Facebook Александра Данилюка
Олександр Данилюк був військовим хірургом на фронті у перші роки війни на Сході України. Під час подій у Дебальцевому оперував поранених просто в окопах, про 9 днів оточення написав книгу-спогади. Коли в Міністерство охорони здоров'я прийшла Уляна Супрун, вона запросила Олександра у свою команду. Зараз він відповідає за медичну підтримку АТО, а якщо офіційно, то він головний спеціаліст відділу координації та забезпечення медичної допомоги під час антитерористичних операцій Управління екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ.

Найбільшим напрямком його роботи є вдосконалення екстреної медичної допомоги і впровадження парамедицини в Україні. 

Щоб говорити про парамедицину, треба спочатку визначити, що це. У нас дуже багато політиків досить високого чину спекулють цим словом і неправильно трактують його.

Парамедик – це людина з медичною освітою, яка вчиться в медичному коледжі три роки і спеціалізується для надання допомоги саме в системі екстренної медичної допомоги. Можна сказати, що фельдшери, які працюють на швидких, - це а-ля парамедики у США чи країнах Європи. В Україні поки що парамедиків не випущено, оскільки лише 1 листопада 2017 року введена нарешті нова професія "парамедик". З 1 вересня наступного року буде перший набір на цю спеціальність у медичних коледжах. Ті медики, які мають медичну освіту, фельдшери, зможуть стати парамедиками, пройшовши підвищення кваліфікації до рівня парамедика. Парамедик вище, ніж фельдшер, тому що у нього ширші кваліфікаційні вимоги, ніж у фельдшера екстреної медичної допомоги.

Тобто ті, хто зараз займається домедичною допомогою в зоні АТО, евакуацією, різні добровольчі медбатальйони, волонтери, – вони не парамедики?

Ні. Вони відповідають іншій професії, яка також введена з 1 листопада. Це екстрений медичний технік. Це людина без медичної освіти, але зі спеціалізованою підготовкою (120-годинний курс підготовки), цю підготовку повинні здійснювати центри екстреної медичної допомоги Києва і областей, а також медичні коледжі. Вони надають домедичну допомогу і допомагають медикам у наданні професійної медичної допомоги. Тобто вони є повноправними членами медичної команди.

Пресс-служба Министерства обороны Украины

У команді, яка їде на виїзд, усі мають бути парамедиками, включно з водієм?

Через 5 років у системі екстреної медичної допомоги водіїв не буде взагалі. Всі водії в системі екстреної медичної допомоги МОЗ і медичних служб сил оборони стануть екстреними медичними техніками. Вони будуть і керувати автомобілем, і працювати в команді, надаючи допомогу всім, хто її потребує. Це ми говоримо про цивільну медицину, яка буде взаємосумісною із медициною сил оборони.

Для роботи в зоні АТО потрібно буде їм проходити ще додаткову підготовку?

Для бойових умов всі ще будуть проходити тактичну складову (надання допомоги під час обстрілів тощо). Цивільний екстрений медичний технік не може відразу стати військовим екстреним медичним техніком. Військовий екстрений медичний технік буде називатися бойовим медиком. Так, поки що всього цього у нас немає, це лише напрацьовується, я чесно сприймаю критику щодо цього. Нам майже рік довелося вносити ці посади, бо це є бюрократична машина, яка дуже повільно діє, потрібне погодження усіх складових центральних органів виконавчої влади. Ці всі переходи країни Європи зробили вже дуже-дуже давно, 20-25 років тому, дехто нещодавно перейшов, а ми тільки починаємо. І хоч ми відстаємо, але ми впроваджуємо найновіше, ми перескочуємо ті етапи, які проходили країни, що цей напрямок розвивали. У цьому позитив.

Цих людей будуть вчити інструктори в центрах екстреної домедичної допомоги і медичні коледжі, а військових – у навчальних центрах сил оборони.

А інструкторів достатньо?

На жаль, ні. Нам ще потрібно підготувати інструкторів. У нас є в країні з десяток екстрених медичних техніків, які провчилися у Штатах. В деяких центрах екстреної допомоги вже є такі інструктори, наприклад, у нашому головному. Але таких людей дуже мало в масштабах країни, тому передбачений 5-річний перехідний період.

І з якого року починається відлік?

З цього, 2017-го. І до 2022 року. Поступово всі фельдшери в системі екстреної медицини стануть парамедиками, звичайно, хто здасть кваліфікаційні вимоги. Ті водії, які захочуть залишитися у системі, підвищать свій рівень і стануть екстреними медичними техніками, хто не захоче, ті підуть із системи.

фото из соцсетей

На чому буде закінчуватися робота парамедика?

У відділені екстреної медичної допомоги. В медичній системі сил оборони парамедик також може працювати і у шпиталі. Вони ж за освітою як медсестри, фельдшери, вони можуть працювати на всіх етапах екстреної медичної допомоги, вони будуть навчені спеціально для екстреної медичної допомоги. В основному вони надають допомогу від місця події, в дорозі та довозять до шпиталю, де передають лікарям шпиталю, медичної роти чи медичного пункту батальйону.

Військова ланка має трохи іншу специфіку, хоч вона буде йти паралельно із цивільною ланкою. Повноваження військових парамедиків і бойових медиків будуть більшими, ніж парамедиків і екстрених медичних техніків у цивільній сфері.

Радники з яких країн допомагають МОЗ реформувати цей напрям?

Канада, США, Великобританія. Також нам ВООЗ допомагає або радники позаштатні. Також у нас є дві найближчі країни-сусідки, які пройшли цей шлях, Польща і Литва. У них так само був перехідний період, так само багато критики, але у них все добре тепер. Тому литовські й польські парамедики також допомагають дуже.

Що буде з добровольчими медбатальйонами, які зараз працюють у зоні АТО? Який вигляд матиме співпраця з офіційними структурами, зокрема МО?

Їх необхідно інтегрувати у систему. Вони мають колосальний досвід. Ті, хто без медичної освіти, вони відповідають рівню екстреного медичного техніка, хто має медичну освіту – рівню парамедика. Їхні знання треба структуризувати, скласти іспит і пускати в систему на нові професії, якщо вони хочуть пов’язати своє життя з екстреною медициною в цивільній сфері.

Рік тому я уявляв, що ми можемо це зробити швидше. На жаль, медична реформа наскільки важко проломлювалася, і це на законодавчому рівні, а на виконавчому рівні ще важче, бо постійно є бюрократичні перепони, тобі суперечать 150 нормативно-правових актів, куди треба вносити зміни, щоб це впровадити. Це дуже складна робота.

Чи зможуть ці фахівці, цивільні парамедики, офіційно працювати в зоні АТО і офіційно співпрацювати зі ЗСУ?

Якщо ви маєте відповідну підготовку, провчилися на екстреного медичного техніка, маєте посвідчення, ви можете надавати допомогу. Якщо ви ГО чи приватна структура, яка має таких професіоналів, то ви можете укладати договір з Міноборони чи ГШ. Ці договори і зараз існують, наприклад, ПДМШ (Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Пирогова, - ред.) має меморандум між МОЗ, Генштабом і Міноборони для роботи, але там працюють лікарі. Але тут питання оплати праці та інше. Звісно, легше стати системою і вступити в сили оборони.

Аптечка, яка зараз є у ЗСУ, і та, яку затвердив МОЗ, – це дві різні аптечки. Чому?

МО розробляє документ, ми погоджуємо або не погоджуємо, даємо їм аркуш погодження, що "так, ми згодні" або "ні, не згодні, бо…". Але з аптечками було інакше: розробляли аптечки МОЗ. Однак є старий наказ ГШ, старі аптечки, вони його оновили. Тобто на основі наших наказів вони роблять свої внутрішні. Зараз є ще різниця між нашим і генштабівським наказом, але вони повинні керуватися юстованим наказом і медзабезпечення повинне бути згідно з наказом МОЗу. Зараз наша аптечка і та, яка є у ЗСУ, відрізняються. Наша повністю відповідає протоколам ТССС, тобто передових країн НАТО у галузі військової медицини, вона повністю відповідає доказовій медицині, науці, доведена ефективність кожної складової цього переліку.

Зараз аптечка у кожного силового відомства різна – у ЗСУ своя, у Нацгвардії своя, у прикордонників своя. Зараз ми намагаємося цю аптечку, що розробили для ЗСУ, поширити на всі сили оборони, буде уніфікована аптечка для всіх і ми будемо знати, що у нацгвардійця, прикордонника, сбушника і у ЗСУ – в усіх однакова аптечка. Це єдиний медичний простір. Всі силові відомства уже погодилися на це, і я сподіваюсь, що до кінця зими ми поширимо дію цього наказу на всі сили оборони. Для втілення цього рішення може пройти не менше трьох місяців.

Розбудова "евакуаційної інфраструктури", зокрема у зоні АТО – це завдання МОЗ? Розроблення так званої мережі, щоб стабілізаційні пункти, шпиталі розміщувалися таким чином, щоб переміщення з пораненими були найбільш ефективними і з найменшими втратами. Який зараз стан цієї проблеми?

Ні, це відповідальність Міноборони. Є стратегічний оборонний бюлетень, і є в ньому медична частина, власне, на основі якій ми це і розроблюємо. МОЗ взяв на себе координацію виконання індикативних показників СОБу, бо вже півтора роки цей документ діє, а ніхто особливо не рухався, на жаль, все пасивно. Ми взяли це на себе, створили Координаційний центр при Кабінеті міністрів, який опрацьовує всі пункти, які повинні виконати. Документ, можливо, не досконалий, але там чітко прописано, що евакуаційні шляхи повинні розроблятися по етапах надання допомоги, воно боєм і досвідом відпрацьовано, навіть в наших умовах воно працює. Порівняно з 2014-2015 роками і зараз, у 2017-му, у нас є прогрес і результати підвищення ефективності надання першої допомоги на полі бою і медичної допомоги на всіх етапах евакуації.

Ми створили робочі групи, які відповідають за свої напрямки. Перша – єдиний медичний простір сил оборони (щоб не було "це не мій поранений, це твій, а я виставляю тобі рахунок, ти мені повинен заплатити"), друга – медична підтримка операцій (це шпиталі, що, де, які, логістика, спрощене ліцензування), третя – освіта і наука (підготовка медичних кадрів, бійців, інструкторів, бойових медиків), четверта займається медичною реабілітацією, п'ята – медичне забезпечення (які ліки потрібні, на якому етапі, які машини, обладнання), шоста – ІТ (електроніфікація, E-Health в системі сил оборони).

(c) 112.ua / Ірина Сампан

Але ж МОЗ може собі нафантазувати в теорії глобальні та швидкі покращення, і воно зрозуміло: бажання досягнути того, що є у країн НАТО, величезне. Чи враховували ви реальні можливості і міністерств, і держбюджету?

У нас все адаптується до України. Іноді це добре, іноді – не дуже. Бо так доадаптуємося, що знову пневмонію будемо лікувати гірчичниками. Тому нам треба затвердити стандарт і до нього йти, навіть якщо немає таких доріг, таких медикаментів чи обладнання, все одно воно має бути ціллю, яка задекларована. І ми повинні направляти бюджети на це, бо воно працює, воно доказово. Ми зараз і так купу зайвих бюджетних робимо витрат, бо закуповуємо фуфломіцини, які взагалі не діють, але вони все одно є. Ми до цього року мали банки і гірчичники!

Міноборони нам надіслало наказ щодо медзабезпечення, але ми його на 90% переробили, виключили всі фуфломіцини і все, що було взагалі непотрібне. І зараз від медичного пункту до медичної роти, а також навчальних центрів і кафедр узаконено перелік медикаментів, медичних виробів та обладнання, які повинні бути.

Скільки відсотків з переліку МО ви викинули?

Близько 30% з легкою душею, ще 10% - з боротьбою і на компроміс пішли десь у 5%. Але наказ був майже повністю перероблений, тому що там з року в рік продовжували діяти совкові накази. По шпиталях ще "поле неоране", по забезпеченню шпиталів діє наказ, здається, ще від 1986 року, тому він також буде перероблюватися. І обидва накази будуть поширюватися на всі силові відомства. Але госпітальна ланка у нас в планах до 2018 року, там дуже багато роботи.

Під час останньої поїздки в АТО ви збирали інформацію щодо вашого напряму реформування. Для чого ці дані і що вони показали?

Це аналітичні дані для того, щоб зрозуміти, що у нас було, що є на сьогодні та на яких етапах треба провести вдосконалення. Ми вивчали, чи поранений був доставлений із джгутом чи без, чи була йому накладена оклюзійна пов'язка, чи була використана декомпресійна голка. Ми побачили, що у нас надання само- і взаємодопомоги покращилося, виживання важких пацієнтів підвищилося. На жаль, у нас ще відносно багато смертей через поранення грудної клітки. Забезпечення дихальних шляхів – ще також велика проблема. Якщо зупиняти кровотечі ми вже більш-менш навчилися, то звільняти дихальні шляхи, забезпечувати дихання (при тому ж пневмотораксі) – все ще проблема.

Війна йде позиційна. За такий тривалий час бійці намагалися зайняти вигідні позиції або добре облаштуватися. Та втрати все одно є щодня. Чому ці безповоротні втрати є і надалі з погляду надання домедичної допомоги? Чи є випадки, хоча би станом на 2017 рік, що когось не врятували через невміння це робити?

В цьому питанні медицина мало грає ролі. Найпроблемніші питання більш-менш вирішуються – щодо етапності евакуації, рівня надання допомоги, навчання самих бійців надавати допомогу. Вже таких випадків вже немає, коли поранений кричить "Доктора! доктора!", бо в нього кровотеча з кінцівки, а ніхто нічого з побратимів, які стоять поруч, не робить. У мене так було в Дебальцевому, коли на позиції всі кричали "Доктора! доктора", ніхто не знав, що треба затиснути хоча б кулаком ту артерію і тримати, щоб не кровило. І поки ти доповзаєш до нього, то вже і рятувати нікого. Зараз таких грубих речей немає: солдати, медики, волонтери - вони вже готуються і в основному можуть надати цю допомогу. Якщо проаналізувати втрати дебальцевські та втрати авдіївські 2017 року, то це колосальна різниця. До Бахмута тоді доправляли поранених уже стабільних, тих, що мали середньої важкості поранення, мало хто був у стані шоку, вони помирали просто до Бахмута, мало хто доїжджав, виживали лише сильніші і ті, хто був не в вкрай критичному стані. А в 2017 році до Авдіївки надходили пацієнти з вкрай важкими шоками, з тиском 50-60, але майже всі вони виживали, всі були оперовані, евакуйовані і більшість із них вижила. Це означає те, що на першому етапі була надана правильно перша допомога і він доїхав до шпиталю. Інформації про те, щоб зараз хтось помер через те, що йому не була надана чи неправильно була надана перша допомога, у мене немає, тобто всі вже більш-менш знають як це робити.

Далі від медицини мало що залежить. Позиційна війна – це теж війна, і доки обстріли тривають, поранені та смерті будуть.

Розмовляла Ірина Сампан