спонсори?"...

- Кремль...

- Розумієте, коли вона мене назвала начальником штабу, три тижні тому ніхто нікуди мене жодного разу не покликав. Зі мною зустрічалися представники спонсорів, але це не кремлівські люди, це представники бізнесменів, які хочуть, щоб про них ніхто не знав. Вони зустрічалися і обговорювали зі мною, скільки грошей треба на виборчу кампанію. Але ні Ксенія, ні ці спонсори не дали мені гарантії, що будуть гроші в тому графіку, який є необхідним для збору підписів. Я досить відповідальна людина, щоб, коли мені не відповідають на запитання "хто спонсор, яке фінансування і чи буде виконано графік"... у мене були здогадки, лише здогадки. Я три тижні пропрацював, були різні люди, але штабу досі немає. Штаб тільки формується.

- Сьогодні цей бюджет туди зайшов?

- Я не знаю.

- К. Собчак напевно спілкується з В. Путіним?

- Вона цього і не приховує. Вона зараз знімає фільм про батька, і вона зустрічалася з Путіним і про це говорить. Можливо, є і ще якісь зустрічі. Ну, як ви ставитеся до дітей своїх друзів, навіть якщо вони роблять щось не те? Але це діти друзів, тим більше що Путін Собчаку дуже багатьом зобов'язаний. Наявність прямого телефону і навіть зустрічі я не схильний пов'язувати. Звичайно, якісь розмови щодо цього в них були, але я не знаю, підтримав Путін чи ні.

- А вона могла прийняти рішення піти в президенти без схвалення В. Путіна?

- Я думаю, без схвалення – так. Але вона не пішла б, я думаю, якщо б він заборонив. Путіна, коли давав прес-конференцію, запитали: "Як ви ставитеся до висунення?" І Путін відповів, що будь-яка людина може висуватися. Але, мені здається, що, якщо б він заборонив, вона б не пішла.

- Тоді чому немає бюджету?

- Я ж теж, прийшовши туди, постійно спостерігав. Ми тільки розпочали кампанію, і Ксенію пустили на російський телеканал, до Малахова. Я величезну "гирю" поклав на те, що це кремлівський проект. Ми їдемо до Краснодара, щоб вона, крім своєї лекції, підтримала місцевих екологів, і місцева влада забороняє цей мітинг. Я кладу маленьку "гирьку" на іншу сторону. Ми летимо до Єкатеринбурга, і нам забороняють виступати в "Єльцин-центрі". Я ще одну "гирьку" сюди кладу. Я не знаю, хто спонсор.

- Ви, така досвідчена людина, погодилися взяти участь у чомусь, не знаючи найголовнішого?

- Штаб ще тільки формується. Ніхто там ще грошей не отримує. Нікого на роботу не взяли. Це була команда, що формується. Відповідно, я до цієї команди увійшов. Я три тижні спостерігав, не отримав відповіді на кілька запитань, а мені потрібні на багато запитань відповіді. Коли людина приходить одна, як Малашенко, він відповідає тільки за себе. А коли ти розумієш, що з тобою прийшли 30 осіб, а тобі потрібно найняти ще 1000 (навіть 10000) і перед ними відповідати, то в мене багато запитань. Я відповіді не отримав і, ні з ким не сварячись, сказав, що я не беру на себе відповідальність за технології в регіонах і збір підписів. Але сам я проголосую за Ксюшу.

- Скільки відсотків вона візьме?

- Це залежить від того, наскільки вдасться ту ідею, заради якої я прийшов... я ж не заради Ксюші пішов туди. Мені дуже подобається ідея, щоб вона замінила своїм прізвищем рядок "проти всіх". Навіть є ідея змінити прізвище або ім'я. "Собчак Проти всіх Анатоліївна". Ідея "проти всіх" - це і є та ідея, заради якої я туди пішов. Не заради Ксенії Собчак.

- Ви добре володієте гіпнозом. Ви можете загіпнотизувати зараз нашого оператора, щоб він тільки вас показував?

- Не треба з мене робити Кашпіровського. Я – професійний психотерапевт, професійний гіпнотизер. Я це роблю дуже добре, спокійно, зі своїми пацієнтами, але вважаю, що подібного роду публічні демонстрації шкодять. Скільки людей під час Кашпіровського або Чумака вважали, що вони вилікувалися, сидячи біля телевізора. І які потім були проблеми в цих людей. Основне завдання медицини – не нашкодь. Це перше. Друге – там має бути якийсь постійний зворотний­ зв'язок. Гіпноз, або вплив без зворотного зв'язку, – злочин. Я можу це зробити, але я вважаю, що це неправильно. Є якась медична етика.

- Дякую вам за інтерв'ю.­­