banner banner banner banner

Мене радує, що українське кіно, нарешті, стало відповідати на запити часу

Культуролог, кінознавець. Одесит з дипломом філософа. Працював директором державного кіноархіву художніх фільмів України. На сьогоднішній день - генеральний директор національного Центру ім. О. Довженка. Великий ентузіаст архівного кіно. Досліджує і реставрує класику українського кіно, активно просуває її за кордоном, займається видавничою діяльністю. ІВАН КОЗЛЕНКО

Мене радує, що українське кіно, нарешті, стало відповідати на запити часу
Кінознавець Іван Козленко в студії "112 Україна" 112.ua

Наталія Влащенко

Журналіст

Культуролог, кінознавець. Одесит з дипломом філософа. Працював директором державного кіноархіву художніх фільмів України. На сьогоднішній день - генеральний директор національного Центру ім. О. Довженка. Великий ентузіаст архівного кіно. Досліджує і реставрує класику українського кіно, активно просуває її за кордоном, займається видавничою діяльністю. ІВАН КОЗЛЕНКО

Влащенко: Сьогодні у нас у гостях Іван Козленко.

Доброго дня. Які концепції фестивалю "Молодість" здалися вам найбільш цікавими? Як виглядає українське кіно в цьому контексті?

Козленко: Українське кіно виглядає симпатичніше, ніж 2-3 роки тому, тому що в той період це було плачевне видовище. Зараз набагато цікавіше, хоча в цьому році в конкурсі міжнародному всього лише один український  фільм був. Більшість була показана поза конкурсом. Українці нарешті починають використовувати інструмент, механізм інноваційності, тому що до останнього часу багато хто перебував у полоні наших великих кіноявищ - поетичного кіно в різних його вимірах і т. д. Мені здається, що цей вантаж традиційної кіномови був настільки відчутний, що українське кіно здавалося таким обважнілим, неповоротким, навіть у молодих. Це говорить про те, що кіно стає нарешті способом самовираження, традиційним для західної культури – без всяких специфічних, ідеологічних, політичних маніфестів. Чиста естетика, і все.

- Що і хто вас порадували?

- Мене тішить, що українське кіно, нарешті, стало відповідати на запити часу. Раніше це капсульна була діяльність, яка не дуже кореспондувалася з реальністю. Про це свідчить сплеск документалістики. Це свідчить про те, що реальність вторгається в естетичний, художній вимір. А чисто художнє кіно старається якимось способом рефлектувати над реальністю. Цього не спостерігалося, як ми зараз кажемо, в "хлібний час".

- Наскільки це може бути цікаво західним продюсерам, прокатникам?

- У контексті "Молодості" ми говоримо здебільшого про короткометражне кіно. У повнометражному конкурсі українських фільмів не було представлено. Здебільшого це фестиваль дебютних фільмів і студентських. Короткий метр, український, мало де можна подивитися за кордоном, крім як на фестивалях. Але його там уже чимало. Це дуже дисперсна діяльність, багато хто цим зараз займається, і нарешті вже самі режисери опанували ці дуже прості формати. В Україні ці фільми також можна подивитися на фестивалях і в прокаті, який організовує Центр Довженка, проекти "Українська нова хвиля", які йдуть слідом за фестивалями. У містах ми робимо дистрибуцію, невеликий прокат "Української нової хвилі" - робимо невеликий підсумок найкращих фільмів року. Наше завдання – більше проінформувати в доступних нам механізмах.

Новини за темою

- Чи є у нас ресурс на сьогодні знімати нове українське кіно? Чи є у нас покоління, яке здатне підняти індустрію нового кіно?

-  Найбільша проблема українського кіно зараз – це брак кадрів у драматургії. Немає сценаристів нормальних, немає, можливо, режисерів монтажу, тобто, людини яка могла би не просто зробити технологічний монтаж, а внести туди значення, смисли. Але в технічних кадрах менше, мені здається, проблем, ніж з режисерами і драматургами. У цьому парадокс України -  на відміну від 20 років, з чим був пов’язаний сплеск української кіноіндустрії. Це був золотий вік, крутіший за 60-і, бо тільки народжувалася сама система. І ми ще в значній мірі спадок цієї системи є. Всеукраїнське кінофотоуправління, його адміністрація залучила в кінематограф літераторів, вони працювали дуже плідно, і це говорило про те, що йшов процес універсалізації, що були майстри. І це парадоксально зараз, що з літературою в Україні не так погано, але чомусь ці люди не представлені в кіно. Навіть на рівні просто екранізації.

- У театрі теж немає драматургів. Немає гідної оплати для того, щоб талановиті люди кинулися робити хороші сценарії.

- Це теж індустрія. Українське кіно, як і будь яке європейське,  розвивається двома гілками: індустріальне, умовно, масове кіно і авторське, артхаусне кіно. Так от авторське кіно не передбачає залучення драматурга стороннього. Це має бути універсальний солдат – і режисер, і оператор, і автор сценарію в одній особі. І в українському кінематографі панує зараз чомусь ця думка, що кіно має бути таким. Індустріальне кіно завжди нанизується на фахівців конкретних галузей.

- Що може стати підґрунтям для виникнення нового кіно?

-  Мені здається, що принципово якісна зміна в українському кінематографі – що вперше, після другої революції, з’явилася спроба  рефлексії. В документалістиці вона пройшла бездоганно, починаючи від "Вавилон'13". Ця альтернатива, яка найбільше проявляється після революції, коли молодь, не маючи страху, створює певну альтернативу до інституційної культури. Вони взагалі не потребують і не просять грошей. Ця парадоксальна пропорція зберігається в кіно, і якщо зараз підрахувати успішні фільми, профінансовані коштом держави і профінансовані самофінансуванням, то, можливо, ці незалежні більш успішні. І тут створюється чітка картина паралічу інституціолізованої культури. Вона не здатна переосмислити себе, тому що вона не ставить себе під сумнів. Вона існує в заскорузлих, доволі статичних формах, і проти цього, безумовно, виникає протест.

Новини за темою

- Рік тому ви сказали, що вам потрібен рік на трансформацію Центру. Вийшло, і що вдалося?

- Говорячи про плани, завжди керуєшся ідеалістичною логікою, безумовно. У тому замислі, про який я казав рік тому, ми не встигли дуже багато чого зробити. Але і замисел набагато ширшим став. Зараз ми говоримо про створення на базі Центру музею кіно – у травні, може, думаємо відкрити першу виставку. Зараз йде величезний ремонт у наших всіх приміщеннях. Зараз ми говоримо про повне переосмислення функцій, призначення, покликання Центру. Моя задача зараз – так прописати функціонал, щоби потім кожен новий керівник приходив і реалізовував завдання по цьому виробництву знання, а не робив якийсь відкат назад.

- Чи думаєте ви про комерціалізацію того, що є? Чи правда, що Роднянський купив частину авторських прав на кращі фільми 60-70-их років? Кому сьогодні все це належить?

- Розрахуватися з боргами, як не дивно, було не так важко, як мати справу з прибутками. У цьому році Центр вже показує прибутки, доволі великі. Українське законодавство з минулого року зобов’язало державні інституції, які показують прибуток, відраховувати його у вигляді дивідендів – 75% у бюджет. Ми позбавлені мотивації заробляти. У перший же квартал цього року я стикнувся з тим, що робити з прибутками. Я зацікавлений був показувати збитки. Це жахлива історія – вона не тільки мене стосується. Тому в культурній сфері ви не знайдете прибуткових організацій – держава не мотивує це. У загальній структурі наших доходів державне фінансування не перевищує 30%. Все решта – це комерційні гроші, які ми заробляємо. У цьому році ми провели заходів на 2 млн і не використали на це ні копійки державних грошей. Вперше ми вийдемо в нуль на самоокупність заходів. У цьому плані виходить така дивна річ, що ми маємо переносити фокус своєї активності - не на наш баланс класти основні навантаження, а на інші партнерські бюджети. Тому що, якщо ми покладемо на свій бюджет, ми отримаємо, не дай Бог, прибуток. Щодо авторських прав, то вони закріплені за кіновиробниками за українським законодавством. Що стосується фільмів радянського періоду, то цими виробниками були кіностудії. Вони залишають за собою ексклюзив і можуть ста різним організаціям продати неексклюзив. Тому, ні Роднянський, ніхто ексклюзив не може викупити. Єдина історія з одеськими фільмами – їх фільми передані на 25 років приватній компанії. Це бувша директриса сама собі передала права в приватну контору.

Новини за темою

- Чому російський модерн отримав конвертацію на Заході, а ми не змогли пробитися туди?

- Умовно, ми туди пробилися в складі російського модерну. Як російський модерн, так і російський авангард – це явище, яке за кордоном асоціюється не з Росією, а з Російською імперією. Тому український модерн і авангард там представлений, безумовно, просто він не атрибутований в Україні. І це та робота, яку ми почали багато років тому, щоби переатрибутувати спадок українського авангарду. Навіть Довженка ніхто ніде не знає, а якщо і знають, то як радянського, російського режисера. У цьому була основна наша проблема – по дезорганізації цього масиву російського авангарду, переатрибутування його до України.  Проблема була не в тому, щоб це поділити, а в тому, щоб ми в Україні стали це визнавати як власний культурний спадок, щоби ми його не відчужували. Бо наша культурна стратегія і досі етноцентрична, і вона відчужувала все новаторське. На жаль, традиційна культура стоїть в опозиції до новаторської, і це природно, що вона її відчужувала. Але конвертабельність дає тільки інноваційна культура.

- У вас є запитання?

- Коли ви зустрічаєтесь з людьми в ефірі з гуманітарної сфери - ці розмови дуже короткі і не переростають потім, можливо, в ваше буденне спілкування. Чи впливають вони на ваше світосприйняття, і чи взагалі така коротка зустріч може щось змінити?

- Це дуже точкові та індивідуальні речі, і це питання завжди енергетики, тому що пробивають нас не слова, а якісь ірраціональні речі. Якщо людина це несе – вона сама стає об'єктом культури.

Дякую, Іване.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>