На Заході професійних співаків цінують, а у нас все найцінніше викинули в унітаз

Український естрадний співак Іво Бобул в ефірі програми "Мага" на телеканалі "112 Україна" розповів про свою творчу кар'єру і ставлення до сучасної культури та шоу-бізнесу.

На Заході професійних співаків цінують, а у нас все найцінніше викинули в унітаз
112.ua

Іво Бобул

Народний артист України

Український естрадний співак Іво Бобул в ефірі програми "Мага" на телеканалі "112 Україна" розповів про свою творчу кар'єру і ставлення до сучасної культури та шоу-бізнесу.

- Прихильники та друзі люблять його за чудовий голос, за володіння музикою. А я люблю його ще і за дуже меткий красивий розум. Народний артист України Іво Бобул у мене в гостях сьогодні.

Іво Бобул - людина, напевно, з найпотужнішим голосом в Україні. І людина, яка наробила дуже багато галасу торік. Багато разів вже наприколювалися над тим, що Іво Бобул сказав, що йде в президенти.  Що з нашими людьми не так, Іво Васильовичу?

- З нашою нацією давно вже не так. На мій погляд, після Помаранчевого майдану, коли почали всі люди лізти в політику, відтоді дуже сильно змінилася нація. Люди стали дуже політично ангажовані і залежні. Від цього втратили культуру, повагу, порядність. Люди стали зовсім іншими.

- А що це -  погано? Не варто цікавитися політикою? Черчилль казав: "Якщо не цікавишся політикою – вона зацікавиться тобою".

- Тоді були інші часи. Культура Англії і культура України – зовсім різні.

- А в чому різниця? В якій країні тебе приймали найкраще, крім України?

- В Америці.

- Тому що там наші?

- Ні. Я і в Польщі був, і в Іспанії, в Румунії. А в Америці культура інша. Там люди розуміють, що таке співак професіональний. Там вони дуже цінують це. У нас навпаки. У нас все, що було найцінніше – взяли і викинули в унітаз.

- Чому? Навіть сусіди – коли був живий Кобзон, він міг співати навіть у дуеті з Децлом. Вони міксували тих, кого називали нафталіном, з найсучаснішими зірками. Може, тому що в нас якоїсь єдності між артистами немає?

- Тут не до артистів. Тут культура нації. У нас втрачена культура – час пішов. Культура стала нижча за плінтус, коли з’явилися деякі люди на сцені, які до культури взагалі не мають нічого. Вони чудові менеджери, чудові були би як адміністратори, але не співаки. Співак на сцені – це Бог дав йому дар. А потім все почалося. В Америці, який я би співак не був, я все одно туди на сцену не попав би. Тому що там за тебе повинні розписатися три чи чотири професійні співаки-гастролери, і тоді тебе заносять у картотеку – і ти стаєш відомим співаком. А в нас ти десь співав, незрозуміло де, приїжджаєш в Україну і стаєш знаменитістю. Люди працюють тут по 30-40 років на сцені. Спершу треба поважати своїх, які тут працювали багато років, давали шлях іншим. У нас відкриваються двері для всіх. Свої – пішли нафіг, а ось цей - приїхав нарешті.

- Чому не потрібен Бобул, який співає краще ніж Градський "Как молоды мы были"?

- Все пішло шкереберть. Рівень культури упав донизу. Те, що гарно – не потрібно. Голі виходять. Немає цензури. Потрібна хоч якась малесенька, щоб не було деградації нації.

- Що, скінчилися голоси в Україні?

- Голоси є, але ті, хто гарно співає, ніколи не дійдуть до сцени. Бо всі конкурси, які є в нашій державі – вони не є чесними. Я бачив конкурси не тільки в своїй країні. Виходить хлопець і "валить" так собі, нормально. А судді – хто? Вони ж бояться. Бо він співає краще, ніж вони.

- Іво Бобул народився на самому кордоні з Румунією. Ти дивився телебачення Румунії, слухав їхнє радіо?

- Радіо ми слухали постійно, а телебачення в нас з’явилося дуже пізно. Концерти дивилися. Ми слухали польську, румунську, українську, російську, молдавську музику. І це все в голові вклалося.

- Я кажу: люди, послухайте Бобула – в кожній ноті його життя, від Порубного до Нью-Йорка, де ти співав. Скільки дітей було у тебе в сім’ї?

- Семеро. Я найзлішому своєму ворогові не бажаю пройти той шлях, який я пройшов, поки я досяг щось у житті.

- А можна трошечки про шлях.

- Ми бідно жили, бо батько помер, а він був лісником, і поки він жив – ми жили нормально. Школа була румунська, але там була російська мова і література. Граючи з хлопцями в футбол, ми навчилися української, а в школі в нас були поляки, і ми навчилися польської. Коли помер батько, то ми пішли в інтернат україномовний. Коли приїжджали батьки до когось, то всі діти збиралися в фойє, і все, що приносили, роздавали. В армії я потрапив у оркестр, де "діди" були німці. І вони мене навчили любові до музики. До того я щось співав, грав на гітарі в підворітті. Потім у Чернівцях – танцмайданчик, весілля, ресторан. Ресторан навчив мене слухати – сприймати все на слух. У мене ж не було музичної освіти. Всі найкращі музиканти, які грали на сценах – це були музиканти з ресторанів.

- Таке поняття, як "музична біржа", в Україні було тільки в Чернівцях.

- Й у Львові.

- Софія Ротару брала музикантів звідти.

- Ні, з Софією Михайлівною Ротару було по-іншому. Коли Пінкус Абрамович Фалик вирішив зробити групу "Червону руту", то зібралися найкращі музиканти. Марк Кушнір, Таперечкин, зі Львова хлопці були, з Чернівців, Юра Рошанський. І сам Євдокименко грав на трубі. Група була дуже сильна, і вони їздили по всьому світу. Повага була до української пісні тоді. Я пам'ятаю "Марічка", "Черемшина", "Червона рута".

Новини за темою

- Кажуть, що придушували українську пісню.

- Абсолютно ні.

- Може, просто вироблявся стиль? Може, треба худради повернути, щоб те, що сильне і красиве, те перемагало? "Червона рута" взяла і поклала на лопатки весь Радянський Союз.

- Я в той час був в Ульяновську, від школи нас відправили відпрацювати два УАЗика для села, і ми жили в бараці. Там же жили удмурти. То вони просили заспівати їм "Червону руку". Я поясняв їм, що це рута, квітка. Таке було. Тоді в нас була розумна нація, яка читала. Нація, яка розуміла, що є гарне, що є погане. Заборони не було. Нас сварили за те, що ми не співаємо українські пісні. По-перше, українські пісні не писалися. Писав Микола Мозговий, але він писав для себе. Писали для Софії Ротару, а для нас, хлопців, не було де брати пісні. Коли я працював в "Живій воді", то ми іноді щось писали. Композитором був Саша Злотник. І саме цікаве, що для того, щоб ти був популярним, треба було їхати в Москву. Київ був ямою. Ми з Сєровим стільки ходили сюди на радіо, на телебачення, і пробити цю стіну було дуже тяжко. Я і Дутківський написали пісню "Якщо любиш, кохай", приїхали в музикальну редакцію, а вони кажуть: "А нащо ти нам це приніс?" Потім принесли російською мовою, вони кажуть: "А нащо нам це потрібно?" І ми ніяк не могли зрозуміти, що їм треба. І коли "Укртелеком" знімав "Якщо любиш, кохай", я цілий день прочекав в студії. Відзняли всіх, потім мене, але так і не показали. Отака повага була до своїх.

- А що, врешті-решт, змінилося? У нас спочатку роблять так, що людина мусить піти, десь зачепитися. Я дуже хочу зробити інтерв’ю з Таєю Повалій. Скільки вона працювала тут, кожного разу треба було воювати за кожну копійку гонорару. Коли вона з’їздила в Москву, заспівала з Басковим, показали по російських каналах, повернулася - в п’ять разів збільшили гонорар, бо вона була в Москві.

- За Радянського Союзу це я пройшов на своїй шкурі. Поки мене Саша Сєров не запросив до Москви на передачу "З піснею по життю" і мене звідти показали по всьому Союзу, в Україні… Хоча в мене вже було три конкурси за спиною. Великих конкурсів вокалістів.

- Іво Бобул міг би поїхати дов Сан-Ремо і порвати їх на маленьких хом’ячків. Тому що італійські пісні ти співаєш краще, ніж італійці.

- Колись приїхав хор з Канади, вони послухали платівку і сказали: "Ми хочемо запросити тебе у гості до Канади". Почали оформляти документи. Мене викликали в органи і сказали: "Або міняй національність, або міняй прізвище". Замість мене поїхала інша людина.

- Що вони мали на увазі? Ставай євреєм, виїжджай по цій лінії? Чи як?

- Вони зробили, і все. Після конкурсу кращих пісень країн співдружності комсомольці зібрали всі мої документи на премію, комсомольську. Так вони мої документи розкидали, щоб тільки мені не дати цю премію. Бо я румун. Батько в мене українець, а мати - румунка. Національні питання у Чернівецькій області були.

- Після армії всі поверталися з думкою одружитися та влаштовуватися на роботу слюсарем, столяром - серйозна робота мала бути.

- Коли я повернувся з армії, то музиканти, які були в Чернівцях, Марік Кушнір каже: "Тобі треба співати". Він чув, як я на весіллях співав, вони мене в ресторан влаштували. Потім приїхав Громцев Валєра, зробив ансамбль "Море" в Криму. Я там рік попрацював і повернувся. Приїхав Саша Сєров, збирав музикантів для групи "Черемош", а потім мене перевели в рок-гурт "Жива вода". Я дуже вдячний цим хлопцям, що вони зі мною були, тому що всі конкурси, на яких я був, я був з ними. Ми дуже багато їздили по концертних площадках - була дуже цікава робота. Я набрався дуже багато у інших артистів, дивився.

- А як ти став окремою одиницею: вокаліст Іво Бобул?

- Вже після конкурсів, що в мене були, я мав право працювати окремо.

- Я вважаю, що коли людина просто з вулиці приходить і їй здається, що вона вміє співати, у нас таким чином проходять конкурси Євробачення. Профанація.

- Те, що робиться в нашій державі з культурою, це просто кричати можна. Але тебе ніхто не послухає. А порядок треба навести. Це ж не тільки спів. Це культура нації, як вона себе поводить. Чого не поважають своїх знаменитих художників, співаків, які стільки зробили для того, щоб Україна за кордоном світилася? У нас все навпаки: те, що нормально - нафіг, а там, де показала кусочок ж…, ото добре.

- Міністр культури – мій однокурсник Євген Нищук. Дуже культурний, дуже світлий хлопець. Дуже хороший актор, людина з дуже високими моральними якостями. Артисти приходять просити гроші на фестивалі – він не має реально з чого. У нас культура фінансується за остаточним принципом.

- Перше, що я би зробив, – конкурс співаків в Україні. Нормальних вокалістів. Один раз у чотири роки. Вибрав би дівчат і хлопців. Зробив би з оркестром світові, українські хіти, тому що пісня "Минає день, минає ніч", вважаю, стоїть вище багатьох зарубіжних пісень, які крутяться день і ніч. Поїхав би з оркестром за кордон і показав би, що крім того, що Україну знають через футболіста Шевченка, Чорнобиль, знали би ще через співака Іво Бобула, який би представив на вищому рівні свою державу. У музикальному світі.

- А є в історії України співаки, завдяки яким знали Україну? Напевно, Соломія Крушельницька?

- Гнатюк, Солов’яненко, Матвієнко. Це були перші ластівки. Весь світ співав "Черемшину".

- Чому зараз немає цього?

- Нема людини, яка би зайнялася. До нас двічі на рік приїжджає ансамбль "Сухішвілі" із Грузії. Жоден артист з нашої чудової держави не буває в Грузії двічі на рік. А за покійного Бориса Шарварка ми їздили по всіх країнах Радянського Союзу.

- За Кучми були обласні перегляди. Я мав честь працювати з паном Шарварком.

- Це була високопрофесійна людина. Він робив дуже чудові концерти, де я брав участь. 

- І туди халтура не проходила.

- Найкращі співаки, танцюристи, розмовники. У нас розмовний жанр вже помер, його нема. І так все потроху вмирає. Ентузіазм має підігріватися. Він не може бути на голому місці. Наша країна без ідеології. Народ сам собі створює ідеологію.

- Прізвище тобі допомагало в житті чи заважало?

- Іноді хотілося поміняти, тому що є прізвища, які звучать одразу, а є такі, що треба дуже часто говорити про них.

Новини за темою

- У нас багато хто поміняв. Я пам’ятаю, що Кобзону придумали прізвище Златов і навіть так оголосили, і він не вийшов на сцену. Він сказав: "Я – Кобзон" і з тим і помер.

- Прізвище в нього – Капсон.

- Скільки зараз Бобулів живе на світі? Родичів багато?

- Крім старшої сестри – всі.

- У дитинстві село стогнало від вас?

- У нас стільки дітей було! Нас семеро, а ще з нашої вулиці осіб 20 – всі приходили до нас. Футбол з ранку до ночі, різні ігри.

- А багато людей користувалося твоїм авторитетом для того, щоб покращити житлові умови, звернутися до лікарів?

- Може бути. Я не знаю, хто звертався. Я допомагав.

- Ти міг зателефонувати до Леоніда Даниловича безпосередньо, наприклад?

- Так. Було питання – і він все вирішував. Чудова людина. Я якось зайшов в інститут отоларингології і там сиділа пара з маленьким хлопчиком, який не чув. Я їх завів до головного лікаря і попросив допомогти цим людям. Він каже: я знаю цю проблему, там потрібно два апарати. Я купив апарати цій дитині і вперше побачив, як вона почала слухати. Люди звертаються – що я можу, те й вирішую.

- Те, що ти сказав "Я йду в президенти", тільки дурні не зрозуміли, що це був жарт. Я іноді думаю, що  було би добре, якби це не був жарт. Хай не в президенти, а в які-небудь музичні президенти. Я дуже хотів би, щоб ти проводив ці конкурси, щоб ти відбирав талановитих людей і щоб тобі вдалося повернути країну до тих великих співочих стандартів. Не до фрікових, а до справжніх. Щоб люди могли заспівати так, як це робить Іво Бобул.

- Я  тобі відкрию один секрет: ми – скупа нація. Ми витрачаємо гроші на будь-що, тільки не на культуру. Якби навіть я йшов у президенти, то не один не сказав би: "Я тобі допоможу. Зробімо це. Хлопці, ми є нація, нумо". Так і в культурі: я скажу, а всі сховають по кишенях, ніхто нічого не дасть. Якби був хоча би закон про меценатство. Коли приїжджали артисти з Росії: які гроші платили їм і які платили нам. Я казав, що мені прикро. Чим я гірший від них? Тому що він там крутиться на телебаченні, а мене тут не крутять.

- Тому що нині з політики роблять більше шоу, ніж із самого шоу-бізнесу.

Дуже радий був бачити. У нас у гостях сьогодні була людина, яка співає серцем, і серцем не дуже здоровим, бо воно болить за цю країну, за цей народ. Абсолютно не пафосний, а добрий Іво Бобул. Дякую.   

- Дякую.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>