Ми по шапці надавали регіоналам, ми їх поставили в стійло, ми фактично підготували ґрунт для Революції гідності

Ми по шапці надавали регіоналам, ми їх поставили в стійло, ми фактично підготували ґрунт для Революції гідності
112.ua

Олег Тягнибок

Голова політичної партії "Свобода"

Мага: Його ім’я і присутність завжди тішили тих, хто дуже любить українське, і завжди дратували тих, хто українське насправді не любить. У мене в гостях лідер Всеукраїнського об’єднання "Свобода" Олег Тягнибок.

Дуже радий. Я дивлюся на фото: красивий, молодий, усміхнений. Я собі уявляю 7 листопада, 51-ша річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції - як це вас, українського націоналіста, втрапило народитися в день революції?

Тягнибок: Я вам більше скажу, мій тато, на жаль, покійний тепер, народився 9 травня.

- А партію "Свобода" ви очолили в День святого Валентина. То взагалі магія чисел.

- Мама розповідала, що коли вона мене народила, десь о пів на дев’яту ранку, а тоді влаштовували паради в цей день, звичайно, все місто було перекрите, то мій тато разом зі своєю мамою, вони попід машинами пролазили, а перекривали такими здоровезними військовими КамАЗами, і таки побачили новонародженого.

- Ви запам’ятали ще радянський Львів. Тому що і жовтенятко, і піонерія, і комсомол: хочеш - не хочеш, але все це мало бути в житті. Як сім’я до цього ставилася?

- Взагалі я походжу з родини українського греко-католицького священика, мого дідуся, який був репресований разом з цілою родиною через те, що він не хотів переходити на московське православ’я. Він залишався вірним своїй вірі. І моя мама, якій тоді було 4 роки, разом зі своїми братами і сестрами і зі своєю бабусею, бо на той час вже її батьки були заарештовані, прийшли "бойкі рєбята" з червоною зіркою на лобі, дали півгодини на збір… І ті розповіді моєї мами мене в тому числі формували як політика.

- Школа на той момент пропагандою атеїзму вбила в мені віруючого хлопчика. Тобто я настільки багато чув у Чопській середній школі № 1, що Бога немає, що я собі по-дитячому почав надумувати абсолютно антирелігійні речі. У вас превалювала думка, яка жила в сім’ї?

- Так. Сім’я тут відіграла вирішальну роль. По-перше, дідусь після повернення зі заслання, а він, до речі, вижив на засланні разом з сім’єю в Сибіру, в Томській області, на лісоповалах, повернувшись у 1956 році, а він мав, як і багато людей того часу, не по одній освіті. Крім освіти священика, він мав ще й консерваторію. Бабця була піаністкою, дідусь був скрипалем. Дід знайшов якогось естонця чи німця, який грав на акордеоні, і, як він казав, вони зробили оркестру. І вони тою оркестрою підробляли в закладах харчування, і це дало їм можливість вижити. Якби він був у московському патріархаті, йому б дали якусь парафію, коли вони повернулися, але оскільки він був вірним своїй вірі, то він був у підпіллі. Дідусь був одним зі священиків підпільної греко-католицької церкви. Скільки себе пам’ятаю, ми в неділю обов’язково, з раненька, йшли до бабці і дідуся. Закривалися штори наглухо в хаті, і дідусь починав службу Божу. Ми, малі, йому якби підслужували. Тобто ми допомагали священикові. Це були цілі ритуали. На свята обов’язково одягалися вишиваночки: на Різдво, на Паску. Я страшенно любив приходити до дідуся, бо не тільки була служба Божа, яку дідусь робив дуже зрозуміло - він пояснював, що і для чого. Бо часто люди приходять у церкву не для того, щоб молитися, а для того, щоб себе показати. А збиралися ми цілою родиною.

- Тільки родина чи ще був хтось?

- Рідко, бо постійно були обшуки КДБ. Я пам’ятаю, як приходили, як вони забирали в дідуся ті священицькі атрибути, книжки. В нього була просто величезна бібліотека – вони багато з того забирали. Після служби Божої, в неділю, штори розсовувалися - вже ми вмикали телевізор. Тоді, пригадую, йшла "Ранкова пошта". Ми вмикали музику, а бабця Марта готувала каву з молоком, сніданок. А мої кузинки, двоюрідні сестри, були приблизно такого самого віку, як я. Тому нам було цікаво, коли ми всі разом збиралися. Мене дуже цікавили книжки дідуся, я їх витягував, і перше, що я пам’ятаю, книжку: "Що являють собою українські буржуазні націоналісти". Це була радянська книжка, такий агітпроп, але там були якісь цікаві картинки, і я в нього все розпитував. І він мені перший практично розповідав про політику. Про Хрущова, про його політику, про ті всі кулуарні ігри. Так-от, ми чітко знали, що можна говорити в школі, а що можна говорити вдома. Нам змалку розповідали, що про такі-то речі розповідати не можна.

112.ua

- А як це в’язалося з татом? Тому що батько зробив таку блискучу кар’єру – стати зі Львова головним лікарем збірної Радянського Союзу з боксу… Наскільки я знаю, ваш батько був майстром спорту Радянського Союзу – навіть меморіал його пам’яті проводиться. Ви ж розумієте, що такі речі могли кинути на нього тінь - на його місце були охочі. Він не казав вам стриматися від усього цього? Або він брав у тому участь теж?

- Мій батько трагічно загинув, коли мені було лишень 15 років. Те, чим він займався, не було політикою, хоча в Радянському Союзі будь-хто мусив бути причетним до політики. Але батько був надзвичайно талановитий лікар – спортивний лікар. Тато, займаючись різними видами спорту, зробив спортивну кар’єру і вступив до Львівського державного інституту фізкультури. Після закінчення інституту, коли він побачив, наскільки потрібна професія спортивного лікаря, спортивного травматолога і наскільки лікар може більше допомогти спортсменам, щоб не було травм або при реабілітації, він вступає до Львівського медінституту. Причому вступає з посади викладача в медінституті. Бо після інфізу його направили викладати в Медінститут на кафедру фізкультури. Тоді було популярне таке товариство, як "Буревісник", змагання були між інститутами. Тато, як викладач, брав у цьому участь, і йому запропонували вступити в медінститут. Там же тато і познайомився з мамою, бо тато викладав, а мама вступила на фармацевтичний факультет. Тато вів секцію легкоатлетики, а мама вступила на секцію фехтування. Але мій батько дуже харизматичний, вольовий, мав таку фактуру, що подобався жінкам. Навіть до нього приїжджали кіношники, і відомий радянський режисер йому казав: "Я з тебе зроблю радянського Жана Маре". Він був спортивний, майстер спорту з важкої і легкої атлетики. Він був міцний, здоровий. Сильний добряк. Його страшенно люди любили, і я зараз дістаю неймовірні емоції, коли із різних регіонах України, коли я приїжджаю із зустрічами, люди підходять і кажуть: "А ваш батько нас лікував, а я з вашим батьком тренувався". Тато тоді придумав нові методи лікування радикуліту. Після закінчення медінституту він працював головним лікарем львівського спортінтернату олімпійського резерву. Відповідно, в спортивних колах він був страшенно відомий, популярний як лікар. Він тренував збірні з легкої атлетики, з водного поло, а останні два роки життя його з руками і ногами забирали боксери. Він зі всіма мав добрі стосунки. Вони його поважали, бо він, власне, був їхнього такого духу, складу характеру. Радянський бокс на той час був досить потужний, і постійно були змагання: СРСР – США, СРСР - Куба. Тато майже весь світ об’їздив.

Новини за темою

- А щось привозив маленькому Олегові?

- Завжди. Він же не був членом КПРС. І це була його принципова позиція. Я його в більш свідомому віці вже запитував про те, але він казав: "Я їх завжди дурив. Я просто тупо в анкеті писав, що я член компартії", хоча він ніде на обліку не стояв. Він був такою людиною – щирий, і він міг будь з ким домовитися. Я часом собі ставив запитання: а що би було, якби тато був живий і чи він би підтримав те, що я після медицини, після закінчення медичного інституту пішов в активну політику? Мама мене підтримує на всі 100%. Мама зараз вже і в соцмережах "гуляє". Мама моя завжди в це вірить і чітко тримає мою позицію.

- Добре, що моя мама не читає соцмережі, бо вона би начиталася такого… Я вважаю, що ми живемо в хворому соціумі, заполітизованому. І ми серед таких людей живемо.

Так-от, що тато привозив з-за кордону?

- Привозив всяку купу таких дрібничок, які на той час у Радянському Союзу були чимось особливим. Жуйки, наліпки, всяка дрібнота. Тато - людина така, що в хаті завжди була купа друзів. Двері не зачинялися. А мама в мене, навіть якщо холодильник пустий – вона накриє такий стіл, що всі будуть задоволені. Вона швидко це робить, дуже любить порядок - типова галицька господиня. А тато завжди відкрита душа. Людей завжди купа. І я любив слухати, що там дорослі говорять. І тато десь там комусь сказав: "Якби я мешкав в Америці, я би точно там був мільйонером". Було таке відчуття, що його талант тут, у Союзі, не оцінюють, а там заробив би великі гроші і досить заможно би жив. Коли він все це привозив – очі розбігалися, і я уявляв, як я все це принесу в школу. Була куртка такого білого кольору, де було написано USA. І коли я на все це дивився, очі розбігалися, але на другий, на третій день тато це все просто всім роздаровував. Приходили гості, і він кожному то те, то те. І в результаті нічого не залишалося. Але якось ми задовольнялися навіть тим, що ми це бачили. Що особливо тато для нас привозив з Андрієм – це машинки-модельки.

- Пластмасові були не комільфо – а от залізні, дверцята відчинялися.

- Це, звичайно, було дуже круто. В мене була дуже класна колекція. Десь під сотню, а може, і більше таких машинок-модельок, але коли я вже займався політикою і другий раз балотувався до парламенту, бувши народним депутатом України, тоді вже політичне протистояння набувало таких форм, недитячих, і мені тоді спалили квартиру. В хаті, до речі, ледве не загинув мій молодший син Гордій разом з бабусею, і тоді, на жаль, все, що було в хаті, згоріло повністю. В кухні був холодильник, на холодильнику мікрохвильовка, і воно все перетворилося на одну масу. Все розплавилося. Холодильник стоїть коло дверей, я доторкаюся до одвірка – він розсипається, а над одвірком, буквально метр, висіла ікона. Рамка ікони – зі старого гуцульського дерева. Вже майже трухлява рамка. Мені здавалося, що на неї дмухнеш, і вона загориться. А сама ікона була з матерії. І це було зображення Христа. Вона була для мене дорога, тому що тою іконою мене хрестили. І от уявляєте: температура в кухні, де холодильник перетворюється на одне ціле з мікрохвильовкою, а ця ікона залишається. Вона тільки змінила колір із зеленкуватого на жовтуватий. Але вона не була ні спалена, ні пошкоджена.

112.ua

- У мене в житті було щось подібне. Я жив у дерев’яному будинку, і всі обрізки хлопці робочі спалювали. Це була подушка попелу, де поплавилися навіть цвяхи. Ми з дружиною підійшли, і мені під ноги випав маленький чорний квадратик. Я протер – це була ікона, гривень за 10, святий Миколай. Ми його зараз всюди з собою возимо, тому що як воно могло не згоріти?

- Є вища сила.

- Як палили хату вам?

- Там щось забризкали в замковий отвір, і воно звідти почало горіти. В хаті була бабця, їй було під 80, і малий, якому 3-4 роки. Вони це знали-не знали, але воно почало горіти, малий пробував з бабцею носити в якихось баняках воду, пробували гасити, але воно моментально почало зноситися. В нас були двері на балкон з кухні, які ніколи не могли відчинитися – це старий австрійський будинок 1900 року. І я не знаю, як сталося, що бабця моментально відчинила ці двері. Але відчинила, і кисень ще зайшов, вони вибігли на балкон з малим, і сусіди їх зняли. Сусіди зняли малого Гордія, а вже пожежники знали бабцю. Як виявилося, там не просто дерев’яні перекриття. Як колись будували – підлога, цегла – і вона на ребро ставилася. І так воно трималося. До того ж вся ця цегла впала вниз, коли прогоріло, і жодна цеглина не розбилася. На кожній цеглі був штамп. От як колись було відношення до будинків, до майна, до роботи. Дороги, напевно, будували так само. На жаль, ми зараз живемо в інших реаліях.

- Я кажу: "Львів’яни, не ображайтеся, а скажіть мені, що українці красивого побудували у Львові?"

- Нє, нє. Львів був під різною окупацією. Друге – багато архітекторів і багато меценатів. Так, були і поляки, й австрійці, і німці.

- А єврейського скільки було.

- Але були й українці. Зрозуміло, що у Львові не була 100% українська громада – було багато різних представників націй, але, звичайно, Львів це є українське місто, місто з відповідними своїми традиціями. Львів заснований українським королем Данилом, названий на честь його сина Лева. А те, що впродовж нашої історії Львів був ласим шматком і його захоплювали різні агресори – це ж природно.

- Місто - парадокс для мене. Можете ви мені пояснити, звідки у Львова вода? Де ви її берете?

- Є така ріка Полтва. Вона вже багато років під землею захована. Використовується не за призначенням ріки.

- Ми з вами десь паралельно навчалися, але вас трошки вирвала армія з навчального процесу. Ви чесно відслужили.

- Так, спочатку єфрейтор, потім молодший сержант, мобілізувався я вже як старший сержант, а зараз я є капітан медичної служби запасу. Так у мене записано у військовому квитку.

- У вас мама лікар, покійний тато – лікар. Ми знаємо двох львівських лікарів: Гаріка Кричевського, який пішов співати…

- …який жив на Хресті.

- Так. І знаємо Тягнибока, який пішов не співати, але пішов робити свою стежку. Революція на граніті, протистояння. Мама підтримувала?

- Мама завжди підтримувала.

- А яка підтримка? Все могло статися. В Новочеркаську просто постріляли людей, які вийшли на протест.

- Мене мама так виховувала. В 15 років я фактично став старшим мужчиною в родині. У нас з мамою стосунки були як у друзів. І це завдяки мамі – мама так поставила. Мама мене виховувала в християнському дусі, в патріотичному дусі. Тому, звичайно, коли я повернувся з війська, мене на вокзалі зустрічає мій молодший брат.

- А де ви служили?

- У Шепетівці. Я потрапив в учбову частину. Коли мене мобілізували у військо, я особливо і не переживав, що мене після другого курсу медінституту забрали. Я був переконаний, що я 100% попаду в якусь медсанчастину. Я думав, що я буду два роки медбратом працювати, військовим, якась в мене буде практика. Тим більше, що я бачив, що в нас у групі вчилися хлопці після Афганістану, причому військові медбрати, військові фельдшери. Я бачив, що їм набагато легше вчитися, коли вони мають практичний досвід. У мене навіть така мрія була: в Чернівцях, я знав, що була учбова частина, медична, і я думав, що точно мене туди заберуть. Крім того, я вже мав на той час перший розряд з баскетболу. Я грав за збірну нашого інституту, і я думав, що якщо не туди, то десь там, де в баскетбол грають.

- А який зріст у вас?

- 190. Звичайно, для серйозного баскетболу це не зовсім, але на той час я не найменший був. Грав нападника і думав, що це десь згодиться. І попадаю я в учбову частину в Шепетівку - це була протиповітряна оборона.

- Дідовщина?

- Ні. В учбовій частині спочатку це називали "уставщина". Було жорстко. В нас і в Афганістан готували, і по всьому світу. Хлопців після так званої "учебки" - і в Анголу, і на Кубу.

- "Їхтамнєтами" працювати.

- Так. Кубинська форма була нібито радянська, але там були інші ґудзики. У нас один прапорщик повернувся з Куби – такі були класні ґудзики. Його постійно командування заставляло, щоб він перешив. Я попадаю в ту учбову частину, разом зі мною ще двоє хлопців зі Львівського університету і семеро з Львівської політехніки. Це був так званий спецнабір. Тобто брали студентів. І потім так сталося, що я залишився в тій учбовій частині. Коли повернувся, на вокзалі мене зустрічає мій брат, а це був 89-й рік, травень, і я дивлюся, що в мого брата, який тоді вчився в 10 класі, на майці синьо-жовтий значок. Я кажу: "Ти не боїшся?" - "Та що ти – тут же двіж, мітинги".

- 89-й рік - це був перший рік, коли я побачив жовто-синю стрічку, її пов’язали на шию погруддю Шевченка в театральному інституті. Декан цю стрічку зірвав з піною біля рота, але потім змушував усіх терміново співати новий український гімн.

- І цей значок в Андрія був зроблений з фломастерів. Зрозуміло, що я вже і в армії відчував оті віяння нового. Мені ще за півроку до демобілізації мій близький товариш, естонець, бігав, показував з гордістю телеграму, що йому прислали, що в них на вежі талліннській, на символі міста, вивісили біло-чорно-синій прапор, національний. І з яким шаленством я бігав тоді по тій військовій частині 1 травня 1989 року, коли від своєї кузинки Іванки Крип’якевич отримав телеграму, що в нас у Львові на демонстрації патріотичні люди підняли перед трибуною тих "совєцьких" чиновників синьо-жовтий прапор. Я ту телеграму в першу чергу естонцям, латвійцям показував.

- Навіть у Шепетівці в той час всі говорили російською?

- Звичайно. Статутні моменти треба було говорити мовою окупанта, і я це чітко усвідомлював. Я вперто говорив українською мовою в приватних стосунках.

Новини за темою

- А політруки злобствували?

- Ні. Крім того, вони бачили мою одержимість тою ідеєю. І вони прекрасно розуміли, що вони мене не можуть якось змінити. Я навіть говорив таке: "Чекайте, але ж ми на території України знаходимося".

- У вас все добре в родині. Троє дітей.

- Дві онучки.

- Це дуже серйозно. Але мама сильно переживає з приводу того всього, що вона бачить? Колись енкаведисти перевдягалися в одяг бандерівців. Я знаю, що до Бандери ви ставитеся добре, принаймні мельниківців, я не чув, щоб ви хвалили, а от бандерівців, які ніколи з німцями ніяких серйозних справ не мали, ви завжди підтримували. І в Угринів не раз ви їздили, і на Говерлу піднімалися. І промову вашу пам’ятають. І про те, як ви в судах відстоювали. Але от коли починає вилазити скандал… мені кажуть: "Скажи Тягнибоку, його люди атакували, виступали на місці незаконного будівництва". Я кажу: "А ви впевнені, що це люди Тягнибока? Я йому подзвоню, і він мені скаже: перше, я про це нічого не знаю. Друге, хтось косить під "тягнибоківців", третє – це фейк". Так само, коли я чую, що всі ваші націоналісти працюють на Москву, для того щоб для них зробити картинку. Ви не робите ніяких прес-конференцій, не робите серйозних відповідей і заяв з цього приводу. Ви не хочете просто сперечатися з дурнями, не хочете їм робити піар, або чому так? Тому що коли ви мовчите, воно призводить до того, що занижує вам рейтинг.

- Перше. Ми ніколи не мовчимо. В будь-якому випадку на оці всі брехливі закиди проти "Свободи" є відповіді. Чи це є офіційні прес-релізи на сайті, свободівському, чи це, наприклад, у ФБ. Зараз соціальні мережі є дуже активні, чи на партійній сторінці, чи на моїй сторінці, чи на сторінці когось з обласних організацій, чи моїх заступників. Ми це поширюємо в різних чатах, у різних групах. Інша справа, що є такий момент, що не завжди цю інформацію передруковують ЗМІ, оскільки вона розвінчує всю цю брехню. Дуже часто оця брехня з’являється для того, щоб скомпрометувати нас, щоб посіяти певний сумнів серед наших прихильників. І я можу вам сказати, що часом воно працює позитивно для тих, хто це запускає, а для нас негативно. Насправді мені і "Свободі" взагалі нема за що там каятися, вибачатися чи ще щось інше. Я чітко знаю, що ми все правильно робимо, заради української нації і заради нашої перспективи.

- Я пам’ятаю студію Шустера, коли ви зайшли, і Шустер сказав, що ви тріумфатор цих виборів. Відсоток, який ви тоді взяли, – це була бомба. Ніхто не чекав, що ви візьмете такий відсоток.

- 10,5%. Всі ж побачили, як ми працювали в парламенті. Всі побачили, що абсолютно все, що від нас хотіло суспільство, ті 10,5%, ми зробили. Ми по шапці надавали регіоналам, ми їх поставили в стійло, ми фактично підготували ґрунт до Революції гідності, ми розпочали процес декомунізації, ми започаткували процес люстрації.

- Не підтримали мінські домовленості.

- Це вже пізніше. Ми йшли на вибори, і люди за нас ради чогось голосували. І, звичайно, прийшовши в парламент, ми це зробили. Ні одного випадку неперсонального голосування, завжди охайні, завжди на робочому місці. Дисципліна голосування в "Свободи" була – однаковісінько. Тобто те, що потребували люди. І коли наші опоненти, на той час дехто з них був нашими партнерами, побачили, що ми демонструємо нову якість української політики, нас почали атакувати. Мене особисто почали оббріхувати зверху донизу. І цілу партію. Почали придумувати всякі нісенітниці. Це зміщування акцентів. От я ніби про тебе говорю, що ти сидиш у червоному кріслі і маєш червону маринарку - значить, ти є український буржуазний бандерівський націоналіст. Хоча, можливо, я таким не є. До речі, ми шануємо як бандерівців, так і мельниківців. Це так, до слова.

- Вони і дотепер не зовсім шанують один одного. В Канаді свого часу два симфонічні оркестри побилися між собою.

- Цього разу, коли на президентських виборах ми висували єдиного кандидата від націоналістів, Руслана Кошулинського, то його підтримали як і бандерівці, так і мельниківці. Так що тут помирилися. Я сподіваюся, що коли будемо йти на наступні парламентські вибори, в наших свободівських списках будуть і бандерівці, і мельниківці. Але про маму. Звичайно, що мама з того всього переживала. Але в чому є цінність, особливість і велич мами? Мама точно знає, хто ти є. Мама відчуває, хто ти є, і заради цього ти робиш.

112.ua

- Мама воює за вас? Свариться, відписує людям?

- Мама часом це робить. Ми їй кажемо, коли вона надмірно проявляє свої емоції, що все, що ти напишеш як Богдана Тягнибок, то будуть трактувати, що це не твоя думка, що це навіть не моя думка, що так думає "Свобода". Але ж мама точно знає, що вся ця нісенітниця про якісь там шалені статки, що про мене розписували, що вся нісенітниця про агентів Кремля – все це є політична конкуренція, боротьба.

- Я не бачив статків. Я був у кабінеті в Тягнибока – хай він не ображається, але такого скромного, навіть бідного кабінету у жодного лідера партії я не бачив.

- Не прибіднюйте мене. Навіть з віком я відчуваю, що потреб побутових у мене є просто мінімум. В хаті має бути ліжко, телевізор, який я майже вже не вмикаю, бо є інтернет, що є зло, з одного боку.

- Книжки? Є час?

- З одного боку, мушу, особливо коли йдеться про спеціалізовану літературу, але часом попадаються дуже цікаві. Мене наші побратими партійні все-таки переконали почати читати "Картковий будинок". Переконали, власне, що це не зовсім це, що в кіно. Трошки по-іншому, тим більше, що там Британія.

- Не шкодуєте, що на виборах висунули замість себе Кошулинського?

- Ні. Навпаки, я вважаю,  що це був дуже вдалий і правильний крок.

- А не вважаєте, що Львів якоюсь мірою вас зрадив?

- Ні. Як можуть люди тебе зрадити? Я цього не відчуваю. Але те, що ми певним чином на певний період втратили електоральну підтримку у Львові – ми зараз її повертаємо. Поступово повертаємо. Ми ж не втратили підтримки в Івано-Франківську і в Тернополі, де в нас є чудові мери. Так само і в Хмельницькому, яким ми пишаємося. Міські голови, які зараз мають захмарні рейтинги, саме через їхню господарську роботу. І переламали стереотип, що націоналіст може бути тільки крикуном, за пам’ятники говорити і за мову. Вони показали, як треба господарювати. А Львів повернеться. Справа часу.

- У "Свободи" є майбутнє?

- Ви сумніваєтеся в тому?

- Пам’ятаєте у Шолом-Алейхема: "Не беріть з нас приклад, не запитуйте питанням на запитання".

- Є таке. Але ніколи не можна говорити ніколи. У "Свободи" не просто є майбутнє. "Свобода" сьогодні українцям потрібна, як еритроцити в крові. Завтра будуть дочасні вибори в парламент, і з тої розкладки, яку ми бачимо: політична партія президента – кіт у мішку взагалі. І невідомо, кого він туди приведе і що це будуть за люди, і яку вони лінію будуть гнути. Ну точно не націонал-патріотичну лінію. І питання патріотичного виховання, ідеї нації, вони взагалі не будуть там стояти. Всякі оті реваншистські сили, типу "За життя", "Опоблоку", які однозначно пройдуть у парламент, і в них буде величезна підтримка.

- І партія Порошенка, найімовірніше.

- Хто буде їм протистояти? Хто буде зупиняти там реванш, крім націоналістів? І тому ми потрібні українцям сьогодні. "Свобода" не просто має чи не має завтрашньої перспективи. Ми обов’язково будемо в парламенті, і люди зрозуміють, що має бути ця вага - тим більше, що ми вже це робили.

- Як тільки в цій студії з’являється хтось, хто хоч трошки говорить про те, що росіяни не перестали бути для нас братами, ми стаємо сєпарканалом, ватниками. Сьогодні у нас у гостях був Олег Тягнибок. Тепер хай сєпари і ватники скаженіють з цього приводу. А треба просто зрозуміти, що є на світі канали, які правильно ставляться і до тих, і до інших, даючи їм можливість висловитися.

Пане Олеже, дякую вам щиро.

- Дякую.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>