Не можна говорити, що журналіст непатріотичний, якщо він не підтримує певну сторону

Відома українська телеведуча. Автор програми «Факти тижня з Оксаною Соко-ловою» на телеканалі ICTV. Народилася в Черкасах. Професійну кар'єру починала на Черкаському обласному телебаченні і за 20 років пройшла шлях від молодшого редактора регіональної компанії до ведучої підсумкової програми одного з найпотужніших телеканалів України. Була шеф-редактором програми «Свобода слова». У 2004 р. залишила канал, обійнявши посаду прес-секретаря Генерального прокурора України. І вже через рік повернулася на телебачення. Успішно поєднує журналістику з продюсуванням. За її плечима вже понад 10 різнопланових форматів. Обожнює джаз, «розумні» книги і кулінарні шедеври сина. ОКСАНА СОКОЛОВА

Не можна говорити, що журналіст непатріотичний, якщо він не підтримує певну сторону
112.ua

Наталія Влащенко

Журналіст

Відома українська телеведуча. Автор програми «Факти тижня з Оксаною Соко-ловою» на телеканалі ICTV. Народилася в Черкасах. Професійну кар'єру починала на Черкаському обласному телебаченні і за 20 років пройшла шлях від молодшого редактора регіональної компанії до ведучої підсумкової програми одного з найпотужніших телеканалів України. Була шеф-редактором програми «Свобода слова». У 2004 р. залишила канал, обійнявши посаду прес-секретаря Генерального прокурора України. І вже через рік повернулася на телебачення. Успішно поєднує журналістику з продюсуванням. За її плечима вже понад 10 різнопланових форматів. Обожнює джаз, «розумні» книги і кулінарні шедеври сина. ОКСАНА СОКОЛОВА

Влащенко: Війна олігархів неминуче веде за собою війну каналів. У нас сьогодні в гостях людина, репутація якої непохитна. Це журналіст, керівник програми «Факти тижня», керівник спецпроектів Оксана Соколова.

Здрастуйте, Оксано. Як ви чините в тих випадках, коли редакційна політика не збігається з вашими поглядами, світоглядом і почуттями?

Соколова: Я так давно працюю на цьому каналі, що я загалом впливаю на цю редакційну політику. І на різних етапах я підключалася до формування цієї політики. Я пишаюся тим, що у мене є можливість коригувати редакційну політику моєї редакції та програми, яку ми робимо. Але в кожному разі це шлях компромісів. А я для себе давно виставила якусь рису, яку, я розумію, не можу перейти. Про це знають інвестори, керівники каналу. Я за цю рису нікуди не переходжу, і спасибі їм, що туди не заганяють.

- А в якій області лежить ця межа компромісу?

- Це якесь ставлення до самої себе: чи залишиться у мене повага до самої себе чи ні. Є речі, коли ти розумієш, що ти себе перестаєш поважати після цього. Я хотіла б зберегти, насамперед, повагу до самої себе.

- Чомусь абсолютна більшість журналістів (особливо ті, які стикаються з політичною журналістикою) вважають, що вони тільки тоді справжні журналісти, коли вони зі свого видання зробили «Колокол» Герцена, який повинен будити всіх. Ця діяльність називається політичною діяльністю. А чому так вийшло з українською журналістикою?

- Змішання стандартів професії та громадянської позиції. Це важлива дилема, про яку ми теж багато для себе говорили і в редакції. Ти патріот чи ти журналіст? Це, взагалі, різні поняття чи це можна об'єднати? Я вважаю, що стандарти професії мають бути. Адже не дарма військові журналісти, перебуваючи на фронті, не беруть до рук зброї не просто так. Вони повинні бути однаково віддаленими від обох сторін. Такий стандарт. Важливо такий балансзберегти скрізь, і справжня журналістика повинна бути рівновіддаленою. Інакше чим ми кращі за російську журналістику, яка виконує якісь завдання? Мені пощастило працювати з хорошими російськими журналістами, хорошою школою. Серед них теж є люди, які не впали в це безумство, зберегли здоровий розум. Не можна говорити, що ти не патріотичний,тому що ти підтримуєш якусь сторону. Ми – професіонали, і є час поза професією, коли можна займатися волонтерством, проявом громадянської позиції, політичними проектами. Але поза професією.

- Усі канали без винятку моляться на одного бога – на рейтинги. Чим ви керуєтеся, коли будуєте пріоритетність у своїх новинних програмах?

- Я керуюся все-таки резонансом події. Я б орієнтувалася на подію, яка мала найширший відгук у суспільстві і є актуальною, на те, що було найближче за часом до підсумкової програми. 

- Хто ці люди, які відбирають новини?

- Як правило, новини відбирає редакторська  група, і недарма велику ставку зроблено саме на редакторів, тому що це їхній інтелект, це багато в чому їхня моральна позиція, їхній професійний підхід у відборі: що вони вважають гідним уваги, а що – ні. Ми давно для себе дійшли висновку, що потрібно брати ті новини, які реально впливають на якісь зміни в країні, на життя людей.

- Телебачення відторгає геть людей цікавих, але не розкручених і не рейтингових. Багато шоу, в тому числі й політичні шоу, нагадують такі собі постановочні шоу, коли одні й ті ж самі люди кочують з каналу на канал.

- Політичні ток-шоу наш глядач сприймає як якийсь серіал з акторами. Це взагалі не розцінюється глядачем в основній своїй масі як політичне ток-шоу. Там є свої зірки, свої персонажі, у них розподілено ролі. І там є очікування глядача. І завжди є спокуса дати глядачеві те, що він хоче почути. Це принесе рейтинг. Але якщо весь час йти на повідку, тоді реально ми будемо скочуватися абсолютно. Я знаю точно, що глядач, який дивиться «Факти тижня», налаштований агресивно проти Росії, Донбасу. І якщо ми будемо говорити, що вони самі винні, і давайте за це їх позбавимо всього, то наш глядач буде просто щасливий. Але серед ключових тез тієї ж Бі-Бі-Сі є теза повчати, а не просто інформувати. Точно є зміни в настроях глядача. Якщо раніше якась більш думаюча аудиторія вся пішла в інтернет, то за останні півроку у нас з'явився глядач, який з цікавістю дивиться міжнародну тематику, який дивиться якісь експертні оцінки. Потрібно орієнтуватися на цих людей і давати щось трохи вище, ніж стандартний набір цих персонажів.

- Подейкують, що на цих шоу більшість спікерів проплачені. Всі ці експерти надсилаються олігархами, визначеними партійними групами. Наскільки це відповідає дійсності?

- Я не веду ток-шоу, тому мені складно сказати. Я свого часу запускала «Свободу слова» з Шустером, коли він щойно приїхав в Україну, і була певний час шеф-редактором на цьому проекті, і на той момент такого не було, тому що формувався пул експертів. Є кілька категорій людей. Одні – це реально хороші експерти, яких завжди хочуть бачити, тому що вони створять програму, дадуть рейтинг, будуть говорити реально розумніречі. Напевно, є люди, які зацікавлені, щоб вони сказали якісь розумні речі, і їх приводять. Мені складно про це говорити.

 - Будь-який творчий проект будується на «зірках». Той чи інший проект персоніфікується з особою, яка його створює. Чим яскравіше творець – тим більшешансів у самого твору. У проектах, пов'язаних з Роднянським на зорі українського телебачення, було дуже багато яскравих ведучих. Він робив ставку саме на людей, на обличчя. Потім це все було знищено і почало нагадувати величезну машину, кудизаходять якісь хлопчики, дівчатка. Їхніх прізвища не можна пригадати, облич теж. Цеговорить про катастрофу на телебаченні. Чому ж зараз на українському телебаченнівіддають перевагу людям «заводської», а не «ручної збірки»?

- Тому що «зірками» важче керувати. Чим впливовішою і відомішою є людина, тим вона більше цінує своє ім'я і тим складніше змусити її виконувати якісь доручення. Управляти простіше менш відомими, молодими людьми, які будують зараз кар'єру і заради неї готові на компроміси. З людьми ж, які вже відбулися, компроміси шукати складніше. 

- А чи має значення ім'я інвестора? Ось на Заході завжди обговорюють продукт. А у нас – власника. Наскільки обґрунтованою є така хвороблива фіксація власників каналів? Як цього позбутися?

- Для будь-якого інвестора канал – це бізнес-інструмент. Адже якийсь політичний вплив каналу це теж бізнес. Всі телеканали збиткові – ми грошей не заробляємо. А якщо ти отримуєш інвестиції – десятки мільйонів доларів дотацій, то виникає питання, наскільки, взагалі, може існувати незалежна редакційна політика. Наступне питання – це як пощастить із самим інвестором. Вони ж теж люди різні. Одні хочуть підтримки свого політичного реноме. Інші хочуть підтримки своїх якихось піар-акцій, треті вирішують свої бізнес-завдання.

- А яка позиція, на ваш погляд, є більш всього прийнятною? На Заході телеканали простозаробляють гроші, і їх сприймають як бізнес-інструмент?

 - Познер мені сказав, що коли він працював на американському каналі разом з Донахью, він робив великий проект, який був досить критичним. Вони критикували різні компанії, політиків. Їм взагалі ніхто нічого не говорив. Та ось вони «замочили» якийсь автомобільний концерн. А вранці його викликає генеральний директор і каже: «Ви що вдыяли ?! Адже цей концерн – ключовий партнер нашого інвестора». І на всі спроби Познера пояснити, що вони вчинили справедливо, і там є якісь недоробки, їм було сказано: «Триста разівсправедливо, але це гроші нашого інвестора і гроші нашого каналу». І це американське  середовище, яке ми вважаємо якимось нашим еталоном демократії. Тобто там теж є обмеження. На що мені Познер сказав: «Є інший канал. Там є інший інвестор, який може дати глядачеві думку, яка відрізняється від інших каналів, тому глядач може зібрати для себе якусь картину того, що відбувається». Ось така працююча модель. Ми не будемо фантазерами. В Україні в осяжному майбутньому не буде якогось серйозного суспільного телебачення, яке мало б такі серйозні фінанси, щоб вийти на рівень лідерів. Телебачення – дуже дорога річ, і ми розуміємо, що такі вкладення без серйозних фінансових дотацій людей заможних неможливі.

- А як зробити так, щоб українські медіа стали бізнесом?

- Це все залежить від стану економіки. У нас немає рекламних надходжень, і для багатьох каналів, якщо так буде продовжуватися, це може погано закінчитися. Тому передусім це загальний стан економіки в країні. У кращі роки, коли в економіці у нас був підйом і рекламні надходження були, саме тоді і почали розвиватися якісь потужні шоу, великі проекти. Тоді й почався стрибок у розвитку. Саме так ми зможемо бути прибутковими і незалежними. Ми тоді повинні існувати, залежати від реклами.

- А яким може бути телебачення майбутнього? Що йому, класичному телебаченню, робити? Адже телеглядач старіє.

- Глядач не старіє. Просто все залежить від освіченості. Люди більш освічені, з великими запитами йдуть в електронні ЗМІ. Це складне питання, над яким б'ються всі маркетологи, і мені складно знайти відповідь. Телеканал «Дождь», що не представляє собоюніякого інтересу з точки зору професійної телевізійної журналістики, який виходить в ефір «з квартири», але який наповнений цікавим контентом, людьми- «зірками», - його хочеться послухати. У нього є два мільйони своїх слухачів, які йому платять, бо він існує за гроші глядачів. Вони платять за те, щоб подивитися свій канал. Передплата – головне джерело їхніх доходів.

- А чи завжди успіх, вплив залежать від фінансів, і чи тільки від них?

- Фінанси – найважливіша складова, тому що технологічно виробництво передбачає великі витрати, якщо ми хочемо мати якісний кінцевий продукт. Проте дуже важливо зараз вгадати настрої глядача. Якщо проект «влучає» в настрій глядача, відчуття, запит часу, то навіть якщо він менше візуально цікавий, він все одно буде працювати. Важливо відчувати свою аудиторію. Кому з авторів це вдається, хто говорить з глядачем однією мовою – у нього може бути мільйонне шоу, а проект може бути копійчаним.

- Чому наші олігархи не хочуть вкладати гроші в нові проекти? Не хочуть вкладати гроші в цей бізнес? Адже такий процес відбувається на всьому пострадянському просторі, в Росії, Прибалтиці?

- Тому що він не зовсім бізнес. Напевно, зараз просто не на часі, бо й олігархи рахують збитки, як і всі інші. І зараз точно не час вкладати. Але як і в будь-якій кризі, тут теж є свої плюси, тому що і ми, в тому числі, почали думати надпроектами, над виходом із ситуації. Наприклад, наш канал, який показував багаторосійських серіалів, відмовився від частини серіалів. Частину вже куплено, і на це витраченогроші. Ми шукаємо, чим заповнити цей вакуум. Це час креативу. Час придумування. Тож є в цьому свої плюси. Можливо, народяться проекти більш змістовні, де через відсутність грошей акценти робитимуться більше на змісті, ніж на картинці. На нашому каналі упродовж останнього часу з'явилося проектів куди більше, ніж було за весь попередній,тому що час підштовхує до того, що треба щось робити.

- Ви дуже довго працюєте на одному каналі. Не було у вас за цей час внутрішньої кризи і бунту?

- Це виникає час від часу. І я знайшла для себе такий рецепт: я тоді беру ще щось робити з проектів. Я багато років працюю як продюсер. Зараз я ще роблю на каналі СТБ проект, який називається «Інсайдер». Я ще для себе шукаю якісь горизонти, які я можу відкрити і якось там реалізуватися. Намагаюся все встигнути.

- Запитаєте у мене щось?

- Ви ж теж працюєте багато років і стикаєтеся з необхідністю компромісу. Як ви виходите з цієї ситуації?

- Я не вірю в колективну мораль. Я вірю в мораль кожної людини індивідуально. Я розумію менеджерів, яким потрібно заробляти гроші, і вони йдуть на певні компроміси. Але цього не повинно бути too much. Коли too much – потрібно зупинятися.

Спасибі велике, Оксано.

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>