Люди їдуть з країни не тільки через гроші, а через зневіру у тому, що завтра буде краще

Радник мера Києва та бізнесмен Ігор Ніконов в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про те, що потрібно зробити, щоб іноземні інвестори прийшли в Україну, яким чином потрібно боротися з корупцією, а також чому варто провести амністію капіталу

Люди їдуть з країни не тільки через гроші, а через зневіру у тому, що завтра буде краще
Ігор Ніконов 112.ua

Ігор Ніконов

Підприємець, радник мера Києва

Радник мера Києва та бізнесмен Ігор Ніконов в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про те, що потрібно зробити, щоб іноземні інвестори прийшли в Україну, яким чином потрібно боротися з корупцією, а також чому варто провести амністію капіталу

***

Бацман: В ефірі програма "Бацман".

Ігоре, доброго вечора. Раніше тебе скільки не запрошуй в ефір – не затягнеш. А зараз я тебе запросила, і ти відразу погодився. Я бачу, що ти сьогодні активно нарощуєш свою медіаактивність. Ти в політику зібрався?

Ніконов: Ні. Просто я сьогодні дивлюся на медіапростір і бачу, що люди, які говорять про економічні питання, весь час рухаються вухвості своїх виборців. Вони не всі говорять правду. Я вирішив створити свої відеоблоги, які б розповідали людям про те, що думає з цього приводу і від чого залежить реальний бізнес, які взаємозв'язки і що нам потрібно зробити, щоб дійсно сприяти поліпшенню економічного добробуту. Тому я й погодився бути у вас.

- Ти був заступником мера Києва Віталія Кличка. Не секрет, що він тебе не хотів відпускати з посади. Коли ти пішов, він образився на тебе?

- Гадаю, що ні, тому що ми спочатку з ним щодо цього домовлялися, що я, як кризовий менеджер, приходжу, рік відпрацьовую, але вийшло півтора, тому що саме були вибори.

- Чому ти пішов?

- Я не збирався ніколи бути політиком. Людина не може бути і політиком, і бізнесменом. Це моє глибоке переконання. Ти вразливий, а політик має бути вільним. Ну і бізнесмен, власне кажучи, теж.

- Тобі там щось не сподобалося?

- Мені все там не сподобалося. Ти не є вільним, ти весь час від чогось залежиш. 90% часу витрачаєш не на створення, а на те, що маєш якимось чином викручуватися з тієї чи іншої ситуації, яку люди створюють просто так. Ти – раб, безплатний, витрачаєш величезну кількість нервів. А найголовніше, тобі дуже важко дійти результату, як у бізнесі, коли ти можеш відчути свій результат. Для мене це дуже важливо.

- Якщо Кличко все-таки піде в президенти, ти увійдеш до його президентської команди? Ти його підтримаєш?

- Як радник. У такому статусі я готовий завжди допомагати Віталію, тому що я до нього ставлюся з величезною повагою. Вважаю, що він дуже порядна людина, на відміну від багатьох політиків. У нього є той стрижень, який має бути. А в політику я не піду, мені це нецікаво.

- І посадами тебе ніякими не заманиш?

- Ні. Я волі не проміняю ні на що.

- Михайло Радуцький сказав мені, що якщо Віталій Кличко стане президентом, а Ігор Ніконов стане прем'єр-міністром, то він готовий стати віце-прем'єром з медицини. Як тобі така пропозиція Михайла? Ти згоден?

- Ні. Я не хочу більше повертатися в цю річку, я вже з неї вийшов.

 - Мені не один політик розповідав про ту вже історичну зустріч, яка мала місце у Відні, коли Кличко відмовився, по суті, від президентства на користь Петра Порошенка, коли там був Дмитро Фірташ. Ось він шкодує зараз про це своє рішення?

- Я ніколи не чув, щоб він говорив про те, що шкодує. Я знаю, що він дуже розуміє, заради чого він зробив цей вибір. У той момент ми дійсно могли другого туру і не дочекатися. Він вважав, що це його громадянський обов'язок – не думати про себе, а піти на те, що потрібно державі.

- А він був би кращим президентом, ніж Петро Порошенко?

- Не знаю. Я не люблю умовного способу.

- Дмитро Фірташ був інвестором найбільшого в Україні розважального комплексу "Республіка", який будує твоя компанія. Зараз цю "Республіку" заморожено і навіть виставлено ​​на продаж. Чому ви продаєте?

- Його було закладено інвестором у Національному банку, і коли банк "Надра" лопнув, цей проект перейшов Нацбанку, і Нацбанк його дотепер не продавав, тільки останні півроку він почав торги. Хоча в моєму розумінні держава не має думати, який об'єкт за якою ціною продати. Вона має думати, які інвестиційні зобов'язання є. "Республіка" - це 5 тис. робочих місць, 5-7 млрд річний обіг. Тільки ПДВ, уявіть, скільки! І він 4 роки стоїть, і я не розумію, кому від цього краще. Я вважаю, що продавати треба якомога швидше, і хто б його не купив – ми допоможемо. Я в цьому зацікавлений, тому що ми поруч будуємо свій житловий комплекс.

- Скільки тобі було років, коли ти став мільйонером?

- Я не можу сказати, коли це сталося, але чітко скажу, що я працював у державному метробуді, зрозумів, що там ніколи не зможу нічого заробити, і пішов у бізнес. Я зрозумів, що треба купити машину. Поїхав до Югославії, мама накупила мені всякої усячини, я продав там, купив машину і після цього потихеньку почав заробляти. Потім корпорація "Республіка", потім "Інтергаз". Гадаю, це був 92-й рік.

- А був такий момент, коли ти відклацнув собі: я – мільйонер!

- Так, але це було вже після того, як я ним став. Я розмовляв з хлопцями. Ми не гроші рахували, а активи, які потенційно можуть перетворитися на гроші, і тут раз – цей актив подорожчав. Я був дуже гордий собою і думав про те, як це круто. Але потім це все пішло. Це не є головним насправді.

- Твоя найуспішніша угода?

- Це було багато-багато років тому, в 91-му році. У мене був товариш, який мені дуже сильно допоміг в одному бізнесі, і він виїхав з країни. Але я йому казав, що я йому обов'язково віддячу. Коли це сталося, я заніс його мамі 500 доларів. І потім ця людина мене дуже багато фінансувала, допомагала. Ці 500 доларів коштували мені дуже багато – насправді я заробив на них чималі гроші.

- Завжди, коли віддаєш, потім більше приходить.

- Завжди.

- Як ти радиш, у чому людям сьогодні краще зберігати свої заощадження?

- Я раджу збирати гроші там, на чому ти розумієшся. Із власного досвіду знаю, скільки разів я намагався купувати акції, облігації та всілякі дурниці, на другій хвилині, після того як я їх купив, вони неодмінно падали. І навіть якщо вони піднімалися, то радість від того, що ти щось заробив, дуже маленька. А якщо ти втрачав, то ти засмучувався дуже сильно. Тому для людей, які не розуміються в тій чи іншій сфері, найкраще, на мою думку, нерухомість. Для них це є зрозумілим, вона нікуди не дінеться, її можна здавати в оренду і завжди мати свою копійку. Сьогодні відсоток людей, які орендують житло, щороку збільшується. У нас же немає банківської системи – депозити ніякі, відсотки ще оподатковуються, банки незрозуміло наскільки є стабільними. А нерухомість – все зрозуміло, і я раджу це простим людям. У нас у країні немає більше ніяких варіантів.

- Україна – багатомільйонний і дуже перспективний ринок для компаній. Чи готові сьогодні іноземні інвестори вкладати в Україну?

- За кордоном не таке враження про Україну, як у нас, хто живе тут. Вони вважають, що тут війна, що Києвом бігають люди з автоматами. Тому, на мій погляд, поки самі українці не почнуть дуже активно інвестувати гроші в Україну, нічого не буде. Коли ми з Віталієм Кличком поїхали зустрічатися із Соросом, один із наших товаришів каже йому: "Ну ви ж збираєтеся Україні допомагати?". Він каже: "Ні в якому разі". Він взяв нас за руку, вивів на балкон, ми дивимося на Велику Житомирську, а там одні "Мерседеси" і "Лексуси". Він каже: "Кому давати гроші?". В Україні грошей – не потрібен ніякий МВФ. Але проблема в тому, що ми маємо створити умови, щоб люди сюди інвестували. Поки українці не підуть самі... Іноземці прийдуть – на плечах або спільно з українцями. Тому треба створювати умови для українців.

- А багато зараз виводять грошей? Ось ти бачиш по своїх друзях-бізнесменах: ідуть вони з України?

- Так, намагаються. Нестабільність, нерозуміння, агресія суспільства. І їде робоча сила через агресивне середовище, і вони не вірять у завтрашній день. Не всі люди готові боротися все життя.

- На мій погляд, внутрішній головний ворог України – корупція. Це можна якось перемогти?

- Я вважаю, що треба не мітингувати і не пресувати людей, а розібратися, звідки корупція. Перше – вона від бідності. Друге – від умов роботи. При заробітній платі в 5-7 тис. грн чиновник, який з ранку до вечора, як раб, працює, звісно, у нього є внутрішнє самовиправдання, що він може собі це дозволити. Треба максимально прибрати регуляторні функції держави. Продати всі держпідприємства. Дійсно потрібні тільки стратегічні. Коли зменшиться кількість чиновників, корупція дуже сильно зменшиться. Дійсно, в порівнянні з тим, що було, її реально стало менше. Учетверо бюджет Києва збільшився, вп'ятеро – бюджети інших міст. Звідкись гроші взялися.

- Ти був заступником мера столиці. Твій підпис чимало коштував. Тобі пропонували хабарі?

- Жодного разу. Боялися навіть з цього приводу підійти. Це був 14-й рік, Майдан, ми на такому драйві туди зайшли. Віталій – людина-легенда, він нас зібрав, і ми відразу такий тон взяли, що й думок подібних не було. Ми забули, де ми жили. Я ніколи не звинувачую людей, якщо система сама створила такі обставини. Не можна їх звинувачувати, а має бути проведено риску: все, що було раніше, треба забути, а по-новому – давайте вже жити по-іншому.

- Не виходить.

- Не виходить з багатьох причин.

- А якщо дати чиновникам великі зарплати, вони перестануть красти?

- Давайте візьмемо НАБУ. Зарплати великі, але щось ми не чули про корупційні скандали. Але я в будь-якому випадку вважаю, що великі зарплати – це шлях правильний. Там, де маленькі зарплати (вчителі, лікарі тощо), людина завжди сама собі знайде виправдання, чому вона бере гроші. Із зарплатою в 2 тис. грн мені звинувачувати їх навіть незручно.

- А скільки має отримувати український міністр, щоб він не крав?

- Щонайменше 500 тис. грн.

- А народний депутат?

- Депутат має отримувати 200-250 тис.

- Як ти вважаєш, які професії протягом найближчих п'яти років будуть найбільш затребуваними і найбільш високооплачуваними в Україні?

- Всі інженерні професії у нас – повний дефіцит. Їх просто немає. Біотехнологія, фізика, хімія – це все професії майбутнього. Потрібні люди, які щось створюють. У нас перекіс, коли фінансист отримує набагато більше, ніж інженер. Фінансистом, у принципі, може бути будь-яка талановита людина. А ось інженерні спеціальності, математичні спеціальності, на основі точних наук, вони, мені здається, будуть затребуваними. Звісно, IT-технології, у тому числі. У чомусь машини будуть замінювати людей, продуктивність буде більшою, і люди будуть більше заробляти.

- Нещодавно всі обговорювали заяву Петра Порошенка з приводу нульової декларації. Але ти задовго до цієї заяви про це теж казав. Поясни, у чому полягає твоя ідея?

- Система створила умови для життя людей. Ми продаємо квартири, і приходить відсотків 50 людей, які не можуть їх купити. Вони не можуть пройти фінмоніторинг більше 150 тис. грн. Вони не можуть пояснити, де взяли гроші, звідки вони. Але вони ж за 26 років якось їх заробляли. Я не розумію, чому це питання не є очевидним, що треба підвести риску: 1) для податкових органів (як ви збираєтеся когось карати, якщо у вас немає риски?); 2) для депутатів і всіх чиновників. Вони вже показали свої декларації і мають бути зацікавлені, щоб всі інші теж показали свої декларації. У 19-му році всіх, у кого є рахунки за кордоном, всіх бенефіціарів, буде відкрито. Якщо не буде заплачено податки і не буде проведено амністію капіталів, то всі ці гроші, які лежать на закордонних рахунках, є ризикованими грошима. Їх можна буде абсолютно нормально, за запитами наших правоохоронних органів заарештували, а потім списати на адресу тієї держави, де вони лежать. Вони не повернуться в Україну. Приклад: Латвія, гроші Лазаренка. Нам що від цього? Якщо людям сказати, що ви 26 років якось заробляли (це не стосується чиновників), заплатите податок за цю справу і інвестуйте в Україну. Але при цьому, безумовно, треба продати підприємства, продати землю. І нам не потрібен МВФ, нам взагалі ніхто не потрібен. Це десятки мільярдів доларів. На руках у людей є величезні гроші – за оцінками, понад 100 млрд дол. Це невраховані гроші українських громадян.

- Як же їх в українську економіку вкинути?

- Тільки гарантія того, що їх не переслідуватимуть. І вони тоді шукатимуть, куди їх вкласти. Уже за кордоном "пече", і за рік вони не знатимуть, що з ними робити. Саме настав час, щоб отримати економічний ефект від цього всього. Кажуть, багато країн проводили амністію капіталу і вийшло не дуже вдало. Можливо, але тоді такого часу не було. Не було цієї боязні, при якій люди не розуміють, що буде завтра.

- В Англії теж уже страшно вкладати, тому що вони ухвалили закон, що якщо не доведеш походження, то все на користь Англії, бюджету.

- Всі країни такий закон вже ухвалили, я впевнений у цьому. Латвія показала живий приклад. Мене вразило одне: наприклад, всі тут раділи, гроші Януковича забрали – супер! А нам від цього що? Я не можу зрозуміти. Латиші – молодці.

- Ринок нерухомості завжди дуже хороший індикатор стану економіки. Як зараз цей ринок поводиться?

- Всупереч економіці. Дуже багато факторів вплинуло на ринок нерухомості. Перше – це те, що лопнули банки. Друге – зменшилися процентні ставки за депозитами й обклали податком депозитні вклади. Людям інвестувати нікуди. Ринку цінних паперів немає, а за кордоном для людини, яка не може пояснити, звідки у неї гроші, рахунки відкрити вельми проблематично сьогодні. Але почалося банківське кредитування, почала іпотека працювати. Люди це найкраще розуміють, і вони почали покращувати свої умови. Тому, в принципі, все йде супер, і поки обсяги збільшуються.

- Кілька людей говорили мені, що за часів Кучми була така думка, що треба наш газопровід продати американцям, і тоді всі можливі проблеми з Росією одразу ж відпадуть. Ну і, звісно, якби у американців була зараз наша труба, війна не почалася б, а якби й почалася, то швидко б закінчилася, тому що Америка свої інтереси відстоювала б зовсім по-іншому. Сьогодні трубу можна комусь продати?

- Перше: навіщо потрібно щось продавати в країні? Я – затятий прихильник продажу землі й тієї труби, яку хотіли продати. Хотіли консорціум створити з німцями. Не дали популісти з розповідями, що ми довічно будемо на ній заробляти. Так само, як ми довічно будемо заробляти на припортовому, який мільярди коштував, а зараз не можуть продати за нуль. Бракує волі з боку уряду наплювати на думку популістів і все-таки зробити. Помилки припустилися ще за Ющенка, коли росіяни платили нам 32 млрд кубів газу тільки за транспортування. Вони за транспорт певного обсягу платили нам газом. Нашим чиновникам здалося, що ті мало платять, і вони сказали: давайте розірвемо цю залежність. Росіяни поплескали і сказали: давайте. Розірвали, збільшили ціну транспортування в півтора раза й одразу збільшили вартість газу вчетверо. Ось цим все закінчилося. Якщо б ми цього не зробили, все було б зовсім по-іншому. Не було б цих газових воєн, тому що не було б предмета війни. Ти транспортував стільки і стільки – стільки відсотків віддай Україні. У нас сьогодні споживання 27 млрд кубів. Всього лише. А ми 32 мали від Росії тільки за транспорт, який зрештою ще й збільшився. І, звісно, треба було продавати його консорціуму. Туреччина продала все своє узбережжя по одному євро, але тільки з інвестзобов`язаннями. Тепер у них в інвесторах американці, німці, європейці. І до Туреччини дуже сильно дослухаються. Нам треба затягти будь-якими шляхами, подарувати великим іноземним корпораціям те, що у нас є. Продати землю. Не має значення, за якою ціною. Важливо, що вони мають на ній робити і як регулювати їхню діяльність. Я в захваті від Туреччини: індустріальні парки, збільшують бюджет учетверо за допомогою простих економічних прийомів. По одному євро продали землю – 250 п'ятизіркових готелів стоїть і ще 500 чотири- і тризіркових. І працює мільйон турків, платять податки. І куди ж вони подінуться тепер з цими готелями – вони всі лобісти Туреччини у світі. І нам потрібно створювати таких лобістів по всьому світу саме за допомогою їх затягування сюди. І земля – ​​це і є той фактор, який би їх затягнув, адже вони її нікуди не понесуть. І знову ж таки, популісти вішають просто лапшу на вуха. Селянам показали, що земля на кшталт ваша, але продати її вони ж не можуть. Вони отримують якусь оренду, але все одно це несправедливо. Я вважаю, що все, що можна, треба продавати. І якомога швидше. І ціна не має ніякого значення. Уряд знає, що так потрібно робити, і вони – за, але їх весь час перебивають меседжі популістів.

- Три найболючіші проблеми України, які вимагають негайного розв`язання?

- Популізм, корупція з усіма причинно-наслідковими зв'язками, відсутність економічної стратегії розвитку держави. Я ніде про неї не чую. Це дуже важливо: що ми будуємо? Ми будуємо державу на кшталт демократичної ідеї або на кшталт якоїсь консервативно-республіканської ідеї? Якою є позиція з приводу бізнесу, оподаткування, медичної реформи? У нас якось вибірково, шматочками, а економіка – це цілісний механізм.

- А національна ідея для тебе яка?

- Економіка. Будь-яка національна ідея має стояти на економічному фундаменті. Національна ідея в бідності дуже важко виживає. Вона або в рабстві виживає, коли маніпулюють, а за економічної стабільності національна ідея зовсім інший сенс знаходить. Люди – незалежно від кольору шкіри, освіти, мови – мають бути щасливими. А вони щасливі тоді, коли у них є, що пити, де вчитися, де полікуватися.

- Нещодавно один великий європейський начальник сказав, що ті, хто не бачать реформ в Україні, вони або ідіоти, або дуже обмежені люди. Ти себе до якої категорії відносиш?

- Я не можу сказати, що я не бачу реформ. За мого перебування на посаді відбулася децентралізація, яка дала регіонам можливості. Бюджети збільшилися, і місцева влада вже зовсім по-іншому поводиться. Звісно, багато чого недотискають. Популізм знищує все, що можна знищувати.

- А чи стає тобі від чогось страшно сьогодні в Україні?

- Звісно, стає.

- Фактори страху?

- Я боюся переворотів, будь-яких. Величезна кількість агресивних людей виходить в ефір. Їм ніхто не заважає. Влада щодня ​​втрачає свій авторитет. Це величезна проблема для мене – авторитет влади. Я вважаю, що не можна цього допускати. Багато твоїх колег розхитують ситуацію, але вони мають пам'ятати, що в 17-му році перше, що зробили, – закрили всі газети і посадили половину журналістів.

- Це ж не журналісти розхитують, це ж політики розхитують.

- Їхні господарі. Але журналісти мають це розуміти. Мають розуміти, що є певна громадянська свідомість, і вони не мають іти до кінця в розхитуванні суспільних підвалин. Не можна до кінця опускати владу – якою б вона не була! Настануть вибори, виберете інших, але сьогодні це дуже шкодить нам. Шкодить і в тому числі з погляду інвесторів, коли вони бачать цю війну всіх з усіма, цю неможливість домовитися між собою – найбільшу проблему нашу.

- Але це ж не журналісти воюють, це ж вони показують. Показувати треба.

- Не все, можливо, й треба. Має бути певна самоцензура, внутрішня. У Польщі сіли, домовилися, що ось цей і цей аспект вони не чіпають, це – мета держави, вектор, куди розвиватися, і з цим ми не воюємо. Наші політики готові прийти до влади на руїнах, навіть не розуміючи того, що там вже не буде з чого збагачуватися. Ось це проблема.

- А як утримати українців сьогодні в Україні?

- Поляки сьогодні з такою радістю приймають українців! Мій товариш поляк сказав мені, що у нього було 18 осіб в офісі, він взяв шістьох українців, і вони працюють за 18. Знають англійську, зайвий раз не обурюються. Святі люди! Економіку треба піднімати, створювати бізнес. Але їдуть люди в основній своїй масі не тільки через гроші, а й через невіру в те, що завтра тут буде щось краще. Якщо вселити, що є програма, потерпіть, трохи ще залишилося, то половина б не поїхала. Поки це ще не є незворотним процесом – ми їх можемо повернути, але в Польщі вже 2 млн українців. За останній рік тільки. Сім'ї їх ще тут, але коли вони там асимілюються, запросять сім'ї, а їм з цим там допоможуть, то це буде велика проблема.

- А яка у тебе в бізнесі є ще не реалізована мрія?

 

- У мене дві мрії. Я дуже хочу побудувати хмарочос – це верх інженерної думки. Хоча б метрів 250, 100 поверхів. І хочу побудувати госпіталь.

- А як у ваших будинках з безпекою?

- Я двічі сам пережив пожежу і бачив, наскільки народ нелогічно поводиться. Люди впадають у заціпеніння. Я до пожеж ставлюся дуже серйозно, у мене ніяких компромісів з пожежною безпекою ніколи не було. Я все роблю за проектом, як має бути.

- У тебе 10 дітей. Ти заповіт написав?

- Поки ні. Я вважаю, що дітям ми зобов`язані дати освіту, медичне забезпечення. Стосовно заповіту, у мене дружина є. Я всі гроші їй залишу, нехай вона вже думає, чим займатися.

- Тобто твої діти не мажори?

- Ні. І ніколи не були. Я вважаю, що ти не можеш показувати не свої досягнення. Якщо ти сам цього досяг – будь ласка.

- А хто займається вихованням дітей?

- Дружина.

- А ти проводиш з ними час чи ти постійно в бізнесі?

- Намагаюся, звісно.

- Якою ти бачиш свою старість?

- Власником госпіталю або лікарні, який приходить щоранку на перевірку до лікаря й одразу організовує процес.

- А в якій країні?

- В Україні. Я спроектую госпіталь і сподіваюся, що у мене вийде його побудувати. Я думаю, що ми потрібні тут. Я вважаю, що це моя країна, і я маю зробити все можливе, щоб вона була краще. Я дійсно намагаюся це зробити: будую школи, садочки, лікарні. Людина має не розмовляти, а справу робити.

- А ти б хотів, щоб діти тут жили?

- Старші п'ятеро дітей навчаються в Лондоні. Зараз повертаються до Києва. Вони хочуть щось робити, а там, вони розуміють, що все одно країна чужа. Там робити щось – це довгий шлях з незрозумілим закінченням. А тут вони, щонайменше, бачать, що можна робити. Можуть дістати правильну пораду, допомогу певною мірою. І найголовніше, вони хочуть, щоб був певний результат їхньої роботи. Мені здається, що вони зрозуміли, що тут їм буде краще. Ну і ментальність інша, дуже багато чого людину позбавлено поза домом.

- За твоїми відчуттями, коли закінчиться війна?

- Не знаю. Я поки не бачу передумов до її закінчення. Є кілька шляхів. Перший – це з бойовиками сісти нібито на переговори. Значить, президента звинуватять у тому, що він здав територію. Військовими діями він нічого не зробить, тому що там люди живуть. Передумов немає. Я не заздрю ​​людині, яка має це рішення винести. Я усвідомлюю, наскільки складно це все і наскільки ця людина має бути готовою на жертви, власне, себе. Те, що вона пожертвує кар'єрою заради ухвалення певного рішення.

- Дякую тобі за інтерв'ю.

відео по темі

Новини партнерів

Загрузка...