banner banner banner banner

Ольга Сумська: Люди не можуть пробачити яскравої зовнішності і успіху

Ольга Сумська: Люди не можуть пробачити яскравої зовнішності і успіху
112.ua

Ольга Сумська

Українська акторка, народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Мага: Ольга Сумська, народна артистка України.

Ти сильно злякалася того, що навколо?

Сумська: Ситуація дійсно серйозна. Статистика в Європі просто божевільна. Тут все начебто тільки починається, але є сподівання, що Господь буде милостивий до українців, настане тепло – і вірус загине. Треба бути обережними.

- Вільний час для артиста – це добре?

- З якогось боку – добре, тому що ти приділяєш увагу суцільно своїй родині. Ти можеш зробити всі справи, які ти не зробив, чим я і займаюся. Мене ніколи не лякало домогосподарство і те, що я роблю, повсякчас.

- Я попросив тебе взяти нотатник, щоб ти розповіла, який у тебе був гастрольний графік.

- У січні були гастролі по Західній Україні. Зараз ми повинні були їхати до Лисичанська, Торецька, Миколаєва, Харкова, Каховки, Одеси, Запоріжжя. Міста і великі, і маленькі. Переносимо все.

- У тебе не могло бути іншого шляху, як бути актрисою?

- Міг би бути. Я хотіла бути викладачем музики, орнітологом. Я шалено була захоплена пташками, вивчала все, що стосується гнізд. Я росла в селі Верблюжка Кіровоградської області – там були ластівчині гнізда. В дитинстві я була "гидким каченям". Ти не уявляєш, як із мене знущалися в дитинстві. З моїх окулярів. З мого високого зросту – я була найвища в класі. Мене батько називав "кочерга".

- А комплекси були від цього?

- Страшенні. Я плакала. З мене знущалися. З першого до восьмого класу я навчалася в Запоріжжі, бо батьки працювали там у театрі. Потім ми переїхали до Полтави, я там закінчувала школу і вже відчула, що я не "кочерга" і доволі цікава дівчина. Зараз я дивлюся на свою Ганнусю і бачу, що вона повторює мої помилки, недооцінює свою зовнішність. Внутрішній світ у неї дуже багатий. Вона – красуня. Коли вона вийшла під час показу моєї колекції, я ж іще дебютувала як дизайнер, то вона – як квіточка. Дай боже, щоб їй пощастило зустріти таких режисерів, які б оцінили цю українську красу.

112.ua

 

- Ти дебютувала як дизайнер і взяла для своєї колекції тему Катерини Білокур.

- Так. Це так красиво. Я була в Богданівці, була в її хаті. Я як отримала благословення на все це. Пікассо казав, що це геній. До її творчості вже зверталися, але так, щоб сукні оживали і виходили з її картин… Ми зробили показ у день народження Катерини Василівни, 7 грудня. У 20-му році 120-річчя від дня її народження. Ця колекція – поштовх до популяризації її імені у світовому форматі. Ми робили показ в Національному музеї декоративного мистецтва, який розташований на території Лаври. Я запросила своїх друзів, і дехто запитував мене: а де це? Це один з найпрекрасніших наших українських музеїв, в якому зберігаються понад 50 оригіналів картин Катерини Білокур. 

112.ua

- А зараз ти когось зі своїх однокласників бачиш?

- Звісно. Але в Запоріжжі жоден однокласник не прийшов на мої вистави. Прийдіть, я всіх розсаджу на почесні місця. А от у Полтаві – мої прекрасні друзі, однокласники, ми зустрічаємося.

- Ти після театрального інституту отримала запрошення до Театру ім. Лесі Українки. Тоді народ валив до театру ім. Лесі Українки, поруч зі тобою працювали Дрозд, Ісаєва, Погорєлова, Роговцева.

- Так. Я дебютувала "З життя комах". Я грала повію – бабку. Я пам’ятаю, як у мене тремтіли коліна. 

- На твої коліна ходили дивитися пів столиці.

- Перший раз вийти на сцену в такому легендарному театрі – це було дуже емоційно.

- Але прийшов день, коли ти зрозуміла, що тобі з того театру треба піти.

- Ні, мені просто сказали, що "вам треба піти". Ці люди просто зібралися сьогодні докупи, їм добре, вони отримують величезну насолоду, а я тільки шкодую, що не зробила цей сміливий крок самотужки, значно раніше. Те несприйняття, яке я переживала тоді, протягом 10 років, далося взнаки. Я втратила час, а я могла б використати його значно корисніше.

Новини за темою

- Сказати, що ти не використовуєш час, – це неправда. Ти всюди: в кіно, зіграла на сцені "95-го кварталу" маму президента.

- Це знакова мініатюра.

- Я дивлюся на певні деградаційні моменти у певних гумористичних шоу, але це один з номерів, який я запам’ятав.

- У мене не було жодної репетиції. Тексти – унікальні.

- Ти ніколи не боялася бути смішною.

- Я обожнюю такий формат. А пліткарка з Данилком?

- Я вважаю, що твою долю твоя зовнішність трошки підкорегувала в поганий бік. Ти фантастично комедійна актриса, а тебе завжди: Роксолана.

- Мене саме затверджено на роль такої смішної мами в одному ситкомі. Бути смішною – це дарунок в акторській кар’єрі, тому що це відчуття гостроти жанру не всім дається. Для того щоб це було смішно, органічно, звабливо, переконливо. Смішити людей – це найвищий пілотаж.

- І дуже непросто.

- Це кайф для актора, коли ти потрапляєш в такі умови.

- За рік після виборів дуже багато людей "переобулися" в повітрі. Ти не шкодуєш за тим своїм вибором?

- Я зробила вибір заради хорошого життя для людей. Я завжди дуже активна в громадській діяльності. І досі у мене в душі є надія. Той ліміт довіри, який ми поклали в руки Володимиру Олександровичу, він є величезний. І він має його виправдати.

- У мене враження, що Володимиру Олександровичу постійно вкладають у вуха, що не треба чіпати нікого з колишніх. На поверхні лежать кілька професіоналів, яких варто залучити до цих всі процесів, а їх не залучають.

- Тут питання. Команда – це все. А де ти набереш таких вірних, відданих всім серцем і душею радників, які фактично вибудовують політику. Ми покладаємося, звісно, на всі ті обнадійливі обіцянки, які ми почули під час промови, і ту щирість, яку він вкладав, і той вогняний запал, який був у його очах. Я просто знаю його як людину. Він дуже порядна людина у своєму колективі. І так, як його шанують у "Кварталі", це просто неймовірно.

- Коли актор іде в політику, він же рубає кінці.

- Але політика – це велика гра. Я ж балотувалася на мера. Мене просто кинули на амбразуру тоді. Мені вранці сказали: "Олю, вперед". Я сказала: "Чекайте, може, я не готова?". Уявляєш це випробування для людини?

- У людини завжди є право відмовитися. Знаючи Володимира Олександровича давно, я розумію, що людина звикла смішити людей. І що сцена – це великий наркотик. І захоче він після свого президентства повернутися на сцену – він не зможе.

- А чому ти думаєш, що не зможе? А от побачиш, що зможе. Але ми говоримо про сьогоднішній час. Сьогодні він потрапив у таку халепу, та ще й з коронавірусом. Як правильно вчинити, як знайти слова, дії? Безхатченки, безробітні люди… Можливо, треба негайно реагувати, але як? Як правильно це зробити?

- Ти боялася залишатися з можновладцями наодинці? Було таке, що ручки пхали?

- Так. Ти що, сумніваєшся? Ти ж мене захищав від цих можновладців. Ти мене боронив.

Новини за темою

- Тобі пропонували квартири, машини?

- Так, але я маю клепку в голові. Я маю прекрасну родину. Я свідомо розуміла, що це мені нічого не дасть, і коли немає почуття, немає ніякого майбутнього. Були якісь серйозні наміри в декількох сильних світу цього, але я чесна перед собою. І вони, я думаю, це оцінили і більше мене поважають за це.

- Ти завжди була порядна, сімейна, з варениками.

- Вареники дуже рідко. З борщем "по-сумськівськи". Це такий бестселер, ода кохання. До цього треба мати хист.

- У тебе завжди руки думали швидше, ніж гонор. Це в тебе від мами чи від життя?

- Від життя. Так, батьківська школа далася взнаки, тому що мамочка сама завжди варила обід, бігла на репетицію. Я була турботлива дівчинка - у 14 років я допомагала батькам. Мені так було приємно самій зварити обід, поприбирати в хаті. Після виїзду, а вони поверталися о 3-4-й ночі, бо після вистави ще був виїзд по селах і містах, мені було дуже приємно їх зустріти. Щоб вони зайшли - а в хаті порядок. Мене було так виховано. Ця самостійність передалася через батьків, і сьогодні ці мої позиції, мій ритм життя бачать мої діти. Тоня мене вже перевершила – вона так смачно готує. Вона може сама зробити макіяж, має чудовий смак, тому що вона спостерігала. Причому уроків як таких я ж не робила.

- Тебе зачіпають злі люди?

- Спочатку зачіпали, але вже декілька років я навчилася не реагувати. Є люди, які за це отримують платню, принаймні у ФБ, ті ж самі боти, а є люди, в яких не складається життя і тому приємно вкусити відому людину. Але я не видаляю ці коменти. У цій градації складається, як до мене ставляться шанувальники. Більшість – із повагою, але я ціную критику. Прислухаюся до неї. Я можу вислухати якісь справедливі нарікання, але коли вони брутальні та з позиції суцільного негативу, то тоді я реагую значно жорсткіше.

- Ти ніколи не приховувала свого віку.

- Немає сенсу, бо за тебе все напишуть.

- Ти самовдосконалюєшся, а люди не знають про музей у Лаврі, дозволяють собі злі фрази. Що би ти хотіла поміняти у світі навколо тебе?

- Я би не міняла людей – їх змінити неможливо. Люди з віком накопичують негатив. Людські вчинки на видноті з віком. Вони на обличчі, людські вчинки. Якщо ти збагачувався добром, в серці ніс благородство, чесноти, то з віком ти розквітаєш. Із такою людиною  приємно спілкуватися. Але найстрашніше – це заздрість, яка точить людей із середини і з якою треба і можливо поборотися. Треба і можливо сказати людині: вибач, прости. Це наче просто, а в когось язик не повертається: йому складно це промовити.

112.ua

- Що найгірше тобі намагалися зробити від заздрості?

- Заздрість людська не має меж. Від неї всі страшні якості. Всі ці підклади, які я знаходила і в театрі, і де-не-де… Коли я пішла вже з театру, то під час репетицій в антрепризі я знайшла в ролі, в склеєній книжечці, циганську голку з чорною ниткою. Я зателефонувала людині й вона мені сказала, що треба одразу вогнем позбавитися цих страшних підкладів. У людей неспокій: вони не можуть вибачити яскравої зовнішності, успіху. Я так люблю порадіти за людей, сказати їм компліменти, хороші слова. Мені сказала одна жінка: те добро, яке є у вас, воно вас захищає. Я приїжджаю на гастролі, люди чекають мене після вистави, і я не можу їх розчарувати. Я маю подарувати їм вогник надії, доброго слова, потиснути руку. Вони живуть цим. Коли ще тільки почалося, ми були в найвіддаленіших місцях Донбасу, і люди зі сльозами підходили і дякували, що ми не побоялися і приїхали. Це для них ковток повітря, надія, що їх не кинули напризволяще. А їм там найважче.

- Ми перебуваємо на карантині, і наразі ти маєш можливість сказати всім тим людям, кого охопив вірус паніки, страху, щось таке, щоб їм захотілося жити.

- Жити і чекати. Нам треба єднатися за будь-яких обставин. У серці людини завжди залишається надія на краще життя. Заради цієї надії ми живемо і ніколи не маємо втрачати тієї внутрішньої сили. Я впевнена, що все буде добре, тому що ми, українці, загартовані. Чорнобиль, війна – скільки випробувань лягло на плечі українців. Ми маємо все це подолати. Я вірю і сподіваюся, тому бережіть себе і бережіть Україну.

- Хай ваші емоції будуть завжди такими красивими, яскравими, як сама народна артистка України Ольга Сумська.

Дякую.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>