Хочу поїхати в штабі національної збірної на Олімпіаду-2020 в Токіо

Сімнадцять років щоденної праці заради олімпійської медалі. Як підсумок спортивної кар'єри – помилка суддів на користь росіянки і третє місце на Іграх в Ріо-де-Жанейро. Тепер вона переключилася на справи сімейні: разом з українським мільярдером Олександром Онищенком виховує сина. Ганна Різатдінова – героїня 13-го випуску спецпроекту Максима Шиліна "Спорт.Інтерв'ю.112"

Хочу поїхати в штабі національної збірної на Олімпіаду-2020 в Токіо
112.ua

Анна Різатдінова

Українська гімнастка, бронзовий призер Олімпіади в Ріо-де-Жанейро

Сімнадцять років щоденної праці заради олімпійської медалі. Як підсумок спортивної кар'єри – помилка суддів на користь росіянки і третє місце на Іграх в Ріо-де-Жанейро. Тепер вона переключилася на справи сімейні: разом з українським мільярдером Олександром Онищенком виховує сина. Ганна Різатдінова – героїня 13-го випуску спецпроекту Максима Шиліна "Спорт.Інтерв'ю.112"

- Аню, оскільки ти в Києві буваєш періодами, то не завжди бачиш, як змінюється місто. Ось ми вирішили тобі показати нові сходи, що ведуть на Воздвиженку. Як тобі?

- По-перше, у нас Київ – європейська столиця, і це одразу помітно. Місто перетворюється кожного місяця. Чесно кажучи, на цих сходах я вперше, навіть не чула про них, тому дякую вам за запрошення на пам'ятку.

- Зараз більшу частину часу ти проводиш за кордоном, як часто приїжджаєш в Україну?

- Ну, я живу в Україні. У мене багато майстер-класів. Люблю себе максимально займати роботою, спортом. Раніше взагалі тренувалася цілодобово, тому мені складно без роботи, і я максимально себе завантажила. Зараз доводиться від чогось відмовлятися, тому що треба бачити і сім'ю, і дитину.

- Що на цей раз робиш у столиці?

- Відвідала школу Дерюгіних. Була на одному з тренувань, побачила всіх дівчат – наше майбутнє покоління. Як тільки зайшла в зал, в голові почали з'являтися проблиски Ріо: згадувала, як тривала підготовка. І хороші моменти, і складні – останніх теж було багато.  

Ще сходила в дитячий магазин. У нас дуже хороші дитячі товари, тому я завжди тут роблю покупки. Дитина росте щомісяця, їй необхідно щось абсолютно нове. Припустимо, зараз ми починаємо чистити зубки. У нас їх всього три. Так що кожен місяць купуємо якийсь новий інвентар.

Вже стежу за смаком і стилем свого сина, але не вважаю за важливе одягати його в якісь дорогі світові бренди з перших місяців. Для дитини має бути все практично і зручно. Так, спочатку мені хотілося щось шалено красиве, ну не те щоб дороге, але, як і будь-яка мама, мала таке відчуття, що у моєї дитини має бути найкраще, а потім зрозуміла – їй це не потрібно в такому віці.

- Нещодавно ти була в Мексиці на майстер-класі. Поділись враженнями.

- Це був найбільш екзотичний майстер-клас. Я погодилася, оскільки ніколи не була в цій країні й, чесно кажучи, не знала, на якому рівні там гімнастика. Тож мені було дуже цікаво подивитися на діток, їхню культуру, школу і темпи розвитку спорту.

Була у місті Меріда. Художню гімнастику там люблять і займаються цим видом спорту. Зібралися діти з різних клубів та міст. Хтось навіть приїхав з Туреччини і Єгипту, просто щоб побачити мене. Деякі починали плакати від того, що доторкнулися до мене.  

А так ще багато їжджу Європою: Італія, Іспанія, Франція. У Казахстані була два місяці тому.

112.ua

- Куди далі?

- Через чотири дні лечу в Латвію на майстер-клас. Планую відвідати Японію в листопаді, а в березні – Чикаго.  

- З минулих інтерв'ю я зрозумів, що ти не боїшся залишати майже однорічну дитину на батька, коли їдеш. Який найтриваліший період розставання з сином?

- Коли була в Мексиці, то не бачила його тиждень. Постійно виходила з ним на скайп. Припустимо, якщо їхала в зал на автобусі або машині, то весь час переглядала його відео і фото. Зрозуміло, що все одно всі думки про нього.

- По скайпу він тебе ідентифікує?

- Першу хвилинку ні, але якщо сконцентрувати його, то на п'яту хвилинку за голосом, а ще ось по очах (мені здається, це перше, що він бачить) у нас встановлюється зв'язок – так, це мама.

Спілкуюся з ним, напевно, як з п'ятирічним. Я вважаю, що він все розуміє, все чує, і тому перед кожною поїздкою йому пояснюю: мама зараз їде, їй це необхідно по роботі.

- Бабусі й дідусі часто бачать малюка?

- Дуже часто! Син – це взагалі сенс життя для всієї родини. Як для мами з татом, так і для бабусі з дідусем. У всіх таке бажання – побачити Рому, побути з ним і зробити внесок у його розвиток.

- Твої батьки так і живуть в Сімферополі. Як вони добираються до вас: через Росію, може, літають?

- Ні, не через Росію. Це довга дорога, так, але що робити, якщо хочуть побачити дитину?

- Батьки замислювалися про переїзд?

- Розумієте, тут дуже складне питання: коли ти все життя будував фундамент, свій дім, посадив дерево, виростив дитину і від усього в один момент позбутися, відмовитися від цього – складно. Все-таки моїм батькам не 20 років, і, думаю, вони навряд чи хочуть щось змінювати у своєму житті.   

- Їздила додому після анексії Криму?

- Не була там вже довгий час. Мені не так просто щодо цього, тому що Крим – він назавжди залишиться моїм рідним місцем. Крим виростив дуже багато талантів: таких, як Сашко Усик, Яна Клочкова, і я там стала спортсменкою. Все одно вважаю, що це наша земля. Мені дуже бракує Криму – це правда.   

112.ua

- Спорт для тебе закрита історія?

- Так, і я не хочу, щоб про цю історію говорили з якимось жалем. Мовляв, ти закінчила, а ще ж могла продовжувати. Знаєш, у мене совість настільки чиста стосовно спорту. Мені здається, що разом зі своєю командою я зробила просто неможливе, бо в дитинстві у мене не було якихось колосальних даних, за якими можна було б визначити – ага, вона стовідсотково стане зіркою. Мені ніхто не пророкував олімпійських медалей так точно. Все, що ви бачили в Ріо, – це зроблено наполегливою працею і тільки. Там таланту дуже мало.

- Твоєму синові вже 8 місяців. Після пологів зараз ти в оптимальній формі?

- В принципі вага швидко злітає з мене. У мене ваги завжди зі мною – це мій найкращий друг. У нас такі з Японії невеликі ваги дорожні є. Перше, що я кладу до валізи завжди, вже за звичкою зі спорту залишилося, – саме їх. І я за ними розумію, що я можу поїсти, а що ні. Так, сьогодні все нормально – можу собі не відмовляти. Завтра встала – плюс кілограм. Значить потрібно день порежимити. 

- А що любиш взагалі поїсти?

- У захваті від італійської та японської кухні. Обожнюю пасту у всіх видах і суші, сашимі – взагалі слабкість. Під час вагітності я не вживала сиру рибу, тому що було не можна. Я годувала п'ять місяців, а потім повернула це в свій раціон.

- Пам'ятаєш момент, коли прийшла і сказала: так, ну все?

- Кави! Перше, що я пам'ятаю. Мені не можна було пити каву перші три місяці. Дозволялося тільки без кофеїну, а потім, коли почала пити нормальний, це було таке щастя. Залишилася звичка ще з тренувань – часто рано-вранці могла не поснідати, але кави і два квадратика шоколадки – обов'язково. Кава – для енергії, а шоколад – для настрою.

- Кілька днів тому в твоєму профілі в instagram з'явилося фото з підписом "Токіо - 2020". Ми з'ясували, що з професійним спортом ти зав'язала, тоді що це означало?

112.ua

- Знаю, що дуже багато вболівальників хочуть, щоб я виступала в Токіо. І я розуміла, як напис "Може, до Токіо?" покращить людям настрій і додасть їм наснаги, тому мені було цікаво. Саме після цього допису коментарів було, ну, напевно, найбільше, якщо не рахувати новину про народження дитини. Майже всі люди писали – давай вперед, ми тебе підтримаємо, допоможемо.

- І що зрештою: в якості кого поїдеш?

- Хочу поїхати в штабі національної збірної. Сподіваюся, що мені дадуть акредитацію, і я буду підтримувати всі види спорту без винятку. Не тільки художню гімнастику, тому що, мені здається, що оця любов до спорту – вона тече по моїх жилах. Я вболіваю за всіх хлопців, а особливо за тих, з ким виступала ще в Ріо: Олег Верняєв, Жан Беленюк, Оля Харлан. Навіть не знаю, чи зможу впоратися з емоціями і дивитися на них. Тобто я точно буду, але закриватиму очі.

- Аню, то ким саме в штабі збірної себе бачиш?

- Ще не знаю. Зараз на першому місці у мене все одно дитина. Цю паузу, поки я вирішую, думаю і планую, чим займатися далі, її закрила майстер-класами. Я нікуди не йшла з килима, залишаюся на публіці й займаюся своєю улюбленою справою, але водночас тверезо розумію, що майстер-класи – це рік-два, а далі хочу мати свою справу. Поки не можу сказати, яку саме, але воно однозначно з'явиться в моєму житті.

Скажу лише, що маю величезне бажання розвивати спорт у нашій країні. Так боляче дивитися, що в Україні немає ані спортивних каналів, ані новин.

112.ua

- У тебе є конкретне бачення, як розвивати спорт у нашій країні?     

- Все йде згори! Необхідно почати з банальних речей: якщо будуть будувати спортивні майданчики, відкривати зали для молодого покоління – щоб їм було куди піти. Далі ці діти повинні побачити на телеканалах історії великих спортсменів, у нас їх багато в Україні! Потім вони попросять маму чи тата повести їх на цю секцію з боксу, або боротьби, або на будь-яку іншу. Це ми говоримо про масовість.

Що стосується професійного рівня, наших збірних, то ті умови, в яких тренуються, – чесно кажучи, навіть соромно про це говорити. Ось саме з цього все і починається. А то у нас є Палац спорту один на весь Київ, де відбуваються масові заходи, концерти, ярмарки, змагання – абсолютно все там проводять. Такого не може бути! Для спорту необхідно окреме приміщення і не одне, де будуть організовувати масштабні змагання. У 2020 році в Україні буде чемпіонат Європи з художньої гімнастики – і знову в Палаці спорту. Там проблематично помістити потрібну кількість килимів.

- Ганна Різатдінова – бронзова призерка олімпійських ігор в Ріо. Тебе не переслідує відчуття недомовленості, що так і не стала олімпійською чемпіонкою?

- Ні, тому що для мене ця медаль як золото. Коли я стояла на п'єдесталі, там вже взагалі не мало ніякого значення, золото, срібло чи бронза, тому що ця бронза дісталася з таким трудом, це стільки було стресу і роботи, стільки всього, і ти щасливий, що в цій трійці. Якби я залишилася з дерев'яною медаллю, ось чесно, не пережила б. Я б навіть не знала, як повертатися додому. Медалі у нас всього три в нашому виді спорту. На жаль, немає фінальних вправ – є шанс тільки сьогодні. От не вийшло в тебе, а завтра все: якихось окремих видів або командних змагань немає, і чекай ще чотири роки.        

112.ua

- Як пояснити те, що на Іграх росіянки постійно вищі за українок на п'єдесталі?

- Говорити, що вони слабкі? Так сказати я не можу. Говорити, що в художній гімнастиці все куплено? Конкретно я не бачила передачі хабарів. Мені складно якісь аргументи і факти навести, але те, що у нас суддівство не завжди справедливе, – це факт. Таке траплялося не тільки в Ріо. Споконвіку всі знали: художня гімнастика, фігурне катання – дуже суб'єктивні види спорту, де немає часу і точної цифри, все в руках суддів. Одна може працювати на одну країну, інший суддя може підтримувати іншу – це є. Ну от їй подобається ця збірна і все – оцінки для цієї команди будуть вищі.

Мене зачепив один момент на Олімпіаді. Я, звісно, шалено вдячна всім суддям, які оцінили мій виступ на п'єдестал, але не згодна ось із чим: якщо на Іграх припускаються помилок, то за них повинні карати – це ніяк не повинно залишатися незарахованим. Перші три місця на Олімпіаді – це ж чистий і бездоганний виступ! В однієї з призерок Ріо з художньої гімнастики такого не було (йдеться про росіянку Валерію Кудрявцеву, яка під час вправи впустила булаву, посівши у підсумку друге місце, - ред.).  

- Ось я якраз збирався торкнутися цієї теми. Я чув, що в художній гімнастиці страшенна корупція. Крім твоїй ситуації, була ще, коли в 2004-му році росіянка Аліна Кабаєва впустила стрічку, а Безсонова виступила майже ідеально. Ну як це пояснити: кажеш, грошей не бачила – ну невже справа в потворному суддівстві та людському факторі?

- У нас суддівство змінюється кожне чотириріччя – приходять абсолютно нові люди, а разом з ними і новий президент міжнародної федерації. При цьому кожне чотириріччя гімнастки і тренери вірять – щось зміниться, але поки ми не бачимо, щоб справа зрушилась в якийсь бік. Виходить, зараз треба бути на дві, а то й три голови вищим за своїх суперниць, і тоді ти наблизишся до п'єдесталу, як Безсонова або я. Якщо будеш на такому ж рівні, як конкуренти – опинишся поза трійкою призерів.

Нас тренери завжди вчили боротися, і ми виходили захищати честь країни. Все одно і Безсоновій, і мені якраз удавалося перемагати росіянок. Не кожні змагання, але наш прапор піднімався вище за інші. Навіть глядачі – для них було настільки звично, коли грає російський гімн, і коли грав український або якийсь інший, для них це була свого роду екзотика. Тому обіграти росіянку – було удвічі цінним, вважалося, що це з області фантастики.      

- До Олімпіади корупційний чинник з'являється – припускаєш таке?

- Я припускаю, так. Але знову ж таки, якби ті ж росіянки не були б сильними, вони б не були на найвищих сходинках п'єдесталу. Просто за ними стоїть країна – от і все. 

112.ua

- Пам'ятаю, ти планувала написати книгу про художню гімнастику для дітей. Вже взяла перо до рук?

- Намітки і теми є, відтворюю в голові всі спогади і дуже хочу реалізувати цю ідею. Вона у мене з'явилася ще до Ігор в Ріо, бо стільки всього було пройдено. Іноді мені хотілося піти зі спорту, і я зараз бачу, що одне з поширених питань у дівчат: як впоратися із собою, коли хочеться все кинути, або ж як налаштовуватися перед змаганнями. У мене про це так багато запитують у соцмережах, що я вирішила – простіше написати книгу, ніж відповідати кожному.

Я згадую себе перед Ріо: я намагалася зібрати побільше інформації про те, як інші спортсмени світового рівня – Серена Вільямс, Новак Джокович, Усейн Болт – налаштовуються. Крім того, я переглянула, напевно, всі документальні, мотивувальні фільми про спорт, перечитала безліч книг. Знайшла тоді чудову книгу, яка називається "Ментальний атлет". Вона англійською і немає перекладу, тому займалися цим питанням самі. У книзі психолог, тренер розповідає про ментальну підготовку спортсмена до важливого старту – до Олімпійських ігор. Це не робота одного дня: як ми готуємо своє фізичне тіло протягом двох, трьох, чотирьох років, так само ми повинні тренувати свою голову. Коли я це зрозуміла, мені стало набагато легше. І тепер хотілося б поділитися досвідом з юним поколінням, хоча це допоможе і тренерам. Такий собі наочний посібник для всіх видів спорту.  

Але книга не тільки про це. Я хочу показати, що потрібно йти до своєї мети. Дуже часто батькам маленьких дівчат тренер говорить, коли немає дуже довгих ніг або розтяжки, – зверніться в іншу секцію. І все: ось так розбиваються мрії, цілі, пропадають зірочки в нашому виді спорту. Мій приклад унікальний: у мене не було параметрів для художньої гімнастики, але я досягла успіху!

- Зрозумів, значну частину цієї книги ти присвятиш спортивній психології. Давай спойлер: як впоратися з хвилюванням перед виходом на килим?

- Це ціла справа. Мозок я почала тренувати за півроку до Ріо. Щодня має бути концентрація, розмова з собою. Природно, думки про те, що щось не вийде, там "я сьогодні впущу булаву", вони відвідують тебе. Але повинен бути залізний настрій, позитивне мислення. Навіть, якщо якась думка встигла забігти, все одно ти повинен зберігати концентрацію. Крім усього іншого я розмовляла з предметами. І, звісно, повинна бути стовідсоткова готовність, щоб було розуміння: вдома я зробила все, що можна.

- Навіщо ти розмовляла з гімнастичними предметами?

- Вони як наші діти. Ми з предметами проводимо весь свій день: з дев'ятої ранку і до восьмої вечора. Вірю – навіть ні, я знаю, тому що на собі це відчула, – що предмети всі відчувають, тому треба їх просити, щоб вони були слухняними. Я просила, і в Ріо все вдалося!

112.ua

- Ми говорили з тобою про майстер-класи. Плюс ти зараз виступаєш на виставкових турнірах. Наскільки це для тебе серйозно?

- Це робота для насолоди, у кайф. Все одно, коли тебе оцінюють судді, ти не можеш до кінця розслабитися і отримати задоволення. У тебе думки про предмети, елементи, суму балів – у голові математика. Так що в найближчі два роки я хочу насолодитися нашим красивим видом спорту.  

- Скільки в середньому платять титулованим гімнасткам за показові виступи?

- Суми, звичайно, дуже різні. Існують різні клуби і можливості. Припустимо, іспанці, італійці, коли мене запрошують на майстер-клас і ми починаємо тему бюджету, кажуть: вибачте, але у нас немає грошей, є ось 500 доларів і все. На що я відповідаю: у мене мета не заробіток, а приїхати до цих дітей, і щоб вони плакали від щастя, тому давайте, я згодна на будь-які умови – я приїду. Комерційна сторона в моєму випадку – не основна. Мені хочеться вчити дітей, відвідати найрізноманітніші куточки світу, щоб мене побачили, я з кимось потренувалася. А в когось це як робота – основний заробіток щомісяця. Я знаю дівчат, у яких по три-чотири майстер-класи – як стабільний дохід від 5 до 10 тисяч доларів.

- Тебе виховували, не побоюся цього слова, великі Альбіна та Ірина Дерюгіни. Хто з них сильніший як тренер або з ким тобі найбільше подобалось працювати?

- Вони обидві така міць! Вони можуть зарядити будь-якого. Напевно, в цьому і полягає успіх не одного чотириріччя, а вже, здається, вісьмох Олімпіад. Це якийсь нескінченний потік енергії та креативу.

Особисто мені комфортніше було з Альбіною Миколаївною, тому що вона більш дипломатична, спокійна. Вона завжди вміла знайти до мене підхід. Мене не треба було змушувати ходити на тренування, але іноді варто сказати одну потрібну фразу, яка підштовхне, і я піду на роботу.

Ірина Іванівна більш емоційна, запальна – це протилежність моєму характеру, тому завжди з нею було складно. Припустимо, на змаганнях незрозуміло, хто кого заспокоював. Під час турніру її просто розпирає потік енергії. Завжди казала їй: "Ірино Іванівно, все буде добре, я зараз вийду і зроблю, головне - ви заспокойтеся, щоб ми обидві були спокійні" (сміється).

112.ua

- Є школа Дерюгіної і Кубок Дерюгіної. А Різатдінова має такі амбіції?

- Звичайно, я мрію відкрити щось своє: школа, турнір – думок поки що багато. Я поки до кінця не відійшла від Ріо. Це була настільки яскрава подія в моєму житті, й ось так відразу перемкнутися складно. Зараз мене багато запитують: а що далі після спорту? Ага, дитина – добре. А що далі? Треба ж ставити нові цілі. А як людям пояснити, що я жила метою і ще не готова ставити іншу.

У мене не було чогось банального, простого: погуляти по парку, поспілкуватися з друзями, з батьками. У мене цього не було. Дайте трохи часу отримати кайф від життя. А далі будуть нові цілі, тому що я не можу сидіти без роботи, і амбіції у мене великі. 

Розмовляв Максим Шилін

Попередні випуски:

Андрій Шевченко: Пообіцяв вивести Україну на наступний Чемпіонат Європи, тому що немає іншого виходу

Олександр Долгополов: Бувало, ганяв і 345 км/год на своєму Nissan GT-R

Жан Беленюк: Може, Порошенко зробить щось, і я скажу – він красунчик капітальний, і мені не буде сенсу йти в політику

Михайло Романчук: З російськими плавцями в клубі ладнаємо, буває, жартуємо про політику

Олександр Усик: Мені не подобається політика, тому що там багато брехні і лицемірства

Ольга Харлан: Судячи з зимової та літньої Олімпіад, стає зрозуміло, що коїться в нашій країні

Олена Підгрушна: Комусь просто захотілося зробити скандал в українському біатлоні

Олександр Шовковський: Вирішив навчитися стріляти, коли чотири роки тому почалися всі ці події в країні

Сергій Стаховський: Спорт поза політикою? Хе...ня це повна – спорт і є політика!

Еліна Світоліна: Доходи від спонсорів вже наближаються до розміру призових, але це не головне

Слава Медведенко: Політики повинні мовчати, якщо вони нічого не зробили для спорту

Іссуф Санон: Коли потраплю в зал слави NBA і зберу 25 млн підписників, можна буде подумати про зіркову хворобу

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...