Ми всі - інваліди комуністичної системи

Прес-секретар В'ячеслава Чорновола і журналіст Дмитро Понамарчук в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про роботу з лідером Руху, про те, хто з відомих політиків зобов'язаний своєю кар'єрою Чорноволу, а також про те, що спонукало колишнього рухівця стати керівником прес-центру Януковича

Ми всі - інваліди комуністичної системи
Дмитро Понамарчук "112 Украина"

112.ua

Редакційний блог

Прес-секретар В'ячеслава Чорновола і журналіст Дмитро Понамарчук в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про роботу з лідером Руху, про те, хто з відомих політиків зобов'язаний своєю кар'єрою Чорноволу, а також про те, що спонукало колишнього рухівця стати керівником прес-центру Януковича

Бацман: В ефірі програма "Бацман". У студії – прес-секретар В’ячеслава Чорновола та  журналіст Дмитро Понамарчук.

Позавчора В’ячеславу Чорновілу виповнилося б 80 років. Дисидент, за свої переконання 15 років провів у радянських таборах, голова Народного Руху України, ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення Незалежності України. Він загинув в автокатастрофі у 1999 році. У машині тоді був він, його водій і ви. Ви єдиний, хто залишився живим. Що це було – випадковість чи вбивство?

Понамарчук: За 18 років нічого іншого не доведено, тому я кажу, що це вбивство.

- Чи правда, що В’ячеслава Максимовича і водія ще добивали кастетами?

- Є один період після катастрофи, де я не можу контролювати ситуацію (з лікарями встановив). Це приблизно 5-7 хвилин. Цього було достатньо для того, щоб вбивці повбивали тих, хто був на передньому сидінні. Добили би. Чому мене не добили? Тому що я впав із заднього сидіння на підлогу.

- А які останні слова Чорновіла були тоді?

- Ми виїхали о четвертій ранку з Києва. Коли ми поверталися і сталася ця трагедія, було пів на дванадцяту ночі. У Кировограді ми сіли, повертаючись назад, і зупинилися в Черкасах. Далі в машині В’ячеслав Максимович відпочивав. Так само,  як і я. Ми заїхали в кафе в Черкасах, і далі вже шлях ішов тільки на Київ, без зупинок. Звісно, він відзначив високий рівень зустрічей в Кіровограді. Був дуже щасливий, що збирав повні зали: університет, педінститут, центр зайнятості. Оце я бачив, що він щасливий. І Геннадій Йосипович був щасливий, і я. Тому що коли розколювався Рух унаслідок певних обставин, зали збиралися повні й рукоплескали. А прес-конференцію я досі пам’ятаю. І де стільки в Кіровограді понабиралося журналістів?

- Передчуттів ніяких не було?

- Жодних.

- А ви пам’ятаєте, що подумали перше після того, як прийшли до тями?

- Коли я зрозумів, що відбулося, перша думка була: "Не вберегли". Сама думка, що це вбивство, в реанімації не виникала. Мені думалося, що так трапилося, тим паче, я був ще після наркозу.

- Наскільки сильно ви постраждали?

- На 5 тижнів у лікарні.

- Потім на ваше життя це ніяк не вплинуло?

- Трохи.

- Як часто ви приїжджаєте на місце трагедії?

- Двічі за 18 років. Мені там дуже тяжко. Як з’їжджу на місце трагедії в день вбивства В. Чорновола, 25 березня, дуже себе погано чую після того. Люди теж там збираються, і правильно роблять. На день пам’яті маршрут один: центральна алея Байкового, а з 2006 року додається Європейська площа, де стоїть пам’ятник В’ячеславу Максимовичу. Пам’ятник відкривав Віталій Журавський, який тоді був заступником голови Київської міської державної адміністрації.

- Якщо це вбивство, особисто ви маєте відповідь на запитання про те, хто його вбив?

- Гіпотетично. Я так вважаю, що хто мав з цього найбільше дивідендів, той і міг бути зацікавлений, щоб Чорновола не було. Виходить, там декілька людей. Мені колись генеральний прокурор Піскун сказав: "Знайти, хто віддав наказ або замовив Чорновіла, неможливо. В історії нема випадків, щоб зафіксували розпорядження, навіть усне. Тому можна знайти організаторів та виконавців". Я вважаю, що якби він не знімався з генерального прокурора, то міг би довести справу до виконавців.

- Він каже, що ще повернеться.

- Ви думаєте, йому треба? Я свідок всіх його повернень і бажаю йому великого оптимізму. Він хороший, як на мене, генеральний прокурор, але ще не для цієї влади, яка є  сьогодні в Україні.

- А ви можете назвати прізвища тих, хто Чорновола міг замовити?

- Я роблю висновки: місце Чорновіла було використано не з тою метою, як би це зробив Чорновіл. Може, це лише здогадки, але так склалося.

- Але ви ділилися тими здогадками з кимось?

- Я в 14-15-му році прийшов до нового слідчого. Я йому розказую про мої здогадки, а він дивиться на мене скляними очима. Я спитав у нього, скільки йому років. Він сказав 35. Я відняв 15 і все зрозумів. Він не знав, хто такі Кучма, Марчук, Ющенко. Деякі прізвища я називаю станом на 99-й рік. Слідчий навіть не з органів прокуратури, а з Управління боротьби з організованою злочинністю.

- Чи правда, що В. Чорновіл за все своє життя так і не нажив нічого?

- Ба більше, він дуже переймався, коли його звинувачували в цьому. Його так звані "друзі", а швидше за все, вороги розповсюджують Львовом, що його дружина Атена Пашко придбала квітникову крамничку. Він мені казав: "Як це спростувати?". 

- Як він до грошей ставився?

- Коли ми поїхали до Польщі, він звернувся до каси Руху, щоб дали щось на відрядження. Я думаю, що це було, може, 200 дол. Ми у Варшаві відпрацювали і пішли пообідати. Перед тим він зайшов до пункту обміну, а я залишився покурити на дверях. Чорновіл підходить до каси, а двері зачиняються. Я бачу, що я не можу зайти до Чорновола. Він виходить і каже: "Уявляєте, що трапилося". Виявляється, що він до каси на обмін здав фальшиві долари. Тобто той, хто йому дав ці гроші, очевидно (я зараз підозрюю), повиймав справжні. А як В’ячеслав Максимович міг розбиратися?

- Вас не затримали?

- Він пояснив, показав, на чиє запрошення приїхав. Про того, хто дав ці гроші, я напишу колись у книжці.

- Назвіть прізвища тих відомих українських політиків, які своєю кар’єрою завдячують саме Чорноволу.

- Сьогодні на високих посадах віце-прем’єрів Кириленко, Розенко. Це політичні діти В’ячеслава Чорновола, бо в Народному Русі він був генератором ідеї створення молодого Руху. Кириленко став першим головою молодого Руху. Так само, як Розенко, його заступник. І деякі інші, які здобули державні посади і, може, навіть зараз перебувають на них. 

- А з президентів України?

- З президентів України… Складалася така нищівна критика стосовно Чорновіла за так звану конструктивну опозицію. А це ж з’їзд ухвалив. Там, де президент Кучма дотримується законотворчої – справді української! – позиції, Рух не може цього критикувати. Рух підтримує. А коли підтримує, то треба ж спілкуватися. Звісно, Кучма – це не рухівська влада, хоча Кучма сказав Чорноволу: "Де ваші кандидатури на посади, наприклад, міністра закордонних справ, міністра охорони довкілля?". Чорновіл їх подавав. І Кучма подавав їх на затвердження до ВР. Тобто співпраця з владою була. Це логічно: держава була надто молода, щоб можна було сказати: ми в опозиції, і все. Я, знаючи думки Чорновола, знав, що здійснити їх без Банкової неможливо. Наприклад, В’ячеслав Максимович, як шеф-редактор газети "Час-Time", домовляється  з адміністрацією (я думаю, з Кучмою), щоб його газета надходила до дипломатичних представництв по закордонах, до шкіл, військових частин, бібліотек, сиротинців. І Банкова в особі Дмитра Табачника, бо він був головою АП, взяла на себе це зобов’язання. Чорновіл тоді сказав, що оскільки вони так роблять, то їх треба для чемності запросити до редакції. У мене є фотографія, де Табачник, голова АП, у нашій редакції. Але жодного кроку ми не виступали, не показували, що ми з ними. Ми є державники, українські націоналісти, вони прекрасно знали про це.

- Чи правда, що путівку у кар’єру Олегу Ляшку, коли йому було 18 років, дали особисто ви?

- Не було йому ще 18. Він працював у жовтні у прес-центрі Других всеукраїнських зборів Народного Руху України. Він працював кур’єром, принаймні для нас. Один колега попросив взяти на роботу фактично дитину. Він тільки-но закінчив школу, батьків нема і нема, де жити. Я спросив у колеги, що він може. Він відповів, що нічого. Я сказав: "От і добре. Буде кур’єром". Я був задоволений його роботою, а дехто – не був.

- Що там була за історія з його паспортом?

- Там склалася така історія, що він мав отримати в НРУ зарплату за договором, але скарбниця сказала, що не може йому видати зарплату, бо нема паспорту. А це ж ще був Радянський Союз. Я спитав у нього, де паспорт. Він каже: "Нема". Я так зрозумів, що в інтернаті дали якихось грошей на паспорт, а йому не було чого їсти. Тому я дав йому гроші, він поїхав до Чернігівської області й привіз паспорт.

- Талановитий він був, здібний? Що ви про нього пам’ятаєте?

- Один друг, який вже помер, сказав мені: "Якщо у тебе Ляшко й далі працюватиме, то він незабаром посяде твоє місце". Я не скажу, що я звільняв Ляшка, але зелену дорогу, куди піти, я йому знайшов. На вулицю його ніхто не виставив.

- А як він вас на "Волзі" підвозив?

- Зупинився я якось на Львівській площі. А він тоді працював у Міністерстві зовнішньоекономічних відносин і торгівлі України.

- Ви його туди рекомендували?

- Була така ідея. Міністр був другом голови секретаріату Михайла Бойчишина, якого потім викрали. І міністр попросив, щоб щось подібне створити для міністерства. Але ж Рух тільки-но почав… Роботи попереду… Тим паче, що з Чорновілом всього не встигнеш зробити, хоча всі старалися. Тому так вийшло, що він у тому міністерстві п’ять посад мав. І от про "Волгу". Розгортається біла "Волга" на осьовій, відкривається переднє вікно: "Дмитре, тобі куди? Сідай, підвезу". А я дивлюся, сидить на передньому сидінні начальник цієї "Волги". Це був рік приблизно 1992-й. Я сів, а він мені розказує, хто він зараз: головний редактор "Комерційних вістей", керівник прес-служби міністерства, прес-секретар міністра і ще якась посада у профспілках працівників міністерства. "Життя вдалося". І я собі подумав: "Мій друг мав рацію".

- Яким він був журналістом?

- Хорошим. Він те, що я люблю в журналістах, – не боятися скандалів. Була така газета "Свобода". Він став власником і шеф-редактором. Я друкував там все, чого інші не могли надрукувати. Я його тільки просив, щоб було: "Дмитро Понамарчук, правий оглядач", і гонорару можеш мені не платити. У нашій газеті "Час-Time" він працював, але винятково під псевдонімом. Його псевдонім був "Олег Валер’янів".

- А чому псевдонім?

- Репутація газети. Але його ніхто не примушував шукати псевдонім.

- Розкажіть, чим закінчився його останній репортаж?

- Репортаж з Чернігівської області про маєтки та землі Валентини Семенівни Шевченко. Через цю публікацію вона подала до суду на газету. Чорновіл відправив мене у відрядження, щоб я довів, бо вона казала, що це не її. Ми поїхали, обійшли все, що було описано в цій статті, і нічого не підтвердилося. Шевченко виграє процес у "Час-Time", і газета закривається, оголошуючи себе банкрутом.

- Через цю публікацію?

- Ми мали сплатити штрафи за позовом. Газета "Час-Time" закрилася, але Чорновіл відкрив газету "Час" у 1997 році.

- Як вас з вашою біографією занесло працювати керівником прес-центру виборчого штабу Януковича?

- Не штабу, а керівником прес-центру кандидата в президенти. Амбіції зробити щось в ідеалі. Я працював прес-секретарем Чорновіла в 1991 році, керівником прес-центру кандидата в президенти 1999 року Геннадія Удовенка. Я бачив, як можна зробити в ідеалі. Останньою крапкою було: "Ти зробиш ідеал". 

Новини за темою

- Хто вас умовив?

- Ганна Герман.

- І незважаючи на те, що Янукович не ваш кандидат, ви пішли?

- З прагматичної і навіть з романтичної точки зору: "А хто?". З того боку була лише прем’єр-міністр Тимошенко. Від неї пропозицій не було. У 2006 році я їздив з її кандидатами й агітував за "Батьківщину". Депутати "Батьківщини", колишні рухівці, зробили на мене подання до Тимошенко. Вона це подання віддала на розгляд Турчинову. У кабінеті у Турчинова тоді сидів Бродський, теж колишній любитель Руху. Батько Бродського навіть відремонтував нам будинок на площі Перемоги, і Бродський став гостем Руху, як син батька, який поміняв у туалетах унітази. Повертаючись до Турчинова. Мені розказував свідок події. Турчинов спитав у Бродського, що то за Понамарчук? Бо тут є 12 підписів народних депутатів. Бродський сказав: "Не треба, не варто". Але останній аргумент Бродського Турчинову: "Він же антисеміт". Турчинов подання взяв і – в кошик. І слава Богу!

- А ви антисеміт?

- Я  щойно повернувся з Єрусалиму. Я там зустрічався з Михайлом Хейфецем. Коли я його побачив, мене перемкнуло, що я побачив живого Чорновола. Не тому, що вони схожі, а тому, що і манера говорити, і думки, і загальне спрямування душі. До речі, у Чорновіла ця тема суворо зупинялася, бо є деякі "любителі" поговорити на цю тему. Я розумію, що це все жарти, ми нікуди не дінемося від нашого історичного кепкування, глузування, гумору. В’ячеслав Максимович сказав, що ніколи не треба вдаватися до цієї теми, бо це є катастрофічна політика для України і для будь-якого політика.  

- Як підлеглі ставилися до Януковича позаочі?

-  Не так, як до В’ячеслава Максимовича. Є штаб ПР, а є те, що називається дуаєн журналістського корпусу. Він має бути-більш менш журналіст, більш-менш відомий. І головне – організатор. Журналістів неможливо загітувати за якогось кандидата. Колись хтось десь там каже, що "він працював на Януковича", це абсолютно неправильно. На журналістів. Я працював на журналістів починаючи з 1986 року. Повертаючись до Януковича. У мене було таке враження, що люди боялися вголос сказати свої думки, бо хтось міг донести. А я знав це, тому й більше кепкував, і більше собі дозволяв. Я не мав до них ніякого стосунку. Єдине – я народився в Донецьку.

- Ви казали, що Пол Манафорт – це копія Януковича. Що ви мали на увазі?

- Манера і "понти" для приїжджих. Людина, може, сама по собі й не така, але надування щік, постава, дорогі аксесуари. Між собою вони називали команду Манафорта "киргизами".    

- А хто привів Манафорта до Януковича?

- Наскільки я знаю, Ахметов. Він привів його як людину, яка за гроші зробить переможцем будь-яких перегонів хоч Януковича, хоч анти-Януковича. Це професіонал, він знав свою роботу, в нього за плечима була вся Африка. Він людожерів робив президентами наче демократичних країн.   

Новини за темою

- У вас був досвід приходу на вул. Липську, де була "чорна" бухгалтерія ПР. Що ви там побачили?

- Я бачив ту "амбарну книгу", навіть знайшов привід, щоб зазирнути в неї. Побачив нерозбірливі підписи і суми. Гроші видавали готівкою, а зберігали їх за спиною людини, яка видавала гроші. До речі, теж загинула.  

- Як ви познайомилися з Тарасом Чорноволом і як вам його батько рекомендував?

- Ніяк. Заборонив мені, щоб він заходив до "Рух-прес". Він мене спитав: "Що у вас робив вчора Тарас?". Я сказав: "На гостину заходив". Він сказав: "Хай до вас більше не заходить".

- А чому він так сказав?

- Не скажу.

- Які стосунки були у Тараса і В’ячеслава Максимовича?

- На моїх очах жодних не було. Колись мої знайомі, німецькі політики, проводили конференцію у Вашингтоні. Вони хотіли через мене подати запрошення В. Чорновілу, проте так зробили, що запросили мене, але з В’ячеславом Максимовичем. Чорновіл знав трохи більше, хто це запрошує, і не розглядав цього. Але я сказав німецьким друзям, що в нас є ще один Чорновіл, і підсунув це Тарасові. Мені здається, що В’ячеслав Максимович знав, що поїхав Чорновіл, але Тарас. І я з’їздив з ним до Вашингтона. Тарас зі мною жодного разу не говорив про батька. Я й сина Андрія знаю, старшого. Той теж не говорив. Там теж не було стосунків. Склалася така прикра історія… Мама, Брунець, перейменувала сина Андрія на Брунця. І він знову став Чорноволом, коли народним депутатом і головою Львівської обласної ради став В’ячеслав Максимович.

- А що то за історія з картинами була?

- Неприваблива, некрасива історія. Є такі речі, що, з одного боку, й не зрозумієш. Але я знаю: ми всі – інваліди комуністичної системи. Ідеалом були такі, як Чорновіл, Горинь, а решта – так склалося. Це непристойна історія, і мені важко її навіть пояснити. Цю історію мені розказав В’ячеслав Максимович, а з Тарасом я ніколи на цю тему не говорив. Розкажу цю історію в книжці.

- Стосунки не склалися із синами. А взагалі, любив він синів?

- Дуже. Але вони не бачили його 15 років. Він не був байдужим до них.  

- А сини його любили?

- Судячи з тих листів, що писав Тарас на зону татові, так. А В’ячеслав Максимович брав, виправляв червоним і іноді відправляв назад. Він був дуже суворим у деталях. Я нюхом відчув педантизм – все має бути чітко.

Новини за темою

- Багато відомих жінок упадало за В’ячеславом Максимовичем?

- Деяких я знаю. Але це було безнадійно. Він не робив так, щоб жінки страждали, але все одно вони були раді його бачити.

- А він до когось із відомих жінок залицявся?

- Якщо я скажу, що ні до кого, то я збрешу. Але не залицявся, а виявляв симпатії. Ось одна слухачка в Кракові, мабуть, чує нас через інтернет. Він тепло ставився до неї. За 18 років я побачив стільки людей, які мені переконливо доводять, що "колоду" з Чорноволом носили лише вони.

- А були жінки, які могли йому відмовити?

- Здається, ні. Але чуток, легенд за 18 років дуже багато.

- Чи багато ви випили за свою журналістську кар’єру?

- Якщо я скажу, що входжу до першої п’ятірки, то не помилюся. У 90-х роках, коли Чорновіл став головою Народного Руху, не було поняття проплаченого ефіру, занести, заплатити власнику чи ведучому. Після ефіру – пляшку, але це знак поваги. Це моя традиція, винесена з прес-центрів великих спортивних змагань. У нас на прес-центрах за Радянського Союзу завжди було передбачено певну частину для прийому журналістів.

- А що пили?

- Винопереважно. Під час велогонки світу, яка відбулася в Києві 2 травня 1986 року, до прес-центру поставили 20 ящиків "Каберне", щоб виводити стронцій, бо щойно рвонув Чорнобиль. 

- З ким із політиків було найцікавіше пити?

- З усіма. Я знав деяких комуністів із фракції, і мені подобалося мати там джерело інформації. Вони охоче говорили. Я ВР застав ще тоді, коли там сиділо 650 народних депутатів. Там були донецькі, комуністи, шахтарі, які запрошували до готелю "Україна".

- Ваш кум – С. Піскун. Ви хрестили журналіста Рахманінова. Хто ще ваші родичі?

-  Не родичі, а куми. Кум – Тарас Чорновіл. Мого В’ячеслава замість В’ячеслава Максимовича хрестив Тарас Чорновіл. Я запросив В’ячеслава Максимовича бути хрещеним батьком, а він висловив думку, щоб хрещеною мамою була Марта Коломієць, американська журналістка українського походження, яка у нього брала інтерв’ю наприкінці 90-х у Львові і за це її було заарештовано в аеропорту як агентку ЦРУ. А вона вивозила інтерв’ю з Чорновілом, Горинем, і він її при нагоді постійно називав "моя журналістська похресниця".

- А ви знаєте когось із завербованих агентів КДБ у Русі?

- За часів Драча їх було багацько, а за часів Чорновіла декого позвільняли, із секретаріату.

- Прізвища?

- Я думав над цим. У них є діти. Слава Богу, мене чомусь не вербували. Я не кажу, що я залюбки пішов би на вербування. Я просто хочу відчути ситуацію. Мене допитувало КДБ (десь у 83-му році), бо я приніс на Держтелерадіо "Один день Івана Денисовича". 

- А в чому вам зізнався колись Геннадій Удовенко?

- Коли Геннадій Йосипович заступив у травні 99-го року, з’їздом обраний головою Народного Руху, він знав, що говорять. Тоді казали: от вбили Чорновіла і поставили кадебіста. Він сказав: "У тій системі Радянського Союзу не бути принаймні під КДБ, то дипломатичного фронту ти не отримаєш". А він був головою представництва УРСР в ООН. Він мені це сказав, а я це знав, бо в мене у першому шлюбі тесть, який працював в Африці, в Парижі. І він казав мені, що телефонує йому син Громика, який був директором інституту Азії та Африки, і звертається до нього як до фахівця № 1. А пошту йому заносили кур’єри КДБ.

- Чому ви ображаєтеся, коли вас називають екс-прес-секретарем В’ячеслава Чорновіла?

- Дуже ображаюся. Хто мене звільнив? Ніде немає моєї заяви на звільнення. Я просто мовчки ковтаю клубок у горлі. Хтось вважає, що колишній, а я хочу довести, що у В’ячеслава Чорновола, як у генія, завжди має бути прес-секретар. Де б він не був.

- Дмитро, я вам дякую за цю розмову.

- Дякую й вам.

Джерело: 112.ua

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>