Щороку чиновники в Україні на мільйон доларів обкрадають авторів пісень

Щороку чиновники в Україні на мільйон доларів обкрадають авторів пісень
112.ua

Юрій Рибчинський

Поет, драматург, народний артист України

Мага: Добрий вечір. Сьогодні у мене в гостях народний артист України, поет, людина, яка знає все про пісню, про життя на цій планеті, Юрій Євгенович Рибчинський.

Юрію Євгеновичу, ви для мене гуру, вчитель, і для мене велика честь, що ви мене при людях назвали учнем. Колись у студії Шустера ми зустрічалася з вами, з Коротичем, з покійним Євгеном Євтушенком, і робили передачу про єднання культур. Передача була класна, а рейтинги були нульові, тому що люди чекали псячих боїв. Чому в нас все, що пов’язане з культурою, з мовою, з душевними речами, зараз відходить на другий план?

Рибчинський: Я не думаю, що відходить на другий план. Я думаю, що такі питання, як мова, культура, – вони завжди актуальні. В будь-яку епоху. Просто є речі, які на деякий час відволікають людей. Але якщо не вирішити питання мови і культури, то всі інші питання не вирішуються. Багато людей думають, що в першу чергу це економіка, а інші думають, що головний тягар – це політика. В державах першої десятки в першу чергу вирішені питання мови і культури.

- Навіть сім'ї з не дуже великим статком, в тій же самій Австрії, забивають собі в бюджет 50-70 євро на місяць для відвідування якихось концертів. Чому у нас або важко затягнути, або хочуть прийти, не заплативши за білет, – оця противна назва "контрамарка", яка залишилася з Радянського Союзу?

- Культура – це не тільки книжки, вистави: в першу чергу культура починається з побуту. І якщо її немає в побуті, якщо, як ми бачимо в багатьох районах, багато сміття, то майбутнього немає. Якщо немає такого чинника, як культура, то, на мою думку, майбутнього немає.

- Коли приїхав Євтушенко (це було ще до війни), він обійнявся з вами і раптом почав вам говорити: "Юра, что у вас здесь происходит?". Коли ви відчули потребу зриватися з ланцюга, коли атакують твою країну?

- Я не пам’ятаю, щоб у мене була якась суперечка з Євтушенком. Коли він приїжджав, то його оточувало тут багато людей, і я думаю, що він непогано розбирався в ситуації.

- Те єднання, яке було, воно настільки зараз не є живим. Я пам’ятаю, як Раїса Недашківська зверталася до Матвієнко, губернатора Санкт-Петербурга, і казала: "Я фашистка, я бандерівка". Вони дружили, з однієї миски їли, будучи молодими. Порозсипалися такі зв’язки. Політики помиряться, а як помирити людей?

- Не знаю. Це не мої проблеми – я не знаю, як вирішувати такі проблеми.

- Як воно все зайшло інтелігентам в голову, науковцям? Настільки сильний телевізор?

- Це не тільки телевізор. Це і ЗМІ. В Росії це почалося з 2004-2005 років. Це було цілеспрямовано створено для того, щоб коли буде забраний Крим, населення Росії це сприймало як позитив. І образ України і українця був негативний. Це поступово робилося.

- А може просто тому, що негатив перемагає все?

- Заплямувати когось набагато легше, ніж створити позитивний образ.

- Були такі програми: "Сонячні кларнети", "Не все так погано у нашому домі" – один суцільний оптимізм. Що зараз ми бачимо?

- Якщо показують тільки зі знаком "плюс", це так само погано, як і тільки зі знаком "мінус". Життя все-таки схоже на рояль, де є і білі, і чорні клавіші. Хотілося би, щоб білих було, як в роялі, більше. Кожен день в нас позитиву набагато більше, але сучасна журналістика розуміє, що для рейтингу найбільш привабливий для слухача, читача – негатив. А кожен день хтось комусь допомагає, когось рятує, забирає додому голодну собаку – про це не пишуть або пишуть дуже мало.

112.ua

- Ви писали пісні, які народ іноді сприймає як народні. Коли ви відчули такий тріумф – ви зрозуміли, що народився поет Юрій Рибчинський. Або такого не було?

- Це не залежало від телебачення. Від телебачення залежить популярність візуальна. Раніше був такий жанр – в філармоніях виступали актори, які читали поезію. І один з найкращих популяризаторів іноземної, закордонної поезії був В’ячеслав Сомов. І коли мені було 18-19 років, він зробив першу програму з вітчизняною поезією. Вона називалася "Жінка і поезія". Серед імен – Цвєтаєва, Пастернак, Кірсанов. Тоді на афіші я вперше побачив своє прізвище – для мене це був перший ковток слави. Це було ще до того, як я почав писати пісні.

- Пісні все одно приносять значно більшу популярність, як би там не було. Де правда – співака знають всі, і ніхто не говорить, що це написав Рибчинський чи ще хтось?

- Це зараз не говорять, а в радянські часи якщо не говорили, то обов’язково писалося. Це і є культура. По-перше, це авторське право, яке вимагає, щоб так було. А по-друге, це культура тих людей, які роблять передачі, фільми, концерти.

- Я давно знав, що є такий поет – Рибчинський, але я ніколи вас не бачив. Перед тим, як вступити до інституту, до мене потрапила платівка "Біла ворона", і я там побачив Рибчинського і Татарченка. Коли ви відчули, що вас почали впізнавати, казати, що ось йде Рибчинський?

- Це відбулося тому, що я майже кожен рік отримував дипломи, один-два, рідко три, – "Пісня року". Це в грудні знімалася в Москві всесоюзна передача, і завжди запрошувалися автори. Виконавець співав пісню, яка дійшла до фіналу, а потім дипломи вручалися авторам. Я найчастіше з України отримував ці нагороди, нас показували на весь Радянський Союз, і відтоді я потрапив в когорту тих, кого впізнавали в обличчя.

Новини за темою

- Тоді – позитив, тоді показували по телевізору людей, які пишуть пісні, вирощують врожаї. А зараз ми йдемо за смаками людей?

- І зараз є хороші передачі, хороші концерти.

- Я перестав ходити на ток-шоу, коли мені присилають теми: батько зґвалтував дочку, подвійне вбивство матір’ю дітей.

- Мене теж дивує, що ті процеси, які мають відбуватися в прокуратурі, в поліції, зараз стали телевізійними. Потім судити будуть в студії. У нас дуже часто людину, яка є жертвою, роблять винуватою.

- Десь стався такий неправильний злам. При тому, що люди навкруги посміхаються мало, ще й в телевізор залазять за якимось мазохізмом.

- Так і ввечері – трилери, все, щоб погано спати.

- Є таке страшне слово "формат". Ви себе відчуваєте зараз "форматом"?

- Ні, я ніколи ні себе, ні будь-яку іншу людину так не відчував, кожна людина неповторна. Це – дурня. Є талановито або неталановито.

- Але всі канали диктують своє. Коли ви писали рок-оперу, вам скільки треба куплетів там написати – ви стільки і напишете. Тому що поету Рибчинському треба вкласти туди зміст. Зараз поету Рибчинському кажуть, що там повинно бути два заспіви, три приспіви.

- Ні, мені ніхто так не каже. Все рівно, якщо від сьогодення мистецького, пісенного щось і залишиться, то залишиться неформат. Те, що не схоже на те, що робить більшість.

- Колись я прочитав дві ваші фрази про жінок, які мені запам’яталися на все життя. Перше – це уривочок був з вірша, там, де є діалог, де у жінки запитують: "Почему так холодна?". Відповідь: "Чтоб не выпили до дна". А по-друге, колись ви сказали, що у мужчини може бути дві жінки: – "дружина і всі інші".

- Дві жінки можуть бути: перша і остання.

112.ua

- Ви завжди були в оточенні красивих жінок, красивих співачок. Порівнюючи тих, з ким ви працювали, і зараз – як би ви порівняли? В який бік рухаємося?

- Змінилася епоха і не треба порівнювати, що краще, що гірше. Плюси і мінуси були і тоді, і зараз. Той час, який закінчився в 91-му році, складова матеріальна, вкладання грошей в те, щоб відбулася та чи інша талановита особа, була мінімальною. Зараз, на жаль, без великої кількості грошей, навіть якщо талановиті співаки, щоб ця фігура відбулася, – нічого не вийде.

- Міша Хома – ніхто не знає хто це. А це DZIDZIO. Розкішно співав українські романси. У нього три октави голос. Співав – нікому не потрібен. Одягнув на себе якісь глупі спортивні штані…

- Придумав якусь фішку – молодець.

- А без фішки?

- Ти хочеш сказати, що в нього ніхто жодної копійки не вклав? Ти не знаєш.

- Вкладували. Я знаю, покійний Кузьма займався цим проектом.

- Я думаю, що і Олег Винник дуже багато часу витратив, поки не зібралася певна кількість грошей для того, щоб зробити продукт. Щоб зробити проект – без того зараз нічого не зробиш.

- Я хочу зараз поговорити про моральні авторитети. Андрій Данилко – глибокий хлопець, але всі чекають його з тією зіркою на голові.

- Це – амплуа, це він сам привчив.

- Так само DZIDZIO, так само Полякова – поки не вийде без кокошника.

- Так само Чарлі Чаплін, в свій час. Це – амплуа.

- Ви вважаєте, що це правильно, що тим самим людина звертає на себе увагу, робить образ?

- Кожна людина, яка виходить на сцену – неважливо, в театрі чи на естраді, – повинна собі відповісти, в якому амплуа вона виходить. Хто вона: простак, чи герой-коханець, чи романтичний герой, чи травесті. Якщо цього немає, то більшість наших виконавців, як в ресторані, можуть виконувати будь-яку пісню, а хто вони – ні вони, ні глядач, не можуть відповісти. Людина, яка йде на того чи іншого виконавця, може не знати, що таке амплуа, але підсвідомо вона йде на певне амплуа. Якщо жінки йдуть на Винника, то вони знають, що він буде співати про кохання. Якщо йшли на Вєрку Сердючку, то знали, що то буде весело, що це буде цирк.

- І мінімум політики, яка повилазила вже всюди.

- В свій час, коли була перебудова, на перше місце вийшли рок-ансамблі, і саме на політиці це робилося. Цой, Тальков, Nautilus Pompilius.

- Макаревич тоді сказав: "Был пробит последний лед, и путь открыт, осталось лишь идти вперёд". А коли стіни попробивали, вияснилося, що є люди, яким якщо нема чим протестувати –вони не знають, що їм робити далі.

- Політика пішла зараз в гумор. У нас цього жанру нема, на жаль, зараз. Скажімо, Семен Слєпаков. Ця дійсність, яка є в Росії, йде через гумористичні пісні. Такий час, що зараз неможливо, щоб з’явилися такі люди, як Висоцький чи Галич, – інший час. Взагалі своє відпрацював і пішов у небуття жанр бардівської пісні. Він своє зробив. І в цьому нема нічого поганого. Мені зараз цікаво дивитися на "95 Квартал", на молодих цих хлопців і дівчат. Може, не все, що їм смішно, і мені смішно, але мені це цікавіше. Є речі, які приходять, як стиль, жанр, відпрацювати своє, піти в небуття, і звільнити місце чомусь новому. Звичайно, те, що було у нас в молодості, ми будемо завжди казати, що це було добре. Ні – ми були молоді.

- Я знаю, що ви така людина, що якщо вам не подобається, то ви не скажете, що це було добре. Ви для дуже багатьох людей реально моральний авторитет.

- Було дуже багато жанрів. Були різноманітні ансамблі, співаки. Хоча казали, що в нас "желєзний занавєс", але ми все бачили, все чули. Зараз дуже одноманітно все.

- Всепоглинаючий реп…

- Реп – це від неможливості співати. У всьому світі закінчилися композитори, які мислять цікавими мелодіями.

- А що з поетами?

- Якщо не брати пісенну поезію, то поети все рівно є і будуть.

- Чому казали, що у нас музика була вторинною? Завжди на першому місці для людини того, радянського простору, були слова?

- Ні, фіфті-фіфті. Є пісні, які стали популярними за рахунок геніальних віршів, а є пісні, в яких геніальною була музика. В написанні пісень завжди, якщо ти зустрічаєшся з композитором, який напише геніальну мелодію, то не дай бог тобі написати геніальні слова на цю геніальну мелодію – одне вбиває інше. Коли є геніальна мелодія, поет повинен зробити вірші, які були б п’єдесталом для цієї мелодії. І навпаки. Коли є, наприклад, геніальний вірш, як "Журавлі" Гамзатова, то майстерність композитора не в тому, щоб створити таку ж геніальну музику, а щоб створити музику, яка не буде заважати сприймати слова.

- Тоді це була ціла державна машина, яка це дуже серйозно відслідковувала. Гамзатов колись сказав, що він не так написав "Журавлі". Він написав: "мне кажется порою, что джигиты…", – це було відведено до одного народу.

- А перекладач зробив "солдати".

Новини за темою

- Так, зробили ширше, на весь Радянський Союз. Скажіть, ніколи не скучаєте за якимось худрадами? Тому що стільки іноді проривається такого, від чого розриває голову, що шкодую, що їх немає.

- Худрад немає, але коли на радіо чи на телебачення люди приносять ті чи інші твори, все рівно хтось вирішує, чи воно підходить. Головна худрада для талановитої і професійної людини – це він сам. Якщо композитор, поет, досягнувши якогось рівня, тримає цей рівень, то він сам повинен знати, що б не казали, – це соромно чи "ай да Пушкін".

- На одній з наших програм ми запитали людей, хто для них є моральним авторитетом в Україні. Пролунали два Мирослави: Мирослав Попович і Мирослав Гузар. І ще трошки згадали Ліну Костенко. Жодного політика, жодного президента, жодного прем’єра вони не назвали. Що у нас з цим і чи бачите ви когось для себе?

- Для мене моральним авторитетом був і залишився, якщо брати політику, Чорновол. Лесь Танюк. Якщо брати мистецтво – Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Шкляр. З молодих мені дуже подобається поет Саша Кабанов. Російськомовний поет, але наш, український. Я вважаю, що це геніальний поет. Дуже талановитий поет Борис Херсонський. Він для мене теж авторитет. Женя Комаровський – теж авторитет. Якщо в людини є потреба в авторитетах, то авторитети в неї є. Для мене і всі співавтори мої – Микола Мозговий, Ігор Поклад, Саша Злотник, Володя Івасюк – були авторитетами. Ми всі, один для одного, були авторитетними. Під цим стояли ті чи інші твори, які могли зробити тільки вони. Ми з Володею Івасюком якось йшли Києвом, йому не було ще й 30 років, а наші пісні вже лунали, і я раптом запитав у нього: "А ти відчуваєш, що ми вже частина історії України? Нас можуть критикувати, забороняти пісні, але вже викреслити не зможуть". І він погодився. Він розумів вже, що другої "Червоної рути" ніхто не напише. Так, як в Англії ніхто не напише другого "Yesterday". Той жанр, в якому я найбільше працюю, пісенний, друге місце займає після моди за мінливістю. Дай бог, щоб пісня була популярною три-чотири роки. Відчуття сучасності написання музики в першу чергу залежить від віку тієї чи іншої людини.

112.ua

- Телевізор і радіо зробили дуже швидко великими зірками Кобзона, Магомаєва, Пугачову, Ротару і т.д. Зараз так розкрутити зірку практично неможливо.

- Чого? От Міша Ясинський зробив популярною Олю Полякову. Талановита виконавиця і талановитий продюсер зустрілися, і дуже швидко це відбулося.

- Ви щасливий тим, що можете абсолютно не звертати увагу на те, що ви пенсіонер?

- Я звертаю увагу на все. Але я хочу продовжити тему молодих. У нас зараз дуже талановите покоління в естраді. Це і Ваня Дорн, і Монатік, і ONUKA.

- Та Потап і Настя скільки поробили.

- Так. Наше покоління повинно підтримати в першу чергу тих, хто талановиті. Ніколи другої Ротару чи другої Пугачової не буде. Але це не значить, що у молоді не буде своїх пріоритетів – зійдуть зовсім інші зірки.

- Раніше можна було написати хорошому драматургу одну п’єсу, яку поставили 200 театрів по Радянському Союзу, і він почував себе дуже і дуже.

- Можна було написати одну пісню, таку, як "День победы" Тухманова, і отримувати за один місяць, травень, величезні авторські роялті.

- Ви які свої пісні вважаєте годувальницями?

- З останніх це "Одолжила". В свій час це "Хрещатик", "Берега". Раніше автор ставав багатою людиною тому, що не треба було питати дозволу ні у автора, ні у виконавця на виконання шлягеру. Від цього автор вигравав, тому що він отримував від цієї кількості виконань. Зараз інші часи. У нас, в Україні, на відміну від колишніх наших республік, ми затрималися в вирішенні проблеми авторського права. Росія і всі решта перешли на форму громадської організації, як у всьому світі. А у нас авторські гроші, які збираються з концертів, вистав, – вони стали споживчою кооперацією для чиновників. Кожен рік на добрий мільйон доларів обкрадають авторів України чиновники, які кладуть гроші собі. Європа від нас вимагає, щоб ми створили цю організацію, а наші чиновники роблять вигляд, що у нас вона начебто створена, але все роблять для того, щоб цей потік залишився у них в руках. Наш жанр, до якого ми маємо відношення, і всі жанри мистецтва потребують колосальних коштів. В культуру в першу чергу потрібно вкладати. Немає американського кінематографу без колосальної кількості грошей, які вкладаються в кожен фільм.

- Ще й совість треба мати.

- Час, який змінився після 1991-го року. Навіть ті люди, які казали, що в них є совість і вони ніколи не будуть красти і казати неправди, коли вони отримали змогу, раптом, після комуністичної бідності і рівності, доступ до шалених грошей, – вони зараз слухають нас і сміються. Коли бачать людей з совістю, але без грошей, вони вважають, що мільйони, які вони вкрали, – це заміна совісті. Треба цей час теж пережити.

- Я хочу подякувати вам знаєте за яку совість? Я пішов з одного концерту, на якому 10-12 забутих співаків виходили і співали пісні з назвою "Небесна сотня", "Сотня, що пішла в небо" і т.д. Коли я дивлюся на таку спекуляцію, причому абсолютно бездарну, то в такі моменти я все-таки мрію про художні ради. Тому що якщо писати про такі речі, як загиблі люди, як війна, як Небесна сотня, – це треба робити так, як це робить Юрій Євгенович Рибчинський.

Дуже вам дякую.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>