Росія маніпулює фразою "діди воювали". Це підло, це як вдарити нижче пояса

Це інтерв’ю з народним артистом України Володимиром Талашком ми записували пообіді 30 травня. Вже тоді півдоби журналістська, правозахисна, політична спільноти обговорювали жахливе вбивство російського журналіста Аркадія Бабченка в Києві. Тяжко було думати про щось інше, окрім серії вбивств відомих людей, Павла Шеремета, Аміни Окуєвої і тепер Бабченка. Увечері після інтерв’ю треба було йти на Майдан, щоб ушанувати пам’ять колеги. Коли ми закінчили розмову, написав редактор зі словами "Бабченко живий! Це була спецоперація СБУ". Коротше кажучи, починалося інтерв’ю в мінорі, а закінчилося радісним переглядом брифінга голови СБУ і "воскреслого" Бабченка

Росія маніпулює фразою "діди воювали". Це підло, це як вдарити нижче пояса
112.ua

Ірина Сампан

журналістка, 112.ua

Це інтерв’ю з народним артистом України Володимиром Талашком ми записували пообіді 30 травня. Вже тоді півдоби журналістська, правозахисна, політична спільноти обговорювали жахливе вбивство російського журналіста Аркадія Бабченка в Києві. Тяжко було думати про щось інше, окрім серії вбивств відомих людей, Павла Шеремета, Аміни Окуєвої і тепер Бабченка. Увечері після інтерв’ю треба було йти на Майдан, щоб ушанувати пам’ять колеги. Коли ми закінчили розмову, написав редактор зі словами "Бабченко живий! Це була спецоперація СБУ". Коротше кажучи, починалося інтерв’ю в мінорі, а закінчилося радісним переглядом брифінга голови СБУ і "воскреслого" Бабченка

Актор Володимир Талашко має за плечима понад десяток ролей у кіно: і Нед Ленд з "Капітана Немо", і Петлюра, і навіть Фелікс Дзержинський, якого він грав декілька разів. Однак артист сам визнає, що найбільшу славу він здобув за роль старшого лейтенанта Сергія Скворцова в картині українського режисера з Донбасу Леоніда Бикова "У бій ідуть лише "старі".

Тепер Володимир Дмитрович знімається менше, але озвучує дитячі казки, працює на телеканалі "Глас" і викладає студентам Київського університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Актор часто їздить на фронт до військовослужбовців, розмовляє з ними, читає їм вірші, монологи з ролей.

- Відчуття незахищеності є не тільки в мене, у чоловіка, актора, персонажі якого уособлювали мужність, сміливість. Як сказав мій персонаж у картині Льоні Бикова "Будем жить!", і в цьому є істина. Мене хвилює інше: не можна ховатися, важливо не загубити душу. Ахеджакова в Москві, Шеремет в Україні, а тепер і Бабченко... Але боятися і ховатися не можна.

Ці вбивства скоюють, щоб залякати. І мене лякає навіть не те, що ворог не дрімає, мене більше лякає наша "п’ята колона", яка кучкується біля трибуни, коли там виступає Бойко або інший представник колишньої Партії регіонів. Я вас запитую, це хто? Чому вони ще тут? Я теж багато з чим не згоден, як керують країною наш прем’єр-міністр та інші великі начальники, але, пробачте, та не будьте ж ви ворогами України й українського народу. Звичайно, коріння цих кривавих злодіянь однозначно не тут, це ж не якась "уголовщина", такого і без них вистачає.

- Ви постійно переходите на російську мову, якщо хочете, можемо російською. Вона вам ближча?

- Ні-ні-ні, просто навчалися ми російською, фільми знімали російською. Я сам народився на Волині, але ми незабаром переїхали на Донбас, до Макіївки (тепер окупована бойовиками територія, - ред.). Але ближча українська.

Я от дивлюся по своїх студентах, я дозволяю спілкуватися їм і російською, і українською, однак деякі викладачі наполягають, щоб на їхніх парах тільки українською. І дійсно, ти ж не можеш контролювати їх постійно, в аудиторії вони спілкуються українською, а в коридорах – російською. Не нам треба стежити, а їм самим за собою, вони мають самі хотіти. Я ніколи не бачив, щоб в Україні колись когось убивали за мову чи принижували. Тому все це така брехня.

Але коли на моє "Доброго дня!" у коридорі мені кажуть "Здрасьтє!", мене пересмикує.

112.ua

- Очевидно, що серед санкційного списку російських діячів культури є і ваші знайомі. І зрозуміло, що Україні якось треба реагувати на таких "кобзонів", які їздять виступати до бойовиків чи до Криму. Тепер це заборона вїзду, книг, фільмів з ними. Плюс українські виконавці, які дають концерти в РФ. Якою, на вашу думку, має бути ця цензура? Чи необхідна вона? Хто має право складати ці списки?

- До 9 травня мені телефонували з російських каналів, запрошували на інтерв’ю, навіть погоджувалися приїхати сюди, щоб розповів про Бикова (режисер фільму "У бій ідуть лише "старі" Леонід Биков, - ред.), про Смирнова (актор Олексій Смирнов, у фільмі "Макарич", - ред.), про картину. Навіть вороги показували фільм по всіх каналах, навіть у "ДНР". Мій колега Вася Лановий виступає під моїми фрагментами у фільмі, але він визнав, що Крим їхній. Хоча ми коли були в Артеці, сиділи на останньому ряді в авто і він просив, щоб я йому заспівав "Ніч яка місячна", ми разом співали, він бив себе у груди і кричав: "Я з Херсона! Я з пилюки пальцями в дитинстві протоптував доріжку. Я з України!" Ну, а тепер він не з України.

Звичайно, не треба їхати тим зіркам, які показують на сцені свій зад, груди і ноги. Це не робить честі країні. Честь - голос. Ці вокалісти заробляють гроші, а гроші пахнуть. І поки буде ця "п’ята колона" в Україні, буде глядацька аудиторія і на Кобзона, і на інших.

Я ж спочатку теж їздив до Росії, розповідав своїм колегам, що в Україні відбувається насправді. Я вважаю, що такі актори, як Ада Миколаївна Роговцева, мала б їздити туди, це не було б погано, бо вона би розказувала правду. Я би міг їздити, зі своєю коронною фразою "Будем жить!" До речі, у мене хотів один президент (Янукович, - ред.) її купити для свого агітаційного ролика, щоб я там зіграв і промовив цю фразу. Я відмовився.

- І скільки пропонували?

- Ой, я такий дурний, що навіть не запитав. Відмовився принципово і все. І я радий, що я жодного разу не продав це слово, як роблять деякі мої колеги.

От я не знімаюсь у кіно не тому, що не хочу, а тому, що немає такого матеріалу, де б я зіграв щось таке, за що б у мене раділи душа і серце. От коли підходять до мене і кажуть, що став льотчиком, бо дивився картину Бикова... Це настільки цінно.

- Ваші колеги по картині "У бій ідуть лише "старі", зокрема Вано Янтбелідзе (у фільмі Вано Кобахідзе, - ред.), Вілорий Пащенко (у фільмі Воробйов, - ред.) і Рустам Сагдуллаєв (у фільмі Ромео, - ред.), приїжджають до України до 9 Травня і виступають з різними політиками. Наприклад, цього року вони в Кривому Розі співали "Смуглянку" з Вілкулом. Що ви про це думаєте? Вас не запрошували?

- Я вважаю, що це ганьба! Хто запитав Бикова, Смирнова чи Миргородського (актор Дмитро Миргородський, зіграв комбата піхоти, - ред.)? Хто запитав "Кузнєчіка" (актор Сергій Іванов, він же лейтенант Александров на прізвисько "Кузнєчік", - ред.) чи "Смуглянку" (актор Сергій Подгорний, зіграв молодшого лейтенанта Віктора Щедронова, - ред.), який жив у страшних муках. Його ж не горілка згубила, а щось інше!

До мене якось підійшла людина і каже: "Прийміть співчуття, що ваш кандидат не переміг". Я кажу, що я не маю жодного відношення до цих акцій, ви мене плутаєте з Воробйовим, я Скворцов. От як ви уявляєте, ми в Грузії (Вано Янтбелідзе з Грузії, - ред.) чи в Ташкенті (Рустам Сагдуллаєв з Узбекистана, - ред.) агітуємо голосувати місцевих товаришів за того чи іншого депутата. Ми раніше з ними спілкувалися, тепер давно не бачилися, і я не можу їм сказати "Хлопці, ви чого? Навіщо ви агітуєте за тих людей, яких ми не любимо, ми їм не віримо".

Соромно користовуватися тим, що вам не належить.

Хай тішаться самі вдома, дітям своїм розказують, але не людям. Бо люди вмирали з цією картиною. Ви навіть не уявляєте, як цю картину сприймають в АТО!

112.ua

- Сьогодні дуже люблять маніпулювати фразою "діди воювали", зокрема під 9 Травня, Безсмертний полк, та і загалом, коли йдеться про війну на Донбасі. Використовують її Росія, російські ЗМІ та політики, або ж часто її використовують колишні регіонали в тому контексті, що "наші діди разом воювали в 1941-45-му, спільна історія, спільна батьківщина, братський народ". Ви у фільмі Бикова та і в інших теж, власне, уособлюєте цих дідів, які воювали, але наразі, мені здається, вона призначена зовсім для іншого.

- У Росії кажуть, що ми неправильно святкуємо 9 Травня. Не так, як треба! А як треба? Коли загинуло стільки людей, треба пити горілку і співати пісні? А може, слід цей день прожити тихо, помолитися Богу, попросити вибачення. Єдиний, хто ніколи не просив вибачення в Європи, світу, — це Росія, це комуністи. Навіть німці вибачилися перед євреями за те, що вони творили, навіть не вони, а їхні діди. Ми святкуємо цей день, але ми святкуємо саме в той день, коли було підписано пакт про капітуляцію.

У мене є друг Сашко Бондаренко, Юра Сечовець, і доня моя каже, що про мене пишуть, що зараз я бандеровець, а раніше славив радянську владу. Тож я хочу сказати, що я нікого не зраджував. Тоді ми мали ворога, і я як актор грав тих, хто з ним бореться. І в мене тоді була країна – Радянський Союз, але моя Батьківщина – Україна, я народився на Волині, зростав на Донбасі. Я вважаю, що використовувати цю фразу – підло, це вдарити нижче поясу, це заборонений прийом, так не можна. А те, що цих дідів кинули на поталу з однією гвинтівкою на танки... Це справедливо? І те, що вони не хочуть визнати, що це зробили їхні керівники.

Багато людей проти перейменування вулиць, але скільки поганого зробила і комуністична влада, те суспільство. І ми повинні мати мужність і відмовитися від цього, повернутися до свого коріння, своєї пісні.

112.ua

Люди писали мені у Facebook і дякували за другу серію картини “В бой идут одні старики”. (Йдеться про соціальний ролик до 9 травня 2015 року про діда, який воював у Другій світовій війні, та його онука, який воює в АТО, ред.). Фільм йшов півтори години, а ролик – 1 хвилину! Дід, який з АТО отримує поздоровлення, і той дід з’ясовує, що у нього одного ордена немає. А той онук взяв орден діда з війни! Ось про що йде мова!

- Деякі ваші колеги, якщо їх можна так назвати, збираються йти в президенти чи принаймні натякають про це, а частина суспільства готова голосувати за коміка чи співака, враховуючи позицію "аби тільки не крали" або "зате він порядний". Так, історія знає випадки, коли актор ставав президентом. Але ви б голосували за когось із зазначених артистів?

- Я вважаю, що кожен має робити свою справу. Співак – співати, письменник – писати.

- Ну, ми маємо міністра культури Євгена Нищука, він актор...

- Ну, на противагу цьому можу навести кращий приклад, коли міністром культури був Богдан Сильвестрович Ступка. Сьогодні культура як була на останньому місці, так і є. Моя відповідь: "Ні, такого не має бути. Ці люди мають розумітися в економіці, однозначно бути порядними людьми. Але виховується це тільки культурою. Ну, і заповіддю "не вкради"...

- Два роки тому ви підтримували Надію Савченко, коли вона перебувала в російській вязниці. Тепер вона у вязниці українській. Чи змінилася ваша думка про неї?

- Як про громадянина України я вболівав, щоб вона повернулася додому.

- Але тоді ви сказали, що це саме той лідер, який може "зшити Україну". Що ви мали на увазі?

- Так, я вірив, що вона може прошити різність людей, ідей та інтересів, Донбасу і Львова, Києва і Луганська. Я не маю документа, в якому написано, що вона зробила, а чого не зробила. Але з того, що вона робить, вона вже не зможе з’єднати всі ниточки і голочки. Вона все ж таки, скоріше, військова.

112.ua

- Давайте від політики до творчості. Фільм "У бій ідуть лише "старі" сильно цензурували?

- Ні. Це що сьогодні там кажуть, що влада нібито забороняла фільм чи його якось різала, — то все неправда. Єдине, що дуже наполегливо просили зробити Льоню, — це чіткіше закцентувати на партійній лінії у фільмі. Тому в деяких сценах це є, але Биков так зміг правильно подати, викрутитися, що воно не дуже там нав’язливо. Наприклад, сцена, де їх беруть до партії. І Маестро запитують як нового члена партії, чи хоче він щось сказати, на що він відповідає: "Я краще в бою скажу".

- Ви часто в інтервю говорили, що мати плакала і не хотіла, щоб ви були актором, а батько взагалі "взявся за ременя". Але ви ніколи не розповідали, чи потім батьки сказали вам, що помилялися?

- Так, казали. Ну, батько рано пішов з життя і не застав мого піку, найяскравіших фільмів, а мама постійно підтримувала. Щоразу, коли лейтенант Скворцов гинув, вона плакала.

- У чому різниця між зображенням радянського воїна-героя і сучасного українського воїна-героя? Які в нього мають бути цінності ? Як би ви побудували пропаганду природню, розумну, щоб в неї повірили?

- Чому Биков зміг зняти хороший фільм про війну, де він не воював? Він хотів, але не став льотчиком, хотів піти на фронт, але його не взяли, бо він був дитиною. Чому в Ростоцького у "А зорі тут тихі" кіно справжнє? Чому "Балада про солдата" справжня? Ще були ветерани, які воювали в Другій світовій. У картині в Бикова було 5 ветеранів – оператор-постановник, художник-постановник, Смирнов, були консультанти, які воювали.

Я був і в піхотинців, і в моряків, і в льотчиків, які наразі захищають нашу з вами Україну. Так от, був у льотчиків, які літають на Су-25. Знаєте, хто повернувся літати? Ті, хто вже багато років на пенсії. Повернулися, щоб ті старші лейтенанти, як мій Сергій Скворцов, не гинули. Сьогодні воюють на фронті всі, старі й молоді, але треба розуміти, що без головного волотнера – українського народу – нічого б не було. Якби мені не було стільки років, скільки тепер, я став би там (на фронті, - ред.) корисним.

Наприклад, фільм Бондарчука "9 рота". Нібито і вогню багато, і крові, і загиблих, і начебто захистили те, що вони там захищали. Але я був в Афгані, я бачив хлопців, і вони кажуть: "Брехня". За чим погнався режисер? За кадрами, де вилітають очі й відриває голову? У Льоні Бикова цього всього немає, в "Баладі про солдата", "А зорі тут тихі" немає. А правда є. Так, можливо, треба повернутися до душі солдата, що його рухає. Воювати за гроші можна, а гинути за гроші... не знаю, хто захоче загинути за це.

112.ua

- Чи подобаються вам ті фільми, які виходили впродовж останніх 4 років? "Гніздо горлиці", "Поводир", "Кіборги" тощо. Чи можна сказати, що українське кіно відроджується?

- Про що ми можемо говорити, якщо вже нема жодного державного кінотеатру. Кінотеатр Довженка перетворили на казино "Червоне і Чорне". Усіх цікавить те, що принесе гроші, як американські блокбастери.

Однак, звісно, треба знімати фільми про війну, про трагедію нашого часу.

- Чи є фільми, які вам сподобалися протягом останнього часу?

- "Гніздо горлиці" з Римою Зюбіною і "Плем’я" Слабошпицького.

- Ви ходите до театрів? Що можете порадити?

- Я навіть мріяв про театр і, слава Богу, встиг поєднати театр з кіно. Деякий час, коли не було хорошого кіно, я брав участь у відбудові театру "Победа" на площі Перемоги. Я працював у театрі кіноактора в такого відомого режисера Володі Опанасенка, який працював у театрі Франка, а потім у нас головним режисером. Я дуже люблю театр і вважаю, що театр – це найголовніше, що є в нашому суспільстві, той лакмусовий папірець, який перевіряє нашу стійкість на мораль, чесність і порядність. Таким театром я вважаю Молодий театр, театр на Лівому березі драми та комедії, дуже хороший театр, режисура, актори, вистави Каті Степанкової за участі Ади Миколаївни. Ну, і, звісно, театр Франка, дуже багато розкішних акторів! "Едіт Піаф", "Кайдашева сім’я", "Урус шайтан" з Володею Нечипоренком. Дуже багато, не перелічити.

- Якими словами ви б хотіли закінчити інтерв’ю?

- Поки я вірю, буду жити,

Поки я живу, буду вірити.

"Будем жить!"

Розмовляла Ірина Сампан

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів