banner banner banner banner

Про політику не говорю, тільки як співачка, на концерті

Про політику не говорю, тільки як співачка, на концерті
112.ua

Ірина Білик

Народна артистка України

Мага: Я маю велику втіху у себе в серці, тому що у мене в гостях сьогодні велика і неповторна Ірина Миколаївна Білик.

Я побачив на палаці "Україна" великий портрет Ірини Білик і поряд цифра 50.

Білик: Я сама не вірю.

- Я теж не вірю. Скільки тобі за відчуттям?

- Я думала, де я зупинилися, – це 25. У 30 я вже була інша, тому що в мене вже була дитина. Зараз я набагато легша, така, як я колись починала.

- З моїх знайомих тільки Марина Зіброва ніколи не приховувала свій вік. Вона каже: "Всі роки мої – чому я маю цього соромитися?" За відчуттям, ти давно живеш на світі?

- Я даю багато інтерв’ю, і з-за того, що я кажу про себе правду, люди думають, що я дуже дивна. Що я маю якісь космічні думки. Але я кажу те, що інші не відчувають. Я це відчуваю і намагаюся розказувати про це світові, для того, щоб люди розуміли, що є різні напрямки в цьому світі. За відчуттям мені, напевно, вже років 5000. Я думаю, що я дуже довго тут живу, моя душа дуже довго тут літає, і я думаю, що колись, коли мене вже не стану, я знов повернуся.

- Мені теж іноді здається, що я живу дуже давно. Якщо подивитися на 89-й рік, коли вперше Україна почула про Ірину Білик, коли після великої радянської естради раптом з’явилася дівчинка, дитина, в голову "поранена". Вона не так рухається, не так дихає. Нема в тебе такого відчуття, що зараз така неземна і тоді - це різні люди.

- Так, це не здається, це так і є. Я навіть деяких людей взагалі забула з того життя. Дещо пам’ятаю дуже добре, по секундах, а дещо, наче взагалі такого ніколи не було.

- Ти свідомо їх відпустила або само життя взяло і викинуло їх?

- Я люблю, щоб поруч зі мною були професіонали – чи то в музичному напрямку, чи то в духовному. Якщо мене щось не влаштовує, я цих людей забуваю дуже легко. Я довго не сумую – місяць, півроку, це найбільше, що я могла сумувати, плакати, навіть за кимось з коханих чоловіків. Але потім я з легкістю шукаю для себе якийсь комфортний момент у житті, і знову весела, знов літаю.

- Ніхто тебе не бачив з дитинства співачкою. Про тебе говорили як про юне драматичне дарування. Чому не склалося з театром? Чому пісня перемогла?

- Я в 10 років почала писати пісні. Вони настільки сподобалися тим, хто навчався поруч, у класі, в школі, що коли я виступала на шкільних вечорах, то приходили з інших шкіл подивитися на дівчинку, яка співає голосом Кейт Буш. Потім, коли я вже починала співати в Україні, то говорили: "Та який в неї голос? Негучний, неоперний". Але я вдячна долі, що такий голос у мене є, тому що він не схожий на інші голоси. Вже не один раз, коли я без гриму, мене впізнають за голосом.

- Що тобі дали тато, мама? Як вони маленьку тебе формували?

- У 6-7 років я вирішила, що я повинна вчитися грі на фортепіано. Вдома не було піаніно, не було грошей. В мене батьки пропрацювали все життя на заводі Антонова і мене теж готували, щоб я стала інженером. Але я сказала, що хочу грати. Поступила до хору, і мене відразу взяли займатися грою на фортепіано. Мама про це не знала. І дізналася тоді, коли педагог сказала, що нехай мама прийде. Вона розказала мамі, що я маю талант, що його треба підтримати, купити мені піаніно. Папа грав на баяні, сам навчився, і, напевно, я в тата все ж таки своїми талантами. Коли він брав баян, його запрошували на весілля, то він брав не гроші, а просив купити йому блакитну сорочку. Він був дуже красивим і, напевно, міг би стати актором.

112.ua

- Коли тато грав на баяні, ти приєднувалася?

- Так, я співала. Він завжди казав: "Доця, ре-мінор". У мене є запис, де мене записали на бобіну, 40 хв, там майже сольний концерт. Може, в квітні, перед концертом, я викладу декілька пісень. Мій сольний концерт починається саме з мого голосу, коли мені 5 років. У нас не було магнітофону – писав це сусід на свій магнітофон. І коли я вже була відомою Іриною Білик, він прийшов до нас в офіс, приніс ці бобіни і сказав, що може він скоро помре і хоче це залишити.

- А ти відчувала вплив людей, їхню енергетику?Не завжди ж на тебе дивляться хорошими очима?

- Я дуже дивна співачка. Звичайно, коли щось трапляється або я хворію, то мені не хочеться виходити. Але коли я бачу повний зал, то в мене пропадає все, що було до того, я відразу їх люблю. І хочу їм подарувати себе як подарунок. Я не знаю, хто ще більше любить так публіку. Це небезпечно, і колись навіть за великої кількості концертів, це було в 95-96 році, в мене просто "криша поїхала", і мені брали психолога. Він зі мною працював кожен день, півроку.

- У чому це проявлялося?

- Я почала розмовляти сама з собою. Я стільки говорила душевного в залі людям. Розповідала про себе. Це було по три концерти в день, і я трошки з’їхала з розуму. Потім мені важко було повертатися на сцену – я півроку не працювала взагалі.

Новини за темою

- Мені здається, що розум завжди може поламати "зірочку". В тебе був такий момент, що тобі здавалося, що ти найкрутіша на планеті?

- Наскільки мене обожнювали глядачі, настільки мене принижували іноді мужчини, з якими я жила. Мені не давали шансу бути "зіркою". Завжди в мене то ноги були якісь не ті, то руки. Мені стільки комплексів зробили, що коли ми зустрічалися з Асланом (мій сьогоднішній чоловік – Аслан Ахмадов), він приїхав до Києва, ми йшли на новорічне свято, і я так перебирала костюми, що пішла в концертному костюмі.

- Ти ніколи не жила з олігархом, ніхто тобі не може закинути, мовляв, я тобі все купував. Хлопці, з якими ти зустрічалася, ніколи не були вищі за тебе статком, статусом. Звідки в них це бралося?

- Я поважаю всіх співачок – вийшли вони заміж за олігарха чи працюють в барі, а вночі співають у караоке. Я колись казала, що я не хочу чоловіка олігарха, тому що мені було потрібно все пройти, дуже настраждатися і про це багато написати, щоб інші не повторювали мої вчинки.

- Ти часто самотня?

- Раніше бувала часто. Зараз у мене два сини, поруч зі мною Аслан, і є ще люди, які мене люблять, поважають, допомагають. Є друзі, без яких я не можу – вони дуже рідні. Ти теж належиш до людей, яких я вважаю дуже рідними людьми.

- У мене між дочками різниця в 14 років. А в тебе між хлопцями різниця 16 років. Як старший сприймає малого і малий старшого?

- Такого контакту, як брат і брат, може, ще не має, тому що вони рідко бачаться. У Гліба вже свої інтереси, він закоханий.

- Я вважаю, що ти зробила для української мови не менше, ніж наші видатні поети. Твої пісні вчили добровільно. Я пам’ятаю, як ти виходила на стадіон у Луганську – і весь стадіон співав. Так було в Харкові, Одесі, Криму. Ти тоді для розвитку української пісні зробила страшенно багато. Ти зробила модною українську пісню.

- Я почала співати українські пісні тільки тому, що я повинна була їхати на "Червону руту". Це був перший український фестиваль. Мені було 19 років. Я – російськомовна дівчинка. Нас у 70–80-ті, можна сказати, примушували говорити російською, а за десятки років почали вже навпаки казати. З людьми так не можна – людина розмовляє серцем, нехай вже покоління навчаються, і далі вже буде, як піде історія, але примушувати… Я примусила себе у 89-му році, коли їхала до Чернівців, тому що дійсно хотіла показати Україні, що я талановита дівчинка, яка пише вірші. Я тоді вже багато написала російських пісень, і що я можу також писати українською. Я кожен день видавала пісні, і до них належить і "Одинока", і "Божевільна", і "Я йду на війну", і "Наркотики". До речі, ті пісні ви, хто прийде на мої ювілейні концерти по всій Україні, зможете співати разом. Понад пів концерту – це буде ретроспектива моєї творчості за 30 років і, звичайно, хіти, які я надалі співала. Моїм прихильникам 30–40 років, вони приходять із дітьми. Також приходять батьки моїх прихильників – їм 60–70, тому що вони це все слухали. Я чула не раз, що, мовляв, як так може бути, що всі слова твоїх пісень люди знають в залі. А це означає, що це справжні хіти, дуже прості й народні.

112.ua

- Тіна Кароль сказала в інтерв’ю, що ти завжди була її кумиром.

- Я знаю про це і вдячна всім молодим артистам. Є такі, які під час зустрічі навіть стають на коліна. Мені цього не треба, але мені приємно. 

- А якщо ти сидиш у залі, а на сцену вийде невідома Ірочка, ти будеш їй підказувати, як Тарас Петриненко?

- У мене є відео, на якому я в років 15 співаю на сцені в Донецьку, і зі мною танцюють дві близнючки. Їм тоді було років 8. Я в мікрофон сказала: "От ви танцюйте, навчайтеся і будете колись моїм балетом". Так от ці дві дівчини зараз працюють зі мною. Я про це дізналася тільки за рік, як ми з ними почали працювати. Вони мені принесли це відео. Я і досі не можу зрозуміти, як інколи те, що я кажу, збувається. Інколи скажу: "От у вас буде скоро дитина". Народжується дитина – мене беруть хрещеною. І це вже не вперше. Мені подобаються такі магічні, чарівні моменти в моєму житті. Хочеться підбадьорювати себе, що я можу робити дива. Це дуже часто. Вже багато років, і всі помічають, що, коли я з’являюся у студіях, щось припиняє працювати.

- На твоїх концертах люди стоять до тебе спиною, бо в них у руках айфони і вони себе постійно стрімлять. Як можна – перед вами жива співачка, а ви себе знімаєте. Дратує?          

- Я ненавиджу інтернет, хоча завдяки йому з’єднуюся з моїми друзями з усьому світу, завдяки інтернету мої пісні знають в багатьох країнах, співають. 

- Яке найекзотичніше місце, де ти виступала?

- Занзібар. Я була запрошена на концерт. Там збиралися туристичні агенції запросили зірку. Це була я. Стояла велика сцена, і за парканом я побачила занзібарців, які дивилися. Я попросила, щоб їх пустили на сцену, і ми разом співали. Це була справжня екзотика. Звичайно, я згадую свої гастролі Америкою, Канадою. Зараз у мене концерти будуть в Ізраїлі, в червні.

- А в Канаді, Америці вся спільнота приходила, щоб ти працювала для української громади?

- За кордоном завжди дуже добре проходять концерти, де емігранти, де люблять українську пісню. Але трошки не розуміють специфіки життя в Україні ці люди. У мене двоюрідний брат живе а Америці. Те, що я бачу, звісно, патріотизм на вищому рівні, але це там.

- Можливо, вони собі придумали якусь ідеалістичну картину ідеальної України. Але вони дуже далекі від цих процесів.

Новини за темою

- Треба приїжджати, дарувати своє мистецтво, щоб якась розмова давала можливість відчути, що відбувається саме тут.

- Ти розумієш, що твоя пісня, яку однаково співали і Львів, і Луганськ, дуже сильно єднала Україну?

- І єднає. Прихильники, які залишилися в Донецьку, для мене біль. Я дуже любила це місто, в мене там стільки друзів. Мені моя прихильниця написала, що багато людей мріють про той день, коли Донецьк знову буде з нами.

- Ти стежиш за політикою хоч трошки?

- Я стежу за тим, що буде завтра. Я вирішила, що буду говорити про те, що я хочу, але саме як співачка, в концерті.

- Як тобі те, що людина, яка тебе оголошувала на сцені, нині керує державою?

- Я знайома особисто з Володимиром Зеленським. Він мені завжди здавався дуже гарною людиною. Дійсно хотілося, щоб така добра людина (а він добра людина) досягнула своєї мети. Я за нього дуже радію. І радію, що з’явилися якісь нові моменти в його правлінні.

- Йому не позаздриш.

- У нього гарна сім’я. Стежать за всім, але він знав, що так буде, йому не звикати – народний улюбленець.  

- Що тебе більше всього виводить із себе?

- Я зараз дуже рідко думаю про інших. Більше думаю про свою сім’ю, про себе. Мене більше цікавить все, що за парканом: це мій будинок, моя мама, мої діти. Я шаную тих людей, які мені допомагають.  Нині не країна, не політики, а мої друзі допомогли мені з концертом. Я про це думаю, як для цих людей щось краще зробити.

112.ua

- Колись говорили, що палац "Україна" будуть раз на рік безкоштовно надавати народним артистам, щоб вони могли показати, що вони зробили за цей рік. Де той благий намір?

- Сьогодні палац "Україна" взяв на себе дуже багато всього, що відбувається з моїм ювілейним концертом. Ми робимо цей концерт, як компаньйони, з палацом. Без реклами вже продався мій концерт на день народження. Я не знаю, як це відбувається для інших виконавців, але гадаю, що з’явилися люди, які думають, як зробити щось краще для українських виконавців.

- Що ти скажеш собі, коли прокинешся на другий день після дня народження і скажеш: "Іро, тобі 50. Ну і хрін з ним!".

- Так мені і буде хрін, тому що 7-го в мене знову буде концерт у палаці "Україна". А потім 5 днів поспіль. У мене навіть не буде часу замислитися, коли в мене день народження. А найстарішою я себе вважала у 28 років, коли я хотіла дитину, а ніхто не міг мені допомогти в тому. А коли в мене народився Гліб, я не почувалася вже старою. Мої два сини ще гарніші навіть, ніж я їх собі малювала.

- Ти не ловила на собі погляди твоїх колишніх: яке щастя вони втратили?

- Звісно. Багато з тих, хто вже не зі мною, досі одинокі. Інколи телефонують мені й ми зустрічаємося за кавою.

- Зараз ти щаслива?

- Я вважаю, що зараз я найщасливіша, особливо перед своїм туром, перед днем народження. Зі мною діти, друзі, зі мною, напевно, весь світ. Я так хочу думати, що мене кохає весь світ. І з того я дуже щаслива.

- Шановні друзі! Дуже багато концертів, ювілейних, буде по всіх містах. Приходьте до Іри Білик і ви побачите, наскільки вона справжня, жива, тепла і класна.

- До зустрічі. Дякую тобі за запрошення. Дивлюся, люблю ваш канал і люблю тебе.

- А я – тебе.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>