Моя популярність була настільки великою, що я міг би стати президентом СРСР

Відомий психотерапевт Анатолій Кашпіровський в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про специфіку своєї діяльності, про те, чому не вдалося здійснити політ у космос, а також про роль ризику в житті

Моя популярність була настільки великою, що я міг би стати президентом СРСР
Психотерапевт Анатолій Кашпіровський в ефірі програми "Гордон" на "112 Україна" 112.ua

112.ua

Редакційний блог

Відомий психотерапевт Анатолій Кашпіровський в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про специфіку своєї діяльності, про те, чому не вдалося здійснити політ у космос, а також про роль ризику в житті

Гордон: В ефірі програма "Гордон". Сьогоднішній гість – легендарний Анатолій Ка-шпіровський.

Доброго вечора, Анатолію Михайловичу. Коли ви приїхали до Києва, щось йокнуло в грудях?

Кашпіровський: Йокає не тоді, коли я в Києві, але ще коли я у Владивостоці або в іншому місці. Україна – батьківщина. Я тут жив, закінчив медінститут, працював. Ну як може не йокати, тим більше, що батьки мої тут – у Вінниці.

- Ви українську мову ще не забули?

- Ні, я дуже багато читав українських творів. Коцюбинського дуже любив, Франка.

- Я чув, що у вас українські та польські корені.

- У мене немає польських коренів. У мене є українські. Які у кого коріння або корінці – це важко. Немає чистих національностей.

- Нещодавно в Москві помер Алан Чумак. У вас із ним стосунки не склалися - ви були антиподами. Що ви відчули, коли дізналися, що Алана Чумака більше немає?

- Це було боляче – пішла людина, мій сучасник. Я висловив співчуття його родині, незважаючи на те, що Чумак був плагіатором моєї справи і подавав це в якомусь іншому стилі. Велика різниця була між нами в діях і в характеристиці цих дій. Але важко, коли йдуть сучасники.

- Що ви думаєте про смерть?

- Я про смерть постійно думаю. Всю мою роботу може бути охарактеризовано трьома словами, з чим я борюся, з трьома "с": старість, страждання, смерть, тому що моя робота зачіпає тілесну тканину. Я займаюся саме тканиною – це те, що було завжди неприступним, тому що її намагалися брати словами, емоціями, вправами, а потрібно брати ситуацією, обстановкою, простором, законами.

- 25 років ви працювали в психіатричній лікарні ім. Академіка Ющенка, в різних відділеннях.

- Психічних хворих навколо божевільні куди більше, ніж у самій божевільні.

- Ви часто були присутні під час розтинів. Мертві вас чогось навчили?

- Було по три-чотири розтини, потім звіти на конференціях. Через багато років, коли я став згадувати ці роки, я зрозумів, що пройшов велику школу. Я бачив людей на розрізі, в усіх точках тіла. Мимоволі народився афоризм: "Живі закривають очі мертвим – мертві відкривають очі живим". Так само, як і безумці: щоб пізнати розум, треба пізнати безумство.

- Бог є?

- Звісно. Але який? Бог – це сумарність світових законів. Бог – це істина. Саме сумарні закони створили видимий і невидимий світ, а люди потім створили іншого бога, та ще й схожого на себе. Але це нехай буде, цього ніхто не переробить.

- Ви пережили приголомшливу популярність. У 1989 році ви стали в Радянському Союзі Людиною року. Під час показу ваших телевізійних сеансів на центральному телебаченні вулиці радянських міст і сіл порожніли. Президентом СРСР ви могли стати?

- Мої передачі йшли у вечірній час, і вулиці дійсно порожніли, і не тільки в радянських містах. У Польщі, Словаччині, Німеччині те ж саме відбувалося. Президентом може стати будь-хто, якщо... Але популярність була настільки величезною, що можна було. Але я припустився страшної помилки. Коли мене запитали після телемосту Київ – Тбілісі, скільки б я хотів зробити передач, я вимовив: шість. Ну скажи – тридцять! Дві передачі на місяць. Мене багато хто хотів підтримати: із силових структур, із ЦК компартії України. Чотири години я виступав перед Верховною Радою Української РСР. Все складалося добре, але треба було зробити тридцять передач. Багато чого було недоговореного, але думав, що ще повернуся. А потім почалися закордонні поїздки: Польща запросила тощо.

- Це правда, що ви пропонували Горбачову політичний союз?

- Це було вже коли "потяг пішов", і Горбачов уже не був президентом, а мав фонд. У 1995 році ми з ним зустрічалися у нього у фонді. Я йому запропонував об'єднатися з Лебедем – зробити коаліцію. Я сказав йому, що Лебедю треба буде віддати весь силовий напрям, Горбачов буде спиною ("Вас Захід любить"), а я буду грудьми – Росія мене любить. Горбачов сказав: "Мене Росія теж любить". Я йому відповів: "Вас – ні. Вас Росія не прийме. У кращому випадку будете віце". Він сказав, що подумає, і взяв і зрадив мене – сам, без мене став стукати в двері до Лебедя. А Лебідь йому сказав так: "Під вашими прапорами навоювався, ви мене не зацікавили". І на цьому все закінчилося.

- Чи були у вашому житті ризикові випадки, про які ви досі згадуєте?

- У мене завжди була гіпертрофована схильність до ризику, тому що робота вимагала того, щоб зробити щось нове, незвичайне. Візьмемо телевізійні операції. Моя пацієнтка, у якої був розріз 40 см, перенесла перед цим чотири операції в Києві, невдалих. Дві клінічні смерті. І п'ята операція була без наркозу. А ризик був не тільки в моїй роботі, але й у житті взагалі. Моїй дитині було п'ять років, і ми "диким" чином відпочивали в Грузії. Розташувалися так, що поруч була ущелина. Щоб випити води, треба було обходити 8 км. Над ущелиною було прокладено трубу, досить високу. Я висоти боюся. Але вирішив подолати себе: посадив дочку на плечі й пішов цією трубою. Там ми напилися води, і я вирішив піти назад цією трубою. Скільки років минуло, а я коли це згадую, думаю: навіщо я це зробив? Я закликаю всіх: ризикуйте, але завжди є певна межа. Ризикуйте, коли є велика небезпека. А коли немає ніякої небезпеки, то немає й ризику. А щодо роботи, я придумав такий афоризм: "Моя робота стане небезпечною тоді, коли перестане бути небезпечною". Не було б телемостів – я б тут не сидів.

- У вас був план полетіти в космос. Чому не склалося?

- У 1996 році заграло самолюбство. Я поїхав до Зоряного містечка і запропонував начальнику Зоряного містечка Климуку зробити десять операцій з космосу. Він погодився. Я сказав, що перебуватиму на борту станції "Мир" і звідти робитиму знеболювання людям, яких я не знаю (настільки я був упевнений у собі). Це по-перше. А по-друге, мені допомагав би космос, тому що сам факт перебування там піднімав тебе на величезну висоту, і успіх був би забезпечений. Вони мою пропозицію прийняли, запросили начальника медслужби і відправили мене на обстеження. Там я зіткнувся з тим, що таке крісло Кука, і почав страшно поважати космонавтів. Це жах: крутитися в цьому кріслі, і ти весь у датчиках. Весь світ перевертається, тиск підстрибує. Мені допомогли дістатися вниз, обклали мене льодом, і я вивів формулу щастя: це коли ти після крісла Кука лежиш, обкладений льодом. Але треба було рухатися далі, і я попросив ще раз, але в Зоряному містечку повторів не буває: забракували – до побачення. Я був чотири рази. Я тренував вестибулярний апарат: їду в машині – головою кручу, на морі пірнав, робив вправу Чкалова – "лампочка". Це коли висить абажур, а ти піднімаєш голову і починаєш обертатися. Чкалов міг годину крутитися, а я вже після трьох обертів втрачав рівновагу. На четвертий раз я просидів у кріслі десять хвилин – відбулася адаптація. До мене підійшов професор, провів по лобі пальцем, а він вологий. Я йому пояснив, що саме я хочу зробити в космосі, і він написав, що я здоровий. Потім мене перевірили на те, що коли дуже щільний пучок світла в очі, а тобі ставлять запитання. За 30 хвилин я відповів на всі питання. Вони сплеснули руками: "Ви знаєте, що Гагарін відповідав шість годин?". У мене була миттєва реакція. Але далі моїм конкурентом був Володимир Стєклов – геніальний актор. Він був моїм "дублером". Але який дублер, там же треба було операції робити! Але були такі недоброзичливці, які не хотіли, щоб я летів у космос, бо якщо б я полетів у космос і зробив там 10 операцій, то це був би удар по всіляких релігійних течіях. Тоді вирішили зробити в космосі фільм за романом Чингіза Айтматова "Тавро Кассандри". Я сказав, що любовну історію можна зняти й на землі, сказавши, що це космос¸ і відмовився від участі. А Стєклов поїхав до Зоряного містечка вивчати апаратуру. Я сказав, що не полетить він у космос ніколи, тому що нікому не потрібні поцілунки в космосі. Справа міцна, коли струмує кров. Ця справа накрилася, а потім станція "Мир" зіпсувалася, і на цьому був кінець.

- Ви досі спортом займаєтеся?

- Я фізкультурою займаюся. Зі спорту я пішов давно. У 2011 році, коли мені було 72 роки, я поїхав до свого товариша до Дніпропетровська, і ми вирішили відсвяткувати день мого народження. Я присів з вагою на грудях 205 кг, а сам важив 85 кг. А на спині присів досить легко з 245 кг. І навіть 255 – у 72! Щоправда, ноги були забинтованими, боліли коліна – порвав коліна до самої котушки. Відтоді більше не присідав. Навіщо нам спорт? Фізкультура як необхідність.

- Цього року пішов із життя видатний поет Євген Євтушенко. Ви любили його самого і його вірші?

- Він – геній. Ми з ним зустрілися в 1989 році, і я сказав йому, що він геніальний поет, але нікудишній читець. Він сказав, що вважає навпаки. Таким було наше знайомство. Любив я його дуже – болем відгукнулася його смерть. Важке життя у нього було.

- Кохання є?

- Звичайно, є. Кохання – це статевий потяг, облагороджений почуттями. Немає статевого потягу – кохання бути не може. Тому якщо є, значить, ти оцінив цю людину на предмет майбутнього потомства.

- Скільки вам було років, коли ви вперше спізнали жінку?

- Я дуже багато віршів вивчив напам'ять – удосконалював себе. Мене вабив спорт і читання. Я був незайманим і пишався цим. Аж у 23 роки, але потім я ту дівчину взяв у дружини.

- Ви сьогодні когось кохаєте?

- Так. Сильно.

- Ви можете розповісти яскраві історії про ревнощі?

- Була одна моторошна історія. У селі на Південному Бузі жила дівчина небувалої краси, в яку закохався місцевий чоловік. Вона йому відмовила, але він вициганив останнє побачення. Вона прийшла, і вони попливли у човні на середину річки. Він попросив останній поцілунок, але його охопили такі страшні ревнощі, що він замість губ схопив її зубами за ніс і відкусив шматок. Цю НП загладили – зіграли весілля. Вона стала потворною. Але він її любив, у них троє дітей. А тут 1989 рік. Вона дивилася мої сеанси, як і багато хто, і почало диво творитися з носом. До Нового року вже став хорошим, нормальним носом. Вже потім я проводив заняття для афганців. У них змінювалися вуха, носи тощо. Закон воскресіння тканин. Це найголовніше. А та жінка свого чоловіка кинула, і він прийшов до мене в офіс в люті: "Що ви накоїли?!". Я йому подякував за те, що він розповів, бо побачив закон, що тканина може відновлюватися.

- Що таке ваша робота – медицина, психологія, філософія?

- Філософія, практична філософія. Відмінність всього, що пов'язано з психологією, – це корекція тканин: шкіра, очі, суглоби, серце. Я буду виступати в Ізраїлі (6, 9, 11 грудня), буду проводити всесвітні акції з "приборкання" серця. Всі люди можуть брати участь, і тут теж. О 20:30, не маючи перед собою ані телевізора, ані радіо, потрібно три хвилини дивитися в одну точку. А потім перевірити пульс – у більшості аритмії немає. Зникають рубці на серці.

- Які результати вашої роботи приголомшили навіть вас?

- Це гра зі сполучною тканиною: наприклад, зникнення рубців. Рубці бувають від опіків, обмороження, розрізів і від навантажень. Мозолі – ті ж рубці, а оскільки вони можуть зникати... Але треба якось змусити. Створюються програмувальні ситуації.

- Торік ви мені показали таку річ, від якої у мене перехопило подих. Ви мені сказали надіти окуляри, в яких нічого не видно. Що ви пропонуєте зробити?

- Це справа випадку. Коли в таких окулярах дивишся на сонце, ти бачиш лише кружальце. І воно не здригнеться, хоч дивись сто років поспіль. Але якщо ми з вами домовляємося, що я вам щось покажу, то сонце раптом попливе в бік. Воно візьметься рухом. Чому? Я не знаю. Я в цей час дивлюся на сонце. Потрібно щоб було сонце там, де ви перебуваєте і я. Я б хотів такий сеанс зі Штатів провести, щоб між нами була відстань 10 тис. км і шість годин різниці і щоб було яскраве сонце.

- Люди звикли до того, що ви чарівник. Від вас чекають дива.

- Я звичайна людина без всіляких надздібностей. Вважають, що здібності – це така собі енергетика. Енергетики не існує. Лауреат Нобелівської премії Пітер Мітчелл довів, що енергія є, тільки в кожній клітині. А у нас їх приблизно 100 трильйонів. А в цих махах нічого немає.

- Дайте подарунок мільйонам людей, які зараз біля екранів.

- Дивіться на мене – на очі людини, яка дивиться на сонце. І мені нічого говорити не треба. Я давно пішов від таких речей: "а ось у вас мине", "у вас більше", "у вас менше". На моїх фотографіях написано: "Бо сказано вам буде – не кажучи". Нехай подивляться, нехай вони сміються. Курчат восени лічать. А осінь може бути завтра, післязавтра. Чесно кажучи, мені нудно дивитися просто так – явже хочу звідти діставати (показав наверх). Зустрілися очима: хіть яка? Щоб ви собою згадали себе, свою норму. У вас рване серце, але в глибині є запис, що серце має бути нормальним. Хочете випробувати? Знаходьте собі даму з рваним серцем, народите дитину – у дитини серце нормальне, тому що у вас записано в глибинах. А ще в наших глибинах записано нескінченну тривалість життя, і до цього людина може колись дійти. Я на цю тему написав афоризм: "Бог дав людині можливість пізнати себе, але відпустив на цей час, що дорівнює вічності".

Я такий радий, що я в Україні. Я – російський громадянин, так вийшло, але моя батьківщина тут. Я люблю ту колишню нашу країну, і зараз люблю кожну з тих країн. Я часто буваю в Казахстані – це моя друга батьківщина, бо там стартувало моє дитинство. Я жив у Білорусі, тому що батько військовиком був. Я дуже багато чого бачив. Жив в селі у бабусі.. Хрущі, журавлі, коні. Мене так вабили коні.

- Дуже дякую за інтерв`ю.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>