banner banner banner banner

Скоріш за все, ситуацію з Донбасом не буде розв'язано за цієї влади

У "Великому інтерв'ю" народна депутатка VIII скликання, Герой України Надія Савченко

Скоріш за все, ситуацію з Донбасом не буде розв'язано за цієї влади
112.ua

Надія Савченко

Депутат Верховної Ради VIII скликання

У "Великому інтерв'ю" народна депутатка VIII скликання, Герой України Надія Савченко

- Добрий вечір. Що для вас стало розчаруванням 2020 року?

Не люблю розчаровуватися, тому що не люблю очаровуватися. Я нічого надзвичайного не очікувала, тому для мене вся тяжкість цього року була закономірною. За цей рік трапилося стільки шуму, що люди не встигали ловити нитку основних подій. Нічим особливим цей рік для мене не відзначився.

- А що можете назвати успіхом України у 2020 році?

- Те, що ми ще вистояли, те, що в нас ще є держава. Те, що триває перемир’я. Більше ніяких успіхів не було. Найгірше те, що ми продали землю. Це можна ще виправити, але виправляти важко.

Новини за темою

- А ваш особистий успіх? Чим би ви могли похизуватися за підсумками 2020 року?

- Особистий успіх у тому, що я не склала рук. Я розумію, як важко, але я продовжую боротися. Я не залишаю надії виправити ті речі, які можна ще виправити в державі. Тому працюю, і працює політична партія. Ми брали участь у виборах і далі будемо розвивати політичну силу, далі будемо просвітлювати людей, для того щоб люди розуміли, чому саме потрібно не бездіяти, не сидіти, а брати все у свої руки.

- У вас було таке, що хотілося, під настрій…

- Повіситися?

- …принаймні народитися деінде, але тільки не тут.

- Ні. Для мене патріотизм – це свідома впертість. Я ніколи не полишу цієї країни, як би тут важко не було. Там, де народився, там і будеш помирати. Я не буду тікати, шукати кращої долі. Я буду навколо себе робити кращу долю. Не було в мене таких розчарувань, що "все пропало". Все в турборежимі, все котиться до дна, але це означає, що на нас попереду чекає підйом.

- Тобто ви оптиміст?

- Так, звісно.

- Цього року була сьома річниця Майдану, і запитань все одно залишається більше, ніж відповідей.

- Такі доленосні події в сучасній українській історії, як Майдан і війна, Донбас і Крим, люди відпускають. І це вже не так болить, як у перші роки. Люди вже не так чекають відповідей і не вірять, що ці відповіді будуть. Розумні люди розуміють, що відповіді на ці питання даватиме історія. Нема вже віри на те, що "весна прийде – посадки будуть". Ми не отримали результату від Майдану, який хотіли, не отримали зміни політичної системи. Ми не отримали нової совісті наших політиків, а маємо все те саме. Молоді дуже схожі на старих. Криза в країні, а влада видатки на себе з бюджету піднімає, а пенсії і зарплати бюджетникам зменшує. Жодна влада не зробила подвигу, показавши людям, що це можна зробити навпаки. Тому сказати, що в нас щось змінилося або що ми можемо розраховувати на щось інше, – ні. Скоріш за все, і ситуацію з Донбасом не буде розв’язано за цієї влади, і тому залишається думати, а що можемо зробити ми.

- У парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, все одно точка ухвалення рішень це ОП.

- Як не дивно, все так і залишилося, хоча говорилося, що й Офіс буде не на Банковій.

- Та ще й з прозорими стінами.

- Так, але нічого не сталося. Зеленський же говорив, що йому там дихати важко. Видно,  йому перекрили там повністю свіже повітря і дали кисневу маску, можливо, вже з легалізованою травою, для того щоб він нічого не бачив, нічого не чув. Дійсно, всі рішення як ухвалювали, так продовжують ухвалювати на Банковій. За ниточки смикають звідти. Дуже прикро, що не склалася повністю політична сила "Слуга народу". Вони так і залишилися тим збродом-розбродом, який ми бачимо у ВР. Ясна річ, що за таких розкладів легко смикати за ниточки. Але оскільки вони номінально є монобільшістю, то будь-яка опозиція залишилася поза бортом. 

- Якщо багато ниточок, то вони мають ризик сплутатися.

- Це залежить від майстерності ляльковода.

- З огляду на результати місцевих виборів, можна вже робити прогнози щодо майбутнього парламенту?

- Ще рано робити прогнози. Місцеві вибори показали, що Україна пішла на самоплив. ОП не додивився, бо в них не вистачає широти погляду, вони не бачать масштабу держави, а бачать її виключно в користі своїх інтересів. Місцеві вибори показали, що Україна пішла на самокерування, але не тим способом, коли голос народу має якесь значення. Таких інструментів українцям не дано. Нема імперативного мандату: народ обирає депутата, а не може відкликати. Нема механізму референдуму, де народ може ухвалювати рішення щодо  бюджету. Тому Україна пішла на самоплив таких невеличких князівств, де той, хто мав гроші, підім’яв під себе місцевий електорат. Перші рішення, які почали ухвалювати, – це невдала калька з верхівки. Рада, яка засідає в маленькій ОТГ, де й бюджету немає, одразу ухвалює рішення, що премії виписуватимуть по 500 мін. окладів, за 1,5 млн буде куплено "Мерседес", а на лікарню при ковіді буде виділено 30 тис. Де ж самоврядування? Механізму впливу жодного немає, крім тих самих майданів – або біля місцевої ОТГ, або біля ВР.

- Люди що, вкладалися у виборчу кампанію, щоб потім розвивати своє село чи місто? Треба ж ці гроші відбити, та ще й заробити. 

- Якщо би ці люди розуміли масштаби держави, то вони мали би розуміти, що якщо вони розвинуть своє село за п’ять років, то в наступні п’ять років їхній прибуток збільшиться.

- Так їсти хочеться сьогодні, а не через п'ять років.

- Звичайно. Вони ж іще й не впевнені, що їх через п’ять років виберуть у нашій нестабільній країні. На жаль, люди ще мислять поки що так. Як мислить ОП, своєю кишенею, так і кожен, хто доривається до влади на місцевому рівні, мислить своєю кишенею.

- Ми ж чули в інавгураційній промові, що кожен із нас президент. Годі дивуватися, що десь в якомусь селі голова теж каже: я – президент.

- У нас той, хто зміг, той кожен президент. Не кожна людина може дорватися до влади, як дорвалися на місцевих виборах певні царьки.

- Але і місцеві "царьки", як ви кажете, вже і не дуже б’ють чолом перед Києвом. А то ще можуть і послати, як це було під час оголошення карантинів.

- Раніше кожному "царьку" треба було з’їздити до Києва і попросити. Нині він має свій бюджет, який він може красти. Він чудово розуміє, що з Києва він більше нічого не отримає, тому і кланятися Києву не треба. У країні такий бардак, що хто там приїде з того Києва.

- Ви "карантин вихідного дня" назвали дурістю.

- Так, тому що напівзаходи ніколи не працюють. Не можна бути наполовину вагітною. Не може бути влада в нашій країні наполовину дурною. Влада або зовсім дурна, або розумна. Такі рішення є необґрунтованими. Вони не несуть ніякого порятунку з точки зору медицини, але створюють велике навантаження з точки зору економіки. Епідемія триває,  влада маніпулює статистикою, дані щодо тестів надходять із запізненням. Ми не знаємо день у день показники захворюваності. Ось такі карантини, коли влада не знає, що робити, і намагається зробити хоча б щось, країні тільки шкодять.

- Ніхто у світі не знає, що з ковідом робити, як лікувати. В Україні теж не знали, як дати собі раду, і сформували антиковідний фонд.

-  І розікрали… Якщо влада не розуміє, що напівзаходи не врятують, то спекулювати виключно на цьому і покласти економіку, яка б допомогла рятувати медицину, – це теж не вихід.

- 11 березня 2020 року оголошено карантин. Який досвід ви для себе винесли з цього карантину?

- Досвід винесли для себе всі українці: вони зрозуміли, як це сидіти в камері. Українці зрозуміли, як страшно заганяти себе в параною. Це неправильно, бо сміливі, оптимістичні люди знаходять вихід із будь-якої ситуації. Не можна допустити, щоб мара поглинула твій розум, бо тоді паралізує все тіло. Більшість людей крізь сльози починають сміятися над ситуацією в країні, але розуміють, що треба жити, а значить, треба працювати. Я зрозуміла, що світ може жити тільки телевізором, але це погано впливає на психічне здоров’я.

- А як пояснити те, що в усьому світі держава допомагає своїм громадянам, особливо малому та середньому бізнесу, а у нас ми бачимо, що "так, але не зовсім так" – і касові апарати, і податки, і ніхто не збирається відтерміновувати якісь виплати заборгованості за кредитами, і тарифи, які повзуть "вперед і вгору".

- Якісь країни мають гроші, і влада має якийсь страх перед своїм народом, має совість, а якісь країни не мають ні грошей, ні совісті, ні страху. Це Україна. Увесь світ планує свій розвиток наперед на 10-15 років.  Кажуть, що до нас не йдуть інвестори, тому що ФОПи третьої групи не платять податки і вони будуть не в рівних умовах. У нас усі в рівних умовах, якщо вони зайшли "правильно" – через ОП. Тому ми і бачимо "зелену" енергетику, за якою сплачуємо за шаленими тарифами, і ОВДЗ – дивовижну річ, за допомогою якої просто грабують країну. Поки до нас зайде інвестор, у нас помре наш працівник. Робіть тоді регульовану систему оподаткування – нехай більші платять більше. Ми кажемо, що ми йдемо шляхом Європи, але не йдемо цим шляхом у боротьбі з корупцією. Правильний, європейський шлях, і наш, до якого ми звикли, разом не уживаються в одній країні. Тому на допомогу від держави українцям чекати нізвідки – держава всі гроші "зливає" за кордон. Будь-які ресурси ми продаємо задешево. Втрачаємо робочу силу, яка виїздить за кордон. Кредити МВФ, ОВДЗ – це все просто вимивання грошей з країни. Тому у нас під час пандемії ковіду допомоги від держави не отримають виробник, підприємець, людина.

- На цьому вимиванні грошей можна збудувати якусь дамбу? Що це має бути?

- Скажуть, що ви – комуніст. А як же права людини? Як же довести, що людина ці статки здобула нечесним шляхом? Ми намагаємося гасити  велику пожежу добрими методами. Не спрацює. Якщо ми хочемо показати результат в країні, то тільки через авторитарний режим, через моменти диктатури, через покарання "верхівки" для того,  щоб українці побачили, що є справедливість.  Ми завжди починаємо карати з низів. А де "діамантові" прокурори? Де справи відносно суддів, депутатів? Нехай нас Європа критикує, але тільки після жорсткого наведення порядку, щоб була відповідальність і страх перед законом, ми зможемо рухатися далі.

- Але коли МВФ прагне контролю над ВРЮ, яка призначає суддів, чи можна на це не зважати?

- Зовнішній вплив був давно – і РФ, і Заходу.  Порошенко лицемірно намагався усе це приховувати, хоча був давно на гачку, і його звітування Байдену прямо показує все це. Зараз це неможливо приховати – ми бачимо засилля іноземців у всяких наглядових радах. Чому вони займаються військовою промисловістю у той час, коли в Україні йде війна? Вважається, що "імпортний" розум краще? Крім того, в наглядових радах прикриваються академіками. Хтось дослухається до їхніх порад? Повний абсурд – ми маємо платити кошти наших платників податків за те, що нас грабують і знищують. Це усе одно, як заплатити кілеру за те, що він вас уб’є. Це нездорова ситуація, але це відбувається. Ці люди, які нам шкодять, вони це роблять під гарними лозунгами вступу до НАТО. Але мало хто з українців знає, що НАТО передбачає для нас армію XVIII століття –  армію піхотинців. У нас забирають авіацію, бронетехніку, залишають мотопіхотні полки, у нас практично забирають ПВО,  артилерію. Ми практично нічого свого не виготовляємо. При цьому ми розробили міномет "Молот", який вбиває своїх, ще щось трохи розробили. Але де буде озброєна цим армія? На першій лінії фронту?  Чи ми все це вивеземо? Де склади, які вибухнули за Порошенка, де арсенал цих складів? Ми розуміємо, що армія готова до війни, коли в неї закритий увесь тил, коли вона повністю має резерв, – ми ж не маємо цього резерву. А той, що маємо, на передовій – це на один день запеклого бою.

- Коли встановили радіолокаційні системи, забули дати шифрувальний ключ, де "Джавеліни"? Це ж все купили за наші гроші, хоча, кажуть, що подарували. Ми позичаємо гроші, щоб потім за ці гроші у вас щось купити. Це недолугість чи просто диверсія на межі з державною зрадою?

- З точки зору інтересів держави це диверсія, на рівні державної зради. Мені цікаво знати: чи людей, які ухвалюють такі рішення, вони не принижують? Коли ми говоримо, що хочемо повернути Донбас та Крим, чому ми хочемо їх повернути? Тому що це наша земля, це наша власність, і нам це болить. А нашу владу не принижує те, що Захід диктує, що нам робити, де нам зберігати ту зброю, якою ми маємо воювати. Чому ключі в них від усього цього? Їх це не принижує, бо вони вже давно не мають совісті і з кожного такого контракту відраховують, скільки вони покладуть у кишеню та яку яхту куплять. 

- У них свій "москітний" флот.

- Так, крутіший за наш державний. Для них держава – це інструмент для використання, для примноження власного капіталу.

- Якби за кожний взятий кредит із зарплати високопосадовців вираховували 75% у рахунок цього кредиту, то, мабуть, вони б думали перед тим, як щось підписати.

- Вони б все одно мали б що покласти у свою кишеню на свій "москітний" флот.

- Депутати місцевого рівня за свою роботу зарплату не отримують. Але на місцевих виборах була така заруба, що складається враження, що це треба ж так любити свій рідний край. Це, мабуть, про них сказано: "Душу й тіло ми положим" за те, щоби стати до керма. 

- Вони розуміють, за що вони туди йдуть – не про зарплату мова. Є бізнес, який держбюджет, громада їм оплачуватимуть.

- Вас не дивує, що вже рівні на міністрів заговорили про те, що фінансова подушка вже здувається і, якщо вже зарплати міністра забракне, то я собі піду. Це такий державницький підхід у людей?

- Не піде. Говорять же про Україну, що вона така багата, що крадуть і крадуть, а все розікрасти не можуть. Найбільша проблема в тому, що ті, хто приходять до влади, розуміють: ще є що красти. Я думаю, що наша влада може докотитися до того, що вигрібатиме в людей усе.

- У людей вигрібають усе і в прямому, і в переносному значенні, бо "хліба не куплю, а за комуналку заплачу".

Новини за темою

- Захід нам пропонував ринкові ціни на тарифи та доставку. А виявилося, що в нас один монополіст. Якщо раніше людина не жила у квартирі, то в її квитанції був нуль. Зараз в її квитанції нуль за спожитий газ, але сума за доставку. Державо, що ти робиш? Що ти робиш для того, щоб це було справедливо відносно людини?  - Нічого. Як сталося, що все в руках монополіста? Монополіст викупив в мене цю частину труби чи взяв її у мене в оренду? Олігархи увесь час одні й ті самі – їх ніхто не посунув. Тому ми як народ боремося з подвійним злом – із зовнішнім впливом, із транснаціональними компаніями, і з внутрішнім злом, що, як кажуть, утримує Україну від того, щоб вона не розпалася, – це наші "святі" олігархи. Це ті, про кого Зеленський казав, що з ними "треба сідати і домовлятися". Коли вони вже домовляться про те нормальне життя?

- Щодо доставки, то це те саме, як до монополіста привести слона і сказати: "Купи слона. Я ж тобі його привів".

- Тільки монополіст тебе пошле, бо має силу, а людина не може, бо завтра до тебе прийде репресивна машина держави і будуть казати, що ти порушуєш закон. А хто пише ці закони і для кого? А пишуть для себе, щоб їм було вигідно. Українці усунені від якогось формування, задавання напряму держави, від її розвитку, якогось свого слова, щоб воно було враховано. Все перейшло в руки тільки тих, хто ставить владу і через неї виконує свої забаганки.

- З огляду на явку на місцевих виборах, то вони не просто усунені, а самоусунені.

- А це від зневіри, що мій голос щось вирішить. Це зневіра і занепад українців. Українці розуміють, що від їхнього голосу починає щось залежати, коли вони із сокирами та вилами виходять на Майдан.

- Від сміттєвої люстрації, яка в нас була, комусь полегшало?

- Але ж тоді хоч щось залежало він нашої дії. А на виборах, на жаль, не залежить нічого. Не прийдете ви на вибори – за новим законом за вас приведуть інших. Не хочете голосувати в себе – продайте свій голос, і вас завезуть голосувати в інше місце. От така система виборів пішла. Тому люди і не вірять, що їхній голос буде щось вирішувати.

- Це шлях у нікуди.

- Так. Якби ми могли не просто проголосувати, а ще й проконтролювати, як громада проголосувала, але люди дуже легко обдурюються. Якщо люди обирають вбивцю, який, бувши депутатом ВР, влаштовував сафарі, вбив сусіда, то хто вам поможе? Тому так і живемо.

- Ви бачите якийсь промінчик у кінці тунелю? І бажано, щоб це не електричка назустріч була.

- Не бачу. Я розумію, що гіпотетично це світло є, але ми йдемо до нього не з тою командою при владі, не йдемо в тому напрямку. Світла в кінці тунелю не буде, поки в нас не буде особистості, яка зможе змінити щось, починаючи із себе. Якщо людина така слабка, що оточення може поставити її в позу, вона не зможе зайняти позицію, і ми нічого не побачимо. В мене є віра в український народ. Коли треба, ми показуємо результати, які дивують світ. Ми могли би, але ми перестаємо вірити в себе після дуже великої кількості помилок. Нам хочеться, щоб ми прокинулися зранку в країні, де всі проблеми вирішено без нас і за нас та на нашу користь. Отже, повинна бути диктатура, людина, яка це зробить так, щоб були помітні результати. З новою владою ми результатів не бачимо вже півтора роки. Світло в кінці тунелю не близьке.  

- Дуже непросто визнавати свої помилки.

- Це політикам, а люди визнають свої помилки. Але свідомість колективного дуже часто виявляється слабкішою за свідомість одного. Наші люди все чекають поводиря. А влада береться: маєш силу - береш владу.

- А молоді з кого брати приклад?

- Ні з кого. Зараз ковід познайомив дітей із батьками. І ми дивимося на цікавий процес – яким буде це покоління? Суспільство стає біднішим, і я вважаю, що наступне покоління стає слабкішим. По-перше, воно стає фізично слабкішим,  а життя стає суворішим. Щонаступне покоління буде ще важче і важче проходити природній відбір. Чим більш сильнішою стає держава, тим сильними стають медицина, освіта, люди стають розвиненішими. У нас сьогодні держава занепадає, то люди мають ставати сильнішими фізично. Нам треба прагнути до своєї сили, а не бігти за кимось, щоб сісти в останній вагон. Рузвельтом, Черчиллем треба народитися. А Зеленський народився Зеленським – ми не можемо очікувати більшого від людини.

- Очікувати не можемо, але дуже хочеться, і на виборах теж хотілося. Особливо після такого чудового серіалу.

- Звичайно. Людям хотілося казки. Люди розуміли, що Зеленський повинен виконати якусь місію в історії – максимально збити стару систему. Його історична роль, що він не залишив шансів на повернення  для старих політиків. Порошенко, який вважає, що він гетьман, – це вже архаїчне минуле України, як і низка політиків разом з ним. Ми не вміємо вибирати золоту середину, ми кидаємося в крайнощі. Отже, тепер завдання: вишукати людей, на яких доведеться робити ставку, в наступній владі. Побачимо, чи навчилося покоління, яке отримало право голосу, робити правильний вибір.

- Якщо одне покоління проголосувало за телевізійний персонаж, то, можливо, наступне проголосує…

- …за ігрового персонажа.

- Відбулася люстрація, і нарікають, що насамперед не все гаразд із правоохоронними органами, тому що досвідчених "ментів" люстрували. Хтось має відповісти за те, що було скоєно з кадрами в Україні?

- Ніхто не був чесним "ментом". Люстрація повинна була йти з реформою в ногу. Треба було люструвати з верхів, жорстко. Забрати все награбоване майно, саджати й давати великі терміни. Треба було запитати в людей: які вам потрібні правила, щоб ви жили чесно? В нас все було зроблено по верхах, показово. А далі той, хто вмів жити багато і жити нечесно, так і живе. Ми втратили багато фахових спеціалістів, але так і не зробили чесних спеціалістів. Вони могли би бути чесними, якби побачили приклад згори. І держава би показала, що жити нечесно небезпечно для свого здоров’я, для своєї кишені, для своєї волі. 

- З одного боку, слабке покоління, яке, може, і не хоче вчитися, але хоче гарного життя, а з іншого - система, яка сама себе захистити не може. Так ми і до погромів можемо дійти.

- Колись і дійдемо. Після важкої зими ми дійдемо до "веселого літа" - продажу землі. 

- Думаєте, люди так просто все це віддадуть?

- Вже багато фермерів захищають своє господарство за допомогою тих самих бандитів або когось зі зброєю. Вони бодаються з великими транснаціональними компаніями, які зійшли на ринок України. Настане час, і людина не зможе викупити землю, на якій працює. Паї почнуть скуповувати транснаціональні корпорації, а далі дочекаємося осені й подивимося, скільки полів згорить, скільки елеваторів злетить на повітря. І зрозуміємо, який у нас почався ринок землі, а потім у такому кошмарі нам ще жити років два, поки буде Зеленський при владі. Люди будуть палити, знаючи, що це чисто зі злоби. Тому що не дають працювати на своїй землі. Сьогодні під автоматами вночі врожаї забирають у фермерів, а далі "Нібулони" будуть автоматами захищатися. Коли люди проти влади - це революція.

- Було легалізовано ще й гральний бізнес.

- Я би вже їм радила гральний бізнес, проституцію, наркотики одним пакетом легалізувати. Цей закон поки що нічого не дасть, крім вигоди для них, яку вони для себе порахують. Де звітність від держави, скільки ми вже заробили на гральному бізнесі? Незрозуміло, чому звільнили їх на чотири роки від податків. Це не той бізнес, який занепадає. А ФОПи не можуть звільнити. Депутатам-мажоритарникам від "Слуги народу" пообіцяли, що якщо вони проголосують за бюджет, то їм дадуть 30 млн фонду економії на округ. За новим Виборчим кодексом мажоритарної системи вже не буде, то округ вже "засівати" не треба. Тобто ці 30 млн, які їм подарують на округ, – це чисто їхні гроші. А гроші ці візьмуть з ліцензій на гральний бізнес. Але не отримають мажоритарники ці гроші – їх кинуть. Цей ОП такий наглий, що просто їх кине. Вони легалізують те, і так на чому заробляє тіньовий прошарок влади - поліція, прокуратура, СБУ. 

- Вибори показали, що з виборчим законодавством треба щось робити.

- Україна – одне з найбільших полів для експериментів у центрі Європи. Закон про вибори – це повний треш. Крім того, що людині важко розібратися, важко зрозуміти правила гри гравцям. Поки що всі зрозуміли тільки одне: грають і виграють гроші. Ці місцеві вибори обійшлися, як ніколи, дорого місцевим князькам. Ці правила закладають партійну диктатуру. Все це в руках олігархів або партійних проектів,  які вони створили, або тих лідерів партій, яких вони купують. Стабільності, впевненості на місцях немає. Я думаю, що закон про вибори буде ще переписуватися.

- А що означає "стабільність на місцях"?

- Це коли прийшла група князьків і вони знають, скільки зможуть вкрасти за п’ять років. Це стабільність для них. А стабільність для народу – це коли п’ять років ти будеш знати своїх депутатів, які працюватимуть для тебе. Нестабільність у тому, що тепер депутатів можуть поміняти, і це може зробити політична партія. Але цього не зможуть зробити українці, які не можуть відкликати депутата без довгої та важкої процедури та обрати нового. Який бардак робиться в державі, такий бардак буде робитися і на місцях. Дуже важко громадам буде запрацювати як економічно сильним одиницям. Крім того, освіту й медицину громадам потрібно буде отримувати самостійно. Я не кажу вже про дороги і про все інше.

- Скільки суперечок навколо "Великого будівництва", але ж дороги капітально ремонтують.

Новини за темою

- Курчат восени рахують, а дороги – весною. Хочу подивитися, скільки капітального ремонту доріг весною зійде зі снігом. Хочу подивитися на ці дороги за 5–10 років, бо автобани повинні мати гарантійний строк у 10 років. Це означає, що за 10 років на них і тріщини не повинно бути. А якщо буде, то обслуговча компанія повинна так її залатати, що не побачиш, де та тріщина  була. От тоді я скажу, що є дороги. Говорити про дороги на другий день після залитого асфальту – це говорити ні про що. Якщо у Зеленського після всіх його блакитних мрій залишилася тільки одна – залишити після себе дороги, то це слабенько для президента з 73% довіри. Президент повинен займатися Україною у світі, а він загруз у внутрішній політиці. Він втратив свою позицію, він не бачить України у світі. Він записує відосики для українців і не розуміє, чим повинен займатися президент. Коли ти замурувався у себе в домі і вважаєш, що ти в безпеці, то ти помиляєшся. Президент повинен захищати не тільки свій дім, а як гарант Конституції повинен захищати і Україну у світі. Закатати в дороги рейтинг у 73% – це сумно. "Велике будівництво" перетвориться на мем "Велике крадівництво", приліпиться до Зеленського і не дасть жодного результату. Цим повинен займатися міністр інфраструктури максимум.

- А де ви бачите прогалини в зовнішній політиці?

- У нас її немає. Зовнішня політика в нас є тільки в уяві Кулеби, міністра МЗС, який бачить її тільки у вузькому секторі, тому що він є вузькопрофільним міністром, спрямованим на ЄС і НАТО. У нас ще і досі одне море на двох з Росією – Азовське море. І це на сьомому році війни. Ми розібралися з демаркацією кордону з Білоруссю? Ми будуємо "Тримор’я", до якого тягнемо за собою Росію хвостом. Кого ми бачимо сильним сусідом? Раніше бачили Росію – це нам допомогло? У зовнішній політиці нам треба думати на 50 років наперед, і куди ми подінемо наш борг? Ми не бачимо більше жодних країн, крім країн ЄС та НАТО. Ще США, і все. Таке враження, що у світі три лампочки світяться.

- З білорусами посварилися.

- Народи у нас не посварилися, і це найголовніше. Це на рівні бовдурів у владі, що там, що тут. Я боляче спостерігаю за цим всім і розумію, що народ, який зміг тримати опозиційний рух без лідерів опозиції, і надалі тримається.

- А з угорцями?

- Я не пам’ятаю, щоб угорці коли-небудь хотіли з нами товаришувати. Ситуація з угорцями, крім медійного роздмухування, не становить серйозних загроз. Ми не втратимо територіальну цілісність, бо Угорщина – член ЄС і на нас не нападе, але якщо Україна буде слабшати, то ми ці території втримаємо. Тому на брутально-нахабний ментальний характер угорців нам треба було б відповідати такою самою рішучістю і нахабністю. Нам не треба поступатися порядками в нашій державі, ми не повинні вестися і робити етнічні райони. Ми будуємо державу чи збіговисько різних територій? Держава повинна відстоювати свої позиції.

- З поляками теж на історичному ґрунті…

- І ніколи це не закінчиться. Виросло молоде покоління, яке навчено на історії з прикрашанням себе. Політики завжди будуть користуватися цим, а ми повинні з усмішкою говорити про те, що ми маємо рацію в історичних подіях. Ми визнаємо, що був такий історичний факт, але сьогодні ми говоримо про майбутнє, будуємо майбутнє, і давайте будувати свою історію так, щоб не було більше таких трагічних випадків, які були в минулому.  

- На минулому набагато більше дивідендів можна заробити, ніж на якомусь ефемерному майбутньому.

- Звичайно. Але світ трошки перевертається. Зеленський на "Слузі народу" заробив більше дивідендів, аніж на історичному "армія, мова, віра". Японці, коли не хочуть пам’ятати свого ганебного в чомусь минулого, то вони створюють інститут майбутнього і говорять про майбутнє. Людина може повірити в майбутнє так само, як і в історичне минуле. Залежить від того, як задати програму. Ми ще з "Термінатора" вірили в роботів, і вони вже є.

- Нам би ще між собою налагодити діалог.

- Не буде ніякого діалогу. Монобільшість це показала тим, що коли люди не спрацьовуються в команді, то вони поділяються по групках, по земляцтвах і по "олігархацтвах". Схід не розуміє Захід навіть у монобільшості. Навіть у цьому бракує розуму у ВР – зійтися. Як ми можемо говорити про всю Україну. Треба думати, як нам природно жити, щоб не напружувати одне одного. Села переїжджали до міст, бо місто давало роботу. Як побудувати правильно економіку так, щоб люди розселилися? Ми всі з різними характерами живемо в центрах напруги. Десь території занепадають, а ми не чуємо один одного. 

- Кажуть, що діджиталізація і карантин взагалі зруйнують міста: інфраструктура й урбаністика зазнають змін. 

- Люди вже зрозуміли, що до діджиталізації нам ще далеко, і ми знову входимо в еру "купи – продай". У нас сьогодні базар середньовіччя, немає ніякого розвитку, ніяких "Силіконових долин", немає ніякої промисловості. Немає програми, яка б запустила роботу цілої країни. Є закон про ринок землі, має ж уже бути написано бізнес-план, як буде розвиватися фермерство в Україні, – цього немає. І люди розуміють, що вони прогорять у цьому бізнесі. У нас не вистачає людей із робочими професіями, які виїжджали за кордон масово, медиків. А ці професії необхідні для того, щоб була держава.

- Щодо внутрішнього діалогу, то не могло б стати добрим починанням і практикою, наприклад,  облаштування переселенців?

- Їм нічого не було запропоновано абсолютно, крім реєстрації і невеличкої пільги. Раніше держава, наприклад, після Чорнобиля, сама вирішувала, куди вона поселить людей – для цього вона їм створювала інфраструктуру. А сьогодні що держава може їм запропонувати? Людям, які приїхали без нічого, запропонували якісь гуртожитки. Більшість людей, яких звільнили як полонених, перебуває в умовах "як виживуть". Ми пішли у велике будівництво доріг, а не у велике будівництво міст. Ми не будуємо нові міста, якісь робочі центри.

- Новий рік – я вам зичу веселих свят. Сподіваюся, що в новому році теж будемо збиратися гуртом і давати оцінку тому, що відбувається.

- Я зичу добра, щастя, більше світла, злагоди всім нашим українцям. І на окупованих, і на анексованих, і на вільних територіях. І зичу всім не втрачати почуття гумору, бо ми так весело сміялися, коли обирали нашу владу, що тепер дорегочемося до пекла. І президенту хочеться побажати того самого: "Володимире Олександровичу, не втрачайте почуття гумору".

- Я думаю, що там із почуттям гумору все нормально.

Дякую вам.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>