Що не так з українським ОПК: Інтерв'ю з генеральним директором "Ліги оборонних підприємств України" Олександром Ясинським

У минулому році Верховна Рада прийняла закон про реформування вітчизняного ОПК, який встановив "час Ч" для переходу оборонної промисловості на стандарти НАТО – 2022 рік. Профільні органи виконавчої влади вже підготували план дій у цьому напрямку. Але впровадження стандартів НАТО – тільки верхівка айсберга, під якою ховається цілий оберемок накопичених за довгі роки проблем економічного, правового та системного характеру, які також потребують вирішення. В Україні не ведеться централізована політика розвитку ОПК, виконання державного оборонного замовлення для багатьох підприємств на ділі виявляється збитковим, а недосконалість законодавчої бази може поставити під загрозу роботу всього ОПК. Про це в інтерв'ю 112.ua розповів генеральний директор Громадської спілки "Ліга оборонних підприємств України" Олександр Ясинський.

Що не так з українським ОПК: Інтерв'ю з генеральним директором "Ліги оборонних підприємств України" Олександром Ясинським
112.ua

Олександр Ясинський

Генеральний директор "Ліги оборонних підприємств України"

У минулому році Верховна Рада прийняла закон про реформування вітчизняного ОПК, який встановив "час Ч" для переходу оборонної промисловості на стандарти НАТО – 2022 рік. Профільні органи виконавчої влади вже підготували план дій у цьому напрямку. Але впровадження стандартів НАТО – тільки верхівка айсберга, під якою ховається цілий оберемок накопичених за довгі роки проблем економічного, правового та системного характеру, які також потребують вирішення. В Україні не ведеться централізована політика розвитку ОПК, виконання державного оборонного замовлення для багатьох підприємств на ділі виявляється збитковим, а недосконалість законодавчої бази може поставити під загрозу роботу всього ОПК. Про це в інтерв'ю 112.ua розповів генеральний директор Громадської спілки "Ліга оборонних підприємств України" Олександр Ясинський.

Військова агресія РФ застала оборонний комплекс України в 2014 році практично зненацька. Потрібно було не тільки в терміновому порядку налагодити процес забезпечення армії озброєнням і технікою, мобілізувати всі сили на власне виробництво і модернізацію ОВТ, але і вирішувати проблему імпортозаміщення комплектуючих виробів з Росії.

У 2015 році Україна остаточно в односторонньому порядку розірвала договір про військово-технічне співробітництво з Російською Федерацією та заявила про європейський вектор свого розвитку. В минулому році парламент прийняв законопроект, який анонсував на 2022 рік перехід українського оборонно-промислового комплексу на стандарти НАТО.

Їх впровадження має забезпечити сумісність Збройних Сил України та армій країн-членів Альянсу для виконання спільних бойових операцій. Однак, по факту, наша "оборонка" виявилася не готова до цього, оскільки багато питань, які безпосередньо пов'язані з розробкою і виробництвом озброєння і військової техніки (ОВТ), досі залишаються без відповіді.

Наприклад, існуюча система ціноутворення на виконання державного оборонного замовлення призводить до того, що підприємства часто працюють "в нуль", а то і "в мінус". Порядок затвердження національних стандартів та сертифікації майже не функціонує, а застаріла випробувальна база не дозволяє проводити перевірку виробів на відповідність новим технічним регламентам.

Крім того, загроза запровадження кримінальної відповідальності за закупівлю, постачання та виробництво продукції військового призначення, яка не відповідає національним стандартам і технічним регламентам, може взагалі заблокувати процес забезпечення ЗСУ озброєнням і військовою технікою.

Про те, яку лінію оборони доводиться тримати ОПК по цей бік фронту, розповів Олександр Ясинський, генеральний директор "Ліги оборонних підприємств України". Незважаючи на те, що ця громадська організація існує без малого три роки, вона вже встигла акумулювати навколо себе близько 60 підприємств ОПК приватної форми власності. Представники Ліги входять до складу міжвідомчих комісій з питань оборонно-промислового комплексу, імпортозаміщення, ціноутворення на продукцію військового призначення, а також регулярно залучаються до співпраці у робочих групах при НАТО.

Новини за темою

– Олександр Олександрович, на якому етапі на сьогоднішній день знаходиться процес прийняття стандартів НАТО, які регламентують виробництво ОВТ?

– В цілому стандартів НАТО за різними напрямками – адміністративні, матеріально-технічні, оперативні – налічується майже 2 тисячі. З них близько 300 стосуються виробництва озброєння і військової техніки. Ще два роки тому, в 2017 році, підприємства державного концерну "Укроборонпром" відібрали ці 300 стандартів НАТО з метою визначення доцільності їх впровадження в Україні. У результаті, в кінці року ДП "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" прийняло близько 40 державних стандартів, гармонізованих зі стандартами НАТО, так званим "методом підтвердження" – мовою оригіналу, без перекладу на українську мову. Поки що це пробні версії на найближчий час. Була розроблена Матриця відповідальності за прийняття рішення про доцільність впровадження стандартів НАТО, згідно з якою на різні структури відомств покладені певні завдання, наприклад, за переведенням цих стандартів. Їх робили Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, але неофіційно і не для всіх, а ось систематична робота в цьому напрямку практично не ведеться. В даний час підприємства ОПК у своїй виробничій діяльності використовують національні стандарти – держстандарт України (ДСТУ), національні стандарти, гармонізовані зі стандартами НАТО (ДСТУ STANAG), а також міждержавні стандарти (ГОСТ), на основі яких розроблені організаційно-технічні, конструкторські та технологічні документи, які забезпечують виробничі і технологічні процеси, випробування тощо. Розробкою національних стандартів – ДСТУ - займається технічний комітет ТК-176 "Стандартизація продукції оборонного призначення" при ДП "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості". За період свого існування він прийняв близько 100 національних стандартів. При цьому, в минулому році на Міжвідомчій робочій групі було визначено, що ще належить переглянути понад 1000 стандартів часів СРСР: в Україні до 2022 року збираються скасувати не тільки стандарти СРППУ (система розробки і постановки продукції на виробництво, ГОСТ 15), але і КСЗТВ (комплексна система загальних технічних вимог, група ГОСТ В 20.39), ЄСКД (єдина система конструкторської документації), ЕСКЯ (єдина система контролю якості, група ГОСТ В 20.57) і так далі. Галузеві стандарти (ОСТ) скасовані взагалі як вид. Таким чином стимулюється впровадження стандартів НАТО. І головне – перехід на стандарти НАТО це не переклад певної кількості публікацій під назвою стандарт НАТО і твердження, що ми їх дотримуємося в обов'язковому порядку. Перехід на стандарти НАТО – це процедура створення в країні системи, яка б дозволила їх реалізувати, провести їх апробацію, юридично підтвердити їх дію та забезпечити постійний контроль за дотриманням цих стандартів. А це, за аналогією з країнами-членами НАТО, потребує створення нових структур по вертикалі державного замовника, проведення перерозподілу та розмежування функцій і підпорядкованості, створення нових правових, фінансових та нормативно-технічних взаємин, підготовка персоналу і формування відповідної інфраструктури і т. д. Це, іншими словами, своєрідна реформа.

– Які обмеження на виробництво ОВТ накладають застарілі ГОСТи часів СРСР?

– По-перше, слід зазначити, що, відповідно до закону України "Про стандартизацію", одним із принципів державної політики у сфері стандартизації є добровільне застосування стандартів і кодексів усталеної практики, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. Таким чином, стандарти часів СРСР не можуть обмежувати підприємства ОПК у своїй виробничій діяльності. Однак винятком можуть бути випадки, коли продукція виготовляється по документації, що містить посилання на стандарти часів СРСР. У таких випадках конструктори за погодженням із замовником повинні вносити відповідні зміни в документацію. Наприклад: в технічній документації на військову техніку існують вимоги щодо її балістичної стійкості. При цьому конструкторська документація посилається на ГОСТ певної марки сталі з певним хімічним складом, яку виготовляли ще в СРСР. Але з розвитком технологій вимоги щодо балістичної стійкості можуть задовольнити і інші матеріали, навіть не обов'язково сталь – більш легкі та міцні. Проте військове представництво Міністерства оборони, контролюючи виріб по конструкторській документації, не приймає виріб з цього матеріалу, як такий, що не відповідає технічному регламенту. При модернізації техніки конструкторську документацію доводиться міняти. Підприємства-виробники проводять випробування самостійно, без залучення військових представників МОУ, встановлюючи при цьому гарантію на вироби. Справа в тому, що значна кількість техніки, яка зараз стоїть на озброєнні ЗСУ, вироблялася в Радянському Союзі в 70-80-х роках, а то й раніше, як правило, її розробник перебував не в Україні. Необхідність внесення змін у конструкторську документацію, у зв'язку з заміною матеріалів, модернізацією, проведення додаткових випробувань і, нарешті, ухвалення рішення про допуск до експлуатації у військах, вимагає перегляду існуючої системи генеральних і головних конструкторів.

– Чи дозволить перехід на стандарти НАТО відкрити для виробників нові європейські ринки збуту?

– Вибрати з переліку стандартів НАТО ті, які потрібні вітчизняним підприємствам для виробництва, – не найскладніша задача, але перш за все, необхідно створити систему оцінки відповідності стандартам НАТО. У країні відсутня дієва система сертифікації та перевірки на відповідність озброєння, військової та спецтехніки, практично немає випробувальної та вимірювальної бази, яка б відповідала сучасним вимогам. При цьому мати одну тільки випробувальну базу для проведення оцінки теж недостатньо – треба цей орган ще акредитувати і отримати право на таку діяльність. От як ви думаєте, чому літаки АНТК "Антонов" не літають на міжнародних лініях?

– Вони не сертифіковані?

– Абсолютно вірно. Провести випробування в Україні можна. За фактом, ці літаки можуть навіть відповідати європейським стандартам, але офіційного підтвердження цьому немає. Можна сертифікувати продукцію в Європі, але крім великої вартості виникає ще одна колізія. Орган сертифікації вимагає, щоб виробник, окрім сплати самих випробувань, надав потенційного покупця, у якого були б наміри цю продукцію купити. А він у свою чергу насамперед запитує про наявність європейського сертифікату – замкнене коло. Вся справа в тому, що європейський ринок уже зайнятий, і ніхто там нас не чекає. Українські традиційні ринки – це Індокитай, Азія, Африка, які беруть нашу техніку без європейського сертифіката.

–  Чи поліпшить якість виробництва та імпорту озброєння і військової техніки можливе доповнення Кримінального Кодексу статтею 144.2 – про відповідальність за "порушення законодавства у сфері підтвердження відповідності, виробництва, реалізації, придбання продукції, робіт і послуг у військовій сфері"?

– У пояснювальній записці до цього законопроекту було сказано, що введення кримінальної відповідальності продиктоване необхідністю усунути корупційні ризики, припинити закупівлю неякісних товарів.
Але, по факту, ця стаття буде мати прямо протилежний результат. Будь-який підпис під контрактом стає кримінально відповідальним, і я сумніваюся, що хтось наважиться брати на себе цю відповідальність. Законопроект був підготовлений групою депутатів ще в 2015 році, за пропозицією Міністерства оборони президент, скориставшись правом вето, його не підписав. Потім, за ініціативою комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони, було зареєстровано постанову, яка блокувала розгляд цього законопроекту. У травні парламент за нього не проголосував, і тепер закон про внесення змін до Кримінального Кодексу очікує підпису голови ВР і президента. Стаття 114 може додатися частиною, яка передбачає покарання від 5 до 8 років за виробництво, поставку та закупівлю продукції, що не відповідає технічним регламентам. Але ГОСТи застаріли і багато до техніки вже незастосовні, національні ДСТУ за багатьма напрямами не розроблені, а стандарти НАТО у сфері створення озброєння та військової техніки будуть впроваджені не скоро. Виходить вакуум технічних регламентів. Як можна вводити кримінальну відповідальність за невідповідність регламентам, якщо їх просто немає? Крім того, вони не обов'язкові до виконання, а носять рекомендаційний характер. По-друге, в умовах особливого періоду, надзвичайного стану, в період проведення ООС завдання щодо забезпечення Збройних Сил найчастіше доводиться вирішувати в умовах обмежень у часі та необхідності використання спрощених процедур. Згідно з постановою Кабінету Міністрів № 345 від 2015 року, можна проводити перевірку ОВТ по визначальних відомчих випробуваннях, а не державних, щоб швидше забезпечити армію озброєнням, яке так потрібне в умовах воєнних дій (ОВТ передаються для експлуатації та забезпечення військ, але не приймаються на озброєння). Воєнний час вимагає інших підходів, так що ця постанова значно спрощує процедуру забезпечення військ технікою. Крім того, введення кримінальної відповідальності може зірвати процедуру постачання імпортних комплектуючих (в тому числі, в рамках імпортозаміщення), оскільки імпортна техніка, як правило, не відповідає вітчизняним технічним регламентам. І ще: скільки б ми не робили національних технічних регламентів і стандартів, вони ніколи не будуть відповідати реальному життю. Воно йде вперед, а документація коректується за її розвитком, це взаємопов'язаний процес. У японців є така форма страйку – працювати з документацією. Якщо б ми все робили чітко за регламентом, виробництво зупинилося б. В ОПК є безліч інших проблем, які потребують вирішення.

Новини за темою

– Про які проблеми йдеться?

– У цілому існуючі проблеми можна розділити на три групи: системні, правові та економічні. Системні пов'язані з розмитою вертикаллю державного управління оборонно-промисловим комплексом. Підприємства ОПК знаходяться в структурі різних відомств і організацій: Фонд державного майна, МВС, СБУ, ДК "Укроборонпром", Міністерство оборони, Національне космічне агентство, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації, різного роду громадські організації, які об'єднують приватні оборонні підприємства. При цьому відсутні структури, які все зв'язали в єдину систему. З моменту скасування Міністерства промислової політики України у 2010 році, формуванням і реалізацією оборонно-промислової політики в країні практично ніхто не займався. Зовсім недавно ця функція була покладена на Міністерство економічного розвитку і торгівлі, яку фактично виконує Департамент стратегічного розвитку сектору оборони і безпеки. А в лютому цього року на засіданні Ради національної безпеки і оборони було запропоновано створити Державне агентство оборонної промисловості – як центральний орган виконавчої влади в сфері управління МЕРТ. На думку учасників Ліги, агентство – це орган управління, а не орган формування та реалізації політики. Має бути створене відповідне міністерство з підпорядкуванням профільному віце-прем'єр-міністру. Що стосується проблем економічного характеру, то про нестачу в бюджеті коштів, які б покривали виконання програм розвитку озброєнь, я навіть не буду говорити: це спостерігається у всіх секторах економіки. Необхідно сказати про структуру ціноутворення, яку використовує МОУ при закупівлі техніки. Норматив прибутку для підприємств нині становить 1% на покупні вироби і 20% – на продукцію власного виробництва підприємств. При цьому постанова КМУ № 464 допускає норму до 5% і до 30% відповідно. Але Міністерство оборони штучно, волюнтаристським рішенням видало методичні рекомендації, якими обмежила норму рентабельності до 1% і 20%. Варто зауважити, що це рекомендації, а не нормативний документ, вони не юстировані і мають статус внутрішнього документа міністерства. Але співробітники військових представництв Міністерства оборони цих рекомендацій неухильно додержуються: не хочеш – не працюй. У позаминулому році за ініціативи Ліги оборонних підприємств і МЕРТ було розроблено постанову № 1093, яка вилучала приставку "до" і встановила, що в умовах особливого періоду, надзвичайного стану та в період проведення антитерористичної операції норма прибутку повинна складати 5% і 30% відповідно. До речі, загальний прибуток підприємств з урахуванням такої рентабельності становить в середньому 7 – 10% на виріб. А якщо врахувати рівень інфляції, то ми побачимо, що цей дохід "з'їдається" тільки інфляцією. Інша сторона питання – бюрократична процедура формування держзамовлення. Воно приймається у лютому – березні місяці. З урахуванням того, що потрібно підготувати важкі розрахунково-калькуляційні матеріали, контракти на виконання держзамовлення заключаються у березні – квітні. Аванс – квітень – травень. В цьому році через вибори підприємства почали отримувати аванс тільки зараз, у червні. При цьому цикл виготовлення виробу на підприємстві становить в середньому 9 – 12 місяців. А в кінці року воно повинно виконати зобов'язання за контрактом, інакше на підприємство будуть нараховані штрафні санкції. Таким чином, щоб підприємство встигло виконати замовлення, воно повинно почати виробництво не з моменту отримання авансу або укладення контракту, а набагато раніше. Весь процес державного оборонного замовлення та закупівель побудований на тому, що ризик замовника практично відсутній, є тільки ризик постачальника. Щоб вкладати до отримання авансу у виробництво гроші, підприємствам потрібні якісь оборотні кошти. Деякі беруть кредит у комерційних банках, але там відсоток на обслуговування кредиту становить 18 – 25%. При цьому, в структурі ціни витрати на обслуговування кредиту замовником не враховуються. Тому Ліга неодноразово висувала пропозицію про введення спеціального режиму кредитування підприємств, які виконують держзамовлення.Сьогодні рентабельність підприємств, які виконують державне оборонне замовлення, нульова, а часто негативна. Участь у держоборонзамовленні для підприємств стає збитковим, оборотні кошти закінчуються, а на одному ентузіазмі і почутті патріотизму сучасне озброєння і військову техніку створити складно. Відсутність можливості перспективного планування виробництва не дозволяє підприємствам працювати ритмічно. Прописаний трирічний період планування державного оборонного замовлення є лише декларацією. 96 стаття Конституції говорить: державний бюджет України затверджується щорічно на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період. Державний замовник не може взяти на себе фінансові зобов'язання без виділених коштів. Тобто період бюджетного планування в державі не відповідає періоду планування державного оборонного замовлення. Крім того, досі не прийнято закон "Про військово-технічне співробітництво", закон "Про виробництво озброєння і військової техніки", а нормативне поле у сфері залучення інвестицій – недосконале.

– Які відмінності при виконанні держзамовлення можна виділити між підприємствами приватної і державної сфери власності?

– Постанова Кабміну № 464 регламентує, що підприємства з будь-якою формою власності – державною, приватною або змішаною – можуть виконувати державне оборонне замовлення. Відрізняються у них тільки форми господарювання. Наприклад, директор державного підприємства щорічно підписує контракт з роботодавцем – скажімо, з концерном "Укроборонпром". Невідомо, чи буде укладено договір в наступному році: змінюються начальники, на посади ставлять нових людей. Тому жоден директор державного підприємства не зацікавлений в виконанні середньострокових, а тим більше довгострокових програм. З розвитком виробництва теж не все в порядку. Приватним підприємствам ні держава, ні замовник не платять за розвиток засобів виробництва. На державних підприємствах – дуже низький коефіцієнт завантаженості устаткування, так званий коефіцієнт фондовіддачі, який сьогодні становить 0,3. Для порівняння – відразу після розпаду СРСР цей показник становив 1,5 – 1,8. Обладнання не тільки не завантажено, воно ще й старе – 50 – 60-х років і старше. Середній вік робітників основних спеціальностей більше 50-ти років, молодь йти працювати на завод в таких умовах не хоче. Ще одна проблема державних оборонних підприємств – високі накладні і загальнозаводські витрати, які йдуть на утримання всієї надбудови персоналу. Приватник не буде тримати бухгалтерію, він залишить у себе тямущого головного бухгалтера, не стане тримати величезний штат конструкторів, які досі роблять щось на кульмані, він найме фахівця, який має досвід роботи з сучасними програмними продуктами. Однак треба повторити, що вимоги до виконання держзамовлення, умови і оцінка якості відбуваються однаково як для приватних, так і для державних підприємств. І проблеми у всієї оборонки загальні.

– Які зразки ОВТ, що передані на озброєння ЗСУ, на ваш погляд, відрізняються самими передовими характеристиками?

– Україна дуже багата країна на уми і таланти. І та техніка і озброєння, які створюються як державними, так і приватними підприємствами, багато в чому відповідають самим сучасним світовим вимогам. Причому нашу техніку відрізняє те, що вона пройшла "обкатку" у реальних умовах бойових дій.

Наводити конкретні приклади можна дуже довго, за 5 років приватними оборонними підприємствами створено, прийнято на озброєння і поставлено на забезпечення Збройних Сил близько 200 зразків (до речі, приблизно таку ж кількість створили і держпідприємства). На жаль, проблеми, про які говорилося вище, що існують в цій сфері, стримують цей процес.

Хочеться вірити, що сьогоднішнє перезавантаження влади дозволить вибрати правильний курс на реальну реформу ОПК і відмову від режиму ручного управління галуззю, яка є однією з складових сектору безпеки і оборони країни.

Розмовляла Ксенія Цівірко

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>