Не всі патріоти б'ють себе в груди, і розділяти людей за цією ознакою - злочинно по відношенню до країни

Не всі патріоти б'ють себе в груди, і розділяти людей за цією ознакою - злочинно по відношенню до країни
112.ua

Анна Герман

Народний депутат України V, VI, VII скликань

Мага: Колишніх політиків, як і колишніх журналістів, не буває. І коли працюєш з ними в кадрі, завжди мусиш пам’ятати: якщо ти пробуєш читати їх, як книжку, знай, що в цей момент, можливо, трошечки читають тебе. У мене в гостях український політик Ганна Герман.

Вітаю вас. Коли я вирішив запросити вас на це інтерв’ю, я знав, що ви зателефонуєте або я зателефоную вам. Бо ви до цього дуже скрупульозно ставитеся. Ви сказали, що ви не хочете говорити в записаній програмі на теми злоби дня, бо буквально протягом 1-2 днів усе змінюється. Скажіть, будь ласка, чи не важко жити в країні, де не можна прогнозувати буквально ні на один день нічого?

Герман: Я можу прогнозувати на місяць, на один день не можу. Я можу, наприклад, тепер сказати, що після наступних парламентських виборів ми будемо мати, цілком ймовірно, коаліцію Зеленський – Вакарчук.

- Ще таких прогнозів не було.

- І не вдасться досягнути тієї мети, яку ставили багато людей, які вважали, що майбутнє України – це майбутнє нейтральної держави. Ці вибори поставлять Україну в такі межі, що зберегти курс на ЄС і НАТО ми будемо змушені, і це буде вже на дуже довгу перспективу. Мій прогноз такий, що той шанс, який мала українська опозиція, змінити український курс України, повернути Україну до нейтрального статусу, щоб користати і з заходу, і зі сходу, щоби заробляти на отому своєму географічному положенні, буде втрачено. І вина в тому також опозиції, в тому числі.

- Це був епіграф про багатовекторність, ми до цього повернемось. Як називається населений пункт, в якому ви народилися?

- Воно називалося Колодруби, це на річці Дністер. Казали, що колись через Дністер можна було перебратися по трубі та коло труби. Я народилася на Дністрі.

- А воно древнє поселення?

- Так. І там є поблизу древнє селище, на якому ще не робили розкопок, але про яке багато говорили. Неподалік була німецька колонія, і в тій колонії працював мій прадід, з маминої лінії. І там він одружився з німкенею, яка була донькою Бауера, і його взяли за зятя. І таким чином моя прабабця, з маминої лінії, була німкенею.

- Щоразу хочеться зрозуміти шлях людини, котра жила там, далі була тут, потім третій шлях. Село довкола вас було, умовно кажучи, бандерівщина?

- Я написала про це книжку, і ця книжка вийшла в Бельгії, французькою мовою, і вона здобула літературну премію Солензара у Франції, і там є про те минуле, про минуле українське село, якого вже немає. Про ті традиції, про те, як жили люди, що вони любили, за що вони віддавали своє життя.

- Якою ваша родина була? Коли помер тато, ви були зовсім юною, правильно?

- Я була маленькою дівчинкою, мама залишилася, їй було 36 років. Я була найстарша, і коли мама не могла спати після смерті батька (йому було 40 років, коли він помер), я читала їй уголос Цвейга. Зранку я йшла до школи. Мені було 12 років.

- Чим займався тато, чим займалася мама?

- Мій тато був з гарної багатої української родини. Його старша сестра була засуджена на Воркуті як політична. Мама була з біднішої родини, і вона була більш прорадянська. Її родина була бідніша, і вони були трохи інших поглядів.

- Як вони мирилися з цим?

- Моя мама була дуже гарна і дуже талановита. І тато і мама писали вірші. Тато її дуже любив, і ця любов згладжувала їхні різні погляди на ту дійсність, яка була. Це не було просто, але любов перемагає все. Так казали древні римляни. І я думаю, що сьогодні є та ситуація в Україні, коли любов може перемогти оті різниці між людьми. І коли я говорю про майбутню коаліцію Зеленський - Вакарчук, я, власне, на те сподіваюся. Тому що я бачу двох молодих людей, які вміють любити. Які не обтяжені стереотипами. І які можуть перемогти ненависть любов’ю. Тобто вся проблема старої команди, яка відійшла, була в ненависті. Вони споживали ненависть, на щодень, вони користувалися ненавистю для перемог. Вони думали, що це перемоги. А ненависть не може привести до перемоги. Ненависть може призвести до ще більшого розладу.

- А хіба президентські вибори не породили ненависті, іноді навіть у сім’ях? Я знаю людей, де в сім’ях перестали спілкуватися між собою.

-  Можливо. Але Вакарчук заступить те місце. І Вакарчук заб’є цвях у домовину українського лукавого патріотизму.

- А чому він лукавий?

- Тому що він був лукавий. Порошенко та його команда любили Україну на словах. Вони любили себе в Україні, а не Україну в собі. Мене нема в жодних списках, я люблю всіх. Я дуже журюся за опозицією нинішньою. Я не маю і не буду мати мандату, бо я маю вже той мандат у серці.

Новини за темою

- У вашій сім’ї була присутня жінка, яка знала, що таке Воркутлаг. Ви чули якісь розмови навколо цього?

- Безперечно. Коли поверталися українські політичні в’язні, я була вже дівчинкою, котра розуміла.

- Як ви ставилися до радянської влади в цей момент? Чи була якась опозиційність, протест внутрішній? Тому що коли я дізнався, що робили з моїм дідом, то в мене пісок з зубів сипався, коли я думав про Радянський Союз. Коли відкриваєш "Вікіпедію", читаєш, що Гана Герман відома своїми українофобськими поглядами. У мене велике запитання: хто писав це, чи вони дійсно українофобські? Я хотів би розшифрувати сьогодні погляди Гани Герман для тих мільйонів людей, які нас будуть дивитися. Юна дівчинка Гана. Як ви дивилися на світ тоді?

- Я дивилася очима тих людей, які були зі мною поряд. Брат маминого батька теж повернувся з Сибіру. Але я бачила й інше. При тому всьому, що радянська влада на західних землях була доволі жорстокою до місцевого населення, вона відкривала для цього населення перспективи. Я, дівчинка, яка втратила батька, яка не мала зовсім жодних можливостей у житті, дісталася до університету, до факультету журналістики, тому що я вміла писати. Я з сьомого класу публікувалася. І заробляла якісь копійки в газетах, публікуючи свої маленькі дописи, замітки, маленькі статті. І це було значне доповнення до нашого бюджету вдома.

- А вам казали коли-небудь, що ви неблагонадійна, або цей штамп – член сім’ї ворога народу?

- Так, звісно.

- Я дивлюся за тими елементами біографії: в вас мала народитися така полум’яна, абсолютно щира патріотка і націоналістка. Або ви бачили лукавство як з одного, так і з іншого боку? Як формувалося це?

- Для мене справжню Україну відкрили люди, яких я зустріла на Донбасі. Колись Дмитро Павличко казав, що з донецького терикону Україну краще видно, ніж з львівського Високого замку.

- Олесь Гончар трошки інше казав.

- І коли я перший раз поїхала на Донбас, а це було, коли я стала прес-секретарем прем’єр-міністра України, і там сталася страшна трагедія на шахті - загинуло понад 80 людей тоді, я побачила тих жінок, вдів шахтарських, на цвинтарі. Я побачила, як вони не плачуть. Які вони гідні у своїй великій трагедії. Які вони стійкі, шляхетні. Я згадала слова з поеми Лесі Українки: "Королівно, ясна панно, майте гідність і в жалобі".

І там, на Донбасі, я побачила тих королівн в особі жінок, які втратили найдорожче, втратили годувальника своєї родини. Хто синів втратив, хто батька. Це страшні трагедії, і я бачила, як тримаються в цьому люди, ці жінки. І я хотіла в них навчитися. Я знала, що коли у мене в житті будуть випробування, я хотіла би так приймати ті випробування, як приймають дружини шахтарів. І це відкрило для мене іншу Україну. Східна Україна відкрила для мене іншу Україну. І я стала ширше дивитися на цю землю. Я не перестала більше любити Західну Україну, але я зрозуміла, що якщо ти дивишся на нашу державу лише з висоти львівського Високого замку, ти дуже обмежений.

- Я з вами абсолютно згоден, але хочу сказати, що зараз по Україні дуже багато жінок так само душаться плачем, коли їм привозять вбитих бійців звідти. Ви розумієте?

- Я розумію. Це є страшна трагедія. Для них я теж можу повторити ці слова Лесі Українки: "Королівно, ясна панно, майте гідність і в жалобі".

- І коли я дивився ті картинки з Маріуполя, як зупиняли українських вояків дуже багато от таких жінок, які були там, на Донбасі, і які трошечки не вирізнили для себе Україну, як Батьківщину. Вони все одно живуть у тому часі, коли вони були трошки молодшими, чоловіки більш привабливими, коли забезпечення від Радянського Союзу було абсолютно колосальним.

- Петре, пробач, але від того, що ти не усвідомлюєш, що твоя земля називається Україна, ти не менше любиш ту землю, де ти живеш. Ти не менше віддаєш їй серця, ти не менше віддаєш зусиль для того, щоб виховати для неї дітей. Ти не менше працюєш, щоб заробити собі на хліб і примножувати багатства цієї країни. Не обов’язково мати в душі бренди: Україна, тризуб. Це прийде колись, а може, не прийде. Але від цього ти не перестаєш бути громадянином цієї землі і господарем цієї землі, на якій ти народився. І це неправда і неправильно, коли починають розмежовувати, коли починають робити якусь градацію: ти патріот, а ти не патріот, ти любиш Україну, а ти не любиш Україну. Ні, це неправильно. Це злочинно по відношенню до нашої землі, бо вона різна. І в різних її регіонах живуть різні люди. З різними традиціями, яких батьки виховували по-різному, яким співали різних колискових їхні матері, різними мовами. Якщо ми не будемо приймати цих людей, розуміти, що всі вони наші і всі вони не менше люблять Україну, ніж патріоти, які б’ють себе в груди, то ми втратимо нашу державу в її розмаїті. А як ми втратимо нашу державу в її розмаїті, то нам лишиться Київська губернія і ще може кілька областей.

- Мені ні в якому разі не хочеться втрачати розмаїття, бо ми бачимо, скільки народів просто пропало з карти землі. Але, моя мама зараз перебуває в санаторії. Приходить жіночка, сідає і каже: "Здравствуйтє! Когда ви уже пєрєстанєтє стрєлять? Я із Донєцка". Перше бажання в моєї мами було запитати: "А що, донецька пані, ви робите на українській території в санаторії, якщо вам тут так сильно не подобається?" Далі вона говорить, що вона отримує пенсію і з українського боку, і з російського.

- Якби я мала можливість зробити так, щоб ті люди отримували ще і німецьку, і американську пенсію, я би їм це зробила. Бо та пенсія така мізерна і з того, і з того боку, що треба брати в усіх, у кого можеш. Бо треба якось вижити тим людям. 

- Коли та бабуся каже, що вони вже в ніякому разі не хочуть Україну, бо вони себе добре почувають з отриманням ще й російської пенсії, то це вже не те що лукавий патріотизм - це його повна відсутність.

- Я не схильна вимірювати патріотизм і говорити, чи він такий чи сякий. Я думаю, що ваша мама розумна жінка. І що вона зуміла прихилити серце. Не треба нічого пояснювати, треба просто прихилити людину такою, якою вона є. Любити, і на любов завжди відгукнеться любов. Не пробуйте когось переконати, когось навчити, не пробуйте когось схилити до ваших переконань - просто любіть його. І любов дасть свій плід. І ви побачите, що спочатку обережно, спочатку з насторогою, з сумнівами, з острахом будуть слухати те, що ви говорите. Але, крок за кроком, до вас все більше і більше будуть привертатися. Я говорю це з свого досвіду. П’ять років тому я була в дуже серйозній, нецікавій ситуації. Після того, як впала влада Януковича, як він поїхав, покинув, втік, і люди ставилися до мене, як до символу цієї влади. І це було справді дуже тяжко.

- Як це проявлялося? Вам говорили різні неприємні речі?

- Ні, мені не говорили неприємних речей, але не треба говорити, щоб розуміти це. Однак крок за кроком я йшла до тих людей. Я нічого від них не хотіла, я просто намагалася зробити для них щось доброго. Щоби вони відчули мою любов. До кожного, до найлютішого ворога. І так небагато часу минуло, всього п’ять років, а для мене відкрилася Україна, відкрилися людські серця. Мені не треба зараз депутатського мандату - я маю його в серці. Я маю довіру людей. Я маю надзвичайно багато друзів і багато людей, які кажуть: "Пані Ганно, повертайтеся, бо ми вам віримо". Це дуже важливо. Але я ніколи нікого не переконувала, що я маю рацію, що ви мене, може, неправильно судите. Треба приймати весь суд людей.

- Я ніколи не стріляв у людину, не націлював на неї зброю, але я вас запевняю, що оці військові події, і все інше, і та обробка безкінечною пропагандою, яка відбувається, вона страшна. У цьому кріслі знаходився політик, якого весь час звинувачують у проросійській позиції, Віктор Медведчук, і я кажу: "Про російські канали, про пропаганду будемо говорити?" І він каже: "Її доведено до абсурду". І я думаю: "Слава Богу, хоч тут не треба виправдовувати нічого". Я не впевнений, що якщо я з любов’ю піду на Донбас, якому я написав пісню "Шахтерские жены", яку співали на всіх шахтарських святах, що там не знайдеться того, хто без роздумів просто не випустить у мене чергу з автомату. 

- Знайдеться. Коли Ісус прийшов на землю – він прийшов рятувати нас від гріха, а люди розп’яли його. Але він своєю любов’ю і своєю смертю переміг смерть. І він дав нам оту ідею любові безкорисливої. Яка перемагає все, повірте мені.

Новини за темою

- А я не хочу йти до маргінала зі своєю любов’ю, для того, щоб вмерти.

- Не йдіть. Це ваш вибір.

- А скільки має померти людей, щоб маргінали повірили…скільки легенд за ці п’ять років порушилося. Нам говорили, що Донбас нас годує – Україна не померла без Донбасу. Без тої величезної кількості підприємств, які там залишилися.

- Я люблю тих людей, я їх знаю. Я мала щастя пізнати людей на Донбасі, і я знаю і люблю їх.

- Скільки концертів ми виїздили свого часу – я пам’ятаю, як нас зустрічали. Мало того: я знаю, що 25% етнічних галичан живуть на Донбасі, яких свого часу туди привезли. Вони там працювали. В кожного з них є якась страшна історія, що вони бігли, тому що їм вслід стріляли, що вони приїжджали у Львів, звернулися на російській мові, а їм хліба не дали. Я, коли чую цю брехливу дурню…

- Я не прийшла сюди сперечатися з вами про те, які погані люди живуть на Донбасі і які добрі люди живуть у Львові. Бо я вважаю, що і у Львові, і в Донбасі прекрасні люди. Є і інші, непрекрасні люди, і там, і там. Я не прийшла сюди розбивати якісь легенди, якісь пропаганди, але я даю вам відповідь: треба припинити стріляти. І ви побачите, що минуть десятиліття і все стане на свої місця. Люди скривджені. На землі, де загинуло більше 13 тис. людей, не можна дивуватися, що в серцях багатьох живе ненависть. Цю ненависть можна розтопити увагою, любов’ю, але, коли ми робимо блокаду Донбасу чи говоримо, як це було раніше, що людям на Донбасі не треба давати пенсії, а Криму перекриваємо воду, то це не дасть нам на майбутнє прихильності і симпатії тих людей. Треба працювати на майбутнє. В нашій ситуації, коли Україна, як ви кажете, не померла без Донбасу, я думаю, що значна частина її відмирає без Донбасу. Бо Україна була більша і сильніша з Донбасом. А коли відмирає один ковалик, Крим відмирає, нас стає все менше й менше – Україна зменшується. Тому я би не була тут аж така категорична. І я повторюю вам, що на все є відповідь: ставлення добре до людей. От сьогодні маємо ситуацію, коли новий президент, симпатичний чоловік, і я вірю, що йому може вдатися, але, може, йому часом треба підказувати, бо він починає мені нагадувати такого капризного принца. Він каже людям: я зійду з розуму, там, на Банковій. Я хочу нову АП. Мені здається, що президент мав би спочатку подумати, а чи мають де подітися ті сотні, якщо не десятки тисяч людей, які втекли від війни, втратили житло, і зовсім не мають, де подітися. Най президент спочатку думає про людей, а потім про себе. Якщо ти маєш такі слабі нерви, що ти можеш зійти з розуму лише від того, що ти знаходишся в приміщенні, яке тебе не подобається, тобі нема чого йти в президенти. Мій досвід і мій вік дає мені право це підказати молодому президенту. Тому що перед ним велике майбутнє. Я в перший день після інаугурації зайшла в кабінет президента Януковича і сказала: пане президент, ось я приготувала драфт вашого звернення до українців. Там було написано, що "всі зневажені, скривджені, бідні люди, які вийшли з низів і нічого не досягли в житті, зараз можуть бути спокійними, бо в них є я. Я буду їхнім захисником, бо я так само вийшов з низів. Я так само вийшов з низів, я все це знаю, і я завжди буду для вас тим, до кого ви завжди можете прийти за правдою і допомогою". Президент мені сказав: "Нє надо мєня, Анєчка, дєлать корольом ніщіх". І коли я сьогодні чую, що новий президент капризно-примхливо каже, що мені це не подобається, ця адміністрація, мені треба збудувати нову, я, звичайно, не буду брати гроші в бюджеті, але десь знайду ці гроші, щоб вони були чисті, і збудую собі новий офіс, я хочу сказати: пане президент, збудуйте якийсь будинок зі ті гроші для тих людей, які сьогодні без хати. Збудуйте для тих, чиї батьки загинули на Донбасі. Подумайте спочатку про них. А потім про те, зійдете ви чи не зійдете з розуму. Тримайте свої нерви в жмені, тому що ви прийшли в тяжку країну. Ви прийшли в тяжку ситуацію. І вас в спину ніхто не штовхав. Це був ваш вибір.

- Я дотепер зрозуміти не можу, як могло статися, що така величезна територія таких розумних світлих людей, з музикантами, науковцями, з людьми, які робили серйозний бізнес і які зробили Донецьк дуже красивим, як ці люди могли допустити, в один момент, що ними почали командувати люди зовсім іншого інтелектуального рівня. І вся їхня сила і могутність їхньої думки полягає в наявності автомата Калашникова, в руках. 

- Мій друже, не забивайте собі голову цим – дивіться вперед. Витрачайте свою молоду енергію, свій інтелект для того, щоб щось зробити для майбутнього України. Це вже досить тяжко з’ясувати і мусить минути час. Історія все розставить на свої місця. Ми будемо знати і розуміти, як це сталося, чому це сталося. Про це будуть думати і дбати ті, хто прийдуть після нас. Наше завдання – подбати про майбутнє України. Про те, щоб вона не посипалася, не розвалилася. Про те, щоб якось ту ненависть звести нанівець, щоб люди почали довіряти і любити одне одного, не на словах, а ділами. Я думаю, що в цьому є велике питання: що зробити для завтрашнього дня України. А день вчорашній – він є, який є. Зробити висновки і йти вперед. 

- Якщо ми не будемо знати природу того, що сталося в Криму і на Донбасі – я дуже боюся, аби щоб щось подібне не "вспухло" на іншій території

- Ми будемо знати. Це неможливо зараз. Мусить минути час. Мусять трохи остигнути емоції. Ми мусимо подивитися на все це з висоти пташиного польоту – може, наші душі будуть бачити все це краще. Може, наші онуки і правнуки зроблять свої висновки. Надто гарячі події, надто живі рани – вони ще кровоточать, щоб нам бути об’єктивними. Тому, приймімо зараз ситуацію, яка є, реально на неї подивимося, оцінимо шанси і думаємо, як вийти з цього.

- Навіть якщо ми будемо опонувати один одному, не любити один одного, ми, як люди з вищою освітою, як двоє людей, які поважають думку один одного, ми завжди можемо сісти і переговорити між собою. У нас величезна кількість людей, які втратили своїх рідних, як з цього боку, так і з іншого. Ось це не дає мені спати. Ці люди ніколи не простять. Можливо, хтось переступить через себе. Як цих людей примирити?

- Я в серпні маю летіти до Руанди разом з моїми однодумцями-жінками, лідерами з усього світу. І серед них – пані Грейс Нелсон, дружина Білла Нелсона, багаторічного сенатора, голови комітету з розвитку космосу. Він був губернатором, згодом – астронавтом. Під її керівництвом наша делегація поїде знову до Руанди, тому що кілька років тому, власне, Грейс Нелсон і цим жінкам, до грона яких я належу зараз, вдалося зробити перші кроки з примирення тих племен в Руанді, які влаштували геноцид. Це досвід Руанди, і він би був дуже добрий для України. Це досвід як пробачити одне одному. У мене є подруга, вона працює головою адміністрації президента Руанди, і вона теж входить до цього міжнародного жіночого руху. Її мама була по той бік барикади. Вона була серед тих, хто винищував те плем’я, з якого походить президент Руанди. І він взяв її дочку до себе своєю першою помічницею: на знак того, що він готовий простити і що потрібно примирення. Таких прикладів там є дуже багато, і приклад Руанди для України є неоцінений. Шкода, що ми не звертаємо уваги на такі речі. Словом, нема шансу без примирення і прощення. Нема шансу на майбутнє. І це показують історії багатьох країн, багатьох трагедій. Нема. Без прощення нема примирення. А без примирення нема майбутнього. Приклади примирення і прощення мусять іти від лідерів. Вони мусять іти від духовних лідерів.

- Й освічених людей.

- Вони мусять іти від інтелектуальної еліти. Хоча я знаю, що є серед абсолютно простих і неосвічених людей дуже шляхетні люди, які можуть ще нас усіх повчити цього високого духу: як жити, як прощати, як примирятися. Я знаю це, я бачила таких людей, зустрічала їх у своєму житті, вчилася в них. І тому я ніколи не погоджуся з тим, що в Україні неможливе прощення і примирення.

- А вам не здається, що фактично всі влади, які були в Україні, трошечки працювали на "збидлення" людей, на зменшення їхнього свідомого рівня?

- Не тільки влади. Я думаю, що багато хто працював на те, щоб Україна, суспільство українське, опускалося.

Новини за темою

- Їм здавалося, що так легше керувати, чи не так?

- Ви дивіться, кого піднімали у нас весь час і піднімають досі, коли йдеться про українську культуру. Отих, хто показує отих рагулів. Українська культура – це, мовляв, для рагулів. І оце культивується, оце потрібно, щоб та країна, українці, не могли собою управляти, і нам запрошують міністрів з різних країн, і весь час у нас радники, і весь час хтось дозволяє казати Україні, як вона має жити. Це теж приниження українського народу. І найбільше приниження було за влади Порошенка, який говорив, як він любить Україну, який він патріот України, вся його команда кричала про це постійно, щодня, носили вишиванки, але запрошували до нас міністрів із Грузії, з Америки, бо українці такі тупі й дурні, що їм треба десь в Європі виносити горшки, а собою покерувати вони не можуть. Це та сама політика стосовно розмивання і приниження української гідності, яка ведеться від самого початку української незалежності. Тому що незалежна українська держава, сильна не потрібна нашим сусідам ані із заходу, ані зі сходу. На заході будуть нас гладити, якщо ми будемо горщики їм мити і прислужувати, а на сході теж не хочуть, щоб ми були дуже самостійні. Щоб ми були такі дурні хохли, яким можна все накидати. Ось тому нас ніхто не підтримує. Ми можемо підтримати і розвивати лише самі себе. А як ми будемо жертися між собою, то цього ніколи не буде в Україні. Ми завжди будемо чиєюсь колонією. І те, що я зараз бачу, це Україна формально зараз ще залишається незалежною країною, але де-факто вона, по суті, колонія.

- Ніколи я не бачив  іспанця, німця або австрійця, який би вривався до нас в хати пропагандистськими каналами і пропагандою і втикав би нам у голову образ дурного хохла.  

- Колего, ви забуваєте історію. Ви забуваєте українсько-польську війну. Ви забуваєте, що румуни робили на Буковині, що угорці робили на Закарпатті. Поки нема моменту, відповідного, доти до нас ставляться отак от. Не треба ідеалізувати Захід. Я добре знаю Захід.

- Війна, протистояння – це так. У мене село завжди переходило з рук в руки. Приходили мадяри, чехи, німці. Потім Радянський Союз зайшов.

- До вашого села всі приходили, але це вам не перешкодило говорити українською і вашим батькам залишитися українцями, вірити у свою країну. Український народ – живучий, українська душа – вічна. Я була нещодавно в Ізраїлі, там була зустріч у Кнесеті, а згодом мав бути  молитовний сніданок з президентом Ізраїлю, але того дня померла його дружина. І виступав один депутат перед нами у Кнесеті й сказав: "Я завжди говорю гебрайською, бо в раю говорять гебрайською". А я подумала, що в дитинстві я запитувала свою бабцю: а матінка Божа якою мовою говорить? А моя бабця казала: українською. Я думаю, що в раю говорять усіма мовами. Бо Господь розуміє всі мови. Але кожен з нас повинен так любити своє, щоб йому здавалося, що в раю українською чи російською, чи німецькою.  І це наше переконання і ця наша ціна свого, вона дозволяє нам проходити через тисячоліття і проносити ідею нашої Батьківщини, нашої країни, нашої землі, нашого народу. Саме це усвідомлення, що в раю говорять саме тією мовою, якою тобі мама співала колискові.

- Шановні друзі, це була Ганна Герман. Я вам дуже вдячний, пані Ганно, за те, що ви знайшли час. 

- Дякую за запрошення і за терпіння. 

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>