Росія сьогодні - велика провінція

Письменник Михайло Веллер в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів, чому до кінця ХХI століття не вистоїть жодна з нинішніх західних країн, хто сьогодні є найвагомішою постаттю в російському демократичному русі, а також чому Путін - це персоніфікація російської владної системи

Росія сьогодні - велика провінція
Михайло Веллер З відкритих джерел

112.ua

Редакційний блог

Письменник Михайло Веллер в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів, чому до кінця ХХI століття не вистоїть жодна з нинішніх західних країн, хто сьогодні є найвагомішою постаттю в російському демократичному русі, а також чому Путін - це персоніфікація російської владної системи

Гордон: Доброго вечора. В ефірі програма "Гордон". Сьогодні мій гість – письменник Михайло Веллер.

Михайло Йосиповичу, доброго вечора. Я радий вітати вас як одного з моїх улюблених письменників. Я знаю, що ви народилися в Кам'янці-Подільському. А давно ви були востаннє в Україні?

Веллер: Востаннє, мабуть, давно. Крайній раз, сподіваюся, я був роки чотири тому. Це відбувалося в Судаку, в Криму. Там був Всесвітній з'їзд бібліотечних працівників, і мене запросили туди виступити з лекціями і з відповідями на запитання з приводу моєї філософської теорії, з приводу енергоеволюціонізму. І, здається, за рік до цього я був у Києві. У мене була читацька зустріч у найбільшому книжковому магазині.

- Але вас тягне сюди приїхати знову?

- У серпні 2013 року мені зателефонували хлопці (напевно, з Києва), які організовували щорічний книжковий міжнародний фестиваль, який мав у 2013 році відбутися в місті Львові, і, наскільки я знаю, благополучно і відбувся останньої декади вересня. І мене запросили туди як почесного гостя з Росії. І саме на ці дні у мене вже давно було домовлено щодо трьох виступів: поїздка в Забайкалля, де я виріс. Я сказав, що зараз вже неможливо переносити, відкладати та інше, давайте вже цього року я поїду туди, а наступного року обов'язково до вас. Якби я знав, що буде наступного року, я б, звісно, поїхав би, відклавши все, тому що Забайкалля, слава Богу, стоїть, як і колись. А щодо "тягне", це питання складне, тому що, чесно вам скажу... Мені в 91-му році було 43 роки, і, зрозуміло, я вже ніколи, подібно до людей, народжених після 91-го року, не зможу сприймати незалежні держави, колишні радянські республіки, колишні частини російської імперії, як держави 100% незалежні та суверенні. Тобто я це все розумію і поділяю, але внутрішнє відчуття, звичайно ж, інше. Уявіть собі римлянина часів розпаду Римської імперії і його почуття.

- Я від імені мільйонів українців хочу просто подякувати за вашу позицію, яку ви неодноразово висловлювали в російській пресі, всупереч, можливо, всьому. Я тільки хочу у вас запитати, щоб закрити цю тему: вам болить те, що зараз відбувається між Росією та Україною?

- По-перше, у мене немає і ніколи не було ніякої громадянської позиції. Я завжди вважав, що елементарно порядна людина – що б там не відбувалося! – завжди залишається на одному боці – на боці справедливості. Як би не мінялися уявлення про те, що сьогодні справедливо. А справедливість, вона, все-таки, одна. Тільки і всього. Це стосується й України, Естонії, Америки, Японії – чого завгодно, абсолютно. А стосовно того, що відбувається, починаючи з київського Майдану, то це все вже до жаху сумна історія. Про неї вже стільки сказано, стільки написано, вже все всім абсолютно зрозуміло. Але загалом історія абсолютно жахлива, тому що протягом останніх п'яти років Росія примудрилася облаштуватися тільки ворогами. Тобто не залишилося жодної дружньої держави. Ну не можна ж вважати Венесуелу дружньою державою! Ну дайте їй мільярд доларів, і цей бовдур, відставний шофер Мадуро, буде дружити з ким завгодно, якщо йому дадуть грошей. Це несерйозно. Росія сьогодні – велика провінція. Така провінційна смичка між Заходом і Сходом. Сьогодні Китай дивиться на Росію з певним презирством, як на країну, яка продовжує опускатися і яку розкрадає своя компрадорська, так звана еліта. Ну, Європа дивиться з достатніми почуттями, маючи уявлення, що в Росії робиться. А Росія, починаючи з часів імператора Петра І, була, зрозуміло, європейською, все-таки, провінцією в частині науки, техніки, звичаїв тощо.

- Михайло Йосиповичу, на ваш погляд, ворожнеча між Росією і Україною надовго чи ні?

- Якби я міг це знати, то я радо впливав би на краще на світову політику. Це залежить, звичайно, насамперед від того, що і як буде в Росії. Міркуючи теоретично, якщо раптом суперрізко зміниться курс або почнеться якесь страшне каяття, і канцлер Німеччини почне просити вибачення у поляків, а прилетівши до Ізраїлю, встане на коліна, то Німеччина стане кращим другом і поляків, і євреїв, і кого завгодно . Якщо Росія піде таким шляхом, то відносини будуть чудовими.

- Ви Росію любите?

- Це питання, яке абсолютно неможливо ставити. Колись один знайомий журналіст, дізнавшись, що я в Таллінні знайомий з таким-то письменником, запитав: як ви до нього ставитеся? Я кажу: позитивно. Любите? Слухайте, любити можна ковбасу, любити можна якогось письменника, якщо ти мало читав і у тебе гарне уявлення, скажімо, про п'ятьох письменників. Але запитання, чи любиш ти батьківщину... Дмитро, вибачте, заради бога, це питання зі словника слідчого КДБ. Про що ви мене питаєте?

- Добре, я вас тоді інакше запитаю. Чого ви в Росії не любите?

- І про це неможливо питати. Візьміть будь-яку нормальну людину і запитайте, що вона любить у своєму домі? Справа в тому, що ти живеш у своїй країні зсередини. От не зовні, а зсередини. Ось ти приїжджаєш до якоїсь країни туристом і можеш сказати: ось це мені подобається, в ось це – ні. А коли ти живеш у країні всередині, ти ріс у ній і разом з нею… Через сім років ти цілком складаєшся з тих молекул, які були в цій країні. Ти зроблений з її речовини. І, таким чином, це зовнішнє питання в цьому випадку мені представляється, вибачте заради бога, неправомірним. Я не вмію відповідати на такі запитання. Одного разу мене одна журналістка запитала: у вашої дружини красиві ноги? Я їй сказав: запитай до біса ще про щось з анатомічних подробиць.

- Як ви гадаєте, в умовах ненависті з боку всього цивілізованого світу і санкцій Росія вистоїть чи ні?

- Вистоювання залежить не від співвідношень з оточенням, сусідами. Якщо ми візьмемо держави, які припинили своє існування (а в історії, до речі, всі держави рано чи пізно припиняли своє існування), то тільки деякі з них саме виявилися завойованими могутніми сусідами, а не впали під ударами ворогів. А держави великі та потужні, проходячи крізь життєвий цикл, руйнувалися зсередини. І якщо додавався якийсь зовнішній поштовх до їхнього падіння, то це було, як вітер ламає дерево, яке згнило тільки зсередини. Як вітер збиває тільки стиглі яблука. Це стосується й падіння Риму, бо якби за 300 років до падіння прийшли б якісь готи, вандали, їх би розтерли в пил. Тож, як на мене, тут знову питання поставлено не зовсім так.

- Скажіть, будь ласка, росіяни владу люблять, переважно?

- Переважно в жодній країні інтелігентні люди не люблять свою владу. Я не знаю такого народу і такої країни. Я підозрюю, що це стосується і України, і Німеччини, і США. Як вони всі паплюжать свою владу! Я хотів сказати інше. Що стосується того, чи втримається Росія, то наскільки я знаю і наскільки я в змозі розуміти наші часи, до кінця ХХI століття не встоїть ніхто з нинішніх цивілізованих держав. Це стосується Іспанії, Італії, Франції, Німеччини, Англії, США. Тому що нинішні тенденції – однозначні, зрозумілі і цілковито песимістичні. Як сказав колись Наполеон, ось коли баби почнуть виливати нам на голови нічні горщики, ось тоді ми пропали. Тобто коли тебе перестане підтримувати власний народ. Сьогодні європейські народи радісно змивають в унітаз свої держави, будучи переконані, що вони чинять абсолютно правильно, тому що європейські цінності це перш за все гуманізм, толерантність і взагалі все хороше. Це називається "любиш їхати – люби й саночки возити". Ось вони і їдуть, бо поколіннями предків, суворих, малотерпимих, гетеросексуальних, які пили і курили, трудоголіків, користолюбців, було побудовано велику цивілізацію. І ось зараз вони на санчатах – історичні, політичні, економічні утриманці – радісно з'їжджають з гори, а з'їжджаючи на санчатах з гори, легко бути добрим, тому що ти добрий за чужий рахунок. Ти пускаєш в унітаз те, що не тобою вирощено і створено. Подивіться, що всюди відбувається. Подивіться на Скандинавію, Німеччину, США. Все-таки США: за нинішньої мощі науки, техніки, сили весь істеблішмент абсолютно цькує Трампа. Історія небувала за 2,5 століття існування США: щоб весь істеблішмент цькував законно обраного президента, який не зробив нічого поганого. Якщо він хоче будувати стіну з Мексикою ... А що, мають іти нелегали? А що, мають іти наркотики? А що, це треба заохочувати? Якщо він хоче заборонити чортзна яку міграцію... А що, від цієї міграції буде щось хороше для країни та її народу? Якщо він говорить, що спочатку треба давати роботу тим, хто вже американський громадянин, а потім завозити дешевих комп'ютерників тощо. Він що, в чомусь неправий? Що він зробив? Але виразники цих лівих цінностей (і Україна, і Росія, і всі, хто був у складі Радянського Союзу) отримали сильне щеплення від комунізму. Вони знають, яким жахом обертаються всі ці лівацькі вчення. А ось євро-американські виродки цього не розуміють. Вони колимських таборів не пройшли. І Голодомору не пройшли. Вони не розуміють, що з цього виходить. Вони зараз працюють на знищення своєї цивілізації. Тому що уявіть собі величезний ГУЛАГ на місці успішної Європи та Америки, якби там перемогли комуністи на чолі з товаришами Леніним, Троцьким. Який це був би жах! Адже була ж Баварська республіка, у 18-му, 22-му році. Там же миттєво почався голод. Там же миттєво почалися репресії, злидні. Дивіться, що було під час громадянської війни в Іспанії. У нас це як представлено: герої інтербригад і прокляті фалангісти. Зауважте, Франко виховував короля, майбутнього спадкоємця іспанського престолу. І він здав владу парламенту і королю, і він здав країну в порядку. І він здав країну примирення і країну успішну. А якби там перемогли товариші анархо-комуністи, уявіть собі, що б там було! Всім привіт від Джорджа Орвелла.

- А що ви думаєте про ісламський радикалізм?

- Що тут про нього думати? Тут не думати – тут трясти треба. Відомо з грецьких часів: кого боги хочуть покарати, того вони позбавляють розуму. Фокус полягає в тому, що люди загалом завжди знали, тільки по-різному формулювали. Але чітке формулювання дуже прояснює мізки. Так ось, будь-яка система, не тільки біологічна, а й соціальна (біологічна – тварина або людина, соціальна – цивілізація і держава) має свій цикл розвитку. Має своє зародження, піднесення, плато, пік, крах. І цей життєвий цикл становить від 1000 до 1500 років. І люди це знали, судячи з тих уривків, які до нас дійшли, ще з давньоєгипетських часів. Ще єгипетські жерці говорили Солону про це, коли Солон на початку 5 ст. до н. е., майже 6-го, їздив ойкуменою, щоб виробити кращі закони для Афін. Так ось, коли цивілізація починається, розвивається, а потім підходить до кінця, давно відомо, що ніколи процвітання не буває таким чудовим, як напередодні краху. Уникнути краху неможливо, тому що система повинна знищитися, для того щоб рано чи пізно, тут або поруч виникла нова система. Багато з цих систем будуть огидними, але врешті-решт виникне і виросте та, яка є досконалішою, гуманнішою, комфортнішою, ряснішою тощо. Ну, як європейська цивілізація на місці блискучої давньоримської, коли потім настали століття такої безграмотності, жаху, темряви... Важко собі уявити, на що перетворився цивілізований світ. Коли приходить час цивілізації валитися, це ж відбувається через людей, а людям необхідно переробляти світ. Сутність людини – це переробляти. Це видно насамперед на молоді. Ось людині 15-18 років, молоді самці в усіх видах збираються в зграї і дивляться, як відвоювати своє, як затвердити своє. Як вирвати владу у батьків, у цих стариганів, які засіли і криють кращих самок. Уявіть собі порожнє місце, а за кордоном порожнє місце взагалі невідомо що – є місце і справа для докладання зусиль та енергії. Відкривається все навколо всього глобуса, будуються могутні держави. Якщо ми візьмемо стару Іспанію 15-го століття, коли був демографічний вибух, був величезний відсоток населення у віці від 17 до 20 років, вони їхали в Новий світ, вони гинули там міріадами, але в результаті вони відкривали величезні простори, підкорювали царства, вони створили всю Латинську Америку. Іспанію було завалено золотом. Але ось минули століття, і в упорядкованій Іспанії більше нічого робити. У нинішній цивілізації нема чого удосконалювати. Ну, можуть бути якісь великі пожертви на бідних, великі технічні удосконалення. Замість мобільного телефону зі скайпом будуть з голограмою. Але це все не принципово. А до чого докласти свою міць? І тоді з вершини всі стежки ведуть вниз. Те, що я сформулював 30 років тому: там, де ти нічого не можеш створити, ти маєш зруйнувати. Чому у кочових войовничих народів у найбільшій пошані були великі воїни, які все, що робили, це знищували великі держави і вбивали масу людей: вони ж були негідниками – їх потрібно було викорінювати. Це максимум, на що був здатний цей злиденний кочовий народ, він не міг побудувати місто – він міг тільки його знести. А коли місто вже побудовано і в ньому зроблено абсолютно все, і з`являється молодь, а їй нічого робити… Хіба що намагатися стати багатими. Всіма цими біржовиками, господарями ресторанів. А вони, як завжди, мріють про щастя і справедливість. А ще про славу, зрозуміло, і значущість. І відбувається великий 1968 рік. Тоді діти гігантського післявоєнного демографічного вибуху починають у Парижі, частково в Німеччині, в кампусах Америки розносити і заперечувати все. Тому що все настільки упорядковано, що жити буквально не для чого. Нічого не можна переробити тут. І ось ця от ідеологія народжена євреями-комуністами в Німеччині, це все з франкфуртської філософської школи.

- Війна цивілізацій, у принципі, можлива, як ви вважаєте?

- Понад 20 років тому книгу "Зіткнення цивілізацій", яка давно стала класичною, написав Семюел Хантінгтон, і заперечувати її зовсім неможливо. І війна цивілізацій триває й зараз. Слово "гібридна війна" було пущено, наскільки я знаю, у зв'язку саме з російсько-української війною. "Гібридна" – всім зрозумілий вираз. Війна цивілізацій іде і зараз, тому що коли мулли в німецьких, англійських, французьких, іспанських мечетях проповідують джихад і всесвітній халіфат (беріть гроші у цих європейських виродків – на джихад брати можна), зрозуміло, це війна, ідеологічна війна, що переходить у війну терористичну, тому що як жодна держава не може в мирний час утримувати армію чисельністю понад 1% населення, так у воєнний час вона не може поставити під рушницю понад 10% населення, тому що працювати хтось повинен – ​​більше не прогодувати. 20% – це можливо тільки на короткий період. Це виснажує країну. 20% – це останні хвилини Німеччини, 20% – це останні півроку Радянського Союзу у Другій світовій війні. Це війна на виснаження. Є цивілізаційне тіло, де своя ментальність, свій порядок, своє уявлення про все. І основна його частина абсолютно мирна: 90% будь-якого населення під час будь-якої війни – мирне. Це працівники, селяни, лікарі, вчителі. Вони мирні, але вони необхідні, щоб утримувати ті 10%. І солдат. Це похідна від загального цивілізаційного масиву. Точно так само терористи не самі по собі – це похідні від всієї сонми мусульманської і від всієї мусульманської громади в європейському регіоні та в Америці. Якщо ти знищиш цих терористів, то це все одно, що підстригти кігті тигру – виростуть нові кігті. Тому що боротися треба з тигром. А нам кажуть: нічого подібного, ніякої колективної відповідальності. Тобто у тигра погані ікла і погані кігті, а все інше у нього хороше.

- Як ви ставитеся до Путіна? Що ви про нього думаєте?

- Сказали вже декілька елементарно розумних людей, що Путін у кожному з нас. Маючи на увазі росіян. І кожен із нас у чомусь трохи Путін. І в цьому біда. Ось чому я вважав по-своєму навіть шкідливим фільм Балаяна про Путіна (як злодія, вбивцю, бандита тощо), що вийшов декілька років тому в Києві, якщо не помиляюся. Бо цей фільм від початку є помилковим. І в своїй помилковості веде абсолютно в нікуди. Крім того, те, що він ріс у підворіттях Лигівки, є брехнею, тому що не було вже в 60-х роках ніяких цих підворіть. Жив я в Ленінграді, і можна було в будь-який час ночі ходити в будь-яких місцях. Те, що в квартирі не було гарячої води, – весь центр Ленінграда жив без гарячої води. Це було абсолютно звичайне життя. Він був абсолютно нормальним хлопчиськом, а потім він нормально вступив до університету на юрфак. Вже було легше, там був спорт. На кафедрі самбо відгукувалися про нього, що Володя непогано боровся. Потім він пішов у комітет, і ці байки, що він мріяв бути розвідником, і йому сказали: повчися, це може говорити тільки ідіот, який не знає, в чому справа. Спецслужби ініціативників не беруть, а беруть тих, кого розгледіли і запросили самі. Беруть на початку п'ятого, останнього курсу, запрошують зазвичай до кабінету заступника декана з навчальної роботи, і скромна людина в скромному сірому костюмі веде бесіду. А то ми не знаємо, як це робиться! Та на філфаку брали людей до КДБ більше, ніж на юридичному факультеті. Тобто людина, по суті, абсолютно звичайна. І ось те, що в нові часи ця звичайна людина під Собчаком ... А як це так вийшло? Це не Наполеон, який ішов до влади. Так відмовлявся він двічі від влади! Це креатура АП (у персоніфікації – Волошин), олігархату (в умовній персоніфікації – Березовський) і так звана родина (умовна персоніфікація – Дьяченко – Юмашев). Двічі запросили і вмовили. Це в чомусь персоніфікація російської владної системи як архетипу. Ось що жахливо. Особистість тут не має значення. Що це за маячня: приберемо одного, поставимо іншого, все буде інакше? А що, якби був Сергій Борисович Іванов, було б не так? Якщо б був Ігор Іванович Сечін, було б не так?

Новини за темою

- Тобто не треба спокушатися: Путін – це яскравий представник типового росіянина, і типовий росіянин живе в Путіні, правильно?

- Боюся, що так.

- Що ви думаєте про декомунізацію? В Україні повним ходом відбулася декомунізація, зняли пам'ятники комуністичним упирям, винним у мільйонних жертвах, замінили назви вулиць. Закрили це питання. У Росії декомунізація потрібна, на ваш погляд?

- Що стосується потрібності, про це сказано давно і багатьма. Ось скінчилася радянська влада – потрібно зібратися певним колом і вирішити: якщо з комунізмом все в порядку, то ми нікого і не чіпаємо і беремо з нього все найкраще, що є. Якщо ми визнаємо, що там не все гаразд, то треба провести певний  процес і об'єктивно (з адвокатами і прокурорами) розібратися, що там не так. З урахуванням величезних жертв, які були, мабуть, там дуже багато чого не так. У такому випадку ми виносимо рішення: що це таке і як з цим далі бути. Але оскільки всі відповідальні товариші дружно були в партії, а потім всі вони дружно з неї вийшли, а оскільки серед них було багато яскравих партійних, а також верхніх комсомольських функціонерів, а оскільки хлопці зі спецслужб грали в цій справі не останню скрипку, то вирішили цього всього не робити. Ну ось тому таке страждання, звичайно, відбувається. Архіви закрито, і не тільки столітньої давності, утворення НК, але архіви, які мало не до Куликовської битви належать, і ті закриті. Як сказав чудово ще Герцен без малого 200 років тому, "російський уряд, як зворотне провидіння, влаштовує на краще не майбутнє, а минуле".

- За кого ви будете голосувати в березні майбутнього року на виборах президента?

- Вибачте великодушно, життя склалося так, що я де-юре за паспортом – підданий Естонської республіки. Тож від цього вибору я позбавлений юридично.

- Що таке "русский мир", на ваш погляд?

- Але я відповім на ваше попереднє запитання, якби я взяв та й отримав російське громадянство, що, в принципі, можливо. Але хто до 40 років був категорично невиїзним у Радянському Союзі? А я з моєю анкетою міг в'їхати тільки до тюрми "Хрести": єврей, розведений, безпартійний, з вищою освітою, ніде постійно не працює, щось пише і при цьому ніким не друкується. Коли мені було 28 років, я на два дні потрапив до Монголії. Це був єдиний закордон, який я бачив, до того як... Так ось, я не хочу, щоб за мною знову зачинилися кватирка. Якби я голосував, то, зрозуміло, я б зробив усе можливе, щоб хоч на мікрон наблизити до цього посту Навального. Ба більше, якби було в моїй владі обламати руки всім спойлерам, які в точності за моделлю 1917 року сваряться між собою, абсолютно не бажаючи думати про справу, ось просто обламав би руки, для того щоб дійшло нарешті: хлопці, хто з нас найвірогідніший? Що буде, якщо він стане президентом? Ну тоді і вас, і нас, і їх буде по-чесному представлено в парламенті, на чесних виборах і зможемо далі чесно, по-парламентському боротися за владу. Ми йдемо одним загоном, бо найголовніше – провести іншу людину в президенти, щоб владу було змінено. Це елементарна логіка.

- Тобто Навальний для вас лідер опозиції сьогодні?

- Оскільки його все одно не зареєстрували, я не оперую цими поняттями, я не люблю будь-які етикетки, але те, що це найсерйозніша, найвагоміша фігура в незалежному російському демократичному русі, це абсолютно безумовно.

Новини за темою

- Що таке "русский мир"? Я повертаюся до попереднього запитання.

- Гадки не маю. Це, будь ласка, до тих, хто винайшов це формулювання. Вони придумали – нехай відзвітують.

- Що таке "духовні скріпи", про які говорить Путін періодично?

- Ви пам'ятаєте, який вигляд має Буратіно, якого папа Карло зробив з поліна? А можете ви пригадати, який вигляд мають саперні скоби, якими скріплюють колоди, для того щоб по-швидкому робити мости, містки, переходи? Обухом сокири вдарив в одну колоду, в іншу, і ось скріпи. Ось чомусь духовні скріпи мені видаються чимось таким.

- Ви працювали в ленінградському музеї історії релігії та атеїзму, який містився в Казанському соборі. Скажіть, ви вірянин чи атеїст?

- До слушної нагоди я був атеїстом стовідсотковим. Після певного часу я перестав бути стовідсотковим, тому що в ті часи (1974-1975 рр.), коли я там працював, там працювали, зрозуміло, атеїсти радянські, професори, доценти, члени партії значною мірою, які з великою повагою, пошаною і дбайливістю ставилися до всього, пов'язаного з релігією, і там я почув, що Ісус, як історична особистість, найпевніше, все-таки був. І що не було ніякого дорелігійного і безрелігійного періоду в історії людства, тому що вже навіть у неандертальців знайдено поховання людей, які носять певні обрядові сліди. Тобто щось було. Тож людині це властиво. Трохи раніше я прочитав у архієпископа Кентерберійського, що будь-яка людина вірить. Ось я вірю в те, що Бог є, а ви вірите в те, що його немає. Ми ж не можемо один одному це аргументами довести, але неможливо дізнатися, хто перший з генералів Першої світової війни сказав: "В окопах під обстрілом невірян немає". Інший варіант: "У лисячих норах невіряни не водяться". Дійсно, коли припре, то будь-хто починає звертатися до певної, нехай абсолютно абстрактної вищої силі. Отже, щось є. Ми ніколи не дізнаємося – пізнання є безмежним. Що більше дізнаєшся, тим більше непізнаного. І ось відтоді де б я не був, я все одно ставлю свічку в храмі (конфесія не має значення) або опускаю якусь пожертву, бо той, який там, взагалі відгукується на всі імена – імена не важливі.

- Ви перепробували купу професій у своєму житті. Які?

- Вихователь групи продовженого дня, піонервожатий, учитель, бетонник, землекоп, вальник лісу, скотар. Був я трошки покрівельником. Був я коректором, редактором, журналістом. Славні часи, коли я був мисливцем-промисловиком.

- Ваша література дуже життєва. Ви своїх героїв особисто зустрічали чи щось придумували?

- Все, що я написав, абсолютно вигадано. Але коли у тебе виникає якась думка і ти її намагаєшся обростити життєвим м'ясом, то ти намагаєшся його брати з того, що ти знаєш конкретно. Всі деталі окремо можуть бути реальними, а взагалі все це вигадано, окрім двох книг: "Легенди Арбата" і "Легенди Невського проспекту".

- Відточеністю фраз ви мені нагадуєте Бабеля. Вам Бабель подобається?

- Бабель був одним із тих, у кого я посильно намагався вчити себе писати. Це були Акутагава, Едгар По, Ернест Хемінгуей, Ісаак Бабель. Ось ці четверо насамперед.

- Хто із класиків сучасної літератури вам подобається?

- Важко сказати. Всі останні роки мені настільки цікаві філософія, історія і документалістика, що я абсолютно не можу вам сказати. Можу назвати декількох письменників, відомих менше, ніж вони на те заслуговують. Це Олександр Покровський, Олег Стрижак, Моріс Сімашко.

- Зараз ви абсолютно вільна людина чи якась внутрішня цензура у вас все-таки є?

- Внутрішня цензура є у будь-якого, тому що ми завжди обмежені фізичними законами природи і певними законами соціального суспільства. Але загалом я все життя, на 95%, робив те, що хотів, і писав те, що хотів. Якщо я це в радянські часи робив, то зараз все витримаю.

- У березні минулого року ви кинули склянку у ведучого на телеканалі ТВЦ. А вже в квітні плеснули ведучій в обличчя водою з чашки на "Ехо Москви". Я, чесно кажучи, радію, що ми зараз з вами розмовляємо через скайп. Що з вами сталося – два таких випадки яскравих?

- По-перше, як з журналістом, маю з вами поділитися тією істиною, що інформаційний образ людини, який створюють журналісти і чутки, дуже рідко адекватно відповідає реальному образу людини. А всю інформацію треба перевіряти. Що стосується телепрограми на телеканалі ТВЦ "Право голосу", то ні в кого і нічим я не кидав (це легко можна подивитися на ролику), я збив цей стакан зі стійки перед собою, коли ведучий вирішив, що зараз він звинуватить мене у брехні. Там ішлося про Естонію, він молодший за мене на чверть століття. Про Естонію він мені, взагалі, буде розповідати! Що стосується "Ехо Москви", я ні в кого не плескав. Треба дивитись. Мене дійсно абсолютно вивели із себе, тому що з роками крім того, що російські ЗМІ протягом останніх років дійшли до небувалого рівня хамства, вважаючи це хамство нормою життя... Можна все. Немає ані сорому, ані честі, ані совісті, ані права, ані справедливості – є тільки кричалки, рейтинги і всіляка фігня. Якщо я туди ходив, то це щоб увіткнути хоч 20 копійок нормальних слів. Я не переношу дурниці, непрофесіоналізму, невміння працювати. Мені абсолютно не сила терпіти, коли це все поєднується з амбіціями. Справа в тому, що "Ехо Москви" сильно гостями, які туди приходять, тому що це єдиний ліберальний клан. Якщо ми візьмемо журналістський колектив, то вся гвардія абсолютно розтеклася. Велика частина дівчаток, на мій погляд, абсолютно непрофесійна. Якщо її посадити в ефір саму, щоб вона говорила, – вона ж нічого не може. До них приходять люди, які сказати можуть силу-силенну.

- Ви неодноразово заявляли, що не любите інтелігенцію. Ленін у листі до Горького написав пророцьку фразу, що інтелігенція – це не мозок нації, а лайно нації. На жаль (це моя особиста думка), те, як російська інтелігенція, яку ми так любили, повелася в конфлікті Росії та України, це підтверджує – "чисте лайно нації". Ви досі інтелігенцію не любите?

- Щоб закінчити з попереднім питанням... Мені взагалі давно потрібно було зав'язувати з усілякою публіцистикою і журналістикою, де я є випадковою людиною. Я прийшов туди у віці 57 років після Бесланської трагедії, будучи дійсно не в силах мовчати і написавши книгу "Великий останній шанс", коли мене стали телеканали і ЗМІ рвати на частини. Не моя це робота. 12 років я цим займаюся, а зрештою стало тільки гірше. Що стосується інтелігенції, то ці фрази я переважно говорив починаючи десь з 88-го року. Я пам'ятаю, коли я вперше так сказав ще в журналі "Огонек". Що стосується того, що зараз, то інтелігенції зараз залишилося настільки мало і вона настільки переродилася, що ось ті, які залишилися, окремі, – плакати сльозами хочеться над цими світлими, святими людьми, яких дуже мало. А що стосується ставлення до російсько-українського питання, то тут вже дуже часто розум, а головне, совість, від освіти і посади не залежать. Що тут можна зробити?

- Я хочу подякувати вам за прекрасне інтерв'ю.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів